Постанова

від 22.12.2020 по справі 910/8901/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2020 р. Справа№ 910/8901/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Мартюк А.І.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання Позюбан А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Профіт" на ухвалу Господарський суд міста Києва від 03.09.2020 про відмову в задоволенні скарги ТОВ "Інко-Профіт" на дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шеремета О.В.

у справі № 910/8901/16 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Профіт"

до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

про стягнення коштів

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 позов задоволено повністю, стягнуто з ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на користь ТОВ "Інко-Профіт" в порядку визначеному Законом України "Про виконавче провадження", суму основного боргу в розмірі 2128 277, 87 грн, суму 3 % річних в розмірі 120 844,55 грн, суму інфляційних втрат в розмірі 1107 867, 59 грн та суму судових витрат у розмірі 50354, 85 грн.

16.08.2016 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 видано наказ, який був переданий стянувачем на виконання Шевченківському районному відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Постановою державного виконавця Шевченківського РВ ДВС у місті Києві ГТУЮ у місті Києві від 08.06.2017 відкрито виконавче провадження ВП № 54070761 з примусового виконання наказу суду № 910/8901/16.

Постановою старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Київ) Шереметом О.В. від 25.04.2020 ВП № 54070761 виконавчий документ, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження повернутий стягувачу.

07.07.2020 до Господарського суду міста Києва від ТОВ "Інко-Профіт" надійшла скарга на дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Київ) Шеремета О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі № 910/8901/16 у задоволенні скарги ТОВ "Інко-Профіт" на дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета О.В. у справі №910/8901/16 - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, ТОВ "Інко-Профіт" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі № 910/8901/16 та постановити нову, якою скаргу ТОВ "Інко-Профіт" на дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Київ) Шеремета О.В. задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала прийнята місцевим господарським судом з неправильним застосуванням норм матеріального права. Так, апелянт стверджує, що місцевим господарським судом помилково не було застосовано приписи Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". При цьому, скаржник звертає увагу на те, що невиконання рішення суду протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є самостійною і безумовною підставою для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2020, справа № 910/8901/16 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суді від 16.11.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Інко-Профіт" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі № 910/8901/16, на підставі ст. ст. 174, 260 ГПК України, залишено без руху у зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Інко-Профіт" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі № 910/8901/16 та призначено до розгляду на 22.12.2020; запропоновано учасникам справи подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

Відповідач та державна виконавча служба не скористались своїм правом, передбаченим ч.1 ст. 263 ГПК України, та не подали суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду в апеляційному порядку.

Представники позивача та державної виконавчої служби в судове засідання 08.09.2020 не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать долучені до матеріалів справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення та виписка з пошукової системи відстеження поштових відправлень АТ Укрпошта .

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, враховуючи те, що явка представників учасників справи судом обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони та державної виконавчої служби, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників позивача та державної виконавчої служби, які належним чином повідомлялись про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.

Представник відповідача в судовому засіданні 22.12.2020 заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

За змістом п. 25) ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про розгляд скарг на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця, приватного виконавця.

Згідно ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

При винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, яка є предметом оскарження за скаргою ТОВ "Інко-Профіт" у даній справі, державний виконавець виходив з того, що Верховною Радою України прийнято Закон України від 22.11.2018 № 2618-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз", яким внесено наступні доповнення до Закону України "Про трубопровідний транспорт": на період тимчасової окупації Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" відкриває поточний рахунок із спеціальним режимом використання для: 1) проведення розрахунків із забезпечення виробничої, інвестиційної діяльності, діяльності щодо захисту майнових прав та законних інтересів у судах (арбітражах); 2) погашення заборгованості за договорами, укладеними до початку тимчасової окупації території України, яка підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, а також заборгованості перед бюджетом. Поточний рахунок із спеціальним режимом використання відкривається в уповноваженому банку, визначеному Кабінетом Міністрів України за пропозицією Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". На такий рахунок зараховуються кошти, що надходять від господарської діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз", у тому числі відшкодування з бюджету. На кошти, що знаходяться на поточному рахунку із спеціальним режимом використання, не може бути звернуто стягнення за зобов`язаннями Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз".

Крім того, у постанові від 25.04.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу зазначено, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо продовження заходів, пов`язаних із відновленням діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" від 19.12.2019 № 399-ІХ доповнено розділ ХІІІ Закону України "Про виконавче провадження" пунктом 1-2 такого змісту: "Тимчасово, до 31 грудня 2022 року, підлягають зняттю арешти та заборони відчуження майна Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" у виконавчих провадженнях (крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, про відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, про стягнення аліментів, про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування і заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування).

З урахуванням викладеного, державний виконавець дійшов висновку про повернення наказу № 910/8901/16, виданого 16.08.2016 Господарським судом міста Києва, стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Не погодившись з діями старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета О.В. щодо винесення постанови від 25.04.2020 у виконавчому провадженні ВП № 54070761 про повернення виконавчого документа стягувачу, ТОВ "Інко-Профіт" (стягувач) звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою про визнання незаконними дії державного виконався та скасування вказаної постанови.

В обґрунтування своєї скарги скаржник посилається на те, що Закон України "Про трубопровідний транспорт" не містить норм, за якими б встановлювалось право виконавчої служби закривати виконавче провадження із примусового виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості з боржника за договорами, укладеними до початку тимчасової окупації території України, а лише забороняє здійснювати стягнення коштів з такого поточного рахунку. Пунктами 1-2 Прикінцевих і Перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" не встановлюється заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а тому на думку скаржника, посилання державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета О.В. в Постанові на зазначену норму Закону України "Про виконавче провадження", як підставу для закриття виконавчого провадження і повернення виконавчого документа стягувачові, є незаконними та безпідставними. Також скаржник зазначає, що у випадку примусового стягнення заборгованості з державних підприємств та встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4. 9 частини першої статті 37 Законом України "Про виконавче провадження", зобов`язує державного виконавця не закривати виконавче провадження, а здійснити дії, передбачені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Тобто, на думку ТОВ "Інко-Профіт", у державного виконавця були відсутні правові підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві, оскільки в даному випадку підлягали застосування приписи ч. 2 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Місцевий господарський суд, постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову в задоволенні скарги на дії державного виконавця виходив з того, що державний виконавець, встановивши наявність підстав для повернення виконавчого документа, а саме передбачену п.1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" заборону відчуження майна Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" у виконавчих провадженнях, при винесенні постанови про повернення виконавчого документа, діяв у відповідності до норм Закону України "Про виконавче провадження".

Щодо посилання скаржника на Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" судом першої інстанції зазначено, що застосування пп. 2 п. 2 розділу І Закону України від 22.11.2018 №2618-VІІІ, пункту п. 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" охоплюється принципом об`єктивності при здійсненні виконавчого провадження державним виконавцем та узгоджується із загальним принципом про переважне застосування спеціальних норм права, які визначають особливості правового регулювання щодо спеціального суб`єкта - Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз". Крім того, судом було враховано положення ч.5 ст.12 Закону України "Про виконавче провадження", згідно якої у разі повернення виконавчого документа стягувачу, зокрема, у зв`язку з неможливістю виконання рішення суду, строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Однак, з вищенаведеним висновком суду першої інстанції колегія суддів в повній мірі не може погодитися, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

За змістом ч. 1 ст. 340 ГПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Статтею 129-1 Конституції України унормовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частиною 1 статті 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

За приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Також у рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої п. 1 ст. 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" (заява № 56849/00) від 29.06.2004, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 12.05.2011 у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Існування заборгованості, підтверджене обов`язковим та таким, що підлягає виконанню, судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було винесене, "законне сподівання" на те, що заборгованість буде їй сплачено, та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України"; заява № 23465/03).

У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклєв проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки судове рішення не буде виконано. При цьому констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист, що неухильно повинно бути дотримано в демократичній державі.

Конституційний Суд України, беручи до уваги ст. ст. 3, 8, ч.ч.1, 2 ст. 55, ч. ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, зауважував, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (рішення Конституційного Суду України від 15.05.2019 № 2-рп(ІІ)/2019).

Конституційний Суд України у зазначеному рішенні також наголошував, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

У рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини встановив, що було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого пан Іванов та інші заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень. Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (рішення у справі " Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009, № 40450/04, п.п. 83-85). Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п. 4 резолютивної частини рішення у справі " Юрій Миколайович Іванов проти України").

У п. 3 резолютивної частини рішення від 12.10.2017 у справі "Бурмич та інші проти України", заява № 46852/13 та інші, Велика Палата Європейського суду з прав людини постановила, що п`ять заяв та 12 143 заяви, наведені в додатках I і II до цього рішення, мають розглядатись відповідно до зобов`язань, які випливають із пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року), яким встановлено існування структурної проблеми, що призводить до порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Таким чином, виходячи з практики з Європейського суду з прав людини, держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

За сукупністю вищевикладеного, судова колегія констатує, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 у справі № 910/8901/16, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та повинно бути виконане.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження").

За змістом ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Так, матеріалами справи підтверджується, що 08.06.2017 державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у м. Києві Федоровою Д.Д. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 54070761 з примусового виконання наказу № 910/8901/16, виданого 16.08.2016 Господарським судом міста Києва, про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на користь ТОВ "Інко-Профіт" коштів.

Отже, з моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили (аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 905/2986/16).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частинами 1, 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Законом України від 22.11.2018 № 2618-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз", на який послався державний виконавець, а саме пунктом 1, доповнено Закон України "Про трубопровідний транспорт" статтею 22 такого змісту:

"Стаття 22. Прикінцеві положення

На період тимчасової окупації Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" відкриває поточний рахунок із спеціальним режимом використання для:

1) проведення розрахунків із забезпечення виробничої, інвестиційної діяльності, діяльності щодо захисту майнових прав та законних інтересів у судах (арбітражах);

2) погашення заборгованості за договорами, укладеними до початку тимчасової окупації території України, яка підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, а також заборгованості перед бюджетом.

Поточний рахунок із спеціальним режимом використання відкривається в уповноваженому банку, визначеному Кабінетом Міністрів України за пропозицією Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". На такий рахунок зараховуються кошти, що надходять від господарської діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз", у тому числі відшкодування з бюджету.

На кошти, що знаходяться на поточному рахунку із спеціальним режимом використання, не може бути звернено стягнення за зобов`язаннями Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз".

На кошти, що обліковуються за цими рахунками, не накладається арешт, а операції за цими рахунками не підлягають зупиненню".

Також, Законом України від 22.11.2018 № 2618-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" (пунктом 2) у Законі України "Про виконавче провадження" розділ XIII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 12 такого змісту:

"12. Тимчасово, до 31 грудня 2019 року, підлягають зняттю арешти та заборони відчуження майна Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" у виконавчих провадженнях (крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, про відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, про стягнення аліментів, про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування і заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування)".

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Отже, виходячи із вищенаведених норм законодавства, судова колегія констатує, що стягувач через законодавчі обмеження не має можливості домогтися виконання рішення в порядку, який встановлений Законом України "Про виконавче провадження".

Водночас особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлено ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", частиною першою якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Статтею 2 вказаного Закону закріплено, що Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Так, у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч. 2 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").

Частиною 4 статті 4 названого Закону передбачено, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених пунктами 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що надсилання центральному органу, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не тільки не є заходом примусового виконання рішення у розумінні ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження", але й відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 34 цього Закону є самостійною підставою для зупинення здійснення виконавчих дій.

Таке тимчасове зупинення державою лише захищає боржника від примусових дій зі стягнення визначених судовим рішенням грошових коштів, але жодною мірою не звільняє/зупиняє обов`язків самої держави перед стягувачем - особою приватного права, які (обов`язки) зумовлені встановленими Законом державними гарантіями.

Відтак, слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення, як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції.

Частина 2 статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачає, що виконання рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, у разі якщо дане рішення не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Ніяких інших умов для застосування, в т.ч. визначених ч. 3 ст. 4 вказаного Закону, крім спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, вказана ч. 2 ст. 4 Закону не вимагає та не передбачає. Тобто, названа норма підлягає застосуванню саме після спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 905/2986/16 та від 19.03.2019 у справі № 13/156-10.

Отже, виходячи із правового контексту вищенаведених норм, судова колегія погоджується з доводами апелянта про те, що факт невиконання рішення суду протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є самостійною і безумовною підставою для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

При цьому Законом України від 22.11.2018 № 2618-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" жодних обмежень щодо застосування Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у частині подання необхідних документів та відомостей до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування, яке повинно вчинятися в рамках виконавчого провадження саме на стадії примусового виконання рішення суду, судовий контроль за виконанням якого покладено на суд, - не встановлено.

Беручи до уваги те, що боржником у даній справі є державне підприємство, примусове виконання судового рішення про стягнення коштів з якого відкрито 08.06.2017, колегія суддів приходить до висновку, що державний виконавець, за наявності передбаченої п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" підстави для повернення виконавчого документа стягувачу, повинен був здійснити встановлені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" заходи для виконання судового рішення у справі № 910/8901/16.

Однак матеріали справи не містять доказів того, що державним виконавцем дотримані вимоги ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", що, з врахуванням принципу обов`язковості судових рішень, свідчить про неправомірність дій державного виконавця з винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скарги ТОВ "Інко-Профіт" на дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета О.В. та скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, є обґрунтованими, а відтак вона підлягає задоволенню.

Висновки суду першої інстанції щодо неможливості застосування приписів Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" під час примусового виконання наказу суду, боржником за яким є спеціальний суб`єкт - Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз", на переконання колегії суддів, є помилковими, оскільки, як вже зазначалось у даній постанові, названий нормативно-правовий акт не містить будь-яких обмежень щодо суб`єктів його застосування. Крім того, унормований ним порядок виконання судового рішення про стягнення коштів з державного підприємства за рахунок коштів, визначених бюджетною програмою, як гарантія держави виконання остаточного судового акта, не суперечить визначеному в пп. 2 п. 2 розділу І Закону України від 22.11.2018 №2618-VІІІ, п. п. 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" порядку щодо тимчасового зняття арешту та заборони відчуження майна відповідача.

Не врахувавши викладеного, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ТОВ "Інко-Профіт" на дії державного виконавця у виконавчому провадженні ВП № 54070761 та безпідставно відмовив у її задоволенні.

Підсумовуючи вищенаведене в сукупності, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що при постановленні оскаржуваної ухвали місцевим господарським судом не було застосовано норми матеріального права, які поширюють свою дію на спірні питання в рамках судового контролю за виконанням судових рішень у господарських справах, у зв`язку з чим вказаний судовий акт не відповідає вимогам ст. ст. 236, 343 ГПК України з підстав, наведених вище, що свідчить про обґрунтованість апеляційної скарги.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення відповідно до ст. 277 ГПК України є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржувана ухвала Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України. Суд апеляційної інстанції ухвалює нове судове рішення про задоволення скарги ТОВ "Інко-Профіт" на дії державного виконавця у виконавчому провадженні ВП № 54070761.

Апеляційна скарга ТОВ "Інко-Профіт" на ухвалу Господарський суд міста Києва від 03.09.2020 підлягає задоволенню.

Судові витрати, в порядку ст. ст. 129, 344 ГПК України, покладаються на державну виконавчу службу.

Керуючись ст. 129, 255, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 277, 281-284, 343, 344 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Профіт" на ухвалу Господарського міста Києва від 03.09.2020 у справі №910/8901/16 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 у справі №910/8901/16 скасувати.

3. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Профіт" № 0307/20-1 від 03.07.2020 на дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шеремета Олександра Вікторовича задовольнити.

4. Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета Олександра Вікторовича щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 25.04.2020 у виконавчому провадженні ВП № 54070761.

5. Скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета Олександра Вікторовича про повернення виконавчого документа стягувачу від 25.04.2020 у виконавчому провадженні ВП № 54070761.

6. Стягнути з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110, ідентифікаційний код 34967593) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Профіт" (49000, м. Дніпро, вул. Юрія Кондратюка, 81, ідентифікаційний код 30775227) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду.

8. Справу №910/8901/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді А.І. Мартюк

А.Г. Майданевич

Повний текст постанови складено 28.12.2020