Рішення

від 02.11.2020 по справі 758/26/20

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/26/20

Категорія 75

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2020 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Ларіонової Н.М.,

при секретарі судового засідання Волошиній А.М.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Алексенка О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в м.Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Українсько-іспанського спільного підприємства ІБЕРУС-КИЇВ про заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача УІСП ІБЕРУС-КИЇВ , в якому просить: 1) стягнути з відповідача заробітну плату в розмірі 18 032,0 грн.; 2) стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 31 094,0 грн.; 3) відшкодувати моральну шкоду в розмірі 10 000,0 грн.

Позов мотивний тим, що з 01.02.2008 р. по 10.05.2019 р. вона працювала у відповідача на посаді диспетчера інструментального цеху. Зазначає, що 10.05.2019 р. була звільнена з займаної посади за згодою сторін, але на дату її звільнення у відповідача існувала заборгованість по виплаті їй заробітної плати за період з січня 2019 року по 10.05.2019 р. в розмірі 18 032,0 грн., виходячи із її щомісячної зарплати у той період в розмірі 4 173,0 грн. Вважає, що на підставі ст.ст.116, 117 КЗпП України має право на стягнення з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 31 094,0 грн. На підставі ст.237-1 КЗпП України просить стягнути моральну шкоду, яку заподіяна їй внаслідок невиплати зарплати у встановлений законом строк та яку вона оцінює у 10 тис.грн., що виразилась у моральних стражданнях, втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагало додаткових зусиль до організації свого життя. На її звернення до відповідача в порядку досудового врегулювання спору керівництвом була надана повідь про скрутне матеріальне становище на підприємстві.

Провадження у справі відкрито ухвалою від 08.01.2020 р. з призначенням розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представником відповідача в особі генерального директора Забєліної-Фільковської Т.С. поданий відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача вважала вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Одночасно просить розстрочити виплату вказаної суми в розмірі 59 894,4 грн. на 12 платежів по 4 999,12 грн., посилаючись на те, що в зв`язку з оголошеним в країні карантином обсяг виробництва та реалізації на підприємстві впав до рівня 15-20% від до карантинного, що унеможливлює одночасне проведення більшості виплат.

Ухвалою від 15.10.2020 р. була задоволена заява позивача про витребування доказів, якою були витребувані довідка про заборгованість по зарплаті відповідача перед позивачем та довідка про середньомісячну зарплату позивача.

В судовому засіданні 02.11.2020 р. (із занесенням до протоколу судового засідання) позивачу відмовлено у прийнятті до провадження заяви про збільшення позовних вимог, в якій позивач збільшила розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку до 70 941,0 грн., оскільки на порушення вимог ст.49 ч.2 п.2 ЦПК України така заява подана після проведеного першого судового засідання.

Позивач в судовому засіданні підтримала позов в повному обсязі, просила його задовольнити з підстав, наведених ньому. Зазначила, що в позові вона просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку з 10.05.2019 р. по 28.02.2020 р.

Представник відповідача в судовому засіданні не заперечував проти задоволення заявлених вимог, просив при цьому врахувати, що під час розгляду справи (в жовтні 2020 р.) відповідачем частково погашена заборгованість по зарплаті на загальну суму 5 359,3 грн.

Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала на посаді диспетчера інструментального цеху Українсько-іспанського спільного підприємства ІБЕРУС-КИЇВ з 01.02.2008 р. по 10.05.2019 р.

Наказом відповідача від 10 травня 2019 р. № 14-к ОСОБА_1 звільнена з роботи за згодою сторін, на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України.

Дана обставина не визнається відповідачем та підтверджується копією трудової книжки позивача.

Вимоги ст.47 КЗпП України передбачають, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КзПП України, якою регламентовано строки розрахунку при звільненні, визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно наданої відповідачем на виконання ухвали суду від 15.10.2020 р. довідки від 02.11.2020 р. № 25, заборгованість по заробітній платі на дату звільнення ОСОБА_1 (10.05.2019 р.) становить 19 085,68 грн.

Як вбачається з наданих представником відповідача документів, платіжними дорученнями від 30.10.2020 р. №№ 1499, 1500 та 1501 відповідачем позивачу перераховано зарплати на загальну суму 5 355,32 грн. (відповідно 3 359,3 грн., 1 499,01 грн. та 497,01 грн.)

Тим самим, в судовому засіданні достеменно підтверджено факт порушення відповідачем строку виплати позивачу сум, що належать при звільненні.

Статтею 233 КЗпП України, якою визначені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, передбачено, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч.2).

А відтак, з врахуванням виплаченої відповідачем під час перебування справи в провадженні суду заборгованості по зарплаті, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по зарплаті в сумі 13 730,36 грн. (19 085,68 - 5 355,32). Тим самим, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеної в постанові від 11.11.19 р., непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені законом, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Тим самим, після виплати відповідачем в жовтні 2020 р. позивачу частини заборгованості по зарплаті, УІСП ІБЕРУС-КИЇВ не звільняється від відповідальності передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнення, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Статтею 233 КЗпП України, якою визначені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (ч.1); у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч.2).

У своїй постанові від 30.01.2019 р. у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду вказала, що за змістом норм статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України Про оплату праці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

В своїх рішеннях Верховний Суд неодноразово наголошував, що середній заробіток за час затримки розрахунку не є складовою заробітної плати, а тому строк для звернення до суду з такими вимогами встановлений ч.1 ч.233 КЗпП України, а саме: у 3 місяці (№ 446/509/16-ц від 16.01.2018 р.та інші).

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 р. по справі № 4-рп/2012) щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу визначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини: невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Суд дійшов висновку про те, що положення зазначених статей слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Судом встановлено, що на момент звернення позивача з даним позовом останньому не була виплачена заробітна плата.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належали йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, яке припиняється в день фактичного (остаточного) розрахунку, коли такий працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог.

Доказів на підтвердження того, що затримка виплати позивачу сум, які належали при звільненні, мала місце не з вини підприємства, відповідачем суду не надані, а тому відсутність своєї вини у затримці розрахунку при звільненні відповідачем доведена не була.

Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку про те, що позивачем строк на звернення до суду не пропущений.

Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку, що в зв`язку з порушенням відповідачем строку розрахунку з позивачем останній має право на стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні.

А тому, з огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому у відзиві відповідач не заперечує щодо стягнення всієї суми середнього заробітку за час затримки розрахунку (31 094,0 грн.), яка заявлена позивачем до стягнення в позові.

Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню, суд виходить з такого.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

На виконання ухвали суду від 15.10.2020 р. відповідачем надана довідка № 24 від 02.11.2020 р., згідно якої середньомісячна заробітна плата позивача ОСОБА_1 становить 3 172,39 грн., враховуючи сплачені податки.

А тому суд виходить саме з цієї довідки, оскільки позивачем на обгрунтування свого розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку не було надано жодного документу про розмір зарплати.

Тим самим, середньоденна зарплата позивача становить за повні робочі місяці перед звільненням (березень та квітень 2019 р.) становить 151,09 грн. ( (3 172,39 грн. х 2 місяця) : 42 робочі дні).

Як вбачається з позовної заяви, середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 31094,0 грн. зазначений ОСОБА_1 станом на 25.12.2019 р., позов зданий на пошту 30.12.2019 р.

Заява ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог не була прийнята судом, а тому відповідно до ст.13 ч.1 ЦПК України суд діє в межах заявлених вимог.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 травня 2019 р. по 30 грудня 2019 р. становить 24 473,08 грн. (151,09 грн. х 15 робочих днів для позивача у травні 2019 р. + 3 172,39 грн. х 7 місяців (червень-грудень 2019 р.)).

Згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 23 грудня 2015 року у справі № 6-837цс15 та від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Тим самим, при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір невиплаченої позивачу суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника.

При цьому, принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право (задоволеної судом або визнаної позивачем), порівняно саме із середнім заробітком.

Виходячи з наявних обставин, беручи до уваги що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, розрахований судом, не є таким, що значно перевищує заборгованість по зарплаті, за стягненням якої позивач звернулась поштою 30.12.2019 р., та позицію відповідача, який погоджується на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд не вбачає підстав для зменшення розміру такого середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

А відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.05.2019 р. по 30.12.2019 р. в розмірі 24 473,08 грн., враховуючи сплачені податки (оскільки документ про розмір середньої зарплати позивача наданий відповідачем саме з посиланням на врахування сплачених податків).

Отже, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пунктами п.п.3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як випливає із ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, обов`язок доказування наявності моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.76 ч.2 ЦПК України джерелом доказів є: письмові, речові та електронні докази; висновки експертів; показання свідків.

Як вбачається з наданих документів, позивачем на підтвердження заподіяння їй моральної шкоди не надано доказів.

Згідно зі ст. 46 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод (в редакції Протоколу № 11), рішення Європейського суду є обов`язковим для держав-учасниць Конвенції.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав середня , нормально реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

А відтак, враховуючи наведене, позицію сторони відповідача, який не заперечував проти вимог про відшкодування моральної шкоди, але беручи до уваги, що позивач влаштувалась на нове місце роботи вже через тиждень після звільнення (17.05.2019 р.), що підтверджується наданою позивачем копією трудової книжки, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в цій частині частково, стягнувши з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням строків розрахунку при звільнення, суму в розмірі 1 000,0 грн.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з урахуванням суми задоволених вимог, при цьому враховуючи мінімальний розмір судового збору, що діяв на час звернення позивача до суду (768,4 грн.), який на підставі ст.5 ч.1 п.1 Закону України Про судовий збір був звільнений від сплати судового збору лише в частині стягнення заробітної плати, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сплачений позивачем судовий збір в розмірі 768,4 грн. (за вимоги про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди) та в дохід держави підлягає судовий збір в розмірі 768,4 грн. (за вимоги про стягнення зарплати, з врахуванням 1% від суми задоволених вимог, але не менше мінімального розміру судового збору для вимог майнового характеру, який був встановлений за ставками 2019 р.).

На підставі викладеного, ст.ст.47, 116-117, 231, 233, 237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст.4, 10, 12, 13, 76-80, 81, 89, 141, 258-259, 263, 264, 265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, п.15.5 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Українсько-іспанського спільного підприємства ІБЕРУС-КИЇВ про заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Українсько-іспанського спільного підприємства ІБЕРУС-КИЇВ (місцезнаходження за адресою: 04080, м.Київ, вул.Фрунзе, буд.51-А; код ЄДРПОУ 05760537) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі в розмірі 13 730,36 грн. (тринадцять тисяч сімсот тридцять грн. 36 коп.), без врахування сум податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з Українсько-іспанського спільного підприємства ІБЕРУС-КИЇВ (місцезнаходження за адресою: 04080, м.Київ, вул.Фрунзе, буд.51-А; код ЄДРПОУ 05760537) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.05.2019 р. по 30.12.2019 р. в розмірі 24 473,08 грн. (двадцять чотири тисячі чотириста сімдесят три грн. 08 коп.), враховуючи сплачені податки.

Стягнути з Українсько-іспанського спільного підприємства ІБЕРУС-КИЇВ (місцезнаходження за адресою: 04080, м.Київ, вул.Фрунзе, буд.51-А; код ЄДРПОУ 05760537) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 1 000,0 грн. (одна тисяча грн.).

В іншій частині цих вимог - відмовити.

Стягнути з Українсько-іспанського спільного підприємства ІБЕРУС-КИЇВ (місцезнаходження за адресою: 04080, м.Київ, вул.Фрунзе, буд.51-А; код ЄДРПОУ 05760537) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 768, 4 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

Стягнути з Українсько-іспанського спільного підприємства ІБЕРУС-КИЇВ (місцезнаходження за адресою: 04080, м.Київ, вул.Фрунзе, буд.51-А; код ЄДРПОУ 05760537) в дохід держави судовий збір в розмірі в розмірі 768, 4 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Подільський районний суд м.Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н. М. Ларіонова