Ухвала

від 28.12.2020 по справі 2-29/2010

ПЕТРОПАВЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-29/2010

Провадження № 6/188/36/2020

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2020 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Місюра К.В.

при секретарі: Хандрига Л.І.

за участю представників сторін:

від заявника: Терещенко О.О.

від зацікавленої особи: ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Петропавлівка заяву ОСОБА_3 про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку його пред`явлення до виконання, -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою, відповідно до якої просить видати дублікат виконавчого листа у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, визначення порядку користування спільною квартирою, розподіл спільного майна подружжя, усунення перешкод в користуванні квартирою, стягнення моральної шкоди, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про припинення права власності на ? частину спільної квартири, виплату грошової компенсації, розподіл майна та поновити строк на його пред`явлення до виконання.

В обґрунтування заяви зазначає, що 09 листопада 2010 року апеляційним судом Дніпропетровської області прийнято рішення про визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Встановлено порядок користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 , виділено ОСОБА_3 в користування житлову кімнату площею 12,32 кв.м., ОСОБА_4 виділено в користування житлову кімнату площею 17,13 кв.м.; кухню, коридор, ванну кімнату і вбиральню залишено в загальному користуванні. Також прийнято рішення про усунення ОСОБА_3 перешкод в користуванні житлом та вселення його у спірну квартиру. Після отримання в 2011 році виконавчого листа він направив його поштою до ВДВС Петропавлівського РУЮ Дніпропетровської області з заявою про відкриття виконавчого провадження. Після чого в тому ж році він деякий час за власною потребою вільно користувався житловим приміщенням, вважаючи це діями ВДВС щодо виконання рішення суду. В подальшому, за період з 2011 по 2020 рік він проживав у власних квартирах, які має в м. Павлоград, м. Першотравенськ, смт. Петропавлівка, і не вчиняв будь-яких дій щодо вселення у спірну квартиру, оскільки у нього не було такої потреби. Як зазначив заявник, на сьогоднішній день у нього змінились життєві обставини, в зв`язку з чим він бажає проживати саме в цій квартирі, що і зумовило його звернення до суду з відповідною заявою.

Заявник в судовому засіданні підтримав заяву, просив її задовольнити, пояснивши, що дійсно за період з 2010 по 2020 рік він не намагався вселятися в належну йому частину квартиру, оскільки в цьому не було необхідності, він дійсно має квартири в смт. Петропавлівка, м. Першотравенськ та м. Павлоград, де і проживав останні 10 років. Заявник зазначив, що він в 2011 році направив до ВДВС Петропавлівського району виконавчий лист, але доказів втрати виконавчого листа він не має.

Представник зацікавленої особи заперечував проти задоволення заяви, вважаючи її необґрунтованою, безпідставною, та такою, що не має жодних доказів у своє обґрунтування, у зв`язку із чим заява не підлягає задоволенню.

Зацікавлена сторона - ОСОБА_1 в судовому засіданні категорично заперечувала проти задоволення заяви, посилаючись на те, що вона за період з 2010 по 2013 рік не чинила жодних перешкод щодо вселення заявника у належну йому частину спірної квартири, в яку він навіть не намагався вселятися до 2020 року і не мав такого наміру, оскільки у нього були інші квартири, де він проживав і інша родина. Вона вважає, що у заявника немає жодних правових підстав для задоволення вказаної заяви.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні учасників справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 09.11.2010 року визнано за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Встановлено порядок користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 , виділено ОСОБА_3 в користування житлову кімнату площею 12,32 кв.м., ОСОБА_4 виділено в користування житлову кімнату площею 17,13 кв.м.; кухню, коридор, ванну кімнату і вбиральню залишено в загальному користуванні. Також прийнято рішення про усунення ОСОБА_3 перешкод в користуванні житлом та вселення його у спірну квартиру.

Вказане рішення набрало законної сили 09.11.2010 року.

16.02.2011 року заявником отримано виконавчий лист.

Відповідно до листа Петропавлівського районного відділу державної виконавчої служби від 09.11.2020 року виконавчий документ № 2-29/2010 від 09.11.2010 року про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення у квартиру АДРЕСА_1 на виконання не надходив та на виконанні не перебував.

Звертаючись до суду з даною заявою і обґрунтовуючи її, заявник фактично не заперечує той факт, що він жодного разу не намагався вселитися в належну йому частину, оскільки у нього не було такої потреби, ОСОБА_1 ніколи не чинила йому перепон в цьому.

В той же час заявником не надано жодного доказу в підтвердження його звернення до виконавчої служби з виконавчим листом та доказів його втрати.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України Про виконавче провадження виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Згідно ч. 6 ст. 12 Закону України Про виконавче провадження стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно ст. 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Отже, єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата.

Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.

Дублікат виконавчого документа видається замість втраченого оригіналу, лише за наявності достатніх доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено.

Так, при вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен подати докази на підтвердження втрати виконавчого листа.

Підставою для поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа є факт пропуску стягувачем такого строку з поважних причин.

Поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для стягувача отримати та подати у встановлений законом строк виконавчий лист для примусового виконання.

Крім того, поважність причин пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання пов`язана не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знайти про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на заявника.

Як встановлено в судовому засіданні, єдиним доказом втрати виконавчого листа, на який посилається заявник, є відповідь Петропавлівського районного відділу державної виконавчої служби щодо ненадходження та відсутності на виконанні виконавчого документу № 2-29/2010 від 09.11.2010р.

Між тим, на думку суду, вказана інформація лише підтверджує відсутність виконавчого листа на виконанні у Петропавлівському районному відділі державної виконавчої служби станом на 09.11.2020 року, а не направлення заявником виконавчого листа до вказаного відділу, і тим паче його втрати при пересилці, як того вимагає чинне законодавство.

З`ясувавши та ретельно дослідивши всі обставини справи, суд вважає, що заявником не надано жодних доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що обставини, викладені в заяві, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а отже заява є такою, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, ухвалене судом відповідно до норма матеріального права із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного та керуючись ст. 433 ЦПК України, Законом України Про виконавче провадження суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви - відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок заявника.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя К. В. Місюра