Рішення

від 22.12.2020 по справі 127/1463/16-ц

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/1463/16-ц

Провадження № 2/127/110/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2020 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Луценко Л.В.,

при секретарі судового засідання Мироненко В.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Велігури В.М.,

відповідача ОСОБА_2 та її представника - адвоката Куцого Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про встановлення сервітуту, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ВН, виданого Вінницькою міською Радою народних депутатів 19.01.2001 року, та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0503711162015, позивачу ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 21.09.2000 року №6995 належить на праві особистої приватної власності земельна ділянка, площею 0,0500 га, кадастровий номер 0510100000:02:019:0272, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Тоді, як відповідачу ОСОБА_2 належить на праві особистої приватної власності земельна ділянка, площею 0,0468 га, кадастровий номер 0510100000:02:019:0003, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Вказані земельні ділянки є суміжними. На кожній земельній ділянці розташовані житлові будинки, які належать сторонам. Раніше це була одна земельна ділянка, яка належала матері сторін. В послідуючому, позивач побудувала будинок на земельній ділянці, яку їй подарувала мати, а відповідач отримала в порядку спадкування будинок, який за життя належав батькам сторін, виділила свою частку земельної ділянки в окреме користування та отримала державний акт на останню. Позивач не заперечувала щодо розподілу земельної ділянки, так як при відсутності огорожі її право власності не порушувалося.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10.03.2015 року у цивільній справі №127/4282/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення порушень на землю позов задоволено, зобов`язано ОСОБА_1 відновити стан земельної ділянки по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯВ№394019 від 17.11.2005 року, по межі будинковолодіння АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , зазначені в додатку №2 висновку судової земельно-технічної експертизи Вінницької торгово-промислової палати №ОС-156 від 28.08.2014 року; зобов`язано ОСОБА_1 за свій рахунок демонтувати вигрібну яму, туалет, розташовані на земельній ділянці, що належить на праві власності ОСОБА_2 , та привести ці місця до первинного стану, шляхом засипки їх ґрунтом.

Після виконання позивачем вказаного рішення суду в добровільному порядку відповідач встановила огорожу по межі своєї земельної ділянки, яка майже проходить по стіні будинку позивача. Огорожа встановлена із бетону висотою 2 метри, в результаті чого позивач не має підходу до стіни приміщення 1-1 та вікна цього ж приміщення. Стіна вказаного приміщення від стічних вод руйнується і позивач позбавлена можливості відвести стічні води.

Тому, у зв`язку з необхідністю обслуговувати стіну разом із вікном приміщення 1-1 будинку АДРЕСА_1 позивачу необхідно встановлювати земельний сервітут. Домовитись з відповідачем про встановлення сервітуту в добровільному порядку у позивача не має можливості, оскільки між останніми існують неприязні відносини на протязі досить тривалого часу.

Таким чином, вищевикладені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом, в якому просила встановити постійним безоплатний земельний сервітут на земельну ділянку по АДРЕСА_1 на право обслуговування стіни приміщення 1-1 будинку АДРЕСА_1 , довжиною 4 метра, шириною 1 метр.

На підставі розпорядження в.о. керівника апарату Вінницького міського суду Вінницької області Рабчинської І.Є. від 02.04.2019 №71/19 з огляду на закінчення повноважень у судді Гуменюка К.П. станом на 02.04.2019 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у результаті якого відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи визначено суддю Луценко Л.В. (том 1, а.с.131-132).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 03.04.2019 вказану цивільну справу прийнято до свого провадження суддею Луценко Л.В. (том 1, а.с.133).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Велігура В.М. позовні вимоги підтримали та просили суд останні задовольнити з підстав, зазначених у позові (том 1, а.с.3-5). Додатково суду пояснили, що до відповідача з метою погодження умов встановлення земельного сервітуту не зверталися, натомість відповідач чинить перешкоди у доступі до стіни та вікна будинку позивача, адже встановила впритул до її будинку огорожу.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Куций Р.А. позовні вимоги не визнали та просили суд в задоволенні останніх відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов (том 1, а.с.221-223). У судовому засіданні додатково пояснили, що позивач за час існування огорожі жодного разу вікно не мила, до відповідача не зверталась і не вказувала, про наявність у неї перешкод у доступі до стіни та вікна будинку. Якби була така необхідність, то це питання можливо було б вирішити мирним шляхом між сторонами.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази по справі в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з огляду на зазначене нижче.

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ВН №4/1-102, виданого Вінницькою міською Радою народних депутатів 19.01.2001 року, та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0503711162015, позивачу ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 21.09.2000 року №6995 належить на праві особистої приватної власності земельна ділянка, площею 0,0500 га, кадастровий номер 0510100000:02:019:0272, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку (том 1, а.с.17-18, 19).

Тоді, як відповідачу ОСОБА_2 належить на праві особистої приватної власності земельна ділянка, площею 0,0468 га, кадастровий номер 0510100000:02:019:0003, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, що підтверджується змістом рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18.02.2019 року у цивільній справі №127/9858/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення порушень права користування земельною ділянкою, шляхом демонтажу частини будинку (том 1, а.с.126-130).

Вказані земельні ділянки є суміжними. На кожній земельній ділянці розташовані житлові будинки, які належать сторонам, що останніми не заперечувалось та підтверджується змістом вищевказаного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18.02.2019 року.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10.03.2015 року, яке набрало законної сили 21.03.2015 року, у цивільній справі №127/4282/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення порушень на землю позов задоволено, зобов`язано ОСОБА_1 відновити стан земельної ділянки по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯВ№394019 від 17.11.2005 року, по межі будинковолодіння АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , зазначені в додатку №2 висновку судової земельно-технічної експертизи Вінницької торгово-промислової палати №ОС-156 від 28.08.2014 року; зобов`язано ОСОБА_1 за свій рахунок демонтувати вигрібну яму, туалет, розташовані на земельній ділянці, що належить на праві власності ОСОБА_2 , та привести ці місця до первинного стану, шляхом засипки їх грунтом (том 1, а.с.10-12).

З пояснень сторони позивача вбачається, що після виконання позивачем вказаного рішення суду в добровільному порядку відповідач встановила бетонну огорожу, висотою 2 метри, по межі своєї земельної ділянки, яка майже проходить по стіні будинку позивача, так як сторони знаходяться у неприязних стосунках не зважаючи на те, що доводяться одна одній рідними сестрами.

Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Відповідно до ч.1 ст.401 ЦК України користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

За змістом статті 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Види земельних сервітутів визначено у ст.99 ЗК України, зокрема власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); в-1) право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування; в-2) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту; в-3) право на користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 цього Кодексу; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; г-1) право розміщення (переміщення, пересування) об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

У п.22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ додатково звернуто увагу судів на те, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом. Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту (ч.ч.3,4 ст.101 ЗК України).

Згідно із ч.ч.2, 3 ст.402 ЦК України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Згідно зі ст.403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном, а збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Тлумачення наведених положень цивільного і земельного законодавства України свідчить про те, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки.

У постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 131/1423/15-ц (провадження № 61-19117 св 18) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду звернув увагу на те, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що правове регулювання дій щодо встановлення сервітуту має здійснюватися виключно між власником (володільцем) земельної ділянки та особою, яка має намір нею користуватися (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 642/3165/17 (провадження № 61-14776св18); метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 351/1146/16-ц (провадження № 61-14776св18). Зазначене узгоджується з роз`ясненнями, наданими судам у пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ .

Аналогічний висновок викладено також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року у справі №308/8156/14-ц (провадження № 61-25774св18).

Разом із тим, позивач не зверталася безпосередньо до відповідача з вимогою про встановлення земельного сервітуту, у добровільному порядку це питання сторонами не вирішувалось всупереч положенням ч.3 ст.402 ЦК України, що не заперечувалось ними у ході розгляду справи.

Виходячи із сутності сервітуту обсяг користування чужим майном повинен бути чітко окреслений судом, оскільки обмеження права власності особи на майно, щодо якого встановлено сервітут, не позбавляє власника продовжувати використовувати свою земельну ділянку за цільовим призначенням, тобто можливості здійснення правомочностей володіння, користування та розпорядження майном у межах, не обтяжених сервітутом (ч. 3 ст. 98 ЗК України, ч. 5 ст. 403 ЦК України).

Крім цього, обов`язковою умовою встановлення сервітуту є певна потреба у користуванні чужим майном та відсутність можливості у задоволенні цієї потреби іншим способом, як встановлення сервітуту з конкретним землекористувачем.

При цьому відповідно до частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України саме позивач має довести, що повноцінне використання своєї земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки; що задоволення його потреб неможливо здійснити в інший спосіб.

Аналогічні положення містив ЦПК України і у попередній редакції відповідно до частини 3 статті 10 та частини 1 статті 60 ЦПК України у редакції закону № 2136-VIII від 13.07.2017, тобто до змін за законом № 2147-VIII від 03.10.2017.

На покладенні законом саме на позивача тягару доведення того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки та що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом, неодноразово наголошував і Верховний Суд (постанова від 13 листопада 2019 рокуу справі №133/305/17-ц, провадження № 61-12458св19, постанова від 20 квітня 2020 року у справі №456/3996/16-ц, провадження №61-38850св18).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05.05.2016 року (суддя Гуменюк К.П.) у даній цивільній справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28.08.2019 року проведення судової будівельно-технічної експертизи відповідно до ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 05.05.2016 року у даній справі доручено експертам Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (том 1, а.с.171).

Згідно з висновком експерта Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 26.12.2019 року №6148/6149/19-21 за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи вбачається, що фактичне розташування огорожі №б/н домоволодіння АДРЕСА_1 не дозволяє власнику ( ОСОБА_1 ) проводити обслуговування зовнішньої частини стіни з віконним блоком даного житлового будинку літ. А , оскільки відстань між житловим будинком та огорожею №б/н становить 0,05 м. до 0,21 м., що не відповідає положенню п.6.1.35 ДБН Б.2.2-12:2019 Планування і забудова територій (том 1, а.с.184-200).

Разом з тим зі змісту позову не вбачається, що позивач звернулася б до суду одночасно із проханням встановити земельний сервітут також із вимогою про усунення перешкод у користуванні стіни з віконним блоком даного житлового будинку шляхом демонтажу (знесення) цієї огорожі, хоча фактично задоволення позовних вимог про надання сервітуту зумовлює подальшу необхідність знесення цієї огорожі, яка належить відповідачу на праві власності, та завдання відповідачу збитків внаслідок такого знесення, про компенсацію яких позивач також не ставить питання.

Крім цього, у висновку експерта зазначено, що ділянки з розмірами довжина 4 м, ширина 1 м не достатньо для обслуговування стіни та віконного блока виступаючої частини житлового будинку літ. А домоволодіння АДРЕСА_1 (том 1, а.с.194), хоча саме такі позовні вимоги заявлено позивачем (том 1, а.с.5).

Також зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить надати земельний сервітут на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , тобто своєї земельної ділянки, а не ділянки відповідача - АДРЕСА_1 , для обслуговування цієї ж земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд також бере до уваги, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу (ч.1 ст.110 ЦПК України).

При цьому, у висновку експерта 26.12.2019 року №6148/6149/19-21 не встановлено та експертом не досліджувалось, чи не будуть вказані варіанти порушувати права іншого власника земельної ділянки, де встановлюється сервітут, оскільки земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки щодо якої він встановлюється.

Суд приходить до висновку, що фактично доводи позивача та її представника щодо необхідності встановлення земельного сервітуту безпосередньо через земельну ділянку відповідача зводяться до забезпечення їй певного рівня комфорту в користуванні майном, а реальної необхідності, підкріпленої доказами, щодо необхідності обслуговування стіни та віконного блоку для встановлення земельного сервітуту, у тому числі доказів про те, що вони потребують ремонт, фарбування чи інший догляд з певних причин, позивачем не наведено.

Окрім того, суд бере до уваги, що саме позивачка створила дану конфліктну ситуацію, побудувавши свій будинок із порушенням державних будівельних норм.

Від запропонованої відповідачем мирової угоди про купівлю відповідної частини земельної ділянки відмовилася, так як не має коштів на оплату даної земельної ділянки, а бажає користуватися безоплатно земельною ділянкою, яка їй не належить.

При цьому, позивачем належним чином не обґрунтовано необхідність надання постійного земельного сервітуту, а саме не зазначено, чому стіна та віконний блок будинку позивача потребує щоденного обслуговування.

Позивачем також не наведено доказів на підтвердження необхідності встановлення безоплатного сервітуту, хоча знесення огорожі, яка належить відповідачу на праві власності та яка розташована на межі двох земельних ділянок, неминуче призведе до заподіяння збитків відповідачу.

Отже, позивачем не доведено неможливість нормального використання належного їй майна, а саме стіни та віконного блоку будинку, без встановлення земельного сервітуту у судовому порядку, а також необхідність захисту у такий спосіб її порушеного права.

Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню у зв`язку з їх недоведеністю.

Судові витрати стягненню не підлягають, так як суд дійшов до висновку про відмову задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.3, 15, 16, 401-404 ЦК України, ст.ст.98-100 ЗК України, ст.ст.7, 10, 76-82, 89, 133, 141, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Повне рішення суду складено 24 грудня 2020 року.

Суддя