Постанова

від 16.12.2020 по справі 330/441/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 16.12.2020 Справа № 330/441/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року

м. Запоріжжя

Єдиний унікальний № 330/441/18

Провадження №22-ц/807/2313/20

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кримської О.М. (суддя-доповідач),

суддів Дашковської А.В., Кочеткової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Запорізької області на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 14 листопада 2018 року в складі судді Федорець С.В. у справі за позовом заступника прокурора Запорізької області - начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді в інтересах держави до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2018 року заступник прокурора Запорізької області - начальник управління представництва інтересів громадянина або держави в суді в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення,.

В обґрунтування позову посилався на те, що прокуратурою шляхом опрацювання відомостей, розміщених у Публічній кадастровій карті України та Реєстрі прав власності на нерухоме майно було встановлено, що Кирилівською селищною радою 03 березня 2015 року прийнято рішення № 7 Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для обслуговування торгівельного павільйону ОСОБА_1

Вказаним рішенням ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 для обслуговування торгівельного павільйону з метою подальшої передачі земельної ділянки в оренду.

22 травня 2015 року за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 Кирилівською селищною радою прийнято рішення № 13 Про передачу земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 .

Зазначеним рішенням затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 2320355400:11:00:0275 для обслуговування та функціонування торгівельного павільйону, розташованого по АДРЕСА_1 , та зазначену земельну ділянку передано ОСОБА_1 у довгострокову оренду терміном на 49 років.

Зазначав, що рішення № 13 від 22 травня 2015 року прийнято з порушеннями законодавства та підлягає скасуванню, оскільки згідно із даними Публічної кадастрової карти України, відстань спірної земельної ділянки від урізу води становить 31 м, що, як зазначає прокурор, порушує встановлені ст.60 Земельного кодексу України, ст.. 88 Водного кодексу України обмеження, згідно до яких прибережна захисна смуга становить не менш, ніж 2 км від урізу води, а пляжна зона - не менше, ніж 100 м від урізу води.

Враховуючи це, на думку прокурора, спірна земельна ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги і пляжної зони, тому, у відповідності до норм ВК України, відноситься до земель водного фонду, порядок надання яких у користування визначається земельним законодавством, де заборонено передання цих земель громадянам в оренду для обслуговування та функціонування торгівельного павільйону (ст. 59 ЗК України).

Таким чином, рішення Кирилівської селищної ради № 13 від 22 травня 2015 року прийнято з порушенням вимог водного та земельного законодавства України, тому є незаконним і підлягає скасуванню.

Крім того зазначає, що на підставі цього рішення між відповідачами 19 червня 2015 року було укладено договір оренди спірної земельної ділянки, який був зареєстрований у встановленому законом порядку та його підставі відбулася передача спірної земельної ділянки відповідачем Кирилівською селищною радою відповідачу ОСОБА_1 , про що складено акт прийому-передачі.

У зв`язку з тим, що вказаний договір оренди укладено на підставі незаконного рішення № 13 від 22 травня 2015 року, вважає, що цей договір підлягає визнанню його недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину, на підставі вимог статей 203, 215, 216 ЦК України.

Прокурор вважає, що відповідно до вимог ст. 216 ЦК України, спірна земельна ділянка підлягає поверненню ОСОБА_1 на користь власника - територіальної громади в особі Кирилівської селищної ради.

Також, обґрунтовуючи необхідність захисту інтересів держави прокураторою, позивач зазначав про те, що порушення Кирилівською селищною радою встановленого законом порядку розпорядження землями водного фонду, що перебувають у державній та комунальній власності, спричиняє шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з відповідним позовом до суду.

Оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах прибережної захисної смуги, законодавством чітко визначено режим обмеженої господарської діяльності на ній, встановлено виключений перелік цілей, задля яких вона може передаватися в оренду та вичерпний порядок дозволених на ній будівництв. Тому передача цієї земельної ділянки в оренду для інших потреб створює загрозу забруднення поверхневих вод та позбавляє державу можливості здійснення охорони поверхневих вод та контролю за станом використання таких земель, що, як зазначає прокурор, є безпосереднім порушенням її інтересів.

Також, знаходження спірної земельної ділянки у межах пляжної зони порушує гарантоване законодавством право інших громадян на вільне використання цієї зони.

Статтею 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Відповідно до постанови Кабміну України від 10 вересня 2014 року № 442 таким центральним органом виконавчої влади є Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру. Разом з тим, зазначеним законом інспекторам у сфері державного контролю за використанням та охороною земель надано право звертатися до суду лише з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також поверненням самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Повноважень щодо звернення до суду з позовом про скасування рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів, а також про повернення земельних ділянок з чужого незаконного володіння, нормами закону не передбачено.

Посилаючись на зазначені обставини просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Кирилівської селищної ради від 22 травня 2015 року № 13 Про передачу земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 , визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 2320355400:11:003:0275 від 19 червня 2015 року, укладений між Кирилівською селищною радою та ОСОБА_1 , а також зобов`язати ОСОБА_1 повернути на користь Кирилівської селищної ради земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 2320355400:11:003:0275, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 14 листопада 2018 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду заступник прокурора Запорізької області подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, вирішити питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що внаслідок неправильного застосування положень ст. 58-60 Земельного кодексу України та ст. 88-90 Водного кодексу України, суд дійшов безпідставного висновку, що визначення цільового призначення землі та відведення земельних ділянок у межах населеного пункту здійснюється на підставі проектів землеустрою з урахуванням містобудівної документації, при цьому врахування нормативних розмірів прибережної захисної смуги Азовського моря, визначених ст. 88 ВК України, є необов`язковим. Судом невірно застосовано положення ст.56 ЦПК України, в результаті чого безпідставно суд дійшов висновку про відсутність підстав для самостійного звернення прокурора до суду з цим позовом без визначення позивачем Державну екологічну інспекцію України.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 14 листопада 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року касаційну скаргу заступника прокурора Запорізької області задоволено частково, постанову Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року зазначено, що при новому розгляді апеляційний суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні чи дотримані відповідачами вимоги ст.. 60 ЗК України, ст.. 88 ВК України при прийняті оскаржуваного рішення та передачі спірної земельної ділянки в оренду, перевірити докази позивача про розташування спірної земельної ділянки на відстані 31 м (20 м) до у різу води, в тому числі відповідність оскаржуваних рішення ради та оспорюваного договору оренди генеральному плану забудови смт. Кирилівка, дати оцінку відповідності положень цього плану вказаним нормам закону.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що прокурор не надав належних доказів на підтвердження заявлених ним позовних вимог. Спірна земельна ділянка знаходиться у межах смт Кирилівка, а проект землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги на час ухвалення оскаржуваного рішення відсутній, тому не можна беззаперечно зазначати, що розмір захисної смуги становить два кілометри від урізу води, оскільки цей розмір повинен встановлюватися з урахуванням конкретних умов забудови. Рішення Кирилівської селищної ради від 22 травня 2015 року № 13 прийняте у межах повноважень, відповідно до статей 186, 186-1 ЗК України, з урахуванням висновків органів, на які державою покладено функції щодо здійснення контролю за використанням земель, про погодження проекту землеустрою спірної земельної ділянки. Крім того, прокурор обрав неналежний спосіб захисту при зверненні до суду з вимогами про скасування рішення Кирилівської селищної ради, оскільки обраний спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту. Також зазначив, що договір оренди землі укладений на виконання відповідного рішення органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки в оренду. Жодних відомостей, які б свідчили про протиріччя змісту договору нормам водного чи земельного законодавства, у договорі не зазначено та на них не вказує прокурор. Крім того, прокурор неправильно обґрунтував свою позицію з приводу повноважень для звернення до суду, не визначив позивачем Державну екологічну інспекцію України та не врахував, що у цього органу виконавчої влади є повноваження для звернення до суду.

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції.

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з цим позовом апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина четверта статті 42 ЦПК України ).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

В судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185цього Кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України ).

Суд першої інстанції, зазначаючи в судовому рішенні про те, що прокурор не уповноважений звертатися до суду з цим позовом , не врахував, що прокурор звернувся до суду із позовом на захист інтересів територіальної громади як власника спірної земельної ділянки, якою, на думку прокурора, незаконно розпорядився представницький орган місцевого самоврядування - Кирилівська селищна рада про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди, повернення земельної ділянки, і на виконання частини третьої статті 56 ЦПК України , абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру у тексті позовної заяви та додаткових поясненнях прокурор обґрунтував наявність інтересу держави у визнанні незаконним та скасування рішення ради, а також вказав, що статус органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, могла набути лише Кирилівська селищна рада, однак у зв`язку із оскарженням саме дій ради, її визнано відповідачем.

З урахуванням обставин цієї справи, колегія суддів вважає, що прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави, зокрема порушення інтересів держави та неналежне здійснення компетентних органом захисту інтересів держави.

Вказана позиція відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Із урахуванням зазначеного, висновок суду першої інстанції щодо не наведення прокурором підстав для звернення до суду із цим позовом в інтересах держави є необґрунтованим.

Окрім того, у постанові від 20 травня 2020 року Верховний Суд, скасовуючи у цій справі постанову Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року, зазначив, що прокурор мав право на звернення до суду за захистом інтересів держави, має статус позивача, оскільки в цій справі оскаржується рішення та правочин, вчинені Кирилівською селищною радою як представником територіальної громади.

Таким чином, при новому розгляді справи апеляційний суд виходить з того, що за обставин цієї справи прокурор мав право звернутися до суду з цим позовом для захисту відповідних публічних інтересів держави.

Відмовляючи у визнанні рішення Кирилівської селищної ради від 22 травня 2015 року № 13 Про передачу земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що це рішення прийняте у межах повноважень селищної ради та відповідно до статей 186, 186-1 ЗК України, з урахуванням висновків органів, на які державою покладено функції щодо здійснення контролю за використанням земель, про погодження проекту землеустрою спірної земельної ділянки.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки такий висновок зроблено судом без належного з`ясування дійсних обставин справи, прав та обов`язків сторін, належної оцінки наданих ними доказів.

Судом встановлено, що 03 березня 2015 року Кирилівською селищною радою Якимівського району було прийнято рішення №7 Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для обслуговування торгівельного павільйону ОСОБА_1 , яким відповідачеві ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000 га для обслуговування торгівельного павільйону, яка розташована в АДРЕСА_1 , в оренду на 49 років, за рахунок земель громадської та житлової забудови смт Кирилівка, Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області. Також зобов`язано ОСОБА_1 представити проект відведення зазначеної земельної ділянки на затвердження в Кирилівську селищну раду в термін не пізніше одного року (т.1 а.с. 15).

22 травня 2015 року, розглянувши клопотання ОСОБА_1 та проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування та функціонування торгівельного павільйону, 57 сесія Кирилівської селищної ради прийняла рішення № 13 Про передачу земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 (т.1 а.с. 16).

Вказаним рішенням затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 2320355400:11:00:0275 для обслуговування та функціонування торгівельного павільйону, розташованого по АДРЕСА_1 , та зазначену земельну ділянку передано ОСОБА_1 у довгострокову оренду терміном на 49 років за рахунок земель громадської та житлової забудови смт Кирилівка, встановлено орендну плату за користування земельною ділянкою, а також зобов`язано ОСОБА_1 заключити договір оренди земельної ділянки та зареєструвати право оренди на вище вказану земельну ділянку встановленому законом порядку.

На виконання цього рішення між Кирилівською селищною радою та ОСОБА_1 19 червня 2015 року було укладено договір оренди спірної земельної ділянки, який був зареєстрований у встановленому законом порядку, згідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с. 17-22, 27-30).

На підставі вказаного договору оренди земельної ділянки від 19 червня 2015 року відбулася передача спірної земельної ділянки відповідачем Кирилівською селищною радою відповідачу ОСОБА_1 , про що складено акт приймання-передачі (т.1 а.с. 25- 26).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту в частини першої статті 12 ЗК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною першою статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (частини перша статті 20 ЗК України).

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Відповідно до частини першої статті 59 ВК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61- 62 ЗК України, статті 89- 90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування.

Відповідно до частини третьої статті 85 ВК України у тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Відповідно до статті 88 ВК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Згідно з пунктами 6, 10 Порядку (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) межі водоохоронних зон встановлюються з урахуванням, зокрема, цільового призначення земель, що входять до складу водоохоронної зони. На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

З огляду на вказані приписи, законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, вимагало визначати прибережні захисні смуги у межах населених пунктів з урахуванням будь-якої містобудівної документації у цій сфері та виходячи з конкретних умов забудови, які склалися на місцевості.

Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункти 66-77), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункти 56-67).

Більш суворий режим використання встановлений ст. 88 ВК України для пляжної зони. Так, у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення. Пляжна зона не встановлюється у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів на земельних ділянках, віднесених до земель морського транспорту, а також на земельних ділянках, на яких розташовані військові та інші оборонні об`єкти, рибогосподарські підприємства. Користування пляжною зоною у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів здійснюється з дотриманням вимог щодо охорони морського середовища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог санітарного законодавства. До узбережжя морів, морських заток і лиманів у межах пляжної зони забезпечується безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування, крім земельних ділянок, на яких розташовані гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори.

Отже, існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок)

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вона неодноразово з урахуванням висновків Верховного Суду України (див. постанови від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14, від 19 листопада 2014 року у справі № 6-175цс14, і від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14) вказувала, що, надаючи земельну ділянку, за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно враховувати саме нормативні розміри прибережних захисних смуг, установлені статтею 88 ВК України , та орієнтовні розміри та межі водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення (див. постанови від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц(провадження № 14-452цс18) (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) (пункт 53), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19) (пункт 41)).

Як вбачається з матеріалів справи, проект землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря на території Кирилівської селищної ради Якимівського району відсутній, прибережна захисна смуга навколо Азовського моря не встановлювалась.

Містобудівна документація - це затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій (частина перша статті 17 Закону України Про основи містобудування ), з урахуванням яких визначається цільове призначення земель (абзац четвертий статті 1 Закону України Про планування і забудову територій , який був чинним на момент розроблення та затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки).

Різновидом містобудівної документації є генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, яка визначає принципові питання вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (абзац восьмий статті 1 Закону України Про планування і забудову територій ).

В матеріалах справи міститься копія витягу з генерального плану смт Кирилівка Запорізької області від 2003 року, розроблений Державним науково-дослідним інститутом проектування міст Дніпромісто , з якого не вбачається встановлення менших розмірів і меж прибережної захисної смуги у смт. Кирилівка, ніж ті, які встановлені ст.. 88 ЗК України.

Апеляційним судом, відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України під час нового розгляду справи, було досліджено витяг із Генерального плану смт Кирилівка та План зонування .

У досліджених документах не відображено розмір та межі прибережних захисних смуг, а лише визначено функціональні типи територій.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник Кирилівської селищної ради надав для огляду План зонування та пояснив, що спірна земельна ділянка знаходится в рекреаційній зоні (Р-1), на території якої дозволено розташування магазинів торгівельною площею до 40,0 кв.м. ( т.2 а.с.187,188)

Об`єкт нерухомості ОСОБА_1 має площу 23,7 кв.м.( т.1 а.с.51).

Колегія суддів відхиляє такі твердження представника Кирилівської селищної ради.

Копія витягу з Плану зонування, який долучений до матеріалів справи позивачем відповідає оригіналу, який було надано представником Кирилівської селищної ради та оглянутий апеляційним судом в судовому засіданні ( т.2 а.с.133-151).

Так, у пункті Природоохоронні та санітарно-захисні зони Генерального плану ( т.3 а.с.236) зазначено, що вся територія курорту розташована в межах прибережних захисних смуг. Використовуватись для провадження господарської діяльності ці території можуть лише за умови обов`язкового виконання вимог, передбачених ст..89 та 90 Водного Кодексу України ( т.2 а.с.252).

Як вбачається з матеріалів справи Генеральний план смт Кирилівка, розроблений ДП Дніпромісто в 2003 році, до якого зміни станом на теперішній час не вносились, не передбачав встановлення пляжної зони вздовж Азовського моря та його лиманів на території населеного пункту смт Кирилівка. ( а.с.21 т.2).

Однак, положеннями ст.. 88 ВК України в редакції 2011 року, яка вже була чинною на час прийняття спірного рішення Кирилівською селищною радою від 22 травня 2015 року № 13 Про передачу земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 , передбачала визначення пляжної зони в межах прибережної захисної смуги морів, а саме уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води.

Враховуючи відсутність проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги смт. Кирилівка необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених законодавством.

Відповідно до абзацу третього пункту 10.17 Державних будівельних норм (далі - ДБН) 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень , затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, уздовж берегів водойм прибережні смуги установлюються завширшки не менше 20 м від урізу води, що відповідає нормальному підпертому рівню водойми.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 10.17 ДБН у трикілометровій зоні узбережжя Азовського і Чорного морів забороняється будівництво: будинків, споруд і комунікацій у приморських прибережних смугах завширшки менше 100 м від урізу води, а у приморських курортних зонах за наявності пляжу - менше 100 м від його суходільної межі.

В матеріалах справи міститься технічний звіт зі зйомки земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:003:0275 , який складено державним підприємством Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою (2018) за результатами проведених польових геодезичних робіт на місцевості. Вказаний технічний звіт містить план земельної ділянки (кадастровий номер 2320355400:11:003:0275) із урахуванням її координат та відстані від урізу води Азовського моря, яка становить від 19,883 м до 12, 24 м. (т.1 а.с. 80-88).

Згідно із даними Публічної кадастрової карти України відстань спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:003:0275 від урізу води становить 31 м.

Таким чином, апеляційний суд, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності відповідно ст. 89 ЦПК України, дійшов висновку, що спірна земельна ділянка перебуває в межах прибережної захисної смуги Азовського моря, пляжній зоні та відноситься до земель водного фонду.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до ч.4 ст. 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 ЗК України, ч. 3 ст. 90 ВК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Надання у користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить вимогам законодавства.

З урахуванням зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин ) спірна земельна ділянка, з огляду на її віднесення до земель водного фонду та розташування в межах пляжної зони не могла бути надана у довгострокову оренду ОСОБА_2 для розміщення торгівельного павільйону.

Суд першої інстанції не врахував, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених законодавством.

Кирилівська селищна рада, реалізуючи свою компетенцію, визначену ст.. 20, 122 ЗК України, щодо встановлення цільового призначення спірної земельної ділянки та передачі її в оренду, мала діяти у межах повноважень з урахуванням норм земельного та водного законодавства, що визначають правовий статус та природоохоронні обмеження щодо використання земель водного фонду.

Ураховуючи викладене, оспорюване рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області № 13 від 22 травня 2015 року, яким передано ОСОБА_1 в довгострокову оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 2320355400:11:00:0275 для обслуговування та функціонування торгівельного павільйону, прийнято всупереч вимог ст.. 58-60 ЗК України та ст.. 88-90 ВК України, а тому є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 1 Договору оренди землі від 19 червня 2015 року, укладеного між Кирилівською селищною радою Якимівського району Запорізької області (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) , Орендодавець на підставі рішення 57 сесії шостого скликання Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області № 13 від 22 травня 2015 року передає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування та функціонування торгівельного павільйону, яка знаходиться в межах АДРЕСА_1 .

Отже, між Кирилівської селищною радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди на підставі вищевказаного незаконного рішення № 13 від 22 травня 2015 року.

Надання в оренду спірної земельної ділянки в межах пляжної зони смт. Кирилівка для обслуговування та функціонування торгівельного павільйону, на підставі незаконного рішення, суперечить нормам ст.. 60 ЗК України, ст.. 88 ВК України.

Спірна земельна ділянка перебуває в межах смт. Кирилівка та в силу положень ст. 83 Земельного кодексу України є власністю територіальної громади смт. Кирилівка.

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

З огляду на захист інтересів держави як власника спірної земельної ділянки, що надана в оренду внаслідок прийняття незаконного рішення, відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, позовні вимоги про визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 19.06.2015 та зобов`язання ОСОБА_1 повернути на користь Кирилівської селищної ради земельну ділянку підлягають задоволенню.

Ураховуючи викладене, колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що оскаржуване рішення на підставі ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що позовні вимоги задоволенні в повному обсязі з Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області та ОСОБА_1 на користь прокуратури Запорізької області підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги, в розмірі по 6697, 50 грн. з кожного відповідача.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області задовольнити.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 14 листопада 2018 року в цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту:

Позов заступника прокурора Запорізької області - начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді в інтересах держави до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Кирилівської селищної ради від 22.05.2015 №13 Про передачу земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 .

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 2320355400:11:003:0275 від 19 червня 2015 року, укладений між Кирилівською селищною радою (код ЄДРПОУ 25489968) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Зобов`язати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути на користь Кирилівської селищної ради (код ЄДРПОУ 25489968) земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 2320355400:11:003:0275, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з Кирилівської селищної ради (код ЄДРПОУ 25489968, юридична адреса: ( 72563, Запорізька обл., Якимівський р-н, селище міського типу Кирилівка, вул.Приморський бульвар, будинок 1) на користь прокуратури Запорізької області (код ЄДРПОУ 02909973, юридична адреса: вул.. Матросова, 29а, м. Запоріжжя, 69057) судовий збір в розмірі 6697,50 грн. (шість тисяч шістсот дев`яносто сім гривень 50 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь прокуратури Запорізької області (код ЄДРПОУ 02909973, юридична адреса: вул.. Матросова, 29а, м. Запоріжжя, 69057) судовий збір в розмірі 6697,50 грн. (шість тисяч шістсот дев`яносто сім гривень 50 копійок).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 грудня 2020 року.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: А.В. Дашковська

І.В. Кочеткова