Рішення

від 17.12.2020 по справі 920/843/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.12.2020 Справа № 920/843/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участю секретаря судового засідання Галашан І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/843/20 у порядку загального позовного провадження

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант Буд Схід (61068, м. Харків, пр-т Московський, 118, ідентифікаційний код 41988858, email: Pivnenko@atlant.kharkov.com),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Сумибуд-С (40020, м. Суми, пр-т Курський, 18-А, ідентифікаційний код 42944675, email: CLUB2019@ukr.net).

про стягнення 437 811,71 грн заборгованості за неоплачений товар,

за участю представників учасників справи:

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

17.08.2020 позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Атлант Буд Схід звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Сумибуд-С , відповідно до якого просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 437 811,71 грн за поставлений та неоплачений товар за договором купівлі-продажу, укладеним у спрощений спосіб згідно видаткових накладних, зазначених у позовній заяві; а також покласти на відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу, укладеним у спрощений спосіб щодо оплати поставленого товару.

У позовній заяві позивач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом цієї справи складає 6 567,18 грн судового збору.

Ухвалою суду від 25.08.2020 позовну заяву від 11.08.2020 № 119 (від 17.08.2020 вх. № 2551) за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант Буд Схід (61068, м. Харків, пр-т Московський, 118, код 41988858, email: Pivnenko@atlant.kharkov.com) до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Сумибуд-С (40020, м. Суми, пр-т Курський, 18-А, код 42944675, email: CLUB2019@ukr.net), про стягнення 437 811,71 грн за неоплачений товар залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - дев`ять днів з дня вручення заявнику ухвали про залишення позовної заяви без руху. Встановлено спосіб усунення недоліків позовної заяви: шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у сумі 00 грн 02 коп.

10.09.2020 від позивача до суду надійшов лист-пояснення щодо усунення недоліків, відповідно до якої позивачем виконано вимоги судової ухвали від 25.08.2020 та подано до суду докази доплати судового збору в сумі 00 грн 02 коп.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 11.09.2020 у справі № 920/843/20 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/843/20. Справу розглядати у порядку загального позовного провадження. Призначити підготовче засідання на 27.10.2020, 10:30.

15.10.2020 від представника відповідача надійшло клопотання б/д, б/н (від 15.10.2020 вх. № 3149к) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 920/843/20, відповідно до якого останній просить суд постановити ухвалу про участь представника відповідача - адвоката Яковця К.І. у судовому засіданні у даній справі у режимі відеоконференції та забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в Системі EasyCon . Також у зазначеному клопотанні представник відповідача просить суд відкласти підготовче засідання у даній справі та надати йому можливість ознайомитися із матеріалами справи.

Ухвалою від 19.10.2020 у справі № 920/843/20 постановлено заяву представника відповідача Яковця К.І. від 15.10.2020 вх. № 3149к про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задовольнити. Провести підготовче засідання у справі № 920/843/20, призначене на 27.10.2020, 10:30. за участю представника відповідача Яковця К.І. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення EasyCon (пошук в мережі Інтернет здійснюється за посиланням: https://easycon.com.ua).

Ухвалою від 27.10.2020 у справі № 920/843/20 постановлено продовжити строк проведення підготовчого провадження у справі № 920/843/20 на 30 днів; задовольнити клопотання представника відповідача від 15.10.2020 вх. № 3149к в частині відкладення підготовчого засідання; відкласти підготовче засідання у справі № 920/843/20 на 13.11.2020, 10:00; провести підготовче засідання у справі № 920/843/20, призначене на 13.11.2020, 10:00, за участю представника відповідача Яковця К.І. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення EasyCon (пошук в мережі Інтернет здійснюється за посиланням: https://easycon.com.ua).

Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 13.11.2020 у справі № 920/843/20 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу № 920/843/20 до судового розгляду по суті в судове засідання на 17.12.2020, 10:00 за участі представника відповідача - адвоката Яковця К.І. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення EasyCon (пошук в мережі Інтернет здійснюється за посиланням: https://easycon.com.ua).

Представники учасників справи у судове засідання по суті не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання обізнані, виходячи з наступного.

17.12.2020 від позивача до суду надійшла заява від 17.12.2020 б/н (вх. № 11156/20) про проведення судового засідання, призначеного на вказану дату, без участі представника позивача.

Відповідач відзиву на позов не подав. 16.12.2020 від представника відповідача до суду електронною поштою надійшло клопотання б/д, б/н (вх. № 11097/20 від 16.12.2020), про відкладення судового засідання, призначеного на 17.12.2020 на 10:00, на іншу дату у зв`язку з його участю в судовому засіданні в іншій справі у м. Києві.

Суд, розглянувши вищезазначене клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи, зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 202 ГПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого ГПК України строку, зокрема з підстави першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Отже, підставою для відкладення розгляду справи згідно наведеної норми є наявність поважних причин неявки учасника справи.

При цьому заявником не надано суду жодних доказів у розумінні статей 76-78 ГПК України щодо його участі в іншій справі у місті Києві, більш того, не конкретизовано, в якій саме справі, дата, час та місце її проведення, а також статус в ній Яковця К.І.

А тому суд відмовляє у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку з його участю в судовому засіданні в іншій справі в м. Києві за його необґрунтованістю та недоведеністю.

Копію ухвали суду від 27.10.2020 у справі № 920/843/20 судом направлено на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві та вказана представником відповідача у клопотанні про проведення судового засідання в режимі відеоконференції б/д, б/н (вх. № 3149к/20 від 15.10.2020), а саме: 40020, м. Суми, пр-т Курський, 18-А, ідентифікаційний код 42944675, повернуто відділенням поштового зв`язку на адресу суду з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою .

Судом у відповідності до статті 11 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за запитом від 16.12.2020 за кодом 262902480647 отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Сумибуд-С зареєстрований за адресою: 40020, м. Суми, пр-т Курський, 18А.

Частиною четвертою статті 89 Цивільного кодексу України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Відповідно до статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.

Враховуючи нез`явлення представників учасників справи у судове засідання по суті, не подання відповідачем відзиву на позов, суд вважає за доцільне зазначити, що учасникам справи надано достатньо часу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів. Приймаючи до уваги наведене та принципи змагальності і диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 ГПК України, за відсутності представників сторін.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

В період з 08 листопада 2019 року по 22 травня 2020 року позивач здійснив поставку товару відповідачеві на загальну суму 1 329 962,34 грн (один мільйон триста двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот шістдесят дві гривні 34 коп.) за наступними видатковими накладними № МОА-056142 від 08.11.2019, № МОА-056143 від 08.11.2019, № МОА-056144 від 08.11.2019, № МОА-056145 від 08.11.2019, № МОА-056146 від 08.11.2019, № МОА-056147 від 08.11.2019, № МОА-056148 від 08.11.2019, № МОА-058840 від 29.11.2019, № МОА-058842 від 29.11.2019, № МОА-058843 від 29.11.2019, № МОА-058844 від 29.11.2019, № МОА-059239 від 04.12.2019, № МОА-061082 від 20.12.2019, № МОА-061083 від 20.12.2019, № МОА-061084 від 20.12.2019, № МОА-061085 від 20.12.2019, № МОА-061086 від 20.12.2019, № МОА-061088 від 20.12.2019, № МОА-061089 від 20.12.2019, № МОА-061498 від 24.12.2019, № МОА-056723 від 03.01.2020, № МОА-056726 від 03.01.2020, № МОА-056727 від 03.01.2020, № МОА-056728 від 03.01.2020, № МОА-056729 від 03.01.2020, № МОА-062488 від 17.01.2020, № МОА-062490 від 17.01.2020, № МОА-062491 від 17.01.2020, № МОА-064209 від 07.02.2020, № МОА-064210 від 07.02.2020, № МОА-064211 від 07.02.2020, № МОА-064212 від 07.02.2020, № МОА-064213 від 07.02.2020, № МОА-064214 від 07.02.2020, № МОА-064215 від 07.02.2020, № МОА-068086 від 24.03.2020, № МОА-068089 від 24.03.2020, № МОА-068090 від 24.03.2020, № МОА-068087 від 24.03.2020, № МОА-068091 від 24.03.2020, № МОА-068092 від 24.03.2020, № МОА-068094 від 24.03.2020, № МОА-068095 від 24.03.2020, № МОА-068098 від 24.03.2020, № МОА-068097 від 24.03.2020, № МОА-068099 від 24.03.2020, № МОА-068100 від 24.03.2020, № МОА-068101 від 24.03.2020, № МОА-068102 від 24.03.2020, № МОА-068103 від 24.03.2020 та № МОА-072844 від 22.05.2020. Зазначені видаткові накладні підписані сторонами та скріплені їх печатками (а.с. 18-84).

Отже, між сторонами був укладений договір у спрощений спосіб шляхом приймання товару згідно з вищезазначеними видатковими, що не суперечить приписам статті 205 Цивільного кодексу України, статі 181 Господарського кодексу України та відповідає, зокрема, правовій позиції, встановленій за подібних обставин Верховним Судом у постанові від 28.02.2018 у справі № 910/9075/17.

Загальна вартість поставлених позивачем відповідачу товарів згідно вказаної накладної становить 1 329 962,34 грн.

Позивач зазначає, що фактично відповідач здійснив оплату за придбаний товар на загальну суму 892 150,63 грн., (вісімсот дев`яносто дві тисячі сто п`ятдесят гривень 63 коп.), що підтверджується платіжними дорученнями № 44 від 05.11.2019, № 45 від 05.11.2019, № 46 від 05.11.2019, № 47 від 05.11.2019, № 48 від 05.11.2019, № 49 від 05.11.2019, № 50 від 05.11.2019, № 51 від 05.11.2019, № 206 від 29.11.2019, № 306 від 18.12.2019, № 351 від 27.12.2019, № 378 від 15.01.2020, № 15 від 06.02.2020, № 16 від 06.02.2020, № 70 від 24.03.2020, № 135 від 15.04.2020, № 262 від 20.05.2020 та № 296 від 29.05.2020, що підтверджується копіями вищезазначених платіжних доручень (а.с. 85-102).

Таким чином, позивач виконав свої зобов`язання та передав у власність відповідача товар за вищевказаними видатковими накладними, а відповідач здійснив оплату придбаного товару частково, у зв`язку з чим заборгованість відповідача перед позивача складає 437 811,71 грн.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною першою статті 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої, другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 ЦК України).

Згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 частини першої статті 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною другою зазначеної правової норми визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.02.2018 у справі № 910/9075/17, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 у справі № 925/1332/13, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Відтак обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Факт заборгованості відповідача за поставлений позивачем товар на загальну суму 437 811,71 грн (чотириста тридцять сім тисяч вісімсот одинадцять гривень 71 коп.) підтверджується матеріалами справи, зокрема, видатковими накладними (а.с. 18-84), підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками, а також не спростовується відповідачем (відзиву чи письмових заперечень по суті позовних вимог відповідач до суду не подав).

Відповідач отримав поставлений позивачем товар без будь-яких заперечень, а тому, враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, в порушення умов договорів та вимог статей 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар не розрахувався в повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості перед позивачем з оплати отриманого товару за договором купівлі-продажу, укладеним між сторонами у спрощений спосіб згідно вищезазначених видаткових накладних (а.с. 18-84) в сумі 437 811,71 грн (чотириста тридцять сім тисяч вісімсот одинадцять гривень 71 коп.) .

Згідно частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 6 567,18 грн покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Сумибуд-С (40020, м. Суми, пр-т Курський, 18-А, ідентифікаційний код 42944675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант Буд Схід (61068, м. Харків, пр-т Московський, 118, ідентифікаційний код 41988858) заборгованість в сумі 437 811,71 грн (чотириста тридцять сім тисяч вісімсот одинадцять гривень 71 коп.) та відшкодування судового збору в сумі 6 567,18 грн (шість тисяч п`ятсот шістдесят сім гривень 18 коп.).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 28 грудня 2020 року.

Суддя Ю.А. Джепа