Рішення

від 24.12.2020 по справі 922/2613/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2613/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експорт Юей", м. Херсон до Товариства з обмеженою відповідальністю "Андріївський молокозавод", м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , м. Бровари про стягнення 292232,00 грн. за участю представників учасників справи:

позивача - Поліщук Д.О.

відповідача - не з`явився

третьої особи - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Експорт Юей", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Андріївський Молокозавод", в якому просить суд стягнути з відповідача 292232,00 грн. завданих збитків. Судові витрати, які складаються з витрат на оплату судового збору у розмірі 4383,48 грн. та 20000,00 грн. витрат на надання правничої допомоги, позивач просить суд покласти на відповідача. Нормативно позов обґрунтований ст.ст. 6, 11, 509, 530, 908, 920, 924, 925, 929, 932 ЦК України, ст.ст. 173, 193 ГК України.

Ухвалою суду від 10.09.2020 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

28.09.2020 до суду від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких остання проти позову заперечує та вказує на те, що відповідно до п. 6.1 договору №14194 від 09.07.2018 сторони не несуть відповідальність за повне або часткове невиконання зобов`язань, якщо воно сталося внаслідок обставин поза впливом сторін, у тому числі і пожежі. Третя особа вказує на те, що у даному випадку він як перевізник не міг запобігти пошкодженню вантажу, хоча робив усе можливе, щоб загасити пожежу. Також зазначає, що не був офіційно працевлаштований на ТОВ "Андріївський молокозавод", про що свідчить відсутність запису у трудовій книжці. Просить суд розглядати справу без його участі.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

У судовому засіданні 24.12.2020 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні 24.12.2020 не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час судових засідань відповідач повідомлявся судом за юридичною адресою. Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат за вказаною адресою відсутній".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За змістом п.п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання. У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови КГС ВС від 16.05.2018 у справі №910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи сплив строку, встановленого для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

09.07.2018 між Приватним акціонерним товариством «Оболонь» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Перевоз» (експедитор) було укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів №14194. На виконання умов вказаного договору, 28.08.2019 на тендерному майданчику ПрАТ «Оболонь» за посиланням tms.obolon.ua взято до виконання рейс № 1308582 за маршрутом Київ - Миколаїв.

Для виконання рейсу ТОВ «Перевоз» (замовник) залучив позивача - «ТОВ «Експорт Юей» (виконавець) на підставі договору №03.03.19-ТЕО від 03.03.2019 та заявки на перевезення вантажу № 21808/19 від 28.08.2019.

Відповідно до п. 3.2.1. договору, виконавець має право виконувати взяті на себе зобов`язання з перевезення вантажів, самостійно (як безпосередній перевізник), так і з залученням третіх осіб (як експедитор)

Відповідно до п. 3.2.4. договору, виконавець має право передавати свої повноваження по перевезенню вантажів третім особам без письмового погодження з замовником.

ТОВ "Експорт Юей" для виконання заявки залучив безпосереднього перевізника - ТОВ «Андріївський молокозавод» (відповідач) на підставі договору перевезення вантажів №2708 від 27.08.2019 та заявки на перевезення вантажу №2808/19 від 28.08.2019. Перевезення здійснювалось на транспортних засобах відповідача: ДАФ НОМЕР_1 , (відповідач користується на підставі договору оренди автомобіля №0101-17 від 14.01.2017 та акту приймання передачі №1 від 14.01.2017) та напівпричіп Крон НОМЕР_2 (відповідач користуються на підставі договору позики транспортного засобу №ПЗ-04-2 віл 04.01.2019).

Під час перевезення сталось загоряння транспортного засобу відповідача та в наслідок пожежі було пошкоджено вантаж: кеги з напоєм б/а за смаком квасу. Згідно пояснень водія - Відповідача ОСОБА_1 (третя особа у справі) в наслідок вибуху заднього правого колеса напівпричепа.

Підтвердженням пожежі слугує акт про пожежу від 29.08.2019, отриманий від Новоодеського районного сектору ГУ Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області у відповідь на адвокатський запит від 02.09.2019.

У зв`язку з тим, що вантажовідправник заявив вимогу про повернення вантажу для проведення його аналізу, а транспортний засіб відповідача після пожежі не міг здійснювати доставку, ТОВ «Перевоз» як відповідальна особа перед замовником залучив до перевезення транспортний засіб ДАФ НОМЕР_3 з напівпричепом НОМЕР_4 . Про перевантаження транспортного засобу у відповідності до п. 11.8. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні складено акт, відомості про складання акту та перевантаження внесені до всіх екземплярів ТТН № 2895996/104 від 28.08.2019.

03.09.2019 транспортний засіб ДАФ НОМЕР_3 з напівпричепом НОМЕР_4 доставив пошкоджений вантаж у кількості 320 кег, що відповідає даним ТТН №2895996/104 від 28.08.2019 вантажовідправнику - ПрАТ «Оболонь» , який прийняв його на відповідальне зберігання для проведення оцінки збитків та аналізу продукції. За результатами дослідження продукції складено: комісійний акт № Ф.04.35.00Я.930 про те, що після повернення товарів комісія постановила та відібрала 2 (дві) кеги на органолептичну експертизу; комісійний акт № Ф.04.35.ООЯ.926 про те, що 149 кег прийшли в непридатний стан (обгоріли пломби, вигоріли гумові прокладки, пошкодились фітінги, поверхні кег обгоріли та закоптились); комісійний акт № Ф.04.35.ООС 3.193 про те, що 149 кег не підлягають реалізації в торгівлю. Решта кег у кількості 171 була перемита та промаркована, повторно зроблений аналіз на фізико-хімічні та органолептичні показники, що відповідають вимогам нормативних документів.

ТОВ «Перевоз» отримало від ПрАТ «Оболонь» претензію про відшкодування збитків на суму 292232,28 грн. з ПДВ. Сума претензії складається з: а) вартості напою: 149 кег * 50 літрів = 7550 л.*7,24 грн. (вартість згідно видаткової накладної № 2895996/104) = 54662,00 грн. без ПДВ (65594,40 грн. з ПДВ); б) вартості самих кег: 149 кег * 1200 грн. (згідно п.3.5. договору) = 178800,00 грн. без ПДВ (214560,00 грн. з ПДВ); в) вартості робіт по вивантаженню, сортуванню, мийці кег та вартість матеріалів для мийки 171 кег прийнятих ПрАТ «Оболонь» 12077,88 грн.

ТОВ «Перевоз» здійснило відшкодування вартості пошкодженого вантажу, а саме: 27.11.2019 між ПрАТ «Оболонь» та ТОВ «Перевоз» укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 292232,28 грн. з ПДВ.

11.05.2020 позивач отримав від ТОВ «Перевоз» претензію № 101 від 05.05.2020 про відшкодування вартості пошкодженого вантажу у сумі 292232,28 грн.

20.05.2020 позивач здійснив відшкодування на користь ТОВ «Перевоз» грошових коштів у сумі 292232,00 грн. згідно платіжних доручень № 1014 та 1015 від 20.05.2020.

Позивач вказує на те, що після відшкодування вартості пошкодженого вантажу, ТОВ "Експорт Юей" отримало право регресної вимоги до відповідача у розмірі виплаченого відшкодування у зв`язку з чим й звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Відповідно до ст. 932 ЦК України, експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» , за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» , експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування.

Відповідно до ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов`язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов`язаної сторони.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення. Крім того, він також зобов`язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.

Невиконання цього обов`язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: 1) усунення цих обставин не залежало від перевізника; 2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Отже, перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до ч. 1 ст. 924 ЦК України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Таким чином законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

У п. 6.1 та п. 6.2 договору №2708 від 27.08.2019 сторони погодили, що жодна зі сторін не несе відповідальності перед іншою сторонню за невиконання зобов`язань по даному договору зумовлених обставинами, які виникли не за бажанням сторін та які неможливо було передбачити або уникнути. Свідоцтво, видане відповідною торгівельно-промисловою палатою або іншим компетентним органом, є достатнім підтвердженням наявності та тривалості нездоланної сили.

Проте, всупереч вказаних пунктів договору, відповідачем відповідного свідоцтва суду не надано. Як не надано й доказів на підтвердження того, що відповідач звертався до відповідної торгівельно-промислової палати за його отриманням.

Відповідно до ч. 2 ст. 308 Господарського кодексу України (далі - ГК України) відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Відповідно до ч. 3 ст. 310 ГК України, відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, ст. 314 ГК України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу. Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату

Згідно з пунктом 4.1 Правил перевезень вантажів, перевізник і замовник у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань по цьому договору несуть взаємну матеріальну відповідальність у межах, передбачених чинним законодавством України та взаємною угодою.

Згідно з пунктом 13.1 Правил перевезень вантажів, перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

Відповідно до пункту 1. ст. 920 ЦК України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

У даних спірних відносинах позивача та відповідача, останній за умовами договору №2708 від 27.08.2019 є перевізником, на якого, відповідно до наведених вище законодавчих приписів, що підлягають застосуванню, покладається обов`язок забезпечення схоронності вантажу під час перевезення, доставки вантажу до пункту призначення та видачі його уповноваженій особі. Невиконання цього обов`язку є підставою для відповідальності перевізника за незбереження вантажу, крім випадків, коли він доведе наявність обставин, що за законом звільняють його від відповідальності.

Крім цього, стаття 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до п. 5.2 договору перевезення вантажу та транспортного експедирування №2708 від 27.08.2019, виконавець несе матеріальну відповідальність за пошкодження знищення, викрадення або втрату вантажу до моменту передачі його вантажоодержувачу. У разі пошкодження, знищення, викрадення або втрати вантажу виконавець компенсує замовнику повну вартість пошкодженого, знищеного, викраденого або втраченого вантажу.

Відповідно до п. 12 заявки № 2808/19 від 28.08.2019, виконавець несе повну майнову відповідальність незалежно від його вини за пошкодження, знищення, викрадення або втрату прийнятого до перевезення вантажу до моменту передачі його вантажоотримувачу. У разі пошкодження, знищення, викрадення або втрати вантажу виконавець компенсує замовнику повну вартість пошкодженого, знищеного, викраденого або втраченого вантажу.

Згідно ч.1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина 2 статті 22 Кодексу). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (абзац 1 частини 3 статті 22 Кодексу).

Факт завдання збитків позивачу на суму 292232,00 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Відповідач відсутність своєї вини з часткової втрати вантажу не спростував, натомість відповідач не забезпечив належним чином схоронності вантажу, проте, як п.5.2 договору №2708 від 27.08.2019 передбачена повна майнова відповідальність за пошкодження, знищення, викрадення або втрату прийнятого до перевезення вантажу до моменту передачі його вантажоотримувачу.

Відповідно до ч.1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до п. 3.1.21 договору №2708 від 27.08.2019, виконавець, ТОВ "Андріївський молокозавод" гарантує, що водій перебуває в законних трудових (або цивільних) відносинах з виконавцем.

Відповідно до ст. 228 ГК України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб в порядку регресу.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

У відповідності до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. На думку суду надані позивачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Відповідач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих позивачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі, як обґрунтованого, підтвердженого доданими до матеріалів справи доказами та не спростованого відповідачем.

Згідно з п. 5 ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.

Позивачем у позовній заяві викладено вимогу про стягнення з відповідача 20000,00 грн. суми вартості послуг адвоката, сплачених позивачем у зв`язку із подачею позовної заяви та розглядом справи.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень частини 1 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем в якості надання професійної правничої допомоги адвокатом надані наступні документи: договір №22-19 про надання правової допомоги від 30.08.2019, додаткова угода №1 від 29.08.2020 до договору про надання правової допомоги №22-19 від 30.08.2019; ордер серії ВТ №1004755 від 12.08.2020; акт наданих послуг №8 від 24.12.2020; рахунок на оплату №9 від 18.12.2020; платіжне доручення №1550 від 21.12.2020 на суму 20000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі « East/West Alliance Limited» проти України» , заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Дослідивши надані докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, беручи до уваги рівень складності даної справи, об`єм вчинених представником позивача дій, а також керуючись критерієм реальності адвокатських витрат, враховуючи задоволення позову, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача по стягненню з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 22, 611, 924, 929, 932, 1191 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Андріївський Молокозавод" (61002, м. Харків, вул. Чубаря, 10/12, код ЄДРПОУ 38707267) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Експорт Юей" (73003, м. Херсон, вул. Пилипа Орлика, 15, код ЄДРПОУ 38267112) - 292232,00 грн. збитків, 4383,48 грн. судового збору та 20000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Експорт Юей" (73003, м. Херсон, вул. Пилипа Орлика, 15, код ЄДРПОУ 38267112).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Андріївський Молокозавод" (61002, м. Харків, вул. Чубаря, 10/12, код ЄДРПОУ 38707267).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_5 ).

Повне рішення підписано 28 грудня 2020 року.

Суддя О.В. Погорелова