Постанова

від 21.12.2020 по справі 910/10356/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2020 р. Справа№ 910/10356/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Дідиченко М.А.

при секретарі судового засідання Бовсуновській Ю.В.,

за участю представників:

від позивача - представник не прибув;

від відповідача - Пасічник В.М., директор,

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Дельта Банк на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/10356/20 (суддя Ярмак О.М., повний текст складено - 05.10.2020) за позовом публічного акціонерного товариства Дельта Банк до приватного акціонерного товариства Галант-Індустрі про витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ наступне.

Публічне акціонерне товариство Дельта Банк звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства Галант-Індустрі про витребування майна з чужого незаконного володіння в порядку ст.ст. 387, 1212 ЦК України, шляхом зобов`язання відповідача повернути позивачу Канальні кондиціонери ММС075,Qx=21кВт, інв.№№410226429-32 (4 шт.), Канальні кондиціонери ММС100,Qx=28,3кВт, інв.№№410226433-47 (15 шт.).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що в ході проведення заходів ліквідаційної процедури ПАТ Дельта Банк , було встановлено факт залишення банком спірного майна в орендованому ним протягом 2014-2015 років офісному приміщенні по вул. Фрунзе,39 в м. Києві. Враховуючи, що відповідач продовжує користуватись таким майном - поліпшеннями системи кондиціювання та вентиляції в кількості 19 шт. без будь-яких правових підстав та отримує експлуатаційні доходи, позивач звернувся з даним позовом про витребування у відповідача майна із чужого незаконного володіння.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/10356/20 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд зазначив, що згідно Акту приймання-передачі майна від 22.09.2015 майно, на витребуванні якого наполягає позивач, віднесено до невідокремлюваних поліпшень здійснених в об`єкті оренди та є власністю орендодавця, а отже, знаходиться у відповідача на достатніх правових підставах, що позивачем не спростовано. Враховуючи відсутність доказів, які б підтверджували факт незаконного заволодіння відповідачем спірного майна, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у зв`язку з чим, відмовив у заявлених вимогах. Крім того, з огляду на відмову у позові, суд залишив без задоволення клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга мотивована аналогічними доводами, що й позовна заява.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення.

Позивач правом на участь свого представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання призначеного на 21.12.2020 повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Слід зазначити, що явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою, певних пояснень суд не витребував.

Враховуючи, що неявка представника позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, остання розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між ПАТ Дельта Банк (орендар) та ПАТ Галант-Індустрі (орендодавець) 05.03.2014 був укладений договір оренди №3890/6 нерухомого майна (нежитлового приміщення), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування на умовах цього договору нерухоме майно (нежитлові приміщення), загальною площею 3890,6 кв.м., розміщене в будівлі за адресою: місто Київ, вулиця Фрунзе, 39, та позначені на Плані розміщення приміщення. Майно розміщене в будівлі, що належить орендодавцю на праві приватної власності, майно передається в оренду з метою розміщення структурного підрозділу ПАТ Дельта Банк (орендаря) та використання орендарем майна для здійснення своєї статутної діяльності згідно діючого законодавства.

Відповідно до п. 2.2 договору, в Акті приймання-передачі майна визначається назва та технічний стан майна.

Сторонами узгоджено, що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається орендодавець, а орендар користується ним протягом строку оренди (п.2.3).

Згідно п. 2.4 договору у разі припинення або розірвання договору майно повертається орендарем орендодавцю за цим договором за актом приймання-передачі майна.

У відповідності до умов вказаного договору, сторони оформили акт приймання-передачі від 01.04.2014, згідно якого орендодавець передав, а орендар отримав у користування нерухоме майно (нежитлові приміщення), загальною площею 3890,6 кв.м., розміщене у будівлі за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 39.

В подальшому, 09.06.2015 сторони підписали договір про внесення змін та доповнень №1 до договору оренди №3890/6 нерухомого майна (нежитлового приміщення) від 05.03.2014, відповідно до якого орендар 30.06.2015 зобов`язаний повернути орендодавцю з оренди частину нерухомого майна (нежитлове приміщення), площею 892,4 кв.м., та внесли зміни до договору оренди, визначивши у п.1.1 розділу 1 договору оренди, що орендар отримав у користування нерухоме майно (нежитлові приміщення), загальною площею 2998,2 кв.м.

Факт звільнення орендарем та повернення частини майна орендодавцю підтверджується підписаним сторонами Актом приймання-передачі від 30.06.2015.

Згодом, у зв`язку із введенням тимчасової адміністрації у АТ Дельта БАНК , договірні відносини по договору оренди №3890/6 нерухомого майна (нежитлового приміщення) від 05.03.2014 позивач розірвав із відповідачем в односторонньому порядку, що останній не заперечує.

З огляду на викладені обставини, сторони підписали акт приймання-передачі від 22.09.2015, яким підтвердили повернення позивачем відповідачу з оренди 17.09.2015 нерухомого майна, відсутність майнових та будь-яких інших претензій до стану повернутого орендарем з оренди орендодавцю об`єкту оренди та до орендаря вцілому.

Як зазначає позивач, в ході проведення заходів ліквідаційної процедури ПАТ Дельта Банк було встановлено факт залишення в орендованому банком офісному приміщенні по вул. Фрунзе, 39 в м. Києві, належних позивачу Канальних кондиціонерів у кількості 19 шт., які останній просить витребувати з незаконного володіння відповідача, посилаючись на положення ст.ст. 387, 1212 Цивільного кодексу України.

Судом першої інстанції в задоволенні позову відмовлено.

Колегія суддів погоджується з позицією місцевого суду, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача, які і становлять предмет доказування.

Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Предметом даного позову є вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння в порядку ст.ст. 387, 1212 ЦК України, шляхом зобов`язання відповідача повернути позивачу незаконно набуте майно, а саме - Канальні кондиціонери ММС075,Qx=21кВт, інв.№№410226429-32 (4 шт.), Канальні кондиціонери ММС100,Qx=28,3кВт, інв.№№410226433-47 (15 шт.).

Як вбачається з матеріалів справи, до вересня 2015 року між сторонами існували договірні відносини, що виникли на підставі укладеного договору оренди №3890/6 нерухомого майна (нежитлового приміщення) від 05.03.2014.

За умовами договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно (нежитлові приміщення), загальною площею 3890,6 кв.м., розміщене в будівлі за адресою: місто Київ, вулиця Фрунзе, 39.

Частина орендованого майна, площею 892,4 кв.м. була передана орендарем орендодавцю згідно Акта приймання-передачі від 30.06.2015.

Крім того, у Акті сторони погодили, що з 01.07.2015 в оренді у орендаря на умовах договору залишилася частина нежитлового приміщення загальною площею 2998,2 кв.м., розташована на першому, другому та четвертому поверхах будівлі за адресою: місто Київ, вулиця Фрунзе, 39.

В свою чергу, у зв`язку із введенням тимчасової адміністрації у АТ Дельта БАНК договірні відносини було припинено шляхом розірвання договору в односторонньому порядку орендарем, що орендодавець не заперечує.

Згідно п. 11.4 договору в разі закінчення строку дії договору, дострокового припинення або розірвання договору як з ініціативи/вини орендаря, так і з ініціативи/вини орендодавця:

- поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю орендаря. Орендар має право на їх вилучення після закінчення дії договору, або за згодою сторін передати їх орендодавцю з відшкодуванням погодженої з орендодавцем вартості з врахуванням нормального зносу на дату передачі цих поліпшень, в термін 30 календарних днів з дати закінчення строку дії, дострокового припинення або розірвання цього договору;

- поліпшення орендованого майна, які зроблені орендарем за згодою орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, можуть бути передані орендодавцю з відшкодуванням за його згодою вартості погодженої сторонами з врахуванням нормального зносу на дату передачі цих поліпшень. В разі непогодження вартості поліпшень у десятиденний строк, такі поліпшення переходять безкоштовно у власність орендодавця.

Актом приймання-передачі від 22.09.2015 сторони підтвердили повернення позивачем відповідачу з оренди 17.09.2015 нерухомого майна, відсутність майнових та будь-яких інших претензій до стану повернутого орендарем з оренди орендодавцю об`єкту оренди та до орендаря вцілому.

Вказаний акт містить підписи сторін, які скріплені печатками підприємств.

У пункті 5.1 Акту від 22.09.2015 визначено, що до невідокремлюваних поліпшень віднесено, зокрема, поліпшення системи кондиціювання та вентиляції (інвент.номер 501026), кондиціонери канальні McQuay 1МC100 (19 шт. інвент.номера з 410226429-439 по 410226440-447) та зазначено, що такі невідокремлювані поліпшення, здійснені в об`єкті оренди, є власністю орендодавця.

Враховуючи, що Акт приймання-передачі від 22.09.2015 підписаний банком без зауважень чи заперечень щодо пункту 5.1 Акту, згідно якого спірне майно визнано невід`ємними поліпшеннями та власністю орендодавця, відтак, сторони тим самим погодили, що Канальні кондиціонери у кількості 19 шт. є власністю відповідача, а отже, після припинення договірних відносин з оренди, знаходяться у нього на достатній правовій підставі.

Разом з тим, позивачем наведеного не спростовано та не надано доказів, які б підтверджували факт незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння відповідачем майном банку, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Крім того, суд обґрунтовано відхилив посилання позивача на наявність примітки в Акті щодо непогодження із правовим статусом майна, зазначеного в п. 5.3 як відокремлюваних поліпшень, оскільки пункт 5.3 договору не стосується майна, що є предметом спору у даній справі.

Таким чином, оскільки позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, не підтверджено належними доказами факту незаконного заволодіння відповідачем спірного майна, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог публічного акціонерного товариства Дельта Банк .

Стосовно клопотання відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, слід зазначити наступне.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Згідно п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів №10 від 29.05.2013 перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі №3-23гс14.

Таким чином, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання.

З огляду на відсутність підстав у даному випадку для задоволення позову, строк позовної давності та наслідки її спливу в такому разі не підлягають застосуванню.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийняте з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на її заявника (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Дельта Банк залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/10356/20 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 24.12.2020 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Дідиченко