Постанова

від 24.12.2020 по справі 321/851/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 24.12.2020 Справа № 321/851/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 321/851/20

Провадження №22-ц/807/3614/20

Головуючий в 1-й інстанції - Кравченко Н.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Державного навчального закладу Михайлівське вище професійне училище на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 жовтня 2020 року, ухвалене у смт Михайлівка (повний текст рішення складено 13 жовтня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного навчального закладу Михайлівське вище професійне училище про стягнення коштів, отриманих без належної правової підстави ,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного навчального закладу Михайлівське вище професійне училище про стягнення коштів, отриманих без належної правової підстави, згідно якого просив стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 19285,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом серії ННЕ 957740 від 16.05.2019 року, він є власником земельної ділянки площею 6,6500га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2323355100:34:004:0010, розташованої на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області. До отримання у спадщину вказана земельна ділянка належала його батьку - ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08.11.2017 року з реєстровим № 1506, яку він отримав у спадщину від матері ОСОБА_3 . 27.02.2015 року між попереднім власником ОСОБА_3 та Державним навчальним закладом "Михайлівське вище професійне училище" був укладений договір оренди землі терміном на 5 років. Згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 02.07.2020 року, право оренди землі відповідачем було зареєстровано 18.03.2015 року, та, відповідно, діяло до 18.03.2020 року. Актом приймання-передачі земельної ділянки від 18.03.2020 року відповідач повернув позивачу землю після закінчення терміну дії договору оренди землі від 27.02.2015 року, однак підписанню цього акту передувала вимога відповідача про оплату рахунку № 46 від 18.03.2020 року за виконані роботи з обробітку землі за період липень-грудень 2019 року на суму 19285,00 гривень, без оплати якого відповідач не погоджувався повернути землю. Позивач вважав, що відповідач без належних правових підстав отримав кошти в розмірі 19285,00 гривень і повинен повернути їх в повному обсязі.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 жовтня 2020 року, позов ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , до Державного навчального закладу Михайлівське вище професійне училище , код ЄДРПОУ 02544106, місцезнаходження: Запорізька область, Михайлівський район, смт Михайлівка, вул. Центральна, 2, про стягнення коштів, отриманих без належної правової підстави - задоволено.

Стягнуто з Державного навчального закладу Михайлівське вище професійне училище, код ЄДРПОУ 02544106, місцезнаходження: Запорізька область, Михайлівський район, смт Михайлівка, вул. Центральна, 2, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , отримані без належної правової підстави грошові кошти в розмірі 19285,00 (дев`ятнадцять тисяч двісті вісімдесят п`ять) гривень.

Стягнуто з Державного навчального закладу Михайлівське вище професійне училище, код ЄДРПОУ 02544106, місцезнаходження: Запорізька область, Михайлівський район, смт Михайлівка, вул. Центральна, 2, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , судові витрати в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Не погоджуючись з рішенням суду, Державний навчальний заклад Михайлівське вище професійне училище подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що провівши у 2019 році передпосівну обробку землі, орендар поніс витрати, які у зв`язку з припиненням дії договору оренди у березні 2020 року залишилися не покритими доходом з врожаю 2020 року. Отримавши оброблену та повністю підготовлену земельну ділянку під сівалку , позивач фактично зберіг для себе значні кошти по її обробці, що є у даному випадку безпідставно отриманим доходом. При цьому витрати на обробку земельної ділянки позивач самостійно сплатив, а доказів примусу сплати вказаної суми ним не надано.

В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2020 року це 210 200 грн. (відповідно до Закону України Про Державний бюджет на 2020 рік з 1 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2102,00 грн. (2102,00 грн. Х 100 = 210 200 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 6,6500 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2323355100:34:004:0010, розташованої на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області.

27.02.2015 року між попереднім власником вказаної земельної ділянки ОСОБА_3 та Державним навчальним закладом "Михайлівське вище професійне училище" був укладений договір оренди землі терміном на 5 років. Строк дії договору до 18.03.2020 року.

18.03.2020 року позивачем проведено оплату рахунку № 46 від 18.03.2020 року Державного навчального закладу Михайлівське вище професійне училище за виконані роботи з обробки земельної ділянки за період липень-грудень 2019 року, а саме: оранка - 5985,00 грн., боронування - 1995,00 грн., культивація 1995,00 грн., культивація - 1995,00 грн., культивація - 1995,00 грн., подріблення соломи - 1330,00 грн., дискування - 3990,00 грн., а всього 19285,00 грн., що не заперечується учасниками справи (а.с. 18, 19).

Згідно акту приймання-передачі земельної ділянки від 18 березня 2020 року, ДНЗ Михайлівське вище професійне училище в особі директора Удовіченка Віктора Костянтиновича передав, а ОСОБА_1 прийняв земельну ділянку площею 6,65 га (рілля) кадастровий номер 2323355100:34:004:0010 згідно Свідоцтва про право на спадщину, виданим приватним нотаріусом Ворожбяновою Л.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 326, у зв`язку з закінченням договору оренди, укладеним з орендодавцем ОСОБА_3 (а.с. 17).

Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що отримані від ОСОБА_1 Державним навчальним закладом "Михайлівське вище професійне училище" грошові кошти у розмірі 19285,00 грн. набуті відповідачем безпідставно, та підлягають поверненню позивачу.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

При цьому відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.

Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Між сторонами у справі діяв договір оренди земельної ділянки з визначеним терміном дії, який на момент отримання відповідачем спірних грошових коштів припинив свою дію.

Як вірно встановив суд першої інстанції, додаткових угод щодо використання земельної ділянки та виконання робіт на ній сторонами не укладалось, таким чином будь-якої правової підстави (договірної або позадоговірної) для отримання грошових коштів згідно рахунку № 46 не було.

Доводи апеляційної скарги з приводу понесення орендарем витрат майбутнього періоду у незавершеному сільськогосподарському товарному виробництві і в зв`язку цим посилання на обґрунтоване отримання грошових коштів є безпідставним з огляду на відсутність врегулювання вказаних питань за договором оренди. Між тим, за наявності відповідних підтверджень понесення зазначених витрат відповідач не позбавлений права вимагати їх відшкодування за рахунок позивача.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного навчального закладу Михайлівське вище професійне училище залишити без задоволення, а рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 05 жовтня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 24 грудня 2020 року.

Судді: С. В. Кухар

О.В. Крилова

О.З. Поляков