Рішення
від 24.12.2020 по справі 320/3622/20
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2020 року справа №320/3622/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сидорчук А.М., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування вимоги, податкових повідомлень-рішень та рішення

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивачка або ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач або ГУ ДПС у Київській області), в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просить суд визнати протиправними та скасувати:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2020 №Ф-0002313304;

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002433304;

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002443304;

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002453304;

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002423304;

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002413304;

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002383304;

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002303304;

- рішення №0002403304 від 12.03.2020 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску;

- наказ Головного управління ДПС у Київській області від 09.01.2020 №34 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач послався на те, що оскаржувані рішення прийняті з порушенням норм чинного законодавства, помилковим тлумаченням норм Податкового кодексу України, за відсутності обґрунтованого доведення обставин, які стали підставою для прийняття рішень.

Так, позивач зазначає про те, що у податкового органу були відсутні підстави для прийняття оскаржуваного наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки. Наголошує на тому, що він не отримував належним чином оформлений запит, який є необхідною передумовою для призначення вказаної податкової перевірки.

Також, позивач звертає увагу, що контролюючий орган приступив до проведення перевірки без повідомлення про її початок, чим позбавив позивача права бути присутнім, надавати документи і пояснення, що стосуються предмету перевірки, право на що передбачено п.п.17.1.6. Податкового кодексу України.

При цьому, позивач наголосив, що системний аналіз норм Податкового кодексу України свідчить, що проведенню перевірки та оформленню її результатів передує певний алгоритм дій, дотримання якого є обов`язковим для визначення правомірності визначення платнику податків податкового зобов`язання.

Позивач переконує суд, що відповідач безпідставно ототожнив її як фізичну особу громадянина з фізичною особою-підприємцем, оскільки вона ніколи підприємницьку діяльність не здійснювала та зареєстрованою як підприємець не була. А оскільки закон не забороняє їй, як фізичній особі, здійснювати будівництво житлових будинків у встановленому законом порядку та в подальшому здійснювати продаж таких будинків, тому її дії в цьому випадку не можуть бути кваліфіковані як будь-яке порушення вимог податкового чи іншого законодавства.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що оскаржувані рішення прийнято відповідачем правомірно і відповідно до вимог податкового законодавства. Відповідач стверджує, що діяльність позивача з реалізації об`єктів нерухомого майна є підприємницькою діяльністю, а тому останньою не у повному обсязі сплачено військовий збір, податок на доходи фізичних осіб, єдиний соціальний внесок та не сплачено податок на додану вартість. З урахуванням наведеного відповідач вважає, що наявні підстави для проведення донарахування та прийняття оскаржуваних рішень.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2020 відкрито провадження у справі №320/3622/20, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання по справі. Вказаною ухвалою також витребувано докази від сторін по справі.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 вирішено продовжити строк проведення підготовчого провадження та витребувано у сторін нові докази по справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянкою України, про що свідчить копія паспорту громадянина України серія НОМЕР_2 , виданого Києво-Святошинським РВ ГУ МВС України в Київській області 04.07.2012. Позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с.53-56, 57).

09.01.2020 Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято наказ № 34, яким вирішено організувати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) з 21.01.2020 тривалістю 5 робочих днів з метою перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 (том 1, а.с.186).

У період з 21.01.2020 по 27.01.2020 Головним управлінням ДПС у Київській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2018.

Результати перевірки оформлені актом від 03.02.2020 № 67/10-36-33-04/ НОМЕР_1 (том 1 а.с. 189-214).

В акті перевірки стверджується про порушення платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 :

- пункту 44.1 статті 44, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України в частині не надання книги обліку доходів і витрат;

- пункту 177.1, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України в частині заниження податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб всього в сумі 16 994 324,99 грн., за 2016 рік - 5 827 757,79 грн., за 2017 рік - 7 787 018,09 грн., за 2018 рік - 3 379 549,11 грн.;

- абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7, пункту 11 статті 8, частини 2 статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині заниження єдиного соціального внеску за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 в розмірі 541 230,74 грн., в тому числі за 2012 рік - 77 733,15 грн., за 2013 рік - 81 612,63 грн., за 2014 рік - 86 219,78 грн., за 2015 рік - 89 995,14 грн., за 2016 рік - 84 971,52 грн., за 2017 рік - 109 725,00 грн., за 2018 рік - 10 973,52 грн.;

- пунктів 2, 9 та 11 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435 в частині неподання звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2012-2018 роки;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200, пункту 203.2 статті 203 Податкового кодексу України в частині заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягають сплаті до бюджету в сумі 7 244 838,44 грн., в т.ч. за 2013 рік - 1 579 173,75 грн., за 2015 рік - 1 540 647,30 грн., за 2016 рік - 2 847 056,88 грн., за 2017 рік - 1 277 960,51 грн.;

- пункту 16 1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України в частині заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2015 по 31.12.2018 в сумі 610 320,07 грн., в тому числі за 2015 рік - 367 268,62 грн., за 2016 рік - - 70 637,02 грн., за 2017 рік - 299 145,87 грн., за 2018 рік - 14 542,60 грн.;

- пункту 49.2 статті 49, підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49, абзацу 2 пункту 177.11 статті 177 Податкового кодексу України в частині неподання декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік;

- пункту 1 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг ;

- статті 58, частини 6 статті 128 Господарського кодексу України в частині здійснення господарської діяльності без державної реєстрації фізичної особи-підприємця та не забезпечення ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

- статті 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в частині неподання державному реєстратору документів для державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Таких висновків контролюючий орган дійшов, встановивши порушення позивачем вимог закону щодо здійснення господарської діяльності без належної реєстрації фізичною особою-підприємцем, оскільки будівництво та систематичний продаж фізичним особам нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку, є підприємницькою діяльністю.

Так, в ході проведення перевірки контролюючим органом встановлено, що фактично ОСОБА_1 у період, за який проведено перевірку, отримувала дохід від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом багатоквартирних будинків та продажу об`єктів нерухомого майна (квартир та нежитлових приміщень).

Відповідно до отриманої інформації, ОСОБА_1 є замовником будівництва багатоквартирних житлових будинків на підставі Декларації про готовність об`єктів до експлуатації, які належать до III категорії складності, виданих Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області за наступними адресами в Київській області Києво-Святошинського району (з урахуванням листа Про розгляд заперечення від 06.03.2020 № 9020/К/10-36-33-04 (том 1 а.с.218):

- АДРЕСА_2 (Декларація № КС143163010381);

- АДРЕСА_3 (Декларація № КС143131520431);

- АДРЕСА_4 (Декларація № КС143151590057);

- АДРЕСА_2 (Декларація № КС143132980053);

- АДРЕСА_2 (Декларація № КС143162771120);

- АДРЕСА_5 (Декларація № КС143151590053);

- АДРЕСА_2 (Декларація № КС143171520487).

Посадовою особою контролюючого органу зазначено, що згідно з інформацією, наявною в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником (користувачем) земельних ділянок, на яких відбулось будівництво даних об`єктів нерухомості.

Перевіркою встановлено, що платник податків - фізична особа ОСОБА_1 набувала у власність об`єкти нерухомого майна шляхом їх будівництва, замовником якого вона безпосередньо виступає, після введення об`єктів нерухомості (багатоквартирних будинків) в експлуатацію на підставі внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державними реєстраторами та приватними нотаріусами. Згідно з наявними деклараціями про готовність об`єктів до експлуатації, генеральним підрядником будівництва є ТОВ Деланта (код ЄДРПОУ 36825003).

Контролюючим органом зазначено, що у подальшому ОСОБА_1 реалізовувались об`єкти нерухомого майна на підставі договорів купівлі-продажу, які посвідчувались нотаріально.

В ході перевірки встановлено, що фізична особа-платник податків ОСОБА_1 здійснювала будівництво багатоквартирних житлових будинків та систематичний продаж нерухомого майна (квартир).

В акті перевірки вказано, що перевіркою встановлено отримання ОСОБА_1 доходу від реалізації об`єктів нерухомого майна всього у сумі 99 889 073,74 грн., у тому числі за 2012 рік - 4 066 882,45 грн., за 2013 рік - 10 863 053,12 грн., за 2014 рік - 7 296 999,00 грн., за 2015 рік - 24 484 574,90 грн., за 2016 рік - 21 942 402,61 грн., за 2017 рік - 31 235 161,66 грн., за 2018 рік - 0,00 грн.

Контролюючий орган зауважив, що систематичний продаж фізичними особами нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю, та підтверджує, що діяльність фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з будівництва та реалізації квартир у багатоповерхових житлових будинках спрямована на досягнення економічних та соціальних результатів та здійснюється з метою одержання прибутку, а тому є підприємницькою, а суб`єкт підприємництва - підприємцем.

В акті перевірки вказано, що фізична особа - платник податків ОСОБА_1 не подавала декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік.

Перевіркою правильності визначення загального оподатковуваного доходу, отриманого від провадження підприємницької діяльності у 2012-2018 роках, встановлено його заниження на загальну суму 162 744 098,50 грн., у тому числі за 2012 рік - 4 066 882,45 грн., за 2013 рік - 11 327 070,96 грн., за 2014 рік - 7 296 999,00 грн., за 2015 рік - 24 484 574,90 грн., за 2016 рік - 38 471 544,40 грн., за 2017 рік - 51 937 645,40 грн. та за 2018 рік - 25 159 381,40 грн.

Контролюючий орган зауважив, що з метою отримання інформації та її документального підтвердження щодо отриманих доходів та понесених витрат господарської діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна ОСОБА_1 направлено письмові запити від 15.02.2019 №3987/К/10/10-36-33-03 та від 27.05.2019 № 13118/К/10-36-33-03, які повернулися до контролюючого органу з відміткою пошти за закінченням терміну зберігання , у зв`язку з чим документально підтверджені витрати контролюючим органом не визначені.

Внаслідок цього сума чистого оподатковуваного доходу, з якого утримується податок на доходи фізичних осіб, визначена у розмірі 29 743 468,42 грн., у тому числі за 2012 рік - 688 794,81 грн., за 2013 рік - 1 922 849,26 грн., за 2014 рік - 1 432 566,63 грн., за 2015 рік - 4 896 914,98 грн., за 2016 рік - 6 924 877,92 грн., за 2017 рік - 9 348 776,17 грн. та за 2018 рік - 4 528 688,65 грн.

Перевіркою правильності проведення остаточного розрахунку податку на доходи фізичних осіб за 2012-2018 роки, що підлягає сплаті до бюджету фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 , встановлено його заниження на загальну суму 16 994 324,99 грн., у тому числі за 2016 рік - 5 827 757,79 грн., за 2017 рік - 7 787 018,09 грн. та за 2018 рік - 3 379 549,11 грн., чим порушено вимоги п.177.1, п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України.

В акті контролюючий орган зазначив про те, що фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 занижено єдиний соціальний внесок за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 в розмірі 541 230,74 грн., у тому числі за 2012 рік - 77 733,15 грн., за 2013 рік - 81 612,63 грн., за 2014 рік - 86 219,78 грн., за 2015 рік - 89 995,12 грн., за 2016 рік - 84 971,52 грн., за 2017 рік - 109 725,00 грн. та за 2018 рік - 10 973,52 грн.

У ході перевірки також було встановлено факт неподання ОСОБА_1 звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2012-2018 роки, що кваліфіковано в якості порушення вимог чинного законодавства.

В акті перевірки вказано, що контролюючим органом встановлено сплату ОСОБА_1 військового збору від продажу об`єктів нерухомого майна всього у сумі 1 490 477,11 грн.. у тому числі за 2015 рік - 0,00 грн., за 2016 рік - 647 710,18 грн., за 2017 рік - 479 918,81 грн., за 2018 рік - 362 848,12 грн.

Крім того, в акті перевірки зазначено про те, що враховуючи наявну при проведенні перевірки податкову інформацію, фізична особа - платник податків ОСОБА_1 повинна була зареєструватись платником податку на додану вартість з 01.04.2010.

В акті перевірки вказано про заниження позивачем в період з 01.01.2012 по 31.12.2018 податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягає декларуванню та сплаті до бюджету в сумі 7 244 838,44 грн., в т.ч. за 2013 рік - 1 579 173,75 грн., за 2015 рік - 1 540 647,30 грн., за 2016 рік - 2 847 056,88 грн., за 2017 рік - 1 277 960,51 грн.

Також перевіркою встановлено заниження ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 31.12.2018 військового збору від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 610 320,07 грн.. у тому числі за 2015 рік - 367 268,62 грн., за 2016 рік - - 70 637,02 грн., за 2017 рік - 299 145,87 грн., за 2018 рік - 14 542,60 грн.

Не погоджуючись із висновками акта перевірки, позивач 26.02.2020 звернувся до відповідача із запереченнями на акт документальної позапланової невиїзної перевірки від 03.02.2020 № 67/10-36-33-04/ НОМЕР_1 (том 1 а.с.154-161).

За результатами розгляду зазначених заперечень Головне управління ДПС у Київській області листом Про розгляд заперечення від 06.03.2020 № 9020/К/10-36-33-04

висновки акта перевірки від 03.02.2020 № 67/10-36-33-04/ НОМЕР_1 залишило без змін, а заперечення без задоволення (том 1 а.с.215-218).

На підставі висновків, викладених в акті перевірки від 03.02.2020 № 67/10-36-33-04/ НОМЕР_1 , Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002383304, яким позивачу нараховано грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 21 244 906,24 грн., з яких 16 996 324,99 грн. - податкове зобов`язання та 4 248 581,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції (том 1 а.с.37);

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002413304, яким позивачу нараховано грошове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 9 056 048,06 грн., з яких 7 244 838,44 грн. - податкове зобов`язання та 1 811 209,62 грн. - штрафні (фінансові) санкції (том 1 а.с.38);

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002423304, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн. (том 1 а.с.39);

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002453304, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 680,00 грн. (том 1 а.с.40);

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002443304, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1190,00 грн. (том 1 а.с.41);

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002433304, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 170,00 грн. (том 1 а.с.42);

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002303304, яким позивачу нараховане грошове зобов`язання з військового збору у розмірі 762 900,09 грн., з яких 610 320,07 грн. - податкове зобов`язання та 152 580,02 грн. - штрафні (фінансові) санкції (том 1 а.с.36);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2020 №Ф-0002393304, якою позивачу встановлено до сплати недоїмку у розмірі 541 230,74 грн. (том 1 а.с.35);

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 12.03.2020 №0002403304, яким позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 236 881,14 грн. (том 1 а.с.43);

Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень, рішень та вимоги, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент проведення перевірки).

Згідно з п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Так, відповідно до ст. 62 ПК України одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Підпунктом 17.1.6 п.17.1 ст. 17 ПК України встановлено, що платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Згідно з п. 78.4 п. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

В силу вимог п. 42.2. ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Згідно п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Пунктом 79.2 статті 79 ПК України визначено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Відповідно до пункту 79.3 статті 79 Податкового кодексу України присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова.

Відтак проведенню позапланової невиїзної перевірки обов`язково передує надіслання платнику податків до початку перевірки рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова, проте брати участь у проведенні такої перевірки є правом платника податків, а відтак з наказом про перевірку та письмовим повідомленням про дату початку та місце проведення такої перевірки платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до початку її проведення.

Невиконання вимог щодо повідомлення платника податків про перевірку до початку її проведення призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Позивач стверджує, що не був повідомлений контролюючим органом про проведення позапланової невиїзної перевірки у встановлений законом строк.

Надаючи правову оцінку зазначеному доводу позивача, суд зважає на наступне.

Суд зауважує, що відповідно до наказу Головного управління ДПС у Київській області від 09.01.2020 № 34 Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 призначено провести зазначену перевірку позивача в період з 21.01.2020 по 27.01.2020.

На підставі вказаного наказу Головним управління ДПС у Київській області було оформлено повідомлення від 09.01.2020 №15/10-36-13-04, в якому зазначено, що з 21.01.2020 буде проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (том 1 а.с.16).

З матеріалів справи установлено, що повідомлення та копія наказу були направлені на адресу позивача засобами поштового зв`язку 10.01.2020 та вручені позивачу 21.01.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0302001644641 (том 1 а.с.150).

Отже, податковим органом не виконано вимоги ст. 42 та п.79.2 ст.79 ПК України щодо повідомлення платника податків про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, оскільки копію наказу про її призначення та повідомлення були вручені позивачу 21.01.2020, тобто вже після розпочатої перевірки, з огляду на що суд приходить до висновку про те, що контролюючим органом порушено процедуру призначення та проведення документальної невиїзної перевірки позивача.

Перевіряючи правомірність призначення перевірки позивача на підставі наказу від 09.01.2020 №34 та визначення в оскаржуваному наказі підстав для проведення позапланової документальної перевірки, суд зазначає наступне.

Як убачається зі змісту оскаржуваного наказу від 09.01.2020 № 34, у якості правових підстав для проведення перевірки Головним управління ДПС у Київській області зазначено п.п.78.1.1, п.п.78.1.2 та п. 78.1.13 ПК України.

Відповідно до п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

З наведеної правової норми вбачається, що обов`язковою передумовою здійснення документальної перевірки є направлення платнику податків запиту про надання пояснень та їх документального підтвердження.

Отримання податкової інформації контролюючими органами регламентується статтею 73 ПК України, Порядком періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2010 №1245.

Пунктом 73.3 статті 73 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити: 1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків:

податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування;

акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом).

Аналіз зазначених положень податкового законодавства свідчить про те, що запит податкового органу про надання відповідної інформації платником податків повинен визначати конкретні підстави, тобто, наявність чітко окреслених обставин, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства. Без повідомлення вказаних фактів платник податків не має об`єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 19.04.2018 у справі №813/4282/16.

З матеріалів справи судом установлено, що листами від 15.02.2019 № 3987/К/10-36-13-03 (том 1 а.с. 231-232) та від 27.05.2019 № 13118/К/10-36-13-03 (том 1 а.с. 234-235), Головним управлінням ДПС у Київській області направлено на адресу позивача письмові запити з вимогою надати інформацію та її документальні підтвердження щодо отримання доходів від продажу (обміну) нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2018, в яких від ОСОБА_1 вимагалося надати:

- інформацію та засвідчені підписом копії документів щодо загальної кількості збудованих квартир/нежитлових приміщень (в яких він являється замовником будівництва) та введених в експлуатацію за період з 01.01.2012 по 31.12.2018;

- інформацію щодо кількості квартир/нежитлових приміщень, які продані шляхом укладання нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу за період з 01.01.2012 по 31.12.2018;

- копії нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу квартир/нежитлових приміщень за період 01.01.2012 по 31.12.2018;

- копії договорів купівлі-продажу квартир/нежитлових приміщень або майнових прав укладених між Вами та покупцями (інвесторами) за період 01.01.2012 по 31.12.2018;

- копії декларацій про початок та завершення будівництва за період 01.01.2012 по 31.12.2018;

- інформацію щодо мети здійснення операцій, пов`язаних з будівництвом та реалізацією нерухомого майна;

- інформацію щодо відділів продажу нерухомого майна, офіційних веб-сайтів в мережі Інтернет, через які здійснювалось рекламування об`єктів нерухомості;

- інформацію щодо розрахунку вартості реалізованих вами об`єктів;

- інформацію та її документальне підтвердження щодо понесених витрат на будівництво та реалізацію об`єктів нерухомого майна, замовником будівництва яких Ви являєтесь;

- інші наявні документи, які не увійшли до переліку, але стосуються здійснення діяльності з будівництва та продажу об`єктів нерухомого майна.

З тексту означених письмових запитів контролюючого органу убачається, що підставою для витребування від позивача вказаної вище інформації стала наявна в податкового органу інформація щодо здійснення позивачем діяльності, що містить ознаки підприємницької (господарської), а саме отримання ним доходу від продажу (обміну) нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2018, зокрема багатоповерхових житлових будинків в с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області, замовником будівництва яких згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, інформаційних баз ГУ ДФС у Київській області, а також інформації, отриманої від Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області виступала позивач.

Разом з тим, жодного конкретного факту порушення позивачем податкового законодавства у письмових запитах від 15.02.2019 № 3987/К/10-36-13-03 та від 27.05.2019 №13118/К/10-36-13-03 не викладено.

Суд наголошує на тому, що у разі наявності обставин для подання інформаційного запиту, що передбачені пп.1 та пп.3 абз.3 п. 73.3 ст. 73 ПК України, податковим органом має бути вказано в такому запиті факти, що свідчать про порушення платником податків законодавства, які виявлено податковим органом.

Без повідомлення вказаних фактів платник податків не повинен надавати контролюючому органу будь-які пояснення та їх документальне підтвердження.

Наведений висновок суду про те, що задля проведення перевірки необхідно зазначити факти, що свідчать про порушення податкового законодавства та відомості, які є джерелом інформації, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07.02.2019 по справі №813/2716/17, від 27.02.2018 по справі №820/19845/14.

Отже, з наведеного вбачається, що вказані вище письмові запити Головного управління ДПС у Київській області від 15.02.2019 № 3987/К/10-36-13-03 та від 27.05.2019 № 13118/К/10-36-13-03 про подання відповідної інформації не відповідають вимогам ст. 73 ПК України та, відповідно, не можуть зумовлювати настання випадків, із якими положення пп. 78.1.1. п. 78.1. ст. 78 ПК України пов`язують виникнення права контролюючого органу на прийняття рішення про проведення документальної позапланової перевірки позивача.

Що стосується пп.78.1.2 п. 78.1 ст. 78 ПК України, то документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом.

Тобто, необхідною передумовою для призначення перевірки на підставі підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 ПК України є законодавчо встановлений обов`язок фізичної особи (платником податків) здійснювати подання в установлений законом строк податкових декларацій, розрахунків, звіту про контрольовані операції або документацію з трансферного ціноутворення.

У цьому контексті, суд зазначає, що згідно зі статтею 179 Податкового кодексу України платник податку на доходи фізичних осіб зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 179.2 цього розділу обов`язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи:

- від податкових агентів, які згідно з цим розділом не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу;

- виключно від одного податкового агента незалежно від виду та розміру нарахованого (виплаченого, наданого) доходу, крім випадків, прямо передбачених цим розділом;

- від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу;

- у вигляді об`єктів спадщини, які відповідно до цього розділу оподатковуються за нульовою ставкою податку та/або з яких сплачено податок відповідно до пункту 174.3 статті 174 цього Кодексу;

- зазначені у пунктах 167.2 - 167.4 статті 167 цього Кодексу, крім випадків, коли декларування таких доходів прямо передбачено відповідними нормами цього розділу;

- зазначені у підпункті "є" пункту 176.1 статті 176 цього Кодексу від двох і більше податкових агентів, і при цьому загальна річна сума оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) такими податковими агентами не перевищує ста двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року.

Таким чином, положення п. 179.2 ст. 179 ПК України щодо необхідності подачі платником податку на доходи фізичних осіб річної декларації про майновий стан та доходи, не застосовуються у випадку отримання доходів від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів, за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу.

У зв`язку з чим, відсутня необхідність фізичній особі подавати річну декларацію про майновий стан і доходи, в разі, коли вони повністю отримані від операцій з продажу нерухомого майна.

Вказана обставина свідчить, що пп.78.1.2 п. 78.1 ст. 78 ПК України не може бути правомірною підставою для проведення позапланової документальної перевірки позивача.

Відповідно до пп.78.1.13 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки.

Згідно з пп.14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, а відповідачем не доведено суду протилежного, що ОСОБА_1 не зареєстрована як фізична особа-підприємець, та не здійснює підприємницької діяльності. Відповідно, відсутні особи, яким вона могла би виплачувати оподатковуваний дохід, та відповідно, позивач не є та не може бути податковим агентом.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що призначення перевірки оскаржуваним наказом відбулось також і без дотримання вимог пп. 78.1.13 ПК України, в порушення вказаних вимог, що у свою чергу також зумовлює висновок про те, що податковий орган не мав законних підстав для проведення перевірки на підставі приписів пп.78.1.13 п.78.1 ст.78 ПК України.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 05.05.2018 у справі №810/3188/17 (провадження №К/9901/46315/18), прийняту за результатами справи за аналогічних обставин (щодо призначення перевірки стосовно отримання доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна).

Верховний Суд звернув увагу, що оцінка правомірності наказу про проведення документальної перевірки, у тому числі позапланової невиїзної, повинна надаватися з урахуванням достатності змісту наказу для висновків про фактичну підставу проведення відповідної перевірки.

У даному випадку, як вбачається з оскаржуваного наказу, у ньому, міститься лише посилання на пп.78.1.1, пп.78.1.2, пп.78.1.13 п.78.1 ст. 78 ПК України, у зв`язку з чим неможливо ідентифікувати передбачену ПК України фактичну підставу для призначення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, посилання на що відсутнє в оскаржуваному наказі.

Під час судового розгляду справи відповідачем також не надано доказів та пояснень стосовно передумов для призначення позапланової документальної невиїзної перевірки.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що наказ від 09.01.2020 №34 Головного управління ДПС у Київській області прийнятий за відсутності в наказі підстави для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та без дотримання обов`язкових для цього умов, що є підставою для його скасування та визнання протиправними дій контролюючого органу щодо проведення перевірки на підставі такого наказу.

У свою чергу, акт перевірки, складений за результатами перевірки, призначеної з порушенням Закону, є доказом, здобутим незаконним шляхом, а відтак, не може бути підставою для прийняття оскаржуваних рішень та в силу вимог частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, судом до уваги не береться, як юридично дефектний документ.

Наведене є самостійною та достатньою підставою для визнання протиправними та скасування всіх оскаржуваних рішень про донарахування податків, зборів, внесків та штрафних санкцій, як таких, що ґрунтуються на доказах, здобутих з порушенням закону, незаконним шляхом.

Аналогічна за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 810/1438/17.

Надаючи правову оцінку висновкам контролюючого органу про допущені позивачем порушення норм податкового законодавства по суті, суд виходить з наступного.

Порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого майна визначено статтею 172 ПК України, пунктом 172.2 якої встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, тобто 5 відсотків.

Дохід від продажу об`єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об`єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону (пункт 172.3 статті 172 ПК України).

Відповідно до пункту 172.4 статті 172 ПК України під час проведення операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна (зареєстрованої відповідно до пункту 172.3 цієї статті) та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Пунктом 172.5 статті 172 ПК України встановлено, що сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи: а) особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни; б) особою, у власності якої перебував об`єкт нерухомості, відчужений за рішенням суду про зміну власника та перехід права власності на таке майно. Фізична особа зобов`язана відобразити доход від такого відчуження у річній податковій декларації.

Для цілей цієї статті під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об`єкти нерухомості, крім їх успадкування та дарування.

Згідно з підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом цього Кодексу

Статтею 18 ПК України встановлено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Таким чином, на час продажу позивачем нерухомого майна обов`язок щодо сплати податку нормами ПК України покладено на сторону договору, а на податкового агента (нотаріуса) - обов`язок визначення відповідної суми, тобто нарахування податку, а також контроль за здійсненням сплати податку шляхом перевірки відповідного платіжного документа та вчинення дії щодо подання відповідної інформації податковому органу.

В акті перевірки від 03.02.2020 № 67/10-36-33-04/ НОМЕР_1 контролюючим органом зазначено, що ОСОБА_1 сплачено податок на доходи фізичних осіб за ставкою 5% від визначеної вартості об`єктів нерухомого майна.

Разом з цим, за доводами контролюючого органу, ОСОБА_1 здійснюється підприємницька діяльність щодо спорудження багатоквартирних житлових будинків, у зв`язку з чим нею було придбано земельні ділянки для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, які в подальшому було реалізовано фізичною особою. Будівництво самостійних багатоквартирних об`єктів, як за власні кошти, так і залучені кошти, за твердженням відповідача є безумовним свідченням, що збудований об`єкт нерухомості передбачав отримання прибутку від подальшого продажу, що є неодмінною характерною рисою підприємницької діяльності, а тому має застосовуватися ставка податку, що визначена статтею 177 ПК України, яка визначає порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності.

В свою чергу, суд критично оцінює доводи контролюючого органу про кваліфікацію як підприємницької діяльності дій позивача щодо продажу об`єктів нерухомості.

У цьому контексті суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів статті 42 Конституції України, кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.

Юридичний статус фізична особа-підприємець сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право - та дієздатності.

Тобто, фізична особа перебуваючи у статусі суб`єкта підприємницької діяльності може здійснювати договірні відносини від свого імені, як фізична особа, разом з тим, слід враховувати наступне.

Цивільний кодекс України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Стаття 51 Цивільного кодексу України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Тобто, фізична особа, навіть перебуваючи у статусі суб`єкта підприємницької діяльності може здійснювати договірні відносини від свого імені, як фізична особа. При цьому слід чітко розмежовувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в який як фізична особа.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 16.06.2020 у справі №826/7069/15.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За приписами пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з частиною 2 статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).

Відтак, підприємницькою діяльністю можна вважати сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.

Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов`язані з такою діяльністю.

У той же час суд зазначає, що громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, стає суб`єктом підприємництва після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур.

Згідно з частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 55 Господарського кодексу України, громадяни України визнаються учасниками господарських відносин (тобто є суб`єктами господарювання) за умови їх державної реєстрації як підприємців.

Статтею 58 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.

При цьому, суд зазначає, що така реєстрація має відбуватися в добровільному, а не примусовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державна реєстрація проводиться за заявницьким принципом.

Законодавством України не передбачено надання фізичній особі статусу фізичної особи-підприємця в обхід встановленій процедурі, в тому числі й за рішенням будь-якого суб`єкта владних повноважень.

Беручи до уваги те, що ОСОБА_1 не є та ніколи не була зареєстрованою як фізична особа-підприємець (суб`єкт господарювання), тому оподаткування її доходів має здійснюватися із застосуванням встановлених Податковим кодексом України правил загальної системи оподаткування для платників податків - фізичних осіб, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Верховний Суд у постанові від 25 травня 2020 року у справі №810/1963/18 , з посиланням на правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 27 лютого 2018 у справі №826/1513/17, зауважив, що право платника податків зареєструватися фізичною особою-підприємцем не може бути обов`язком; платник податку - фізична особа не повинен сплачувати податки в розмірі, встановленому для фізичної особи-підприємця .

Вказаний правовий висновок Верховного Суду підлягає обов`язковому врахуванню у цій справі, спірні правовідносини в якій є подібними.

Порядок оподаткування операцій з продажу об`єктів нерухомого майна у період, що охоплювався проведеною документальною перевіркою (2012 - 2018 роки) регламентувався статтею 172 ПК України.

Відповідно до п. 177.1 ст. 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України (в редакції до 01.01.2016) ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно з статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.

Встановлені у абзацах першому та другому цього пункту ставки податків не застосовуються до доходів, визначених у пунктах 167.2 - 167.4 цієї статті.

Відповідно до пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України в редакції з 01.01.2016 ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 177.2 ст. 177 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Отже, розмір ставки податку на доходи фізичних осіб та порядок сплати такого визначається в залежності від статусу такого платника, що є відмінними для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Як було зазначено судом вище, договори купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна укладалися позивачем саме як фізичною особою, у зв`язку з чим висновок контролюючого органу про порушення позивачем п. 177.2 ст.177 ПК України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 16 994 324,99 грн. є помилковим, оскільки за відсутності факту реєстрації ОСОБА_1 в якості фізичної особи-підприємця, норми цієї статті до неї застосованими бути не можуть.

Аргументи контролюючого органу щодо систематичності та ризиковості діяльності позивача, які характерні для підприємницької діяльності, також не спростовують наведений висновок суду, оскільки заборони щодо продажу фізичними особами протягом року більше як одного об`єкта нерухомого майна чинне законодавство не передбачає, а лише встановлює для цього відповідний режим оподаткування, передбачений статтею 172 ПК України, який в даному випадку позивачем був дотриманий.

Крім того, частини четверта та шоста статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, стосовно якої встановлено ці обставини; вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

При вирішенні даної справи суд також враховує, що постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі про адміністративне правопорушення №369/11807/13-п (провадження № 3/369/4216/13) від 25.12.2013 встановлено, що в даному випадку ОСОБА_1 не проводила господарську діяльність, оскільки не здійснювала робіт, які потребують спеціальних дозволів або ліцензування, а провела відчуження квартир по АДРЕСА_6 , яке належали їй та її чоловіку на праві спільної сумісної власності, сплативши при цьому необхідні податки, збори та обов`язкові платежі.

Вказаною постановою Києво-Святошинський районний суд Київської області закрив справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 164 КУпАП (провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання) у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі про адміністративне правопорушення №369/11807/13-п (провадження № 3/369/4216/13) від 25.12.2013 набрала законної сили 06.01.2014.

За таких обставин суд визнає доведеною ту обставину, що у період 2012-2018 р.р. ОСОБА_1 не здійснювала підприємницьку діяльність, не була зареєстрованою як фізична особа-підприємець і в її діях відсутні ознаки провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що контролюючим органом помилково здійснено висновок про порушення позивачем вимог статті 177 ПК України , у зв`язку з чим суд вважає за необхідне визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002383304.

Стосовно висновків контролюючого органу щодо порушень ОСОБА_1 вимог пп.49.18.5 п.49.18 ст.49 ПК України, яким передбачено обов`язок подання податкових декларацій для платників податку на доходи фізичних осіб-підприємців, суд звертає увагу на те, що вказана норма застосовується виключно щодо фізичних осіб-підприємців, до яких ОСОБА_1 не відноситься, що виключає можливість застосування до позивача правових наслідків порушень вказаних норм права.

Так, відповідно до підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Згідно з пунктом 179.2 статті 179 Податкового кодексу України відповідно до цього розділу обов`язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи, зокрема від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу.

Оскільки в силу вимог наведеної норми у позивача відсутній обов`язок щодо подання податкової декларації, нарахування на підставі податкового повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002433304 штрафних (фінансових) санкцій на суму 170,00 грн. за порушення підпункту 49.18.4 пункту 49.18, пункту 49.2 статті 49, пункту 177.11 статті 177 ПК України є необґрунтованим.

У зв`язку з цим, вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002423304, яке прийнято на підставі висновків акта перевірки про порушення позивачем вимог п. 44.1 ст.44, п. 177.10 ст. 177 ПК України у зв`язку з ненаданням Книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, суд зауважує таке.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 177.10 статті 177 Податкового кодексу України встановлено, що фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.

З огляду на відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця та відсутність обов`язку щодо набуття такого статусу в імперативному порядку, суд вважає, що у ОСОБА_1 не виникло обов`язку по веденню Книги обліку доходів і витрат фізичної особи-підприємця, що свідчить про безпідставність нарахування позивачу штрафних санкцій на підставі податкового повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002423304.

Таким чином, вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем вимог п.2, п.9, п.11 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435, в частині не подання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2012-2018 роки, а також порушення вимог абз. 1 п. 2 ч. 1 ст.7, п. 11 ст.8, ч. 2 ст.9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині не нарахування, не обчислення та не сплати єдиного внеску , суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 (в редакції до 01.01.2015) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464 (в редакції з 01.01.2015) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції до 01.01.2015) визначено, що для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції до 01.01.2018) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції з 01.01.2018) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Пунктом 3 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464 визначено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Таким чином, єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається , виходячи із документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю фізичної особи-підприємця, і підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, яка відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону №2464 - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Як встановлено в акті перевірки, висновок контролюючого органу про заниження ОСОБА_1 суми нарахувань по єдиному соціальному внеску ґрунтується на тому, що позивачем було занижено оподатковуваний дохід, тобто підставою для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2020 №Ф-0002393304, рішення про застосування штрафних санкцій від 12.03.2020 №0002403304 та податкового повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002443304, слугували твердження податкового органу про заниження суми чистого оподаткованого доходу, отриманого від підприємницької діяльності за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 за здійснену нею діяльність як фізичної особи-підприємця, оцінку чому було надано судом вище.

Враховуючи недоведеність відповідачем правомірності збільшення суми оподатковуваного доходу позивача за вказаний період, беручи до увагу встановлені судом обставини відсутності у ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця, і, як наслідок, статусу платника єдиного внеску, суд приходить до висновку про неправомірність донарахування позивачу суми єдиного внеску на вказану суму доходу, що тягне за собою також визнання протиправними та скасування оскаржуваних вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2020 №Ф-0002393304, рішення про застосування штрафних санкцій від 12.03.2020 №0002403304 та податкового повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002443304.

Відносно податкового повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002303304, яке прийнято відповідачем у зв`язку з висновком про заниження військового збору, суд зазначає таке.

З 1 січня 2015 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 №71-VІІІ Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи до Податкового кодексу України, в частині оподаткування військовим збором доходів фізичних осіб-підприємців.

Так, відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені п.162.1 ст.162 Податкового кодексу України, а саме:

- фізична особа - резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

- фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

При цьому, об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 ПК України: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до п.п.164.1.3 п.164.1 ст.164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходу, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка проводить незалежну професійну діяльність згідно зі статтею 178 цього Кодексу.

Згідно з п.177.2 ст.177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Оскільки, розмір військового збору обраховується виходячи з розміру доходу (прибутку), отриманого фізичною особою, що підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб, обов`язок з нарахування та виплати якого належить податковому агенту, за встановленої судом протиправності донарахування контролюючим органом позивачу податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за спірний період, податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002303304 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відносно висновків відповідача щодо необхідності позивача зареєструватися платником податку на додану вартість та, відповідно, нарахування податкового зобов`язання з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Згідно з підпунктом 180.1 статті 180 ПК України для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є: 1) будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України; 4) особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи; 5) особа - управитель майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов`язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном; 6) особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у статті 243 Митного кодексу України), незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій із постачання товарів/послуг, визначеної пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством; 7) особа, що уповноважена вносити податок з об`єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у підпорядкуванні платника податку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; 8) особа - інвестор (оператор), який веде окремий податковий облік, пов`язаний з виконанням угоди про розподіл продукції.

Положеннями підпункту 181.1 статті 181 ПК України передбачено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

Відповідно до пункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 ПК України звільняються від оподаткування операції з постачання житла (об`єктів житлового фонду), крім їх першого постачання, якщо інше не передбачено цим підпунктом. У цьому підпункті перше постачання житла (об`єкта житлового фонду) означає: а) першу передачу готового новозбудованого житла (об`єкта житлового фонду) у власність покупця або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника. Норми цього підпункту поширюються також на перший продаж дачних або садових будинків, а також будь-яких інших об`єктів власності, зареєстрованих згідно із законодавством як житло (житловий фонд).

Враховуючи зазначене, операцією з першого постачання житла буде вважатися операція з передачі права власності (оформлення правовстановлюючих документів) до першого власника такого житла. У свою чергу операції з подальшого постачання житла (об`єктів житлового фонду) звільняються від оподаткування. Тобто, подальше переоформлення права власності на фізичних осіб, в розумінні норм Податкового кодексу України, не буде вважатись операцією з першого постачання житла, а тому така операція звільняється від оподаткування податком на додану вартість відповідно до статті 197 ПК України.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 826/1513/17.

В цьому випадку правовстановлюючі документи на новозбудоване житло були оформлені на позивача, відтак подальше переоформлення права власності на фізичних осіб згідно договорів купівлі-продажу не вважається операцією з першого постачання житла, та, відповідно, такі операції звільнені від оподаткування податком на додану вартість.

В акті перевірки зазначено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки встановлено реалізацію ОСОБА_1 нежитлових приміщень , за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 за результатами якої позивачем занижено об`єкт оподаткування податком на додану вартість на загальну суму 36 224 192,30 грн., в тому числі за 2013 рік - 7 895 868,79 грн., за 2015 рік - 7 703 236,50 грн., за 2016 рік - 14 235 284,44 грн., за 2017 рік - 6 389 802,58 грн. від продажу нежитлових приміщень , що призвело до заниження позивачем податкових зобов`язань по податку на додану вартість, що підлягають сплаті до бюджету в сумі 7 244 838,44 грн., в т.ч. за 2013 рік - 1 579 173,75 грн., за 2015 рік - 1 540 647,30 грн., за 2016 рік - 2 847 056,88 грн., за 2017 рік - 1 277 960,51 грн., чим порушено п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України.

Отже, донарахування податку на додану вартість в акті перевірки пов`язані з висновком контролюючого органу про необхідність оподаткування податком на додану вартість операцій з реалізації нежитлових приміщень.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно абз.1 п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України).

Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації (п.203.2 ст.203 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Пункт 180.1 ст.180 ПК України визначає, що для цілей оподаткування платником податку є:

1) будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Норми цього пункту не застосовуються до операцій з ввезення на митну територію України фізичними особами (громадянами) чи суб`єктами підприємницької діяльності, які не є платниками податку, культурних цінностей, зазначених у пункті 197.7 статті 197 цього Кодексу;

4) особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи;

5) особа - управитель майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов`язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном.

Для цілей оподаткування господарські відносини між управителем майна з власної господарської діяльності та його діяльності з управління майном прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів. Норми цього підпункту не поширюються на управителів майна, які здійснюють управління активами інститутів спільного інвестування, фондів банківського управління, фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону;

6) особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у статті 243 Митного кодексу України), незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій із постачання товарів/послуг, визначеної пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством;

7) особа, що уповноважена вносити податок з об`єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у підпорядкуванні платника податку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

8) особа - інвестор (оператор), який веде окремий податковий облік, пов`язаний з виконанням угоди про розподіл продукції.

В акті перевірки вказано, що фізична особа - платник податків ОСОБА_1 , як платник податку на додану вартість, не зареєстрований. Зазначає, що відповідно до п.180.1 ст.180 ПК України платником податку є будь-яка особа, яка підлягає обов`язковій реєстрації як платник цього податку.

Відповідно до п.181.1 ст.181 ПК України (в редакції до 01.01.2015) у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Відповідно до п.181.1 ст.181 ПК України (в редакції після 01.01.2015) у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

Як визначено у п. 183.2 ст. 183 ПК України у разі обов`язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

Одночасно з цим, п. 183.10 ст. 183 ПК України визначено, що будь-яка особа, яка підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

В акті перевірки зазначено про те, що враховуючи наявну при проведенні перевірки податкову інформацію, фізична особа - платник податків ОСОБА_1 повинна була зареєструватись платником податку на додану вартість з 01.04.2010 шляхом подання реєстраційної заяви до контролюючого органу за основним місцем обліку.

Відповідно до п.2 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727 (зі змінами та доповненнями) (далі - Порядок № 727) акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань додержання митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до п.3 розділу ІІ Порядку №727 акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

При цьому, в акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (п.4 розділу ІІ Порядку № 727).

Згідно з п.5 розділу ІІ Порядку № 727 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи , регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідачем в порушення п.3-5 розділу ІІ Порядку № 727 до офіційного документу контролюючого органу (акту перевірки) внесені необ`єктивні, помилкові та незаконні висновки (твердження та відомості), що призвело до викривлення та спотворення висновків зазначеного акту, та як наслідок, незаконності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002413304, яким позивачу нараховано грошове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 9 056 048,06 грн., з яких 7 244 838,44 грн. - податкове зобов`язання та 1 811 209,62 грн. - штрафні (фінансові) санкції (том 1 а.с.38) .

Так, акт перевірки базує висновки про заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягають сплаті до бюджету в сумі 7 244 838,44 грн., в т.ч. за 2013 рік - 1 579 173,75 грн., за 2015 рік - 1 540 647,30 грн., за 2016 рік - 2 847 056,88 грн., за 2017 рік - 1 277 960,51 грн. на викладених в акті перевірки даних щодо реалізації ОСОБА_1 нежитлових приміщень, за період з 01.01.2012 по 31.12.2018, та стверджує про заниження об`єкту оподаткування податком на додану вартість на загальну суму 36 224 192,30 грн., в тому числі за 2013 рік - 7 895 868,79 грн., за 2015 рік - 7 703 236,50 грн., за 2016 рік - 14 235 284,44 грн., за 2017 рік - 6 389 802,58 грн. від продажу нежитлових приміщень.

В той же час акт перевірки не містить жодних розрахунків та посилань на первинні документи, які в даному випадку є визначальними для перевірки викладених розрахунків щодо об`єкту та бази оподаткування податком на додану вартість.

Суд зауважує, що в абзаці 1 на сторінці 7 акту перевірки відповідач посилається на інформацію, наявну в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 , при цьому в п.1.9 акту перевірки зазначено, що під час перевірки використано інформацію Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 .

Протокольною ухвалою суду від 06.10.2020 відповідача зобов`язано надати до суду інформацію Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 , яка була використана в ході перевірки та посилання на яку міститься в акті перевірки.

В той же час на виконання вимог ухвали суду відповідачем було долучено до матеріалів справи інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 06.10.2020 №226987543 (т.2 а.с.216-250, т.3 а.с. 1-250, т.4 а.с.1-41).

Відповідно до статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до п.55 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2018 № 484) відомості з Державного реєстру прав формуються виключно за допомогою програмних засобів його ведення з обов`язковим присвоєнням індексного номера, фіксацією дати та часу їх формування.

Враховуючи, що акт перевірки позивача № 67/10-36-33-04/ НОМЕР_1 був складений 03.02.2020, а сама перевірка проведена з 21.01.2020 по 27.01.2020, в той час як надана суду інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №226987543 датована 06.10.2020, це виключає можливість використання наданої суду інформаційної довідки як належного та допустимого доказу.

Зазначені обставини у своїй сукупності вказують на протиправність нарахування податкових зобов`язань позивачу з податку на додану вартість як фізичній особі-підприємцю за відсутності у неї визначеного законом статусу фізичної особи-підприємця.

Відтак, податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002413304 в частині нарахування грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 9 056 048,06 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

В силу наведених вище приписів, суд вважає необґрунтованим висновок контролюючого органу щодо нарахування позивачу штрафних санкцій за неподання податкової декларації з податку на додану вартість, з огляду на що податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002453304 підлягає скасуванню.

Додатково суд вважає за необхідне зазначити щодо зауважень позивача про порушення строків проведення перевірки та нарахування грошових зобов`язань в порушення приписів 102 ПК України поза межами 1095 днів.

Доводячи правомірність своїх дій у частині терміну призначення перевірки, відповідач стверджує, що керувався приписами пп.102.2.1 п. 102.2 ст. 102 ПК України, яким передбачено, що грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано.

Вказані доводи відповідача не заслуговують на увагу суду, виходячи з наступного.

Так, пунктом 102.1 статті 102 ПК України встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Отже, винятком, яким встановлено відсутність строку давності для проведення перевірки контролюючим органом, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, є обставина, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано взагалі.

Беручи до уваги, що у позивача відсутній обов`язок щодо подання податкової звітності, відтак, податковий орган повинен дотримуватись загальних строків давності, визначених статтею 102 ПК України, з урахуванням чого суд погоджується з доводами позивача про те, що контролюючий орган, всупереч встановленим статтею 102 ПК України положенням, здійснив перевірку діяльності фізичної особи ОСОБА_1 та визначив платнику податків відповідні грошові зобов`язання терміном понад 1095 днів.

Враховуючи вищевказане, суд зазначає, що відповідачем безпідставно нараховано податкові зобов`язання позивачу як фізичній особі-підприємцю, в тому числі з податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, військового збору та штрафні санкції за відсутності у нього визначеного законом статусу суб`єкта підприємницької діяльності.

Суд вважає за необхідне звернути особливу увагу на те, що згідно пункту 111.1 статті 111 ПК України за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: 111.1.1 фінансова; 111.1.2 адміністративна; 111.1.3 кримінальна.

Відповідно до пункту 111.2 статті 111 ПК України фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка передбачає санкцію за таке порушення у вигляді накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої.

Отже, у разі встановлення факту провадження фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації як фізичної особи-підприємця настає відповідальність, передбачена законодавством.

Як зазначено вище, постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі про адміністративне правопорушення №369/11807/13-п (провадження № 3/369/4216/13) від 25.12.2013 встановлено, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 164 КУпАП (провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання). Вказана постанова набрала законної сили 06.01.2014.

Суд зазначає, що положення чинного законодавства в тому числі й податкового, не містять норм, які б уповноважували контролюючі органи чи взагалі припускали можливість нарахування податкових зобов`язань фізичній особі у разі виявлення факту провадження такою особою підприємницької діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання, що узгоджується, як зазначено вище, із правовою позицією викладеною у постанові від 25 травня 2020 року у справі №810/1963/18, правовідносини у якій є подібними до справи №320/3865/19.

Окрім того, суд зазначає, що у даному випадку нарахування контролюючим органом податкових зобов`язань в будь-якому випадку не може вважатись обґрунтованим та правомірним, оскільки існують вимоги щодо визначення бази оподаткування, яку фактично визначити не можливо, у зв`язку із відсутністю відомостей про склад та розмір витрат позивача, пов`язаних із здійсненою діяльністю. При цьому, визначення податкового зобов`язання виключно виходячи з розміру доходу є абсолютно необґрунтованим втручанням в майнові права позивача, а відтак охоплюється предметом регулювання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Водночас у практиці ЄСПЛ (рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, Щокін проти України від 14.10.2010, Серков проти України від 07.07.2011, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009, Трегубенко проти України" від 02.11.2004, East/WestAllianceLimited проти України від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання держави у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення у справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення у справі Трегубенко проти України ).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Також при вирішенні даної справи суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За результатами розгляду даної адміністративної справи, судом встановлено, що відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості висновків за результатами перевірки, які слугували підставою для прийняття оскаржуваних рішень контролюючого органу.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду з даним адміністративним позовом позивачеві належало сплатити судовий збір у розмірі 11 350,80 грн., що є максимальною ставкою за подання адміністративного позову фізичною особою.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду сплачений у розмірі 11350,80 грн., що підтверджується дублікатом квитанції від 21.07.2020 №0.0.1777601200.1, оригінал якого наявний в матеріалах справи (том 1 а.с. 94).

Враховуючи висновок суду про задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем за звернення з позовною заявою судовий збір у сумі 11 350,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Київській області від 09.01.2020 №34 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

3. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002383304, податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002413304, податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002303304, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2020 №Ф-0002313304, рішення №0002403304 від 12.03.2020 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002433304, податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002443304, податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002453304, повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002423304.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код: 43141377, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А) судовий збір у розмірі 11 350,80 грн. (одинадцять тисяч триста п`ятдесят грн. 80 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення суду складено 24.12.2020 р.

Суддя Кушнова А.О.

СудКиївський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення24.12.2020
Оприлюднено28.12.2020
Номер документу93828471
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —320/3622/20

Ухвала від 04.08.2022

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Гімон М.М.

Ухвала від 13.06.2022

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Гімон М.М.

Ухвала від 10.05.2022

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Васильєва І.А.

Ухвала від 21.12.2021

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Білоус О.В.

Ухвала від 23.09.2021

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Білоус О.В.

Ухвала від 19.08.2021

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Васильєва І.А.

Ухвала від 12.07.2021

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Пасічник С.С.

Постанова від 18.05.2021

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Кобаль Михайло Іванович

Постанова від 18.05.2021

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Кобаль Михайло Іванович

Ухвала від 18.03.2021

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Кобаль Михайло Іванович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні