Постанова

від 24.12.2020 по справі 640/541/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/541/19 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Лічевецького І.О.,

Мельничука В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сіес-Лайн до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Сіес-Лайн звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.10.2018 №0052121404, №0052131404.

Позов обґрунтовано тим, що оскаржувані рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки господарські операції з ТОВ Фараон Буд підтверджуються первинними документами, складеними у відповідності до норм чинного законодавства.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 12.10.2018 № 0052121404, № 0052131404.

Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем під час проведення перевірки не було надано документів, що підтверджують транспортування придбаного товару.

Окрім того, апелянт звертає увагу на те, що у контрагента позивача - ТОВ Фараон Буд відсутня інформація про імпортовані товари, баланс за 2016 рік та звіт про суми нарахованої заробітної плати затрахованих осіб не подано, остання звітність з податку на додану вартість за вересень 2017 року подана з нульовими показниками.

Також податковий орган зауважує, що ТОВ Фараон Буд є фігурантом кримінального провадження, зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань №42017000000001801 від 01.06.2017 як підприємство з ознаками фіктивності , що використовувалось для переводу безготівкових коштів у готівку та виведення грошових коштів у тіньовий сектор економіки.

Також, у апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у місті Києві просить замінити відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві на Головне управління Державної податкової служби у місті Києві.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби реорганізовано Головне управління ДФС у м. Києві шляхом його приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України Питання Державної податкової служби від 21 серпня 2019 року № 682-р Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №227 Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає клопотання апелянта таким, що підлягає задоволенню, тому слід замінити сторону - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю Сіес-Лайн зареєстроване в якості юридичної особи 20.01.2011та перебуває на обліку як платник податків у Головному управлінні ДПС у м. Києві, ДПІ у Шевченківському районі.

Контролюючим органом на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, пп.78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, наказу від 13.09.2018 №13862 Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзна перевірку ТОВ Сіес-Лайн з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Фараон Буд за листопад 2016 року, за результатами якої складено акт від 28.09.2018 №940/26-15-14-04-02/37460544.

Згідно з висновками акту перевірки встановлено порушення позивачем п.44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 21 Декларації) за листопад 2016 року на загальну суму 35 970 грн. та встановлено заниження податку на додану вартість (р. 18 Декларації) за листопад 2016 року на загальну суму 105 524 грн.

За наслідками перевірки контролюючим органом винесено податкові повідомлення- рішення від 12.10.2018:

- № 0052121404, згідно з яким за порушення п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України позивачу визначено суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 35 970 грн. за листопад 2016 року;

- № 0052131404, яким за порушення п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на суму 105 524 грн. та нараховано 26 381 грн. штрафних санкцій.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення з порушенням принципу обґрунтованості, а позивачем у свою чергу надано суду копії всіх наявних у нього документів, якими оформлено правовідносини зі своїми контрагентами, вказане є підставою для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

У силу вимог частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.

За пп. 14.1.27 п. 14.1 статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У силу вимог пп.14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України - податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

Підпунктом а п. 198.1, п.198.2, п.198.3 статті 198 ПК України закріплено право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

У силу вимог п. 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Законом України Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону - первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі статтею 9 вказаного Закону - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документа не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Відтак, оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, які пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податку, а також відповідають змісту й обсягу, відображеному в укладених платником податку договорах та складених на їх підставі первинних документах, тому у разі якщо певна господарська операція не здійснювалась, визначення податкового кредиту було б безпідставним і сума ПДВ не підлягала би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, а також доказів сплати постачальнику сум ПДВ у складі вартості товару.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ Сіес-Лайн та ТОВ Фараон Буд укладено договір поставки від 30.11.2016 №30/11, предметом якого є поставка товару в асортименті на підставі замовлень ТОВ Сіес-Лайн як покупця.

На виконання умов договору ТОВ Сіес-Лайн оформлено заявку від 30.11.2016 на поставку товару.

На підставі договору ТОВ Фараон Буд оформлено рахунок на оплату №843011, видаткову накладну №843011 та податкову накладну №843011 на загальну суму 848964, 48 грн., в т.ч., сума ПДВ 141 494, 18 грн.

Вказані документи містять найменування учасників господарських операцій, обсяг поставлених товарів, підписи сторін та відбитки печаток сторін, та дають змогу визначити, скільки товару реалізовано, за якою ціною, між якими контрагентами.

Таким чином, дослідивши рух активів, наявність господарської мети при вчиненні позивачем угод з вищезазначеними контрагентами, судом першої інстанції вірно відзначено, що усі наявні у матеріалах справи документи дають змогу визначити, які саме роботи виконувалися, за якою ціною, між якими контрагентами та надано належні докази використання робіт у власній господарській діяльності позивача та їх обліку.

Співставлення змісту первинних документів та доказів підтвердження здійснення господарських операцій вказує на те, що позивач здійснював замовлення товару у ТОВ Фараон Буд для провадження своєї господарської діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Крім того, вказані первинні документи оформлені належним чином, містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів.

Твердження апелянта щодо відсутності документів, які підтверджували транспортування товару, зокрема товарно-транспортних накладних, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на наступне.

Так, товарно-транспортна накладна в операціях з поставки товару не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, тому, за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, певні дефекти в оформленні документів (зокрема відсутність окремих реквізитів або помилки при їх заповненні) не позбавляють можливості ідентифікувати господарську операцію, обсяг товару, його вартість, тощо, і не повинні розглядатися як підстави для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту у разі реального здійснених господарських операцій.

У той же час, документи на перевезення товарно - матеріальних цінностей не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу чи поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі № 804/7153/15.

При цьому, з огляду на перелік товару, що постачався (патч корд симплекс, оптичні модулі, медіаконвектор, анкерний затискач, серверна пам`ять, мильтиплексор) є невеликим за розміром, і їх транспортування не потребує залучення спеціального вантажного транспорту, а могло здійснюватися на приватному транспорті.

Окрім того, як на підставу нереальності вчинення господарських операцій податковий орган посилається на те, що ТОВ Фараон Буд є фігурантом кримінального провадження №42017000000001801 як підприємство з ознаками фіктивності, що використовувалось для переводу безготівкових коштів у готівку та виведення грошових коштів у тіньовий сектор економіки.

Однак, вказані доводи апелянта колегія суддів оцінює критично, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які вироки суду щодо посадових осіб контрагентів позивача, ухвал про закриття кримінального провадження і звільнення таких осіб від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, та які відповідно приписів до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України були б обов`язковими для адміністративного суду.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.12.2019 у справі №440/3732/18.

Крім того, суд позбавлений можливості встановити факт дослідження та оцінки господарських операцій безпосередньо позивача та ТОВ Фараон Буд у такому кримінальному провадженні.

У свою чергу, причетність певних осіб до певної незаконної діяльності не може свідчити про безтоварність господарських правовідносин, в даному випадку між ТОВ Сіес-Лайн та його контрагентом ТОВ Фараон Буд згідно договору поставки товару, оскільки вказані товари були придбані/послуги надані, які були також використані в господарській діяльності ТОВ Сіес-Лайн .

На підтвердження вказаних обставин позивачем було надано докази подальшого руху придбаного товару шляхом його відчуження на користь третіх осіб (копії договорів, рахунків-фактур, видаткових накладних на поставку вищевказаного переліку придбаних товарів, датованих пізніше, ніж 30.11.2016).

Окрім того, апелянт зазначає, що посадові особи контрагента позивача не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Так, згідно з інформації Єдиного реєстру податкових накладних вбачається документальне оформлення руху товару до ТОВ Сіес-Лайн за наступним ланцюгом: ТОВ БК Деліверіан (код 40611401) - ТОВ Фараон Буд - ТОВ Сіес-Лайн .

При цьому, як зазначає податковий орган, наявна інформація про ТОВ БК Деліверіан свідчить про те, що протягом періоду, за який ТОВ БК Деліверіан документально оформлено поставку для ТОВ Фараон Буд товарів, пізніше поставлених ТОВ Сіес-Лайн , підприємство не звітувало про наявність трудових ресурсів, залучення стороннього трудового ресурсу; не встановлено походження товарів (конвекторів, патч кордів симплекс, оптичних модулів, мультиплексорів, анкерних затискачів, серверної пам`яті, мультиплексорів).

Враховуючи викладене, відповідачем встановлено відсутність факту реального здійснення господарських операцій ТОВ Фараон Буд та ТОВ БК Деліверіан згідно з оформленими документами з контрагентами-постачальниками та покупцями.

З приводу цього, колегія суддів звертає увагу на те, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

До того ж, контролюючі органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо).

Отже, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №822/1284/15 та від 30.10.2018 по справі №826/16134/14.

У той же час, встановлення контролюючим органом порушень податкового законодавства у діях інших суб`єктів господарювання, ніж позивач, в будь-якому випадку не може бути підставою для висновку про наявність порушень податкового законодавства у господарській діяльності всіх контрагентів порушника. Для такого висновку контролюючим органом має бути доведено обізнаність позивача з порушенням його контрагентами вимог податкового законодавства на час господарських відносин з ними, в тому числі, недотримання належної обачності під час вибору контрагентів, неврахування загальнодоступної інформації про них.

З врахуванням приписів частини другої ст. 61 Конституції України щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

На момент складання податкових накладних, контрагент позивача - ТОВ Фараон Буд був зареєстрований як платник ПДВ у встановленому законодавством порядку.

При цьому, посилання контролюючого органу на відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів та основних засобів, що є недостатнім для виконання умов укладених договорів колегія суддів не приймає до уваги, оскільки інформація про ознаки фіктивної діяльності контрагента (як-то: податковий стан платника податків, відсутність необхідних та достатніх матеріально-технічних ресурсів та персоналу тощо), одержана контролюючим органом з його власних інформаційних систем, що не оформлена рішенням суб`єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації.

У той же час, всі операції з придбання товарно-матеріальних цінностей та отримання послуг відображені в бухгалтерському обліку та використані в господарській діяльності, що є відповідним доказом фактичного руху активів.

Таким чином, оскільки господарські операції позивача з ТОВ Фараон Буд підтверджуються відповідними первинними документами, відображені у податкових накладних, зареєстрованих належним чином, розрахунки між сторонами доведені, господарська мета їх проведення, доцільність і економічний результат підтверджені, колегія суддів приходить до висновку, що висновки податкового органу щодо фіктивності таких операцій є безпідставними та необгрунтованими.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до частини першоїст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення від 12.10.2018 № 0052121404, № 0052131404 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача у справі - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді І.О. Лічевецький

В.П. Мельничук