Постанова

від 21.12.2020 по справі 622/462/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

21 грудня 2020 року

м. Харків

справа № 622/462/19

провадження № 22-ц/818/1243/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б.

за участю секретаря - Кравченко О.О.,

ім`я (найменування) сторін:

позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Перше Травня ,

відповідачі - ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю Золочівська аграрна компанія ,

представники - Мамницька Аліна Валеріївна, Єршова Олена Ігорівна,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Перше Травня на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 20 листопада 2019 року в складі судді Шабас О.С.,

у с т а н о в и в:

У лютому 2019 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Перше Травня (далі - СТОВ Перше Травня ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Золочівська аграрна компанія (далі - ТОВ ЗАК ) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов`язання переукласти договір оренди.

Позовна заява мотивована тим, що 04 вересня 2000 року між СТОВ Перше Травня та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної частки б/н, відповідно до умов якого позивачу передано в оренду на 20 років земельну ділянку площею 8,53 га. Договір зареєстровано Світличненською сільською радою Золочівського району Харківської області 06 вересня 2000 року за № 327.

Під час дії договору ОСОБА_2 померла. Документів від спадкоємців, що підтверджують прийняття спадщини, до підприємства не надходило.

У березні 2019 року невідомі особи не допустили працівників СТОВ Перше Травня до сільськогосподарських робіт на земельній ділянці, а також повідомили, що між ОСОБА_1 , яка успадкувала вищезазначену земельну ділянки, та ТОВ ЗАК укладено договір оренди землі, частка якої виділена в натурі, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 6322685500:02:012:0146.

06 квітня 2019 року ОСОБА_1 направлено лист з пропозицією отримати нараховану орендну плату та повідомити про набуття права власності на землю в установленому порядку, який відповідачка отримала 16 квітня 2019 року та не відреагувала на нього.

Оскільки СТОВ Перше Травня не було відомо про виділення земельної частки в натурі, договір не переукладався, однак наразі відсутні підстави для його припинення, тому підприємство має право вимагати від ОСОБА_1 виконання умов договору оренди б/н від 04 вересня 2000 року та переукладання його на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю).

Договір оренди, укладений між відповідачами порушує право СТОВ Перше Травня на оренду земельної ділянки, у зв`язку з чим позивач просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 7,6511 га, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ ЗАК , зареєстрований 27 квітня 2016 року, та скасувати його державну реєстрацію; зобов`язати ОСОБА_1 переукласти договір оренди від 04 вересня 2000 року, який був зареєстрований Світличненською сільською радою Золочівського району Харківської області 06 вересня 2000 за № 327 на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної ділянки, а також стягнути судові витрати.

24 травня 2019 року засобами поштового зв`язку ТОВ ЗАК подало відзив на позовну заяву, в якому просило в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, а також на пропуск позивачем строку позовної давності.

Відзив мотивовано тим, що після реєстрації права оренди земельної ділянки саме ТОВ ЗАК користується земельною ділянкою, проводить культиваційні, посівні та інші роботи, сплачує відповідно до договору орендну плату. Протягом трьох років СТОВ Перше Травня не зверталося до ОСОБА_1 з пропозицією переукласти договір. Позивачем не надано належних доказів сплати орендної плати протягом 11 років, оскільки з довідок СТОВ Перше Травня не вбачається можливим встановити дату нарахування орендної плати та особу, якій вона виплачувалась. Договір оренди від 04 вересня 2000 року укладено щодо земельної частки (паю), а не виділеної в натурі земельної ділянки, тому у зв`язку зі зміною предмету оренди та статусу орендодавця він є припиненим. Також, згідно з договором оренди від 04 вересня 2000 року площа орендованої земельної ділянки становить 8,53 га, однак за спірним договором об`єктом оренди є земельна ділянка площею 7,6511 га. Крім того, позивачем пропущений строк позовної давності звернення до суду, оскільки після внесення 27 квітня 2016 року інформації про право власності та речові права на спірну земельну ділянку до Державного земельного кадастру позивач мав довідатися про існування спірного договору оренди.

29 травня 2019 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, в якому просила в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Відзив мотивовано тим, що після оформлення спадкових прав на земельну ділянку протягом трьох років позивач не звертався до неї з пропозицією перекласти договір, а тому укладення договору оренди стосовно спірної земельної ділянки з ТОВ ЗАК не порушує прав СТОВ Перше Травня . Зазначає, що позивач не сплачував орендну плату, а договір оренди земельної частки (паю), укладений з СТОВ Перше травня , припинений, оскільки припинена дія сертифікату на право на земельну частку (пай). При цьому вона в установленому законом порядку оформила спадщину після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 20 листопада 2019 року у задоволенні позову СТОВ Перше Травня відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку зі зміною предмету оренди та статусу сторін договору оренди земельної частки (паю) від 04 вересня 2000 року договір оренди земельної частки (паю) є припиненим, а тому договір оренди земельної ділянки, укладений між відповідачами, не порушує права позивача. Враховуючи відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення нового договору, підстави зобов`язати її переукласти договір з СТОВ Перше Травня відсутні.

26 грудня 2019 року СТОВ Перше Травня звернулося до Харківського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що умовами договору та перехідними положеннями Закону України Про оренду землі не передбачалося припинення договору у разі виділення паю в натурі. Припинення дії договорів оренди земельних паїв можливо тільки після їх переукладення відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку або з підстав, передбачених статтею 31 Закону України "Про оренду землі". Договір від 04 серпня 2000 року відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку не переукладався, а тому є чинним до 06 вересня 2020 року, він підлягає виконанню та має бути переукладеним з ОСОБА_1 на тих самих умовах. Після отримання свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 зобов`язана була надати повідомлення про набуття права на спадщину та переукласти договір з СТОВ Перше Травня .

ОСОБА_1 та ТОВ ЗАК рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Матеріали справи свідчать, що 07 серпня 1997 року із земель колективної власності КСП Перше Травня на території Світличненської сільської ради на ім`я ОСОБА_2 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ХР №0218275, реєстраційний номер № 337.

04 вересня 2000 року між ОСОБА_2 та СТОВ Перше Травня укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку загальною площею 8,53 га строком на 20 років з 04 вересня 2000 року до 04 вересня 2020 року для сільськогосподарського використання. Договір зареєстровано в Світличненській сільській раді Золочівського району Харківської області 06 вересня 2000 року за №327.

На підставі розпорядження Золочівської райдержадміністрації Харківської області від 11 грудня 2002 року ОСОБА_2 виділено земельну частку пай в натурі (на місцевості) та видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія Р2 №755119, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 295 від 18 лютого 2003 року, кадастровий номер 6322685500:02:012:0146.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Спадкоємцем ОСОБА_2 є її донька ОСОБА_1 яка 24 лютого 2012 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме на земельну ділянку площею 7,6511 га в межах згідно з планом, що розташована на території Світличненської сільської ради Золочівського району Харківської області, та належала померлій на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Р2 №755119, виданого на підставі розпорядження Золочівської райдержадміністрації Харківської області від 11 грудня 2002 року №330 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 295 від 28 лютого 2003 року, кадастровий номер 6322685500:02:012:0146.

12 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ ЗАК укладено договір оренди землі № 1, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 7,6511 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6322685500:02:012:0146, яка знаходиться території Світличненської сільської ради Золочівського району Харківської області.

Посилаючись на те, що оформлення державного акту на право власності на землю автоматично не припиняє дію раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв, а такі договори підлягають переукладанню, СТОВ Перше травня звернулось до суду з даним позовом.

Частиною другою статті 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно з частиною першою статті 93 Земельного кодексу України (далі -ЗК України) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України Про оренду землі ).

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Пунктом 17 розділу Х Перехідні положення ЗК України визначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай) отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Разом з тим частиною другою розділу IX Перехідні положення Закону України Про оренду землі передбачено, що громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із законодавством, що діяло на момент укладення договору оренди земельної частки (паю), такий договір відповідав чинному законодавству, був дійсним і передбачав надання орендарю зобов`язального права користування певною ділянкою, у свою чергу частина друга розділу IX Перехідні положення Закону України Про оренду землі передбачала переукладення договору після виділення земельної ділянки в натурі на тих самих умовах, але вже відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку.

Таким чином, законодавець легітимізував відповідні відносини, надавши особі, яка не є власником ділянки, можливість правомірно передати володіння нею іншій особі. Більше того, законодавець також передбачив обов`язкову трансформацію зобов`язальної оренди в речову після виділення земельної частки (паю) на місцевості.

Разом з тим, задоволення позову орендодавця про розірвання договору або визнання договору автоматично припиненим внаслідок дій орендодавця щодо виділення земельної ділянки в натурі суперечить принципу pacta sunt servanda, допускаючи ухилення від виконання зобов`язань за договором за нічим не обмеженим розсудом однієї зі сторін договору.

Особливістю договору оренди земельного паю є й те, що йдеться не про володіння, користування та розпорядження конкретною земельною ділянкою, яку виділено на місцевості, а про право на земельну ділянку, адже сама ділянка перебувала в загальному масиві ділянок, що виділялися учасникам колективного сільськогосподарського підприємства.

І хоча власник сертифікату, тобто орендодавець, за договором оренди земельного паю, не має повноважень власника щодо конкретної земельної ділянки, стосовно якої укладається договір, за договором оренди паю до орендодавця фактично переходить право користування частиною земної поверхні, яка відповідає орендованому паю, у межах загального масиву невизначених земельних ділянок, який становить собою землі відповідного колективного сільськогосподарського підприємства, що підлягають розпаюванню на місцевості як земельної ділянки.

Не можна стверджувати, що після розпаювання загального масиву невизначених земельних ділянок на місцевості і виділення в натурі земельної ділянки, що відповідає орендованому паю, відповідна частина земної поверхні, якою користується орендар, зникає, відбувається лише зміна її правового статусу.

У пункті 56 постанови від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376 цс 18) Велика Палала Верховного Суду дійшла висновку про те, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Таким чином, зміна правового статусу частини земної поверхні, що використовується орендарем на підставі відповідного договору оренди паю, шляхом її визначення на місцевості як земельної ділянки, не свідчить про знищення предмета оренди як можливої підстави для вимоги про розірвання договору оренди.

Частина друга статті 630 ЦК України передбачає, якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу. Відповідно ж до частини другої статті 7 ЦК України звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

І хоча частина друга статті 637 ЦК України передбачає можливість врахування у разі тлумачення умов договору також типових умов (типових договорів), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови, у силу прямих приписів частини другої статті 630 та частини другої статті 7 ЦК України виключається застосування типових умов, якщо вони суперечать домовленостям сторін або актам цивільного законодавства.

Згідно із частиною другою статті 95 ЗК України, статті 27 Закону України Про оренду землі орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Хоча сторони прямо не домовилися про порядок переукладення договору оренди паю на договір оренди землі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що використане словосполучення переукладення договору , яке вживається сторонами в договорі оренди паю та законодавцем у частині другій розділу IX Перехідні положення Закону України Про оренду землі , слід розуміти як укладення нового договору на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), з урахуванням відповідних змін, що вимагаються в частині предмету оренди відповідно до правового статусу виділеної на місцевості земельної ділянки, так і внесення змін до договору оренди земельної частки (паю) з метою його приведення в частині предмета оренди у відповідність з правовим статусом виділеної на місцевості земельної ділянки. Інші умови договору оренди, за виключенням необхідних змін в частині предмета оренди, можуть бути змінені виключно у випадках, передбачених самим договором або за домовленістю сторін.

Частиною другою статті 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 652 ЦК України у разі зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір або уклали б його на інших умовах (ч. 1). Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний (ч. 2). У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору.

Статтею 31 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148-1 ЗК України.

Так, виділення земельної ділянки в натурі та набуття права власності на неї жодною мірою не впливає на дійсність договору оренди земельної частки (паю) та не перешкоджає виконанню цього договору. Виділення земельної ділянки в натурі також не може бути обставиною, що є підставою для розірвання договору відповідно до статей 651, 652 ЦК України, зокрема, істотною зміною обставин . Виділення земельної ділянки в натурі не лише не обумовлена причинами, які заінтересована сторона (орендодавець) не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості і обачності (пункт 2 частини другої статті 652 ЦК України), а є прямим наслідком свідомих дій цієї сторони. Отже, припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце лише після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або в судовому порядку з визначених законом підстав.

Отже, при вирішенні спірних правовідносин щодо переукладення або розірвання договору оренди земельної частки (паю) судам слід враховувати, що зміна статусу земельної ділянки чи її власника не має наслідком автоматичного припинення договору, крім випадків, коли це передбачено самим договором.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої палати Верхового Суду від 01 вересня 2020 року по справі №233/3676/19.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України Про оренду землі ).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною (пункт в частини третьої статті 152 ЗК України

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим .

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України Про оренду землі орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України Про оренду землі ).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною (пункт в частини третьої статті 152 ЗК України).

Відповідач, відмовляючись від переукладення договору оренди земельної ділянки, виділеної на місцевості, яка раніше перебувала в оренді позивача як земельна частка (пай), порушує права позивача як орендаря, які виникли на підставі договору від 04 вересня 2000 року, оскільки ці договірні відносини не припинились, а тому наявні підстави для відновлення порушеного права позивача, як орендаря, шляхом визнання переукладеним зазначеного договору на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю).

Крім того, розірвання договору або визнання договору автоматично припиненим внаслідок дій орендодавця щодо виділення земельної ділянки в натурі було б явно несправедливим і суперечило б принципу pacta sunt servanda, допускаючи ухилення від виконання зобов`язань за договором за необмеженим розсудом однієї зі сторін договору.

Укладення договору оренди паю на 20 років, очевидно, свідчить про намір сторін на момент його укладення забезпечити тривалу стабільність свого становища в цих правовідносинах і в такому випадку відмову орендодавця від переукладення та укладання іншого договору оренду щодо спірної земельної ділянки не можна вважати добросовісною.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про те, що спірний договір оренди автоматично припинив свою дії у зв`язку з реєстрацією ОСОБА_1 14 листопада 2013 року права власності на земельну ділянку є необґрунтованими.

Оскільки одночасне виникнення права оренди однієї земельної ділянки у двох відмінних орендарів є неможливим, то у ТОВ ЗАК не виникло право оренди спірної земельної ділянки, оскільки таке право вже належало та було зареєстровано за СТОВ Перше Травня .

Укладений між відповідачами договір оренди землі, порушує права позивача на оренду спірної земельної ділянки, а тому наявні підстави для визнання цього договору недійсним та задоволення позову в цій частині.

Щодо позовних вимог про зобов`язання укласти договір, то суд апеляційної інстанції виходить з такого.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину ).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначено у статтях 642- 643 Цивільного кодексу України.

У частині першій статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зміст засади свободи договору викладено у статтях 6, 627 ЦК України, згідно з якими свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, законодавець разом із тим у ЦК України визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статі 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а у частині першій статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Серед способів захисту, передбачених у статті 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту як зобов`язання особи до укладення відповідних договорів.

Разом із тим, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов`язків (статей 3, 6, 12 - 15, 20 ЦК України) можна дійти висновку, що у разі відмови в укладенні договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, визначених стороною у випадку надання позивачем проєкту договору та якщо укладення такого договору є зобов`язанням відповідача в силу закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-110цс12 та від 27 травня 2015 року у справі №924/1134/14.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Реалізуючи визначене у статті 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту повинен насамперед слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Якщо предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25 червня 2019 у справі № 922/1500/18.

Однак, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, у разі відмови в укладенні договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, визначених стороною.

Враховуючи викладене, обраний стороною предмет позову (про зобов`язання укласти договір) не відповідає встановленим законом способам захисту прав, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти перший, четвертий частини першої статті 376 ЦПК України).

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо витрат на правничу допомогу, то судова колегія виходить з такого.

Матеріали справи свідчать, що адвокат Єршова О.І. представляла інтереси позивача в суді першої та апеляційної інстанції на підставі договорів про надання юридичних послуг № 08/04від 08 квітня 2019 року та про надання правової допомоги від 25 листопада 2019 року, укладених між СТОВ Перше Травня та Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Тацій і партнери .

Відповідно до пункту першого вказаних договорів Замовник доручає та зобов`язується оплачувати, а Виконавець зобов`язується вчасно та належним чином надавати комплексні юридичні послуги з питань здійснення Замовником господарської діяльності. Перелік послуг в межах юридичного супроводу визначено в 2 цього договору, серед яких - представництво інтересів в судах всіх інстанцій та юрисдикцій. Підготовка процесуальних документів.

Обсяги правової допомоги, наданої адвокатом клієнту в суді першої інстанції, визначено в акті прийому- передачі наданих послуг за договором від 08 квітня 2019 року №08/04 від 14 квітня 2019 року - а саме представництво інтересів у Золочівському районному суді Харківської області у справі №622/462/19 за позовом СТОВ Перше Травня до ОСОБА_1 , ТОВ ЗАК . Вартість вказаних робіт визначено у розмірі 15000 грн.

Згідно з актом прийому- передачі наданих послуг за договором б/н від 25 листопада 2019 року, складеним 22 вересня 2020 року, позивачу надано такі послуги: підготовка апеляційної скарги та представництво інтересів у Харківському апеляційному суді у справі №622/462/19 за позовом СТОВ Перше Травня до ОСОБА_1 , ТОВ ЗАК . Вартість вказаних робіт визначено у розмірі 15000 грн.

Загальна вартість витрат на професійну правову допомогу складає 30000 грн, оплата яких підтверджується платіжними дорученнями № 340 від 08 квітня 2019 року та 1241 від 22 вересня 2020 року.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до положень статті 27 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц (провадження № 61-3752св18 ) , від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15-ц (провадження № 61-6436св18 ) , Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачі правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не скористалася.

За таких обставин, СТОВ Перше Травня має право на відшкодування понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких є обґрунтованим та підтвердженим документально, а тому враховуючи, що позов задоволено частково, з відповідачів по користь позивачів підлягає стягненню 15000 грн, а саме по 7500 грн з кожного.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Судові витрати, понесені позивачем, документально підтверджено в розмірі 5723 грн - за подачу позовної заяви, 5763 грн - за подачу апеляційної скарги (т. 1 а. с. 1-3, 234, 241).

Між тим, відповідно до частини першої статті 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір юридичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи, що позовна заява СТОВ Перше травня містила дві немайнові вимоги, судовий збір, що підлягав сплаті при зверненні до суду першої інстанції становив 3842 грн (1921 грн*2).

За таких обставин, оскільки апеляційна скарга та позов підлягають частковому задоволенню, з ТОВ ЗАК та ОСОБА_1 на користь СТОВ Перше травня підлягає стягненню судовий збір в розмірі 4802 грн, а саме по 2401,25 грн з кожного з відповідачів.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Перше Травня - задовольнити частково.

Рішення Золочівського районного суду Харківської області від 20 листопада 2019 року -- скасувати та ухвалити нову постанову.

Позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Перше Травня - задовольнити частково.

Визнати недійним договір оренди земельної ділянки від 12 лютого 2015 року площею 7,6511 га, кадастровий номер 6322685500:02:012:0146, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Золочівська аграрна компанія , зареєстрований 27 квітня 2016 року, запис 14380512, та скасувати його державну реєстрацію.

В задоволенні позову в іншій частині- відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та з Товариства з обмеженою відповідальністю Золочівська аграрна компанія (ідентифікаційний код юридичної особи: 36222279, місцезнаходження: 62214, Харківська область, Золочівський район, село Олександрівка, вулиця Чадунелі, будинок № 38) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Перше Травня (ідентифікаційний код юридичної особи: 00707797, місцезнаходження: 62221, Харківська область, Золочівський район, село Світличне, вулиця Центральна, будинок № 36) по 2401,25 грн (дві тисячі чотириста одна грн 25 коп.) судового збору та 7500 (сім тисяч п`ятсот) грн витрат на правничу допомогу з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 24 грудня 2020 року.

Головуючий А.В. Котелевець

Судді І.В. Бурлака

В.Б. Яцина