Постанова

від 01.04.2021 по справі 920/843/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2021 р. Справа№ 920/843/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Дикунської С.Я.

Станіка С.Р.

за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 01.04.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Сумибуд-С на рішення Господарського суду Сумської області від 17.12.2020 (повний текст рішення складено та підписано 28.12.2020)

у справі №920/843/20 (суддя Джепа Ю.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант Буд Схід

до Товариства з обмеженою відповідальністю Сумибуд-С

про стягнення 437 811,71 грн заборгованості за неоплачений товар

В С Т А Н О В И В :

17.08.2020 позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Атлант Буд Схід звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Сумибуд-С , відповідно до якого просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 437 811,71 грн за поставлений та неоплачений товар за договором купівлі-продажу, укладений у спрощений спосіб згідно видаткових накладних, зазначених у позовній заяві, а також покласти на відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу, укладеним у спрощений спосіб щодо оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 17.12.2020 позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Сумибуд-С на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Атлант Буд Схід заборгованість в сумі 437 811,71 грн та судовий збір у сумі 6 567,18 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того наступного:

- факт заборгованості відповідача за поставлений позивачем товар на загальну суму 437 811,71 грн підтверджується матеріалами справи, зокрема, видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками;

- при цьому, відповідач отримав поставлений позивачем товар без будь-яких заперечень, а тому, враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару;

- оскільки відповідач в порушення умов договорів та вимог статей 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, за отриманий товар не розрахувався в повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача, то наявні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю Сумибуд-С 03.02.2021 звернулося безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 17.12.2020 у справі №920/843/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вирішити питання щодо розподілу судового збору.

Одночасно скаржник в апеляційній скарзі просить поновити строк на подання клопотання про призначення комплексної судово-технічної та почеркознавчої експертизи документів, призначити комплексну судово-технічну та почеркознавчу експертизу документів (видаткових накладних), проведення експертизи доручити експертам Національного наукового центру Інститут судових експертиз імені Засл.проф. М.С. Бокаріуса , на вирішення експертизи поставити питання, зазначені в прохальній частині апеляційної скарги, та витребувати видаткові накладні у позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що оскаржуване рішення суду прийнято при неповному встановлені обставин справи, що мають значення для справи, а тому, на думку скаржника, таке рішення підлягає скасуванню.

Апеляційна скарга мотивована наступним:

- порушенням судом норм процесуального права, що на думку скаржника полягає в необґрунтованому відхиленні клопотання представника відповідача про перенесення судового засідання;

- відповідач вважає безпідставним висновок суду, що факт заборгованості підтверджується матеріалами справи, а саме - видатковими накладними, оскільки скаржник переконаний, що позивач подав до суду первинні документи з дефектами форми та змісту.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №920/843/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Дикунська С.Я., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю Сумибуд-С пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 17.12.2020 у справі №920/843/20, відкрито апеляційне провадження, справу призначено до розгляду. Зупинено дію рішення Господарського суду Сумської області від 17.12.2020 у справі №920/843/20 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку. Ухвалено витребувати у Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/843/20.

01.03.2021 на виконання вказаної ухвали матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

01.04.2021 до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Сумибуд-С надійшло клопотання про долучення доказів.

У судове засідання 01.04.2021 з`явився представник відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення принципу розумності строків розгляду спору, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники позивача, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників позивача.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, тому суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду справи - відсутні.

В судовому засіданні 01.04.2021 представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Сумибуд-С підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, а оскаржуване рішення - скасувати з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Разом з тим, судом враховано, що відповідач в апеляційній скарзі просив поновити строк на подання клопотання про призначення комплексної судово-технічної та почеркознавчої експертизи документів, призначити комплексну судово-технічну та почеркознавчу експертизу документів (видаткових накладних), проведення експертизи доручити експертам Національного наукового центру Інститут судових експертиз імені Засл.проф. М.С. Бокаріуса , на вирішення експертизи поставити питання, зазначені в прохальній частині апеляційної скарги, та витребувати видаткові накладні у позивача.

Розглянувши вказане клопотання скаржника, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права (ч. 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України). Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. (ч. 3 ст. 98 ГПК України).

Відповідно до положень ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Приписами частини другої статті 182 ГПК України зокрема передбачено, що у підготовчому засіданні суд вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста (п.8).

З матеріалів справи вбачається, що підготовче засідання неодноразово відкладалось, зокрема за клопотанням представника відповідача. Зі змісту ухвали Господарського суду Київської області від 13.11.2020 у даній справі вбачається, що представник відповідача брав участь в підготовчому засіданні 13.11.2020 в режимі відеоконференції та зазначив, що проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні, а також повідомив суду про всі обставини справи, які відомі відповідачу. Додаткових заяв та клопотань представник відповідача не має. Також в судовому засіданні учасники справи усно зазначили про можливість переходу до розгляду даної справи по суті, у зв`язку із зібранням всіх необхідних доказів у даній справі.

У зв`язку з цим, вказаною ухвалою Господарського суду Київської області від 13.11.2020 закрито підготовче провадження у справі № 920/843/20 та призначено справу № 920/843/20 до судового розгляду по суті.

Натомість, відповідач заявляє клопотання про призначення експертизи у своїй апеляційній скарзі, тобто уже на стадії апеляційного розгляду справи, та просить поновити строк на звернення з таким клопотанням.

При цьому, відповідно до положень ч. 1 та ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Обґрунтовуючи в апеляційній скарзі пропуск строку на подання клопотання про призначення експертизи, апелянт посилається на те, що він був позбавлений в суді першої інстанції ознайомитись з матеріалами справи, висловити свою правову позицію, що на його думку обумовлено безпідставним відхиленням клопотання представника відповідача про перенесення судового засідання.

Колегія суддів сприймає таке обгрунтування критично, оскільки як встановлено судом з матеріалів справи, представник відповідача був обізнаний про хід справи в суді першої інстанції, однак своїм процесуальним правом на подання такого клопотання у передбачений вимогами ГПК України порядок і строк не скористався.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання апелянта про поновлення строку на подання клопотання про призначення судової експертизи та призначення комплексної судово-технічної та почеркознавчої експертизи документів.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, у період з 08 листопада 2019 року по 22 травня 2020 року позивач здійснив поставку товару відповідачеві на загальну суму 1 329 962,34 за наступними видатковими накладними: № МОА-056142 від 08.11.2019, № МОА-056143 від 08.11.2019, № МОА-056144 від 08.11.2019, № МОА-056145 від 08.11.2019, № МОА-056146 від 08.11.2019, № МОА-056147 від 08.11.2019, № МОА-056148 від 08.11.2019, № МОА-058840 від 29.11.2019, № МОА-058842 від 29.11.2019, № МОА-058843 від 29.11.2019, № МОА-058844 від 29.11.2019, № МОА-059239 від 04.12.2019, № МОА-061082 від 20.12.2019, № МОА-061083 від 20.12.2019, № МОА-061084 від 20.12.2019, № МОА-061085 від 20.12.2019, № МОА-061086 від 20.12.2019, № МОА-061088 від 20.12.2019, № МОА-061089 від 20.12.2019, № МОА-061498 від 24.12.2019, № МОА-056723 від 03.01.2020, № МОА-056726 від 03.01.2020, № МОА-056727 від 03.01.2020, № МОА-056728 від 03.01.2020, № МОА-056729 від 03.01.2020, № МОА-062488 від 17.01.2020, № МОА-062490 від 17.01.2020, № МОА-062491 від 17.01.2020, № МОА-064209 від 07.02.2020, № МОА-064210 від 07.02.2020, № МОА-064211 від 07.02.2020, № МОА-064212 від 07.02.2020, № МОА-064213 від 07.02.2020, № МОА-064214 від 07.02.2020, № МОА-064215 від 07.02.2020, № МОА-068086 від 24.03.2020, № МОА-068089 від 24.03.2020, № МОА-068090 від 24.03.2020, № МОА-068087 від 24.03.2020, № МОА-068091 від 24.03.2020, № МОА-068092 від 24.03.2020, № МОА-068094 від 24.03.2020, № МОА-068095 від 24.03.2020, № МОА-068098 від 24.03.2020, № МОА-068097 від 24.03.2020, № МОА-068099 від 24.03.2020, № МОА-068100 від 24.03.2020, № МОА-068101 від 24.03.2020, № МОА-068102 від 24.03.2020, № МОА-068103 від 24.03.2020 та № МОА-072844 від 22.05.2020 (а.с. 18-84).

Вказані видаткові накладні підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Отже, між сторонами був укладений договір у спрощений спосіб шляхом приймання товару згідно з вищезазначеними видатковими, що не суперечить приписам статті 205 Цивільного кодексу України, статі 181 Господарського кодексу України та відповідає, зокрема, правовій позиції, встановленій за подібних обставин Верховним Судом у постанові від 28.02.2018 у справі № 910/9075/17.

Загальна вартість поставлених позивачем відповідачу товарів згідно вказаних накладних становить 1 329 962,34 грн.

При цьому, позивач вказує, що фактично відповідач здійснив оплату за придбаний товар на загальну суму 892 150,63 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 44 від 05.11.2019, № 45 від 05.11.2019, № 46 від 05.11.2019, № 47 від 05.11.2019, № 48 від 05.11.2019, № 49 від 05.11.2019, № 50 від 05.11.2019, № 51 від 05.11.2019, № 206 від 29.11.2019, № 306 від 18.12.2019, № 351 від 27.12.2019, № 378 від 15.01.2020, № 15 від 06.02.2020, № 16 від 06.02.2020, № 70 від 24.03.2020, № 135 від 15.04.2020, № 262 від 20.05.2020 та № 296 від 29.05.2020, (а.с. 85-102).

Таким чином, звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що виконав свої зобов`язання та передав у власність відповідача товар за вищевказаними видатковими накладними, а відповідач здійснив оплату придбаного товару частково, у зв`язку з чим заборгованість відповідача перед позивача складає 437 811,71 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості перед позивачем з оплати отриманого товару за договором купівлі-продажу, укладеним між сторонами у спрощений спосіб згідно вищезазначених видаткових накладних (а.с. 18-84) в сумі 437 811,71 грн з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною першою статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з статтею 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої, другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 ЦК України).

Згідно зі статтею 692 ЦК покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 частини першої статті 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною другою зазначеної правової норми визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.02.2018 у справі № 910/9075/17, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 у справі № 925/1332/13, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Відтак, обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Статтею 610 Цивільного кодексу України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Аналізуючи вищенаведене в сукупності, обґрунтованим є висновок, що між сторонами у спрощений спосіб був укладений договір купівлі-продажу.

Суд першої інстанції вказав, що факт заборгованості відповідача за поставлений позивачем товар на загальну суму 437 811,71 грн підтверджується матеріалами справи, зокрема, видатковими накладними (а.с. 18-84), підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками, а також не спростовується відповідачем (відзиву чи письмових заперечень по суті позовних вимог відповідач до суду не подав).

Проти вказаних висновків суду скаржник заперечує, посилаючись на те, що позивач подав до суду первинні документи з дефектами форми та змісту.

Щодо наведених доводів скаржника судова колегія зазначає наступне.

Як правильно вказав суд першої інстанції, відповідач отримав поставлений позивачем товар без будь-яких заперечень, а тому, враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Разом з цим, відповідач в порушення умов договорів та вимог статей 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України за отриманий товар не розрахувався в повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

При цьому, на стадії апеляційного провадження у справі відповідач переконаний, що позивач подав до суду первинні документи з дефектами форми та змісту, у зв`язку з чим і просив призначити суд апеляційної інстанції судову експертизу щодо видаткових накладних.

Однак, колегія суддів наголошує, що такі твердження не спростовують обов`язку відповідача повністю оплатити прийнятий товар, враховуючи те, що відповідачем уже здійснювалась часткова оплата боргу.

У своїй апеляційній скарзі відповідач не наводить заперечень по суті спору, окрім тверджень щодо дефектів форми та змісту видаткових накладних, натомість доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням з процесуальних підстав.

Щодо тверджень апелянта про порушенням судом норм процесуального права, що на його думку полягає в необґрунтованому відхиленні клопотання представника відповідача про перенесення судового засідання колегія суддів зазначає наступне.

Судом перевірено, що 16.12.2020 представник відповідача звернувся з клопотанням про перенесення судового засідання, призначеного на 17.12.2020, посилаючись на зайнятість в іншій судовій справі у місті Києві.

Дослідивши зміст вищевказаного клопотання, врахувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши висновки суду в цій частині, колегія суддів наголошує, що до клопотання про перенесення судового засідання, призначеного на 17.12.2020 представником відповідача не додано доказів на підтвердження обставин, на які він посилається в клопотанні. Разом з тим, судова колегія звертає увагу, що приписи ГПК України надають право учасникам справи брати участь в судовому засіданні в режимі відео конференції, у той же час як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції задовольняв відповідні заяви представника відповідача про участь в судовому засідання в режимі відео конференції.

Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованим відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку з його участю в судовому засіданні в іншій справі в м. Києві за його необґрунтованістю та недоведеністю, оскільки заявником не надано суду жодних доказів у розумінні статей 76-78 ГПК України щодо його участі в іншій справі у місті Києві, більш того, не конкретизовано, в якій саме справі, дата, час та місце її проведення, а також статус в ній представника відповідача Яковця К.І.

Таким чином, твердження апелянта про порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження в процесі апеляційного перегляду.

При цьому, доводи скаржника не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості перед позивачем з оплати отриманого товару за договором купівлі-продажу, укладеним між сторонами у спрощений спосіб згідно вищезазначених видаткових накладних в сумі 437 811,71 грн.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів від 27.10.1993).

Згідно частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів на спростування заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Сумської області від 17.12.2020 прийняте за повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Сумибуд-С слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду Сумської області від 17.12.2020 - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сумибуд-С на рішення Господарського суду Сумської області від 17.12.2020 у справі №920/843/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 17.12.2020 у справі №920/843/20 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Сумської області від 17.12.2020 у справі №920/843/20.

4. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю Сумибуд-С .

5. Матеріали справи №920/843/20 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст підписано 13.04.2021.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.Я. Дикунська

С.Р. Станік