Ухвала

від 24.12.2020 по справі 344/6570/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/6570/19

Провадження № 11-сс/4808/286/20

Категорія ст.173 КПК України

Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1

Суддя-доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палат и з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_3

суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,

прокурора ОСОБА_7 ,

представника скаржника-адвоката ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою представника ТОВ «О.П.Т.І.» ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2019 року про арешт майна, -

в с т а н о в и л а :

Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2019 року задоволено клопотання та накладено арешт на будівлю готелю « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (адреса об`єкту нерухомого майна: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1278958526104), який належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю О.П.Т.І., код ЄДРПОУ: 42772887, заборонивши вчиняти дії щодо його відчуження.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою слідчого судді, представник ТОВ «О.П.Т.І.» ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на звернення до суду із апеляційною скаргою, та скасувати арешт на будівлю готелю «Прикарпатський» (адреса об`єкту нерухомого майна: Івано-Франківська область, місто Калуш, вулиця Підвальна, будинок, 9, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1278958526104), який належить на праві приватної власності ТОВ «О.П.Т.І.», код ЄДРПОУ 42772887.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку представник посилається на те, що суд не повідомляв товариство про розгляд клопотання про накладення арешту на майно, а також не надсилав жодної ухвали про арешт майна. Про оскаржувану ухвалу слідчого судді товариству стало відомо тільки 19 листопада 2020 року після ознайомлення з Єдиним державним реєстром речових прав.

Апеляційні вимоги представник обґрунтовує тим, що будівля готелю «Прикарпатський», на яку накладено арешт оскаржуваною ухвалою, належить на праві власності ТОВ «О.П.Т.І.» як добросовісному набувачу, а тому вважає неприпустимим обмеження у використанні їхнього майна.

Зокрема зазначає, що будівля готелю «Прикарпатський» була передана ТОВ «Целестія» в статутний капітал ТОВ «О.П.Т.І.» для ведення спільної господарської діяльності. А ТОВ «Целестія» набуло права власності на це майно за договором купівлі-продажу, укладеним з Приватбанком. При цьому, вказаний готель був переданий в іпотеку Приватбанку ОСОБА_10 в забезпечення виконання зобов`язань останньої за кредитним договором №LOK-KC-036 від 15.11.2006 року. Заважаючи на те, що ОСОБА_10 не сплачувала кредит, постійно вводила банк в оману формальними відписками та намагалася в судовому порядку скасувати договір іпотеки, Приватбанк вжив дій щодо реалізації заставного майна. Рішенням Калуського міськрайонного суду від 09.08.2016 року по справі №345/1262/16-ц встановлено правомірність укладення договору кредиту та договору іпотеки та надано Приватбанку право на реалізацію заставного майна ОСОБА_10 . Вказане рішення суду першої інстанції залишено в силі постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 09.11.2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року. На думку представника товариства, ОСОБА_10 не бажає віддавати банку майно та продовжує вчиняти шахрайські дії. Так, згідно матеріалів справи, на підставі, на їхній погляд, фіктивних документів вона у змові з третіми особами наклала декілька арештів на вже заставне майно, щоб не допустити його реалізації. Вказане підтверджується і численними рішеннями судів.

Звертає увагу на той факт, що з моменту накладення арешту на готель жодних суттєвих дій не було проведено працівниками прокуратури, кримінальна справа і досі триває і може розслідуватися ще тривалий час. Відтак, особа, яка набула майно на законних підставах буде обмежена у користуванні ним, що є порушенням Конституції України та Конвенції про захист прав людини.

Крім того, представник ТОВ «О.П.Т.І» - адвокат ОСОБА_8 подав доповнення до апеляційної скарги. Вважає оскаржувану ухвалу незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки судом допущено неповноту судового розгляду, невідповідність висновків, викладених в ухвалі, фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Також, всупереч вимогам ч.3 ст. 64-2 КПК України ухвала не була надіслана власнику майна.

Вказує, що слідчий суддя тільки процитував положення статей 98, 170, 173 КПК України, проте з усіх вимог кримінального процесуального закону виконав лише одну перевірив наявність підозри у вчиненні кримінального правопорушення, хоча при цьому, суд не надав жодної оцінки її обґрунтованості, оскільки незважаючи на значну тривалість досудового розслідування ця підозра досі базується на припущеннях. Також представник стверджує, що майно, на яке накладено арешт не здатне бути доказом у кримінальному провадженні; не може бути конфісковане, оскільки воно не підлягає поверненню ОСОБА_10 , зважаючи на постанову КЦС ВС від 20.11.2019 по справі №345/2217/17; відсутня будь-яка користь від застосування арешту для досягнення завдань у цьому кримінальному провадженні, а наявність арешту створює об`єктивні перестороги як для власника, так і для потенційних інвесторів, кредиторів.

Під час апеляційного розгляду:

- представник ТОВ «О.П.Т.І.» адвокат ОСОБА_8 просив задовольнити вимоги апеляційної скарги;

- прокурор вважав, що ухвала слідчого судді є законною, а подана апеляційна скарга є необґрунтованою, просив ухвалу слідчого судді залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 2, 3 ст. 395 КПК України апеляційна скарга подається на ухвалу слідчого судді протягом п`яти днів з дня її оголошення. Якщо, зокрема, ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що ТОВ «О.П.Т.І.», щодо майна якого вирішувалося питання про арешт, не було повідомлене про розгляд клопотання і в порушення вимог п.7 ст. 173 КПК України копія ухвали слідчого судді не була надіслана їм, колегія суддів вважає, що вони не пропустили строк на оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна і вказана апеляційна скарга може бути розглянута по суті апеляційною інстанцією.

Разом з тим, в матеріалах судового провадження є заява прокурора ОСОБА_11 , в якій він просив щоб клопотання про арешт майна розглядалося без повідомлення власника майна ТОВ «О.П.Т.І.» з метою досягнення завдань кримінального провадження та недопущення протиправних дій щодо вказаного майна (а.п.35). Під час розгляду клопотання про арешт майна слідчим суддею було враховано прохання прокурора та проведено його розгляд за відсутності представника Товариства.

Зі змісту клопотання про накладення арешту на майно вбачається, що воно подано в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017090170000940 від 27.06.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 382, ч.2 ст. 364, ч.3 ст. 365-2 КК України. Відомості про вчинення кримінальних правопорушень внесені до ЄРДР за заявами ОСОБА_10 (а.п.5-8).

В клопотанні стверджується, що під час досудового розслідування було встановлено, що 15.11.2006 між ЗАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_10 укладено кредитний договір № LOK-KC-036, з метою забезпечення якого ОСОБА_10 передала в іпотеку банку належне їй майно - будівлю готелю ІНФОРМАЦІЯ_1 , що розташована у АДРЕСА_1 .

У зв`язку з частковим невиконанням ОСОБА_10 умов кредитного договору, ПАТ КБ ПриватБанк у травні 2016 року звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. За результатами розгляду вказаного позову 09.08.2016 Калуським міськрайонним судом та 09.11.2016 апеляційним судом Івано-Франківської області ухвалено рішення, яким суд надав ПАТ КБ ПриватБанк право продати предмет іпотеки із застосуванням процедури продажу, встановленої ст. 38 ЗУ «Про іпотеку». Вказана норма закону надає право власнику іпотечного майна на його першочерговий викуп за ціною, узгодженою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або визначеною на підставі оцінки, виконаної суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Службові особи ПАТ КБ «ПриватБанк», діючи за попередньою змовою групою осіб із службовими особами ТОВ «Целестія» в інтересах товариства, вирішили не виконувати рішення суду, а продати іпотечне майно ТОВ «Целестія» за ціною, значно нижчою від звичайних цін на таке майно.

Діючи з метою викупу власного майна, яке перебувало в іпотеці банку, ОСОБА_10 своїми листами від 20.12.2016 та 25.02.2017 повідомляла банку про намір викупити іпотечне майно та просила банк у відповідності до вимог ст. 38 Закону України «Про іпотеку» узгодити з нею ціну продажу майна або ознайомити її з оцінкою, проведеною суб`єктом оціночної діяльності за цінами, не нижчими за існуючі уціни на такого роду майно. Вказані листи отримані банком.

У відповідь на них, службові особи ПАТ КБ «ПриватБанк», діючи за попередньою змовою із службовими особами ТОВ «Целестія», ТОВ «Сінекс» та приватним нотаріусом ОСОБА_12 відмовили ОСОБА_10 у продажу їй іпотечного майна, в узгодженні із нею ціни продажу майна та в ознайомленні із результатами оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності.

Натомість замовили оцінку іпотечного майна суб`єкту оціночної діяльності ТОВ «Сінекс», один із працівників якого експерт ОСОБА_13 склала та видала банку звіт про оцінку, в якому занизила вартість майна, вказавши, що його вартість складає 5 272 507 грн., у той час, як його реальна вартість станом на той момент становила понад 38 млн. грн.

Продовжуючи спільні злочинні дії в інтересах ТОВ «Целестія», службові особи ПАТ КБ «ПриватБанк» організували засідання кредитного комітету банку, інших керівних органів, оформивши таким чином рішення про продаж іпотечного майна належної ОСОБА_10 будівлі готелю «Прикарпатський» товариству за заниженою ціною відповідно до згаданої оцінки.

Порушуючи таким чином вимоги ст. 38 Закону України «Про іпотеку», службові особи ПАТ КБ "ПриватБанк" позбавили ОСОБА_10 першочергового права викупу майна та 19.06.2017 уклали із ТОВ «Целестія» договір купівлі-продажу іпотечного майна будівлі готелю «Прикарпатський» за заниженою ціною у 5 272 507 грн.

За посвідченням договору купівлі-продажу іпотечного майна службові особи ПАТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «Целестія» звернулися до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_12 , який здійснюючи професійну діяльність, пов`язану із наданням нотаріальних послуг, зловживаючи своїм повноваженнями, із порушенням вимог ст. 38 Закону України «Про іпотеку», ст. 55 Закону України «Про нотаріат», ст. 377 цивільного кодексу України, ст. 120 земельного кодексу України, посвідчив вказаний договір та вніс до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис про реєстрацію права власності ТОВ «Целестія» на іпотечне майно, яке належало ОСОБА_10 будівлю готелю «Прикарпатський».

Посвідчивши вказаний договір, приватний нотаріус ОСОБА_12 вніс до нього завідомо неправдиву інформацію про те, що готель знаходиться на земельній ділянці, власником якої нібито є Калуська міська рада, хоча під час посвідчення він із державного реєстру одержав достовірну інформацію про те, що власником ділянки є ОСОБА_10 , а земельна ділянка не перебувала в іпотеці банку.

Крім того, порушуючи вказані вимоги законодавства, приватний нотаріус ОСОБА_12 : не відобразив у договорі його істотні умови - кадастровий номер та площу земельної ділянки; посвідчив договір, підписаний неповноважною особою представником ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_14 , яка не мала на це повноважень; посвідчив договір, який не мав права посвідчувати, оскільки такий договір міг бути посвідчений або у місті Калуші (за місцем знаходження нерухомого майна), або у місті Києві (за місцем знаходження сторін договору ПАТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «Целестія»); не перевірив факт забезпечення ПАТ КБ «ПриватБанк» першочергового права ОСОБА_10 на викуп будівлі готелю; допустив інші порушення вимог законодавства.

Матеріали щодо вчинення приватним нотаріусом ОСОБА_12 кримінального правопорушення виділені в окреме провадження.

30.01.2019 прокурором Івано-Франківської області складено повідомлення про підозру ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365-2 КК України. Цього ж числа обвинувальний акт щодо ОСОБА_12 скеровано до суду.

З огляду на викладене, завдяки спільним діям службових осіб ПАТ КБ «ПриватБанк», ТОВ «Сінекс», ТОВ «Целестія» і приватного нотаріуса ОСОБА_12 , із власності ОСОБА_10 незаконно, всупереч рішенню суду та вказаним вище нормам законів за заниженою вартістю вибуло належне їй майно вартістю понад 38 млн. гривень і в той же час у ОСОБА_10 залишилася заборгованість за кредитом перед ПАТ КБ «ПриватБанк» у сумі понад 27 млн. гривень, яка могла бути погашеною за умови продажу майна за його дійсною вартістю.

Із матеріалів досудового розслідування вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Целестія», ЄДРПОУ 40720884 створено незадовго до скоєння злочину і одразу ж після звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» із позовом до ОСОБА_10 , а його статутний капітал складає 1 тис. гривень. У той же час, ТОВ «Целестія» нібито сплатило ПАТ КБ «ПриватБанк» понад 5 млн. гривень, а незадовго після укладення договору керівник товариства змінився.

Органом досудового розслідування стверджується про те, що усі вказані обставини дають підстави вважати, що товариство створювалося із метою заволодіння майном ОСОБА_10 , використане організаторами злочину для прикриття своєї незаконної діяльності і має ознаки фіктивності.

В подальшому слідством встановлено, що 05.03.2019 ТОВ «Целестія» викрадену у ОСОБА_10 будівлю готелю «Прикарпатський» відповідно до акту приймання-передачі передало ТОВ «О.П.Т.І», ЄДРПОУ 42772887, якого й товариство «Целестія» заснувало.

Про вказане свідчить реєстраційна дія №30558426, вчинена державним реєстратором приватним нотаріусом Рожнятівського районного нотаріального округу Івано-Франківської області ОСОБА_15 .

Таким чином, невстановлені слідством особи, використовуючи підконтрольне їм ТОВ «Целестія», намагаючись перешкодити досудовому розслідуванню та легалізувати вказане незаконно здобуте нерухоме майно, ініціювали незаконне відчуження будівлі, яка є речовим доказом у кримінальному провадженні та реєстрацію права власності за іншою юридичною особою. Службові особи ТОВ «Целестія», діючи спільно із службовими особами ТОВ «О.П.Т.І.», з метою перешкодити кримінальному провадженню та поверненню викраденого майна потерпілій ОСОБА_10 , ініціювали вказану дію із майном та реєстраційну дію.

Органом досудового розслідування стверджується, що слідством на час подання клопотання про арешт майна перевіряється інформація про те, що і службові особи ТОВ «О.П.Т.І.» мають намір відчужити майно ОСОБА_10 і таким чином перешкодити його поверненню законному власнику.

Постановою про визнання речовим доказом від 25.07.2017 нерухоме майно приміщення готелю «Прикарпатський», загальною площею 2697,2 кв.м, що в м. Калуші по вул. Підвальній, 9, визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, оскільки вказаний готель є об`єктом кримінально-протиправних дій і набутий ТзОВ "Целестія" та підконтрольним йому ТОВ «О.П.Т.І.» кримінально-протиправним шляхом внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

12 квітня 2019 року слідчий за погодженням з прокурором звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт вказаного нерухомого майна з метою забезпечення збереження речового доказу, відшкодування завданої шкоди.

Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2019 року задоволено клопотання та накладено арешт на будівлю готелю «Прикарпатський» за адресою м. Калуш, вул. Підвальна, 9.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали провадження дійсно не містять даних про те, що ТОВ «О.П.Т.І.» було належним чином повідомлено судом першої інстанції про прийняте рішення про тимчасовий арешт майна.

Разом з тим, рішеннями Європейського суду визначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (справа «Олександр Шевченко проти України», справа «Трух проти України» ).

Поновлення процесуального строку зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності (справа «Пономарьов проти України»).

Суд, виходячи з положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та беручи до уваги рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Колегія суддів звертає увагу на те, що представником ТОВ «О.П.Т.І.» ОСОБА_9 оскаржується судове рішення, яке було ухвалено більш ніж півтора року тому, набрало законної сили та виконувалось протягом тривалого часу.

Колегія суддів також вважає безпідставним посилання апелянта на те, що досудове розслідування кримінального провадження на даний час не завершено і може продовжуватись тривалий час, оскільки суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення на час його ухвалення судом першої інстанції і не повинен враховувати обставини, які відбулись вже після ухвалення судового рішення та пов`язані саме з порушенням прав учасників судового розгляду, які відбуваються внаслідок тривалого виконання рішення суду.

У даному випадку апелянт фактично просить суд апеляційної інстанції переглянути рішення суду першої інстанції та ухвалити інше рішення, мотивуючи свої вимоги тим, що рішення суду вже втратило актуальність і не відповідає фактичним обставинам, які склались після його ухвалення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що апеляційний суд не повинен підміняти собою суд першої інстанції, оскільки «повноваження судів вищої інстанції переглядати справи повинне використовуватись для виправлення судових помилок та неправильності у здійсненні правосуддя, а не для проведення нового розгляду справи.( рішення Європейського суду з прав людини у справі «Васильєв проти України»)

Колегія суддів звертає увагу на те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України апелянт, приймаючи до уваги наявність обставин, які свідчать про необхідність скасування заходу забезпечення кримінального провадження і які не були враховані судом першої інстанції та виникли після ухвалення судового рішення, може заявити клопотання про скасування арешту майна до відповідного слідчого судді.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вказане у клопотанні майно, забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Задовольняючи клопотання про арешт майна в межах кримінального провадження №12017090170000940, слідчий суддя встановив належну правову підставу, передбачену ч. 1 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно, оскільки воно відповідає критеріям ст. 98 КПК України є об`єктом кримінально протиправних дій, та прийшов до правильного висновку про необхідність накладення арешту на вказане майно, з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до положень абз.2 ч.10 ст.170 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

З огляду на положення ч. 2 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним кримінальним процесуальним законом, повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (зникнення чи відчуження) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Згідно ч. 4 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном, відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України, можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Разом з тим, слідчий суддя, задовольняючи клопотання слідчого, наклав арешт на нерухоме майно тільки в частині заборони його відчуження, що не перешкоджає ТОВ «О.П.Т.І.» користуватися цим майном та здійснювати діяльність готелю. У разі виникнення необхідності відчуження вказаного майна, ТОВ «О.П.Т.І.» має можливість звернутись з відповідним клопотанням про зняття арешту, обґрунтувавши його належним чином та надавши дані, які свідчать про реальне існування такої необхідності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна, а також і те, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала слідчого судді прийнята у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту та перевірив доцільність накладення арешту у даному кримінальному провадженні.

Доводи апеляційної скарги висновків слідчого судді не спростовують і не дають підстав вважати, що під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно, слідчим суддею були порушені вимоги закону, які б давали підстави для скасування судового рішення.

При апеляційному розгляді не встановлено істотних порушень норм КПК України, які є підставою для скасування ухвали слідчого судді, і не вбачаються такі підстави і зі змісту апеляційної скарги.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, а тому апеляційна скарга з викладеними в ній доводами, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 170-173,376,404,405,407,418,419,422 КПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу представника ТОВ «О.П.Т.І.» ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2019 року про арешт майна, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_3

Судді: ОСОБА_4

ОСОБА_5