Постанова

від 24.12.2020 по справі 755/2142/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий суддя у 1 інстанції - Катющенко В.П.

справа № 755/2142/20

провадження № 22-ц/824/14916/2020

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,-

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, мотивованим тим, що з 2008 року по квітень 2017 рік перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах, від яких ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_3 . З квітня 2017 року фактичні шлюбні відносини сторін фактично припинилися та з цього часу сторони проживають окремо, дитина проживає із позивачем та за усною домовленістю сторін відповідач сплачував на картковий рахунок грошові кошти на дитину у розмірі 2 000,00 грн щомісяця. З грудня 2019 року відповідач припинив виплати, і з цього часу дитина знаходиться на повному утриманні матері. Батько дитини не бажає приймати участь у вихованні та повноцінному розвитку дитини, не дбає про сина та не надає матеріальної допомоги на його утримання. Відповідач не є платником аліментів, з нього не проводиться стягнень по виконавчим документам, у шлюбі не перебуває, інших неповнолітніх дітей, непрацездатних батьків не має, його стан здоров`я дозволяє працювати та він є засновником та керівником ТОВ Укртранслогіст , а тому спроможний сплачувати аліменти.

З урахуванням зазначеного, просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого на дату подання позову, а саме 2 218,00 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 06 лютого 2020 року і до повноліття дитини.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 2 218 гривень 00 копійок, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з 10 лютого 2020 року до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто із ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, яким стягнути з відповідача на користь позивача на утримання неповнолітнього сина аліменти у розмірі 1 109 грн. 00 коп. Зробити взаємозалік в рахунок погашення аліментів та регулярні зустрічі із сином.

Скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права, при недоведеності обставин, що мають значення для справи.

Скаржник зазначає, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не врахував розмір доходу відповідача, який складає 1 901,00 грн, а також не врахував посилання відповідача у відзиві на рішення суду від 07 травня 2020 року, ухвалене у справі №153/49/20, про зобов`язання утримувати батьків.

Також вказав на те, що суд, визначаючи розмір аліментів, не врахував обов`язку обох батьків утримувати дитину, а тому повинен був стягнути з нього аліменти на утримання сина у розмірі 1 901,00 грн, а не 2 218,00 грн. Збільшення розміру аліментів перевищить потреби дитини або аліменти будуть використовуватися не за призначенням.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не скористалася.

Відповідно до частини 3 статті 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини 1 статті 274 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з їх законності та обґрунтованості. При цьому суд взяв до уваги те, що відповідачем не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження викладених ним у відзиві обставин, а саме скрутного матеріального становища.

Висновок суду є правильними і такими, що відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Судом установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у фактичних шлюбних відносинах з 2007 року по 2017 рік.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини, виданим 30 липня 2011 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, серії НОМЕР_1 , актовий запис №2054. Батьком дитини є ОСОБА_1 .

Малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі своєю мамою ОСОБА_2 та перебуває на її утриманні.

Після припинення фактичних шлюбних відносин відповідач у добровільному порядку за усною домовленістю до грудня 2019 року сплачував кошти на утримання спільного з ОСОБА_2 сина шляхом перерахування їх на картковий рахунок позивача, а саме: з вересня 2017 року по лютий 2018 року у загальному розмірі 5 900,00 грн; у березні - травні 2018 року по 1 500,00 грн щомісячно; з червня по грудень 2018 року у загальному розмірі 10 600,00 грн; з січня по листопад 2019 року по 2 000,00 грн щомісячно, що підтверджується відповідними квитанціями.

З грудня 2019 року ОСОБА_1 припинив виплати у добровільному порядку на утримання сина ОСОБА_4 . З того часу дитина перебуває на утриманні своєї матері.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 8 Закону України від 26 квітня 2001 року Про охорону дитинства кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Частинами 3 ст. 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до вимог ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3 - 1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3 - 2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Відповідно до статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік визначено у 2020 році прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років: з 1 січня 2020 року - 1779 грн., з 1 липня - 1859 грн., з 1 грудня - 1921 грн.; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2020 року - 2218 грн., з 1 липня - 2318 грн., з 1 грудня - 2395 грн.

Судом було встановлено, що з грудня місяця 2019 року відповідач не надає добровільної матеріальної допомоги на утримання та виховання дитини. Доказів на спростування вказаної обставини відповідачем надано не було ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.

Статтею 18 Конвенції про захист прав дитини встановлено, що суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Оскільки дитина сторін проживає з матір`ю й знаходяться на її утриманні, батько - відповідач по справі, зобов`язаний надавати матеріальну допомогу на утримання сина.

Доказів того, що відповідач бере участі в утриманні дітей, їх матеріальному забезпеченні до суду не надано і судом не встановлено.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону, зокрема ст.180 Сімейного Кодексу України, згідно якої батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Враховуючи, що наразі дитина сторін проживає разом з матір`ю, відповідач є батьком дитини, а тому зобов`язаний утримувати та матеріально забезпечувати свою дитину, при цьому добровільної згоди між батьками щодо порядку реалізації такого обов`язку він не дотримався та ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо надання допомоги по утриманню малолітнього сина, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання сина.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів в твердій грошовій сумі 2 218,00 грн, тобто у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого на дату подання позову, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на утримання їхнього сина, є непомірним для ОСОБА_1 як для особи, яка отримує 1 901,00 грн на місяць, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідач є засновником та керівником ТОВ Укртранслогіст (ЄДРПОУ 41088872), отримує дохід (який згідно доданих до апеляційної скарги доказів з вересня 2020 року збільшився), має у власності рухоме майно - автомобіль Honda , д.н.з. НОМЕР_2 , а отже спроможний сплачувати аліменти у розмірі, визначеному судом.

Суд апеляційної інстанції критично оцінює надану відповідачем довідку від 10 березня 2020 року про отримання ним щомісячного доходу у розмірі 1 901 грн, як на підтвердження його неплатоспроможності щодо виплати аліментів у розмірі 2 218 грн, оскільки така довідка складена та підписана самим відповідачем як керівником товариства та не містить відомості, з якого часу відповідач є працівником даного товариства та за який період відповідачем надана довідка. Крім того, до вказаної довідки ОСОБА_1 не додав штатного розкладу та не додав належної довідки, яка б підтверджувала сплату ним податків саме з цієї суми. Також відповідачем не надано у розпорядження суду належних та допустимих доказів на підтвердження його незадовільного матеріального стану, а саме: доказів на підтвердження отриманого ним доходу за період з грудня 2019 року по 10 березень 2020 року. Зокрема, не надав доказів на підтвердженні відсутності у нього додатково отриманого доходу та відсутності іншого рухомого і нерухомого майна.

Крім того, при розгляді справи про стягнення аліментів відповідач посилався на те, що він надає матеріальну допомогу батькам-пенсіонерам, проте ці доводи суд не прийняв до уваги пославшись на відсутність доказів надання такого утримання.

Натомість ОСОБА_1 надав такий доказ суду апеляційної інстанції, який просив взяти до уваги, пояснивши, що неможливість подання такого доказу була пов`язана з труднощами у отриманні належним чином завіреної копії рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 07 травня 2020 року у зв`язку із запровадженням карантину в країні.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів визнає поважними причини пропуску строку на подачу доказу до суду першої інстанції, а тому надає йому оцінку.

Зі змісту рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 07 травня 2020 року вбачається, що починаючи з 13 січня 2020 року з ОСОБА_1 на користь його батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підлягають стягненню аліменти на їх утримання у твердій грошовій сумі по 1000,00 грн щомісячно.

Копія рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 07 травня 2020 року містить відмітку про те, що дане рішення не вступило в законну силу.

За змістом ч.4 ст.12, ч.1 ст.13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторін у справі.

Положеннями ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання.

Відповідно до ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач був обізнаний про розгляд справи судом першої інстанції, подав відзив на позовну заяву про стягнення аліментів, однак будь - яких заяв чи клопотань про витребування доказів на підтвердження викладених у відзиві обставин у зв`язку із неможливістю отримати їх самостійно до суду першої інстанції не подавав.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Таким чином, диспозитивність цивільного судочинства унеможливлює витребування доказів за ініціативою суду, а відповідач своїми правами щодо предмета спору, в тому числі щодо надання та (або) витребування відповідних доказів на підтвердження наявних у нього заперечень проти позову, не скористався.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо його неплатоспроможності стосовно виплати аліментів на утримання сина у розмірі 2 218 грн щомісячно, посилаючись на наявний у нього обов`язок по утриманню обох батьків - пенсіонерів по 1000 грн щомісячно, при розмірі заробітної плати ОСОБА_1 1 901 грн щомісячно, колегія апеляційного суду визнає їх недоведеними. Так, при вирішенні спору Ямпільський районний суд Вінницької області у своєму рішенні від 07 травня 2020 року дійшов висновку про недоведеність відповідачем обставин, які унеможливлюють надання матеріальної допомоги, що є більшою від його доходу.

Відповідних доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги щодо скрутного матеріального становища відповідачем ні суду першої ні суду апеляційної інстанції не надано.

Відповідачем також не надано доказів, що визначений судом розмір аліментів у сумі 2 218 грн щомісячно перевищує потреби дитини. Доводи про те, що такий розмір аліментів буде використовуватись не за призначенням, є припущенням відповідача та не може бути предметом судової оцінки.

Доводи апеляційної скарги щодо необхідності поділу присуджених аліментів пополам між позивачем і відповідачем не ґрунтуються на законі, оскільки аліменти присуджуються безпосередньо тому із батьків, з ким проживає дитина. Підстави стягувати аліменти з позивача, яка і так утримує дитину, яка з нею проживає, відсутні.

Визначивши розмір стягуваних аліментів, суд першої інстанції врахував позовні вимоги ОСОБА_2 та положення ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік , якою установлено у 2020 році прожитковий мінімум в розрахунку на місяць дітям віком до 6 років і віком від 6 до 18 років та визначив розмір аліментів який не порушує права дитини на достатній рівень життя, при цьому суд врахував передбачений законодавством обов`язок обох батьків утримувати неповнолітніх дітей.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком районного суду про покладення на відповідача обов`язку зі сплати аліментів на утримання сина у заявленому позивачем розмірі 2 218,00 грн.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені та відповідачем не спростовані.

Вимоги апеляційної скарги про здійснення взаємозаліку в рахунок погашення аліментів та вирішення питання регулярних зустрічей з сином не можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції, оскільки такі вимоги не були предметом первісного позову позивача, та відповідно з такими зустрічними вимогами відповідач до суду у цьому спорі не звертався.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як такого, що є законним та обґрунтованим.

Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків зазначених в статті 389 ЦПК України.

ГоловуючийТ.О. Писана СуддіК.П. Приходько С.О. Журба