Постанова

від 16.12.2020 по справі 637/793/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 637/793/18 Головуючий суддя І інстанції Островська Н. І.

Провадження № 22-ц/818/4712/20 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із земельних правовідносин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: - Бурлака І.В., Котелевець А.В.,

за участю секретаря : Семикрас О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та керівника товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Шевченківське Проценко Н.Б. на рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 25 червня 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Островської Н.І., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Шевченківське про визнання договору недійсним,

встановив:

03 липня 2018 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Шевченківське про визнання договору оренди землі недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 8,0767 га з кадастровим номером: 6325784000:03:000:0294 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Волоськобалаклійської сільської ради Шевченківського району Харківської області. Земельна ділянка була успадкована ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . У відділі Держземагентства в Шевченківському районі Харківської області було отримано примірник договору оренди земельної ділянки, укладеного 16.04.2009 року між ЗАТ СП Шевченківське , перетвореного у ТОВ СП "Шевченківське" та його матір`ю, ОСОБА_3 , який зареєстрований 12.03.2010 року за № 041070400001 терміном на 25 років. При ознайомленні з вказаним договором виявлено, що ОСОБА_3 договір не підписувала. Підписи у договорі оренди земельної ділянки, акті прийому-передачі земельної ділянки, акті визначення меж земельної ділянки ОСОБА_3 не належать, що підтверджується підписом ОСОБА_3 в заяві від 14.09.2009 року про відмову від спадщини, справжність якого завірена секретарем виконавчого комітету Волоськобалаклійської сільської ради Шевченківського району Харківської області. Вказана земельна ділянка знаходиться в користуванні відповідача.

Вищенаведений договір ОСОБА_3 особисто не підписувала, не доручала у встановленому законом порядку іншій особі підписувати його, тому вказане підтверджує відсутність її вільного волевиявлення на вчинення оспорюваного правочину. Успадкувавши земельну ділянку після смерті матері, позивач успадкував права і обов`язки за договором оренди землі від 16.04.2009 року, нібито укладеного з його матір`ю. Оскільки договір оренди землі ОСОБА_3 не підписувався, він підлягає визнанню недійсним та не може створювати особисто для позивача жодних прав та обов`язків. Позивачем не укладався і не підписувався договір оренди землі з відповідачем, в тому числі угода про заміну орендодавця, згоди щодо істотних умов досягнуто не було, що підтверджується листом від 11.05.2018 року, який був отриманий відповідачем 17.05.2018 року, однак жодної відповіді на нього позивач не отримав. Вважає, що на даний час відповідачем порушено право позивача на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю.

На підставі вищевикладеного позивач просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладеного 16.04.2009 року між ОСОБА_3 і ЗАТ СП Шевченківське , перетвореним в ТОВ СП Шевченківське , який зареєстрований 12.03.2010 року за № 041070400001.

Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 25 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду незаконне, необґрунтоване, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вказав, що судом не було взято до уваги, що примірник договору ним було отримано лише у 2017 році у відділі Держземагенства в Шевченківському районі, ним жодних договорів оренди землі з ТОВ СП Шевченківське не укладалося, в тому судом помилково взято до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності з 2014 року, коли він отримував орендну плату.

Зазначив, що про підроблення договору йому стало відомо лише після проведення судово-технічної експертизи та отримання ним висновку 14.02.2020. Отримання ним коштів від ТОВ СП Шевченківське за використання належної йому земельної ділянки не може свідчити про схвалення ним оскаржуваного договору, оскільки є лише платою за користування належним йому майном, що відповідає звичаям ділового обороту.

ТОВ Сільськогосподарське підприємство Шевченківське в апеляційній скарзі просить рішення змінити в мотивувальній частині, визнавши позовні вимоги в частині визнання договору оренди земельної ділянки від 16.04.2009 року недійсним, недоведеними, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ СК Шевченківське розмір судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, щомотивована тим, що рішення незаконне, необґрунтоване, прийнято при неповному з`ясуванні дійсних та фактичних обставин справи, з невірним застосування норм матеріального та процесуального права. Судом першої інстанції визнано встановленими недоведені у законний спосіб істотні обставини, зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи, а також порушено норми процесуального права в частині витребування доказів та призначення експертизи, вважаю, що рішення Шевченківського районного суду слід змінити в мотивувальній частині, визнавши позовні вимоги ОСОБА_1 в частині встановлення факту недійсності спірного договору оренди земельної ділянки недоведеними належними, допустимими законними доказами у справі.

Вказала, що орендодавець ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після її смерті ОСОБА_1 оформив спадкові права на орендовану земельну ділянку, після чого звернувся за отриманням орендної плати. Отже, позивач з 2013 року достовірно знав про наявність договору оренди землі, своєчасно та в повному обсязі отримував орендну плату за користування земельною ділянкою, в зв`язку з чим відсутні підстави для визнання договору оренди землі недійсним. ОСОБА_1 оформив спадкові права 29.07.2013 року, то позивачем пропущено строк позовної давності, у зв`язку з чим просять відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

Зазначила, що у спірному рішенні встановлено факт недійсності спірного договору в силу його невідповідності положенням cт. 203 ЦК України, а також вказано про достатність підстав для визначення його недійсності на підставі ст.215 ЦК України. З таким висновком суду першої інстанції відповідач погодитись не може, оскільки він не відповідає фактичним обставинам у справі, суперечить нормам матеріального права та його зроблено на підставі недопустимого доказу. Обґрунтовуючи доводи спірного рішення частині встановлення недійсності спірного договору, суд першої інстанції посилається на висновок Харківського НДІСЕ ім. М. С. Бокаріуса від 14.02.20 № 315/2672-2676. Однак, цей доказ є недопустимим з огляду на наступне. Ухвалою суду першої інстанції від 06.09.18 підготовче провадження у справі закрито. Разом з цим, ухвалою суду першої інстанції від 01.11.18 клопотання представника позивача задоволено, постановлено витребувати докази, призначити експертизу у справі. При цьому, відповідач проти задоволення такого клопотання заперечував,- просив залишити його без розгляду, оскільки воно подане після закриття підготовчого провадження у справі, однак заперечення відповідача судом першої інстанції прийнятими не були, - і все ж було призначено експертизу у непроцесуальний спосіб.

Вказала, що висновок Харківського НДІСЕ ім.М.С.Бокаріуса від 14.02.20 № 315/2672-2676 є доказом, отриманим з порушенням порядку, встановленого законом, з огляду на що, посилання на нього у якості доказу у спірному рішенні суду першої інстанції у справі є неналежно обґрунтованим доводом, при цьому, цей висновок не може бути належною правовою підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки він є недопустимим доказом. Таким чином, висновок суду першої інстанції про недійсність спірного договору ґрунтується на недопустимому доказі.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Перевіривши матеріали справи в межах доводів скарги та розглянутого судом позову, вислухавши доповідь судді-доповідача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п.п. 1, 2, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам оскаржене рішення суду відповідає не у повній мірі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спадщина відкрилась у 2010 році, 10.12.2012 року за позивачем визнано право власності на успадковану земельну ділянку, яке у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєструвано 29.07.2013 року, та згодом, у липні 2018 року звернувся з позовом про визнання спірного договору оренди землі недійсним. З 2013 року ОСОБА_1 , вважаючи договір від 16.04.2009 року недійсним, не скористався протягом 5 років своїм правом на судовий захист, тому відмовив у задоволенні позову зі спливом трирічного строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими мотивами відмови у позові.

У частині першій статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 Закону України Про оренду землі визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України , ЦК України , цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з вимогами статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону України Про оренду землі строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Істотні умови договору оренди землі визначені в статті 15 Закону України Про оренду землі , відповідно до частини першої якої істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 18 Закону України Про оренду землі договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

У статті 19 Закону України Про оренду землі строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Частиною четвертою статті 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України , як передбачено у частині першій статті 215 ЦК України .

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або припиняти порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим .

З матеріалів справи вбачається, що 16.04.2009 року ОСОБА_3 із ЗАТ СП "Шевченківське " укладено договір оренди земельної ділянки розміром 7,0767 га, що належить орендодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності. Договір зареєстрований 12.03.2010 року за № 041070400001 терміном на 25 років (а.с. 8-10).

Згідно до копії свідоцтва про смерть ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (а.с. 15).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач є власником земельної ділянки площею 8,0767 га, з кадастровим номером: 6325784000:03:000:0294 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Волоськобалаклійської сільської ради Шевченківського району Харківської області, яка успадкована ним на підставі рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 10.12.2012 року, зареєстрованого 29.07.2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером: 1887376 згідно витягу з Державного реєстру № 7105767 від 29.07.2013 року (а.с. 15, 16, 17, 183 - 185).

За повідомленням відділу у Шевченківському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у реєстраційній справі щодо договору оренди земельної ділянки площею 8,0767 га, кадастровий номер: 6325784000:03:000:0294, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Волоськобалаклійської сільської ради Шевченківського району Харківської області, а саме у книзі Розділ 4 АА 007776 є запис про реєстрацію договору, здійснений на сторінці 000064 (а.с. 191).

Сторонами по справі також не заперечується, що на даний час спірна земельна ділянка знаходиться в користуванні ТОВ СП "Шевченківське" .

Ухвалою суду від 01.11.2018 року судом призначалися судово-почеркознавча та судово-технічна експертизи по справі з метою з`ясування наступних обставин, а саме: чи виконано підпис від імені ОСОБА_3 у договорі оренди земельної ділянки від 16.04.2009 р., зареєстрованого 12.03.2010 року за № 041070400001, ОСОБА_3 чи іншою особою; чи виконано підпис від імені ОСОБА_3 в акті прийому-передачі земельної ділянки до договору оренди земельної ділянки; чи замінювались у вищезазначеному договорі аркуші; чи виготовлені аркуші 1, 2, 3 у договорі у різний час; чи виготовлені аркуші 1, 2, 3 у договорі на одному чи різних принтерах (а.с. 76 - 78).

Згідно висновку провідного судового експерта Харківського НДІСЕ ім. М.С.Бокаріуса Лошманової Г.В. № 315/2672-2676 від 14.02.2020 року у наданих на дослідження примірниках договору оренди земельної ділянки від 16.04.2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та ЗАТ СП "Шевченківське" (зареєстрованого 12.03.2010 року за № 041070400001) проводилася заміна других аркушів; у примірниках вищезазначеного договору друковані тексти перших, третіх аркушів та друкований текст других аркушів виконані у різний час; у примірниках договору тексти на аркушах 1, 2, 3 виконані за допомогою одного і того ж друкуючого пристрою - лазерного (світлодіодного) принтеру або багатофункціонального пристрою у режимі принтеру (а.с. 146 - 167).

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (пункт 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/1 б-ц (провадження № 14-499цс19) звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що переглядається ОСОБА_1 звернувся з вимогою про визнання недійсним договору оренди, посилаюсь на те, що ОСОБА_3 цей договір не підписувала, умови їх не погоджувала.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України , висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи, що позивач не заявляв негаторного позову про усунення перешкод у користуванні належним йому майном, а просив визнати недійсним договір оренди землі, у задоволенні позову слід відмовити з мотивів, наведених вище у цій постанові.

За таких обставин договір оренди земельної ділянки від 16 квітня 2009 року є неукладеним і не може визнаватися недійсним.

Тому у задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди землі слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Саме такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, у пункті 7.27 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Отже висновок суду першої інстанції про те, що позивачем пропущено строк позовної давності є безпідставним, оскільки відсутні правові підстави для застосування позовної давності у справі до вимоги про визнання недійсним договорів оренди.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Оскільки позивачем заявлено позовну вимогу про визнання недійсним договору оренди землі та обрано неефективний спосіб захисту, що виключає можливість задоволення позову, підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності у суду першої інстанції не було.

Оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи стосовно спливу позовної давності, внаслідок чого помилився із застосуванням згаданих норм матеріального права, з передбачених п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підстав оскаржене рішення суду підлягає скасуванню, із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, з інших підстав.

Керуючись ст.259, п. 2 ч.1 ст. 374, ст.ст.376, 381-384, 388,389, суд апеляційної інстанції

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу керівника товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство Шевченківське Проценко Н.Б. - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 25 червня 2020 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити, з інших підстав.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 24 грудня 2020 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді І.В.Бурлака.

А.В.Котелевець.