Постанова

від 08.09.2021 по справі 330/441/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 330/441/18

провадження № 61-2083св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів : Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Запорізької області - начальник Управління представництва інтересів громадянина або держави в суді в інтересах держави,

відповідачі : Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом заступника прокурора Запорізької області - начальника Управління представництва інтересів громадянина або держави в суді в інтересах держави до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року заступник прокурора Запорізької області - начальник Управління представництва інтересів громадянина або держави в суді в інтересах держави звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (далі - Кирилівська селищна рада) від 22 травня 2015 року № 13 Про передачу земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 ;

визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 0,1 га, кадастровий номер 2320355400:11:003:0275, укладений 19 червня 2015 року між Кирилівською селищною радою та ОСОБА_1 ;

зобов`язати ОСОБА_1 повернути на користь Кирилівської селищної ради земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 2320355400:11:003:0275, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, заступник прокурора Запорізької області посилався на те, що прокуратура шляхом опрацювання відомостей, розміщених у Публічній кадастровій карті України та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, встановила, що Кирилівська селищна рада рішенням від 03 березня 2015 року надала ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1 га на АДРЕСА_1 для обслуговування торговельного павільйону з метою подальшого передання земельної ділянки в оренду. 22 травня 2015 року за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 Кирилівська селищна рада прийняла рішення № 13, яким затвердила проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 2320355400:11:00:0275, для обслуговування та функціонування торговельного павільйону, розташованого на АДРЕСА_1 , та передала зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 у довгострокову оренду терміном на 49 років.

На думку позивача, рішення від 22 травня 2015 року № 13 прийнято з порушенням законодавства та підлягає скасуванню, оскільки відстань спірної земельної ділянки від урізу води становить 31 м, що порушує встановлені статтею 60 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) та статтею 88 Водного кодексу України (далі - ВК України), тут і далі - в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин, обмеження, відповідно до яких прибережна захисна смуга становить не менш двох км від урізу води, а пляжна зона - не менше 100 м від урізу води. Спірна земельна ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги і пляжної зони, тому відповідно до ВК України, відноситься до земель водного фонду, порядок надання яких у користування визначається земельним законодавством, де заборонено передання цих земель громадянам в оренду для обслуговування та функціонування торговельного павільйону (стаття 59 ЗК України). Тому рішення Кирилівської селищної ради від 22 травня 2015 року № 13 прийняте з порушенням водного та земельного законодавства України, є незаконним та підлягає скасуванню. У зв`язку з тим що спірний договір оренди укладений на підставі незаконного рішення від 22 травня 2015 року № 13, він підлягає визнанню недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину на підставі статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Обґрунтовуючи необхідність захисту інтересів держави, прокурор зазначав, що порушення Кирилівською селищною радою встановленого законом порядку розпорядження землями водного фонду, що перебувають у державній та комунальній власності, спричиняє шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з відповідним позовом до суду. Статтею 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Відповідно до постанови Кабміну України від 10 вересня 2014 року № 442 таким центральним органом виконавчої влади є Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру. Разом з тим зазначений закон надає інспекторам у сфері державного контролю за використанням та охороною земель право звертатися до суду лише з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Повноважень щодо звернення зазначених осіб до суду з позовом про скасування рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів, а також про повернення земельних ділянок з чужого незаконного володіння нормами цього закону не передбачено. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Якимівський районний суд Запорізької області постановою від 14 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що прокурор не надав належних доказів на підтвердження заявлених ним позовних вимог, зокрема того, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах смт Кирилівка, а проєкт землеустрою встановлення прибережної захисної смуги на час ухвалення оскаржуваного рішення відсутній, тому не можна беззаперечно зазначати, що розмір захисної смуги становить два кілометри від урізу води, оскільки цей розмір повинен встановлюватися з урахуванням конкретних умов забудови. Рішення Кирилівської селищної ради від 22 травня 2015 року № 15 прийняте у межах повноважень. Крім того, прокурор обрав неналежний спосіб захисту при зверненні до суду з вимогами про скасування рішення Кирилівської селищної ради, оскільки цей спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту. Також зазначив, що договір оренди землі укладений на виконання відповідного рішення органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки в оренду. Жодних відомостей, які свідчили б про невідповідність змісту договору нормам водного чи земельного законодавства, у договорі не зазначено, і на них не вказує прокурор. Крім того, прокурор неправильно обґрунтував свою позицію з приводу повноважень для звернення до суду, не визначив позивачем Державну екологічну інспекцію України (далі - Держекоінспекція України) та не врахував, що у цього органу виконавчої влади є повноваження для звернення до суду.

Справу апеляційний суд розглядав неодноразово.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Запорізький апеляційний суд постановою від 16 грудня 2020 року рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 14 листопада 2018 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав незаконним та скасував рішення Кирилівської селищної ради від 22 травня 2015 року № 13 Про передачу земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 . Визнав недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 2320355400:11:003:0275, укладений 19 червня 2015 року між Кирилівською селищною радою та ОСОБА_1 . Зобов`язав ОСОБА_1 повернути на користь Кирилівської селищної ради земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 2320355400:11:003:0275, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що спірна земельна ділянка перебуває в межах прибережної захисної смуги Азовського моря, пляжній зоні та відноситься до земель водного фонду. Суд першої інстанції не врахував, що при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених законодавством.

Кирилівська селищна рада, реалізуючи свою компетенцію щодо встановлення цільового призначення спірної земельної ділянки та передачі її в оренду, мала діяти у межах повноважень з урахуванням норм земельного та водного законодавства, що визначають правовий статус та природоохоронні обмеження щодо використання земель водного фонду. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що оспорюване рішення Кирилівської селищної ради від 22 травня 2015 року № 13, яким ОСОБА_1 передано в довгострокову оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 0,1000 га, прийняте всупереч нормам статей 58-60 ЗК України та статей 88-90 ВК України, а тому воно є незаконним та підлягає скасуванню.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У лютому 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2020 року і залишити в силі рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 14 листопада 2018 року.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що спірна земельна ділянка не відноситься до пляжної території, отже не порушено вимог чинного законодавства щодо земель водного фонду, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, довідкою державної статистичної звітності про наявність земель на розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форм 6-зем) від 24 березня 2015 року № 583; висновком відділу Держземагентства в Якимівському районі Запорізької області від 31 березня 2015 року № ЗП /2320355400:00:000/071 про погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; висновком відділу містобудування та архітектури Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області від 26 березня 2015 року № 70. Таким чином, заявлені у цій справі позовні вимоги та рішення апеляційного суду суперечать містобудівній документації та плану розвитку курортної території. Крім того, апеляційний суд, розглядаючи цю справу, не врахував правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 330/1629/18 (провадження № 61-16934св19), прийняту в подібних правовідносинах. Оскільки оспорюване рішення селищної ради є законним, апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про визнання недійсним договору оренди від 19 червня 2015 року.

У березні 2021 року заступник керівника Запорізької обласної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам. При цьому зазначив, що апеляційний суд дійшов правильного висновку, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, а тому, передаючи її в оренду, Кирилівська селищна рада порушила вимоги закону.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

10 березня 2021 року справа № 330/441/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що 03 березня 2015 року Кирилівська селищна рада прийняла рішення № 7, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000 га для обслуговування торгівельного павільйону, яка розташована АДРЕСА_1 , в оренду на 49 років за рахунок земель громадської та житлової забудови смт Кирилівка. Також зобов`язано ОСОБА_1 надати проєкт відведення земельної ділянки на затвердження в термін не пізніше одного року.

Розглянувши клопотання ОСОБА_1 та проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування та функціонування торговельного павільйону, 57-ма сесія Кирилівської селищної ради прийняла рішення від 22 травня 2015 року № 13, яким затвердила проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 2320355400:11:00:0275 для обслуговування та функціонування торговельного павільйону, розташованого на АДРЕСА_1 , та передала зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 у довгострокову оренду терміном на 49 років, а також зобов`язала ОСОБА_1 укласти договір оренди земельної ділянки та зареєструвати право оренди на вказану земельну ділянку в установленому законом порядку.

На виконання цього рішення між Кирилівською селищною радою та ОСОБА_1 19 червня 2015 року було укладено договір оренди спірної земельної ділянки, який був зареєстрований у встановленому законом порядку згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

На підставі зазначеного договору оренди земельної ділянки від 19 червня 2015 року відбулося передння спірної земельної ділянки, про що складено акт приймання-передачі.

Апеляційний суд при новому розгляді справи дослідив витяг з Генерального плану смт Кирилівка, розроблений Державним науково-дослідним інститутом проектування міст Дніпромісто у 2003 році, та План зонування і встановив, що у досліджених документах не відображено розмір та межі прибережних захисних смуг, а лише визначено функціональні типи територій.

При цьому апеляційний суд встановив, що Генеральний план смт Кирилівка, розроблений у 2003 році, не передбачав встановлення пляжної зони вздовж Азовського моря та його лиманів на території населеного пункту смт Кирилівка. Зміни до цього Генерального плану станом на час розгляду справи в апеляційному суді не вносились. Водночас стаття 88 ВК України в редакції 2011 року, яка вже була чинною на час прийняття спірного рішення Кирилівською селищною радою від 22 травня 2015 року № 13, передбачала визначення пляжної зони в межах прибережної захисної смуги морів, а саме: уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води.

У пункті Природоохоронні та санітарно-захисні зони розділу Еколого-містобудівна характеристика території Генерального плану зазначено, що вся територія курорту розташована в межах прибережних захисних смуг. Використовуватись для провадження господарської діяльності ці території можуть лише за умови обов`язкового виконання вимог, передбачених статтями 89 та 90 ВК України.

У матеріалах справи є технічний звіт зі зйомки земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:003:0275, складений державним підприємством Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою (2018) за результатами проведених польових геодезичних робіт на місцевості. Цей звіт містить план земельної ділянки із урахуванням її координат та відстані від урізу води Азовського моря, яка становить від 19,883 м до 12,24 м.

Згідно з інформацією з Публічної кадастрової карти України відстань спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:003:0275 від урізу води становить 31 м.

Також суд встановив, що проєкт землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря на території Кирилівської селищної ради відсутній, прибережна захисна смуга навколо Азовського моря не встановлювалась.

Ураховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка перебуває в межах прибережної захисної смуги Азовського моря, зокрема в пляжній зоні, та відноситься до земель водного фонду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною п`ятою статті 88 ВК України та частиною другою статті 60 ЗК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) та їх ширина, має становити: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (статті 1, 88, 90 ВК України, статті 60, 62 ЗК України).

Частинами першою, третьою статті 60 ЗК України встановлено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, який був чинним на час виникнення спірних првовідносин, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 486 від 08 травня 1996 року (далі - Порядок № 486) з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, у тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50-54 Закону України Про землеустрій .

Таким чином, при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтями 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них . Тобто сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року № 6-52цс15, від 01липня 2015 року № 6-184цс15.

Згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться в прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають установленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 486, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації; проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

Частинами шостою та сьомою статті 88 ВК України визначено, що у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Відповідно до частини четвертої статті 88 ВК України в межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно з пунктами 10, 11 Порядку № 486 на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови. Водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води.

Відповідно до частини третьої статті 60 ЗК України прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою; межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Відповідно до статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.

Статтею 85 ВК України визначено, що землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані. У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

У пунктах 142-143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) зазначено: Закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов`язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59, пункт г частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 ВК України), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил). За змістом абзацу другого частини другої статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об`єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об`єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об`єктів. Отже, з огляду на приписи статті 59, підпунктів ґ , е частини третьої статті 83, підпункту г частини третьої, підпункту д частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України тощо цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах є обмеженим законодавчо.

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту ґ частини третьої статті 83, підпункту г частини третьої, підпункту д частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку .

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Прибережна захисна смуга Азовського моря на території смт Кирилівка не встановлена у визначеному законом порядку, тому її розмір врегульовано статтею 88 ВК України та становить 2 кілометри від урізу води Азовського моря.

Установивши, що земельна ділянка належить до земель водного фонду й передана в оренду відповідачу з порушенням вимог ЗК України і ВК України, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування оскаржуваного рішення селищної ради.

У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним оспорюваного договору оренди земельної ділянки та зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку, оскільки цей договір укладений на підставі рішення селищної ради, яке суперечить вимогам законодавства.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував, що згідно з абзацом третім пункту 10.17 Державних будівельних норм 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень уздовж берегів водойм прибережні захисні смуги установлюються завширшки не менше 20 метрів від урізу води, є неспроможними, оскільки такі вимоги передбачено для річок довжиною до 50 км.

Водночас абзацом сьомим пункту 10.17 Державних будівельних норм 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень передбачено, що у трикілометровій зоні узбережжя Азовського і Чорного морів забороняється будівництво: а) промислових підприємств та інших об`єктів, не пов`язаних з розвитком і обслуговуванням курортів, крім морських портів та інших об`єктів морського транспорту, об`єктів рибної промисловості і організацій, які виконують берегозміцнювальні та протизсувні роботи;

б) індивідуального житла, крім населених пунктів, вказаних у розпорядженні Кабінету Міністрів України; в) будинків, споруд і комунікацій у приморських прибережних смугах завширшки менше 100 м від урізу води, а у приморських курортних зонах за наявності пляжу - менше 100 м від його суходільної межі.

У справі, що переглядається апеляційний суд встановив, що згідно з технічним звітом відстань спірної земельної ділянки з урахуванням її координат та відстані від урізу води Азовського моря становить від 19,883 м до 12,24 м, а згідно з інформацією з Публічної кадастрової карти України відстань спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:003:0275 від урізу води становить 31 м.

У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог.

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і згідно з нормами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не врахував правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові цивільного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 330/1629/18 (провадження № 61-16934св19), не заслуговують на увагу, оскільки у вказаній справі суди встановили, що передана у власність земельна ділянка знаходиться стосовно земель водного фонду на відстані: від урізу води Азовського моря - 807 метрів, Утлюкського лиману - 82 метри. У справі, що переглядається, встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває в межах прибережної захисної смуги Азовського моря, зокрема в пляжній зоні, та відноситься до земель водного фонду. Тобто у справі № 330/1629/18 та у цій справі суди встановили різні фактичні обставини.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувана постанова не суперечить правовим висновкам , які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувана постанова відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун