Постанова

від 24.12.2020 по справі 619/1213/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 грудня 2020 року

місто Київ

справа № 619/1213/18

провадження № 61-3398св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Дергачівська районна рада Харківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дергачівської районної ради Харківської області на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 19 червня 2018 року у складі судді Нечипоренко І. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 11 січня 2019 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Кіся П. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дергачівської районної ради Харківської області (далі - Рада) та просила визнати її звільнення незаконним і поновити на роботі на посаді в Комунальному підприємстві Соціальна аптека Дергачівської районної ради

(далі - КП САДРР , Аптека); стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона працювала на посаді директора КП САДРР з 10 жовтня 2012 року. Рішенням Ради від 13 лютого 2018 року № 625-39 її звільнено з посади директора у зв`язку з визнанням звіту директора за лютий 2017 року незадовільним та доручено голові Ради розірвати з нею контракт згідно з вимогами чинного законодавства.

Звільнення вважала незаконним з тих підстав, що порушено частини першу та другу статті 11 Регламенту роботи Ради VII скликання, затвердженого рішенням Ради 09 лютого 2016 року за № 44-1 (далі - Регламент), щодо попереднього, не менше ніж за 3-6 робочих днів до сесії повідомлення депутатів ради і населення про питання, які передбачаються винести на розгляд ради у місцевих засобах масової інформації та на офіційному Веб-сайті ради.

22 лютого 2018 року на адресу КП САДРР вона направила листок непрацездатності для нарахування лікарняних виплат. На момент звернення до суду з позовом лікарняні оплачено не було. Отже, враховуючи те, що у результаті незаконного звільнення їй не було нараховано середньомісячну заробітну плату, відповідач при поновленні на раніше займаній посаді, зобов`язаний виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. Середньомісячна заробітна плата становила 3 885, 98 грн на місяць. Враховуючи, що день її звільнення в рішенні сесії зазначено не було та додаткову угоду про розірвання контракту відповідач з нею не уклав, просила стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 14 лютого 2018 року, з урахуванням лікарняних, які не було оплачено.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 19 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 11 січня 2019 року, позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Ради від 13 лютого 2018 року № 625-39 у частині звільнення ОСОБА_1 та поновлено її на посаді директора Аптеки. Стягнуто з Ради на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 15 671, 45 грн, без утримання податку й інших обов`язкових платежів.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовувалося тим, що рішення постійної комісії за результатами розгляду питання Про звіт директора КП САДРР за період з лютого 2017 року прийнято у порушення вимог пункту 2.9 Положення про постійні комісії Дергачівської районної ради VII скликання, затвердженого рішенням Дергачівської районної ради VI скликання від 15 грудня 2015 року № 14-2

(далі - Положення), оскільки прийнято не більшістю голосів від загального складу комісії, за відсутності необхідного кворуму, а отже, воно не мало бути враховане районною радою. Відповідачем також не було доведено, що ним дотримано процедуру включення до порядку денного сесії питання про звільнення позивача, оскільки належним чином сформований проект порядку денного від 09 січня 2018 року зазначеного питання не містив.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2019 року, Рада просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права. Суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги, що позивачем не було заявлено такої позовної вимоги як скасування рішення районної ради, яким її було звільнено із займаної посади. Зазначене рішення прийнято більшістю голосів - за проголосували 27 депутатів із загального складу ради у 36 депутатів, тобто, таке рішення відповідає вимогам статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні . Зазначено, що рішення про звільнення позивача було оприлюднено у порядку, передбаченому Законом України Про доступ до публічної інформації . Зауважено, що рішення про затвердження порядку денного сесії ради із винесенням питання про звільнення позивача було прийняте 30 із 36 голосами за , що відповідає вимогам статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні . Крім того, позивач була керівником комунального підприємства, мета діяльності якого полягає в одержанні прибутку, та їй нараховувалась заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством. За таких обставин заявник вважає, що виконання оскаржуваного рішення за рахунок коштів районної ради призведе до нецільового використання коштів районного бюджету. Рада не може здійснювати фінансування заробітної плати працівників, які не є її штатними працівниками. Послались на те, що поза увагою суду залишився той факт, що рішення про звільнення позивача досі не виконано.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Рада є засновником КП САДРР .

Рішенням відповідача від 09 жовтня 2012 року № 458-5 ОСОБА_1 призначено на посаду директора Аптеки, що знаходиться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ міста Дергачівського району Харківської області з 10 жовтня 2012 року.

06 червня 2017 року між сторонами укладено контракт про прийняття позивача на роботу до КП САДРР на посаду директора.

Рішенням Ради від 13 лютого 2018 року № 624-38 звіт директора КП САДРР за період з лютого 2017 року визнано незадовільним.

Згідно з рішенням Ради від 13 лютого 2018 року № 625-39 у зв`язку з визнанням звіту директора Аптеки незадовільним ОСОБА_1 звільнено з займаної посади.

Порядок призначення на посаду та звільнення із займаної посади керівників комунальних підприємств Дергачівського району регулюється Положенням.

Відповідно до витягу протоколу від 17 січня 2018 року № 28 постійної комісії Ради з питань спільної власності територіальних громад, будівництва, житлово-комунального господарства на засіданні присутні п`ятеро із восьми членів комісії. За результатами розгляду питання Про звіт директора КП САДРР за період з лютого 2017 року до 13 лютого 2018 року, вирішено визнати цей звіт як незадовільний. Голосували: за - 2, проти - 0, утримались - 3.

09 січня 2018 року головою Ради прийнято рішення про скликання XXVІІІ сесії VIІ скликання, про що видано відповідне розпорядження № 01 з зазначенням питань, де під порядковим номером 27 серед внесених питань значиться питання про звіт директора КП Соціальна аптека Дергачівської районної ради , що знаходиться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міста Дергачівського району Харківської області за період лютий 2017 року.

При цьому питання щодо звільнення директора КП САДРР винесено на розгляд XXVІІІ сесії VIІ скликання не було і згідно з витягом з протоколу від 13 лютого 2018 року № 28 пленарного засідання головою ради не вносилася пропозиція включити зазначене питання до порядку денного та не затверджувалася більшістю депутатів від загального складу ради.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі достроково, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України

(частина третя статті 21 КЗпП України).

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором є таким самим, як і за безстроковим, але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Підстави припинення трудового договору визначено статтею 36 КЗпП України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року

№ 12-рп/98 (справа про тлумачення терміну законодавство ) контрактна форма трудового договору не може впроваджуватись нормативними актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, актами органів місцевого самоврядування, а також колективними договорами і угодами та іншими локальними нормативними актами. Термін законодавство , що вживається у частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

За умовами пункту 2.10 контракту від 06 червня 2017 року керівник зобов`язаний щорічно до 01 лютого наступного року надавати до Ради звіт про виконання умов контракту, Рада має право вимагати від керівника необхідну інформацію та звіти про результати роботи та звільнити Керівника на підставах, передбачених контрактом (дострокове звільнення Керівника відбувається за рішенням сесії районної ради, у випадках порушенням ним умов укладеного контракту).

Пунктами 6.2, 6.3 контракту від 06 червня 2017 року передбачені підстави для його припинення.

Порядок призначення на посаду та звільнення із займаної посади керівників комунальних підприємств Дергачівського району регулюється Положенням про порядок призначення на посаду та звільнення із займаної посади керівників комунальних підприємств, установ, закладів, що є у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міста Дергачівського району Харківської області, затвердженим рішенням Дергачівської районної ради VI скликання від 19 грудня 2014 року № 953-34 (далі - Положення про звільнення).

Відповідно до підпунктів 1.4.22, 1.4.28, 1.4.29 Положення про звільнення встановлено, що звільнення керівника комунального підприємства, установи, закладу з займаної посади здійснюється відповідно до рішення районної ради на підставах, визначених трудовим законодавством та умовами контракту. Під час розгляду питання щодо звільнення керівника із займаної посади та підготовки відповідного рішення районної ради застосовується порядок, визначений у підпунктах 1.4.13-1.4.15 цього Положення. У випадку, якщо пропозиції щодо звільнення керівника надходять від постійних комісій чи Дергачівської РДА на ім`я голови районної ради від заявника надаються обґрунтовані підстави з відповідними матеріалами. Порядок розгляду даних пропозицій визначено у підпунктах 1.4.13-1.4.15 цього Положення.

Згідно з підпунктами 1.4.13-1.4.15 Положення про звільнення голова районної ради направляє заяву з відповідними документами до постійних комісій та Відділу для розгляду та внесення пропозицій. Постійні комісії розглядають зазначені матеріали та надають висновки щодо подовження терміну дії контракту або припинення дії контракту та звільнення керівника із займаної посади (з обґрунтуванням причин). На підставі висновків постійних комісій Відділ готує проект рішення районної ради про подовження терміну дії контракту або звільнення Керівника з займаної посади, про що Відділ повідомляє Керівника у письмовій формі.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.9 Положення засідання постійної комісії районної ради скликається в міру необхідності і є правомочним, якщо в ньому бере участь не менш як половина від загального складу комісії. За результатом вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації, які повинні містити в собі обґрунтування та відповідати чинному законодавству України. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб що передбачений Конституцією та законами України.

За правилом статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 43 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (в редакції, чинній на момент ухвалення спірного рішення) до питань, які вирішуються районним радами виключно на їх пленарних засіданнях належать вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників.

Як передбачено статтею 11 Регламенту сесії ради скликаються головою ради за необхідністю, але не менше одного разу на квартал. Розпорядження про скликання сесії ради доводиться до відома депутатів ради і населення не пізніше як за 25 робочих днів до пленарного засідання сесії, а у виняткових випадках - не пізніше як за 3-6 робочих днів до сесії, із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд ради.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 Регламенту пропозиція щодо кожного питання, яке пропонується включити до проекту порядку денного сесії ради, подається на ім`я голови ради з супровідною запискою і проектом рішення сесії чи іншим документом, який пропонується прийняти за цією пропозицією. Пропозиції до порядку денного сесії ради, внесені пізніше як за сім днів до відкриття сесії ради переносяться на розгляд наступної сесії ради, крім бюджетних питань та у разі виникнення надзвичайних ситуацій.

Згідно із частиною п`ятою статті 14 регламенту у разі необхідності розгляду питання під час пленарного засідання ради, яке не було включено до порядку денного, голова ради вносить пропозицію включити дане питання до порядку денного. Включення такого питання затверджується більшістю депутатів від загального складу ради.

Водночас, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем не дотримано процедуру включення до порядку денного сесії питання про звільнення позивача, оскільки належним чином сформований проект порядку денного від 09 січня 2018 року зазначеного питання не містив.

Зазначене також підтверджується витягом з протоколу № 28 пленарного засідання від 13 лютого 2018 року, відповідно до якого головою ради не вносилась пропозиція включити питання звільнення позивача до порядку денного та не затверджувалася більшістю депутатів від загального складу ради.

Відтак Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що звільнення позивача відбулося із порушенням вимог законодавства та спеціальної процедури, передбаченої для наведеної категорії працівника, з огляду на що висновок про наявність підстав для задоволення позову є обґрунтованим.

Доводи касаційної скарги про те, що виконання оскаржуваного рішення за рахунок коштів районної ради призведе до нецільового використання коштів районного бюджету і Рада не може здійснювати фінансування заробітної плати працівників, які не є її штатними працівниками, Верховний Суд вважає необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1.2 контракту від 06 червня 2017 року за цим контрактом керівник (позивач) зобов`язується здійснювати оперативне керівництво підприємством (Аптека), що знаходиться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ міста Дергачівського району Харківської області, забезпечувати його прибуткову діяльність, ефективне використання і зберігання майна, закріпленого за підприємством, а відповідач зобов`язується створювати необхідні умови для матеріального забезпечення та організації праці керівника.

Згідно із пунктом 1.3 контракту від 06 червня 2017 року на підставі контракту виникають трудові відносини між позивачем та Дергачівською районною радою, які є сторонами контракту.

Таким чином, внаслідок укладення зазначеного контракту трудові відносини виникли між позивачем і відповідачем, Рада відповідно до його умов взяла на себе обов`язок матеріально забезпечувати позивача, отже доводи касаційної скарги у наведеній частині є необґрунтованими.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення по суті спору, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Касаційна скарга не містить доводів у частині визначеного розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з огляду на що рішення у наведеній частині, з урахуванням обмежень, встановлених статтею 400 ЦПК України, не переглядалися.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дергачівської районної ради Харківської області залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 19 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанціїнабирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко