Постанова

від 24.12.2020 по справі 328/1767/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 24.12.2020 Справа № 328/1767/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 328/1767/20 Головуючий у 1-й інстанції: Коваленко П.Л.

Провадження №22-ц/807/3789/20 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача: суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 10 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Токмацької міської ради про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Токмацької міської ради про відшкодування моральної шкоди .

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він звернувся до Виконавчого комітету Токмацької міської ради із запитом про надання публічної інформації щодо наявності на території м. Токмак вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд, проте відповідач не надав відповідь на вказаний письмовий запит впродовж 5 робочих днів, тому він був вимушений звернутися з позовом до Запорізького окружного адміністративного суду.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Токмацької міської ради щодо недотримання встановленого Законом України Про доступ до публічної інформації строку надання відповіді на запит ОСОБА_1 про отримання публічної інформації.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Зазначає, що такими діями відповідача йому була завдана моральна шкода, яка полягає у стражданні та приниженні, яких він зазнав внаслідок протиправних дій, а саме він зазнав стрес, розчарування, що є підставою для стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 23615,00 грн.

Із урахуванням зазначененого, ОСОБА_1 , просив суд:

Стягнути з Виконавчого комітету Токмацької міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 23615,00 грн.

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 10 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Токмацької міської ради про відшкодування моральної шкоди, задоволено частково.

Стягнуто з виконавчого комітету Токмацької міської ради на користь ОСОБА_1 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просить змінити рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 10 листопада 2020 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що при вирішенні справи та встановлення розміру заподіяної моральної шкоди в сумі 1000,00 грн, судом першої інстанції не було обґрунтовано неможливість застосування такої величини, як "мінімальний розмір заробітної плати" за кожен місяць завдання моральної шкоди. ОСОБА_1 вважає, що при визначенні розміру моральної шкоди, суд повинен був застосувати як величину, розмір однієї мінімальної заробітної плати в сумі 4 723,00 грн за кожен місяць завданої шкоди та стягнути сумарний розмір виходячи із кількості місяців заподіяння шкоди помножену на розмір мінімальної заробітної плати. Вважає, що рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, нормам законодавства, а тому підлягає зміні шляхом повного задоволення його позовних вимог.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходило.

Відповідно до пунктів 1,2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального повадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 01 січня 2020 року це 210 200 грн (відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" з 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2102,00 грн (2102,00 грн х 100 = 210 200 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається з матеріалів справи, ціна позову в даній справі становить 23615,00 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Отже зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України ).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що враховуючи факт заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди, підставою якої є встановлена рішенням адміністративного суду протиправна бездіяльність відповідача, суд прийшов до висновку, що достатньою та справедливою для компенсації моральних страждань буде грошова сума в розмірі 1000,00 грн, що є співмірним із тривалістю порушень прав ОСОБА_1 та характером завданої йому немайнової шкоди.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Токмацької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Токмацької міської ради щодо недотримання встановленого Законом України Про доступ до публічної інформації строку надання відповіді на запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. (а.с. 9-11).

З вказаного рішення вбачається, що ОСОБА_1 02 квітня 2020 року звернувся до Виконавчого комітету Токмацької міської ради з запитом про надання публічної інформації про наявність на території м. Токмак вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд. Відповідь на запит просив направити за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 22).

Запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації вручено відповідачу 07 квітня 2020 року. Запит позивача фактично зареєстровано канцелярією 08 квітня 2020 року за №Б-5, а відтак з 08 квітня 2020 року почав перебіг 5-ти денний строк на надання відповіді на запит. За таких обставин, з урахуванням положень приписів статті 20 Закону України Про доступ до публічної інформації , відповідач був зобов`язаний надати відповідь на запит протягом 5-ти робочих днів від 08 квітня 2020 року, а саме до 15 квітня 2020 року.

Виконавчим комітетом Токмацької міської ради на підтвердження розгляду запиту на отримання публічної інформації до Запорізького окружного адміністративного суду надано лист-відповідь датовану 13 квітня 2020 року №Б-5. Однак Запорізьким окружним адміністративним судом встановлено, що лист- відповідь за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 направлено позивачу лише 25 травня 2020 року.

У зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду запиту ОСОБА_1 на надання публічної інформації в строки визначені статтею 20 Закону України Про доступ до публічної інформації .

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача про ненадання публічної інформації за запитом від 02.04.2020 року та вимог про зобов`язання відповідача розглянути запит від 02.4 2020 року про надання публічної інформації щодо наявності на території м. Токмак вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, суд зазначив, що такі позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки з матеріалів справи встановлено, що відповідачем, хоча і з порушенням строку, однак було розглянуто запит Брюшкова Д.В. від 02 квітня 2020 року та надана відповідь №Б-5 від 13 квітня 2020 року, яка фактично отримана ним 29 травня 2020 року, тому позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання публічної інформації за запитом від 02.04.2020 та вимог про зобов`язання розглянути запит від 02.04.2020 про надання публічної інформації щодо наявності на території м. Токмак вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд, задоволенню не підлягають.

Згідно частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Судом першої інстанції встановлено і дану обставину сторони не спростували, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року визнано протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Токмацької міської ради щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання інформації на запит на інформацію.

Отже, вказаним рішенням суду встановлено наявність факту вини відповідача, заподіяної позивачу своєю бездіяльністю.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Статтею 1174 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України ) (п.57).

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять "розумність" та "справедливість" при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях "Тома проти Люксембургу", "Калок проти Франції" (2000) та "Недбала проти Польщі", Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89; від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України ) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 280/2790/20 встановлено протиправна бездіяльність Виконавчого комітету Токмацької міської ради щодо недотримання встановленого Законом України Про доступ до публічної інформації строку надання відповідді на запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації, що свідчить про завдання позивачу моральної шкоди. Разом з тим, суд врахував і поведінку відповідача, який до ухвалення рішення Запорізького окружного адміністативного суду від 06 липня 2020 року вчинив дії, спрямовані на вручення відповіді на запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 02.04.2020, а саме наравив на зазначену у запиті адресу позивача лист відповідь за результатами розгляду звернення, тому достатньою та справедливою для компенсації моральних страждань ввжав грошову суму у розмірі 1000 грн, що є співмірним із тривалістю порушень прав позивача та характером завданої з боку відповідача немайнової шкоди.

Оцінюючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції також взяв до уваги, що з матеріалів справи вбачається, що негативні емоції, яких позивач зазнав внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, не мали впливу на умови його життя, не призвели до погіршення його здібностей.

Водночас, суд враховув протиправну бездіяльність відповідача, тривалість порушення, поведінку відповідача.

З огляду на ці обставини, суд першої інстанції дійшов виснвку, що заявлений позивачем розмір моральної шкди не відповідає вимогам розумності та справедливості (не є співмірним до порушення) та вирішив присудити іншу суму у розмірі 1000 гривень .

Апеляційний суд вважає, що присуджена судом першої інстанції сума не є очевидно не співмірною, тому погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з відповідача слід стягнути на користь позивача 1000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при вирішенні справи.

Згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа Проніна проти України , № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 10 листопада 2020 року у цій справі, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 24 грудня 2020 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.