Постанова

від 23.12.2020 по справі 580/1153/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1153/20 Суддя (судді) першої інстанції: А.М. Бабич

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Собківа Я.М.,

секретаря Ткаченка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Моринської сільської ради Консунь-Шевченківського району Черкаської області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Моринської сільської ради Консунь-Шевченківського району Черкаської області (далі - відповідач, Моринська сільська рада) про визнання протиправними дій щодо прийняття 17 жовтня 2019 року рішення Про відмову громадянам згідно списку заяв у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної форми власності , визнання протиправним та скасування цього рішення і зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку технічної документації.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне встановлення місцевим судом обставин у справі та порушення норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що місцевим судом неправильно розтлумачена стаття 56 Закону України Про землеустрій , згідно якої згода власника на поділ чи обєднання земельних ділянок є вимогою до самої технічної документації. Акцентує увагу на тому, що окремої процедури для безоплатної приватизації землі на підставі технічної документації Земельним кодексом України не встановлено, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 118 цього кодексу.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.

Судом установлено, що 19 вересня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, площею 42,3110га (кадастровий номер 7122581000:05:001:0041), що розташована в адмінмежах Виграївської сільської ради Моринської об`єднаної територіальної громади для подальшого оформлення у власність земельної ділянки, площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства. До заяви додав: копії паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків, посвідчення учасника бойових дій, графічні матеріалами про бажане місце розташування земельної ділянки, нотаріально завірену згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки.

Рішенням від 17 жовтня 2019 року №23-32/VII відповідач відмовив громадянам відповідно до списка заяв, у тому числі позивачу, в наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, у тому числі з кадастровим номером 7122581000:05:001:0041 до момента закінчення дії договора оренди.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що проект землеустрою та проект технічної документації є різними видами документації з землеустрою. Посилання позивача на вимоги статті 118 Земельного кодексу України не є обґрунтованим, оскільки зазначена норма стосується порядка набуття права на землю, що не є сформованою земельною ділянкою та не регулює питання поділу земельної ділянки. До того ж, положення Земельного кодексу України та Закону України Про землеустрій для правовідносин щодо поділу земельної ділянки не передбачають повноважень органа місцевого самоврядування для видачі рішення у формі дозволу на розробку проекту технічної документації такого виду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтями 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЗК України), земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 статті 4 цього кодексу завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Статтею 12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

На підставі частини 1 статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21 травня 1997 року №280/97-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 цього Закону передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до частин 1, 2 статті 59 Закону України № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, розгляд відповідачем питань у сфері земельних правовідносин має вирішуватися на його пленарних засіданнях.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частиною 9 статті 79 1 ЗК України закріплено, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Згідно положень частини 1 цієї правової норми формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Одним зі способів формування земельної ділянки, закріплених у частині 2 статті 79 1 ЗК України, є поділ чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.

Частиною 6 статті 79 1 ЗК України закріплено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою, відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування визначає та регулює Закон України Про землеустрій від 22 травня 2003 року №858-IV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №858-IV).

Згідно визначення, закріпленого у абзаці 14 частини 1 статті 1 цього Закону, технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

У статті 25 Закону України №858-IV зазначено, що документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.

Види такої документації наведені у частині 2 цієї правової норми і такими, зокрема, є проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що зазначені документи є різними видати документації із землеустрою.

Загальні вимоги до змісту документації із землеустрою закріплені у статті 29 Закону України №858-IV та полягають у наступному.

Документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов`язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації.

Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником.

Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідною нормативно-технічною документацією з питань здійснення землеустрою.

Відповідно до положень статті 56 Закону України №858-IV технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає:

а) пояснювальну записку;

б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації;

в) кадастрові плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку;

г) матеріали польових геодезичних робіт;

ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу;

д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути;

е) нотаріально посвідчена згода на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні);

є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Отже, дозвіл органа місцевого самоврядування на виготовлення вказаного виду технічної документації не є його складовою, а його отримання не передбачено положеннями ЗК України та Закону України №858-IV. Таким чином, дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної форми власності не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність.

Колегія суддів відзначає, що надання дозволу не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність. Дозвіл і технічна документація, розроблена на його підставі, є лише стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність.

Законний інтерес особи полягає не в отриманні дозволу, а в отриманні земельної ділянки у власність. Відтак, в судовому порядку підлягає захисту саме право на отримання земельної ділянки у власність.

Земельний кодекс України не передбачає можливості оскарження відмови органа виконавчої влади чи органа місцевого самоврядування у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної форми власності.

Відтак, оскільки протиправна бездіяльність у вигляді ненадання дозволу не перешкоджає розробці технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної форми власності, то, на думку суду, і протиправне рішення у вигляді незаконної відмови у наданні дозволу, теж не повинно бути перешкодою.

Таким чином, у разі протиправної відмови відповідного органа у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної форми власності, особа має право замовити розроблення такої технічної документації без надання такого дозволу, про що письмово повідомити відповідний орган місцевого самоврядування.

Аналогічний висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справи №806/2208/17.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не призводить до його відновлення, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Посилання позивача на положення статті 118 ЗК України колегія суддів до уваги не приймає, оскільки зазначена правова норма не врегульовує спірні правовідносини.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді О.Є. Пилипенко

Я.М. Собків