ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
09.12.2020Справа № 910/9597/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю помічника судді Грузького Ю.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/9597/20
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_1
про визнання поруки такою, що припинилася
Представники учасників справи :
від позивача: не з`явились;
від відповідача: не з`явились;
від третьої особи: не з`явились.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа-М" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - відповідач) про визнання поруки за Договором поруки № 150572 від 17.10.2007 такою, що припинилася.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем було в односторонньому порядку збільшено відсоткову ставку за кредитним договором, в забезпечення якого було укладено договір поруки, чим збільшено відповідальність позивача як поручителя за договором поруки. Крім того, позивач посилається на те, що відповідачем не було пред`явлено вимогу до позивача в шестимісячний строк від дати направлення на адресу позичальника вимоги про дострокове виконання основного зобов`язання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали, але не менше, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
15.07.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання з додатками в порядку усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9597/20, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, підготовче засідання призначено на 19.08.2020.
10.08.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову, зазначає, що за умовами укладеного сторонами договору поруки позивач взяв на себе зобов`язання солідарно відповідати за зобов`язаннями позичальника (як існуючих, так і тих, що можуть виникнути у майбутньому) за кредитним договором, підписанням договору поруки позивач надав свою згоду на внесення сторонами кредитного договору змін у майбутньому, які не потребують додаткового погодження з позивачем. Щодо припинення поруки, на підставі ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, у зв`язку з непред`явленням вимоги до поручителя в шестимісячний строк, відповідач зазначає, що, оскільки сторони кредитного договору погодили строки виконання позичальником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), шестимісячний строк на пред`явлення вимоги до поручителя має обраховуватись від дат несплати кожного періодичного платежу. Крім того, відповідач у відзиві просить суд розглядати справу за відсутності його представника.
Підготовче засідання, призначене на 19.08.2020, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/9597/20 призначено на 07.10.2020.
У підготовче засідання 07.10.2020 представники учасників справи не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи в судове засідання обов`язковою судом не визнавалась.
У підготовчому засіданні 07.10.2020 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 04.11.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/9597/20 призначено на 04.11.2020.
У підготовче засідання 04.11.2020 представники учасників справи не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи в судове засідання обов`язковою судом не визнавалась.
Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 09.12.2020.
У судове засідання 09.12.2020 представники учасників справи не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи в судове засідання обов`язковою судом не визнавалась.
Оскільки в матеріалах справи наявні всі необхідні докази для ухвалення рішення, а також враховуючи, що неявка представників учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.
У судовому засіданні 09.12.2020 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
17.10.2007 між Акціонерним товариством "УкрСиббанк" (далі - відповідач, банк) та ОСОБА_1 (далі - третя особа, позичальник) було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11236045000 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит в сумі 70 000,00 дол. США та сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів у терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно з Додатком № 1 до Кредитного договору, але у будь-якому випадку повернути кредит та проценти у повному обсязі не пізніше 16.10.2017, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного банком терміну (достроково), відповідно до Розділу 12 Кредитного договору.
Відповідно до п. 1.3 Кредитного договору за використання кредитних коштів у межах встановленого строку кредитування процентна ставка встановлюється в розмірі 11,5% річних (підп. 1.3.1 Кредитного договору); умовами Договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених п. 10.2 Кредитного договору (підп. 1.3.2 Кредитного договору).
У пункті 10.2 Кредитного договору сторони погодили, що протягом дії цього договору банк, відповідно до п. 1.3.1 Кредитного договору, може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення, у порядку та на умовах, визначених цим пунктом Кредитного договору.
Згідно з п. 2.1 Кредитного договору в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором банком приймається, зокрема, порука Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-М" (ідентифікаційний код: 32779294).
17.10.2007 між Акціонерним товариством "УкрСиббанк" (далі - кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа-М" (далі - позивач, поручитель) було укладено Договір поруки № 150572 (далі - Договір поруки), відповідно до пункту 1.1 якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 (далі - боржник) усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з Договору про надання споживчого кредиту №11236045000 від 17 жовтня 2007 (далі - Основний договір), укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
У пункті 1.2 Договору поруки сторони погодили, що поручителю добре відомі усі умови вищезазначеного Основного договору, зокрема: сума Основного договору - 70 000,00 (сімдесят тисяч) доларів США 00 центів. Вказана сума Основного договору дорівнює еквіваленту 353 500,00 грн за курсом НБУ на день укладення Основного договору; термін виконання основного зобов`язання - 16 жовтня 2017 року, якщо згідно з умовами Основного договору не буде застосовано інші терміни виконання такого зобов`язання; інші умови Основного договору.
За умовами пунктів 1.3, 1.4 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов`язаннями останнього за Основним договором, включаючи повернення основної суми боргу (в тому числі суми кредиту, регресу), сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами Основного договору. Відповідальність поручителя і боржника є солідарною.
Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного припинення всіх зобов`язань боржника за Основним договором (пункт 3.1 Договору поруки).
Як зазначає позивач, відповідач в односторонньому порядку систематично збільшував відсоткову ставку за Кредитним договором з 11,5 % до 23 % з 19.01.2009 та не повідомляв позичальника в установленому Кредитним договором порядку про зміну процентної ставки за Кредитним договором. Зміна позивачем процентної ставки за Кредитним договором, про що свідчить наявна у матеріалах справи Довідка-розрахунок заборгованості за кредитом на 15.07.2014, збільшує відповідальність поручителя за Договором поруки без згоди на це поручителя, що, відповідно до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України, є підставою для припинення поруки за Договором поруки.
Крім того, позивач вказує на припинення поруки на підставі ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України. Так, за твердженнями позивача, 26.06.2014 банком було направлено на адресу позичальника вимогу № 30-11/13769 від 25.06.2014 про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором, якою було змінено строк повернення кредиту згідно з Розділом 12 Кредитного договору.
У вказаній вимозі банк вимагав у позичальника усунення порушень Кредитного договору, а саме погашення простроченої заборгованості у розмірі 7 390,49 дол. США та простроченої заборгованості по процентам у розмірі 2 205,40 дол. США протягом 31 календарного дня від дати одержання цього повідомлення та повідомив, що на 32 календарний день з дати отримання вимоги, а у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги - з 41 календарного дня з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту, банк вимагав виконання позичальником зобов`язань за Кредитним договором, а саме сплатити банку заборгованість по поверненню суми кредиту в повному обсязі, сплаті нарахованих процентів, що разом становить 42 769,51 дол. США, та підлягає уточненню на дату фактичного повернення коштів.
Крім того, 26.06.2014 відповідачем було направлено на адресу позивача вимогу №30-11/13771 від 25.06.2014 про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором, в якій відповідач вимагав у позивача погасити прострочену заборгованість в розмірі 7 390,49 дол. США та прострочену заборгованість по процентам у розмірі 2 205,40 дол. США протягом 10 робочих днів з дати відправлення цього повідомлення, у випадку неусунення порушень на 11 робочий день з дня відправлення цієї вимоги банк вимагатиме виконання поручителем зобов`язань за Кредитним договором, а саме сплатити банку заборгованість по поверненню суми кредиту в повному обсязі, сплаті нарахованих процентів, що разом становить 42 769,51 дол. США, та підлягає уточненню на дату фактичного повернення коштів.
Зважаючи на те, що вимогу № 30-11/13769 про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором було направлено на адресу позичальника 26.06.2014, на думку позивача, датою виконання третьою особою зобов`язань за Кредитним договором, а саме сплати банку заборгованості по поверненню суми кредиту в повному обсязі, сплаті нарахованих процентів є 06.08.2014 (41-й день за дати відправлення вимоги).
Оскільки відповідачем було направлено позивачу вимогу про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором одночасно із направленням такої ж вимоги позичальнику, позивач вважає, що на дату звернення відповідача із вимогою до поручителя строк виконання позичальником зобов`язань за Кредитним договором не настав, відтак банк не пред`явив вимогу або позов до поручителя, в розумінні ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України.
З огляду на те, що порука припинилася, на думку позивача, з 2-х підстав, а саме у зв`язку зі збільшенням обсягу відповідальності поручителя та пропуском банку шестимісячного строку пред`явлення вимоги до поручителя, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить суд визнати поруку за Договором поруки №150572 від 17.10.2007 такою, що припинилася.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Внаслідок укладення між відповідачем та третьою особою Кредитного договору, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, у них виникли взаємні цивільні права та обов`язки.
За приписами частин 1, 2 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з частинами 1, 3 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 Цивільного кодексу України).
Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 "Припинення зобов`язання" розділу І книги п`ятої "Зобов`язальне право" Цивільного кодексу України, норми якої передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609).
Загальні умови припинення господарських зобов`язань визначено також статтею 202 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Відповідно до частин 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Тобто порука є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов`язань, а тому такі правочини щодо встановлення забезпечення матимуть юридичне значення тільки тоді, коли мають юридичну силу основні зобов`язання.
За приписами статті 559 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
Пред`явленням вимоги до поручителя є як направлення, так і вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору).
Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.
Відповідно до частини 1 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 Цивільного кодексу України).
Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 Цивільного кодексу України).
Як було вказано вище, у пункті 3.1 Договору поруки сторони погодили дію Договору поруки до повного припинення всіх зобов`язань боржника за Основним договором.
Строк дії поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов`язання поруки. Таким чином, і право кредитора, й обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Якщо порука припинилася (у тому числі й на підставі непред`явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання), інститут позовної давності не застосовується, тому що право кредитора на пред`явлення вимоги до поручителя та обов`язок поручителя відповідати перед кредитором за порушене позичальником зобов`язання припинилися.
Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов`язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором строк пред`явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов`язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов`язання в повному обсязі або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
При цьому сама лише умова договору поруки про дію поруки до повного виконання позичальником та/або поручителем своїх зобов`язань за договором не може розглядатися судом як установлення строку дії поруки; термін має визначатися календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (наприклад, після закінчення певного строку, починаючи від дати виконання зобов`язання за кредитним договором).
Суд вважає, що умова пункту 3.1 Договору поруки про те, що він діє до повного припинення всіх зобов`язань боржника за Основним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 Цивільного кодексу України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
Отже, виходячи з положень частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України, слід дійти висновку про те, що вимога до поручителя про виконання ним зобов`язання за договором поруки повинна бути пред`явлена в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.
Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.
Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/2774/17.
Пунктами 5.3, 5.5 Кредитного договору закріплено право банка вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів у порядку, встановленому розділом 12 цього договору.
У пункті 12.1 Кредитного договору сторони погодили, що відповідно до статей 525, 611 Цивільного кодексу України у випадку настання обставин, визначених у пунктах 2.3, 4.9, 5.3, 5.6, 5.8, 5.10, 8.4, 10.2, 10.14 цього Договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і неусунення позичальником порушень умов за Кредитним договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому, у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення банку чи у разі неотримання позичальником повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку.
Суд встановив, що 26.06.2014 банком було направлено на адресу позичальника вимогу № 30-11/13769 від 25.06.2014 про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором, якою було змінено строк повернення кредиту згідно з Розділом 12 Кредитного договору. У вказаній вимозі банк вимагав у позичальника усунення порушень Кредитного договору, а саме погашення простроченої заборгованості у розмірі 7 390,49 дол. США та простроченої заборгованості по процентам у розмірі 2 205,40 дол. США протягом 31 календарного дня від дати одержання цього повідомлення та повідомив, що на 32 календарний день з дати отримання вимоги, а у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги - з 41 календарного дня з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту, банк вимагав виконання позичальником зобов`язань за Кредитним договором, а саме сплатити банку заборгованість по поверненню суми кредиту в повному обсязі, сплаті нарахованих процентів, що разом становить 42 769,51 дол. США, та підлягає уточненню на дату фактичного повернення коштів.
З матеріалів справи вбачається, що вказана вимога була отримана позичальником ( ОСОБА_1 ) 07.07.2014, що підтверджується належним чином засвідченою копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0407022371102.
Разом з тим, рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 27.06.2017 у справі №592/4422/15-ц (провадження № 2/592/875/17), яке набрало законної сили 21.08.2017, про що міститься відповідна відмітка у вказаному рішенні та підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, було частково задоволено позовні вимоги Акціонерного товариства "УкрСиббанк" та стягнуто з ОСОБА_1 48 180,84 дол. США. заборгованості за Кредитним договором, 104 738,73 грн заборгованості по пені, з яких: 40 564,11 дол. США. заборгованості за кредитом, 7 616,73 дол. США. заборгованості за процентами, 73 321 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 31 417,53 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.
При цьому, у вказаному судовому рішенні було встановлено, що рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 18.05.2017 у справі № 592/249/17 (провадження № 2/592/582/17) правовідносини за Договором поруки від 17.10.2007 року № 150569, укладеним між відповідачем та іншим поручителем за Кредитним договором ( ОСОБА_2 ), визнано припиненими, у зв`язку з чим суд відмовив в позові щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором з ОСОБА_2 .
Отже, банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України та положень Кредитного договору, змінивши на власний розсуд умови основного зобов`язання щодо строку дії Кредитного договору та періодичності платежів, а відтак строк виконання зобов`язань - як основного, так і акцесорних - є таким, що настав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").
З огляду на вищенаведене, доводи відповідача стосовно того, що оскільки сторони Кредитного договору погодили строки виконання позичальником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), шестимісячний строк на пред`явлення вимоги до поручителя має обраховуватись від дат несплати кожного періодичного платежу, суд вважає безпідставними, оскільки банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України та положень Кредитного договору, змінивши на власний розсуд умови основного зобов`язання щодо строку дії договору та періодичності платежів та рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 27.06.2017 у справі №592/4422/15-ц (провадження № 2/592/875/17), яке набрало законної сили 21.08.2017, про стягнення заборгованості за Кредитним договором засвідчено такі зміни.
Зважаючи на встановлені обставин, суд вважає, що відповідачем було пропущено строк, передбачений ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, для реалізації свого права на поруку, а тому дійшов висновку, що порука у спірних правовідносинах є припиненою.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Припинення правовідношення є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті.
Судом враховано, що звернення позивача до суду з позовом про визнання поруки припиненою зумовлено наявністю порушеного права позивача, в зв`язку з існуванням оспорюваного Договору поруки.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує щодо викладених у позовній заяві обставин, з якими пов`язується припинення поруки позивача за Договором поруки.
Встановлення судом обставин щодо припинення поруки, на підставі ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, є самостійною та достатньою підставою для задоволення цього позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Тобто закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких інших умов основного договору.
Згода поручителя може бути висловлена у будь-якій формі, зокрема, й письмового повідомлення, додаткової угоди тощо.
У разі, якщо в договорі поруки передбачена, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору є результатом досягнення певної домовленості між сторонами (банком і поручителем), а отже, поручитель дав згоду на зміну у майбутньому основного зобов`язання.
Аналогічні правові висновки щодо застосування частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 у справі № 755/18438/16-ц, у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 17 лютого 2020 у справі № 757/4111/13-ц.
Згідно з п. 2.1 Договору поруки кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови Основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг, відповідальності Поручителя. Під "згодою поручителя" сторони розуміють візування поручителем змін до Основного договору (шляхом проставлення підпису уповноваженої особи та печатки поручителя, якщо останній є юридичною особою, та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього Договору щодо внесених відповідних змін.
З матеріалів справи вбачається, що 17.10.2007 між відповідачем та третьою особою було укладено Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, відповідно до якої сторони доповнили п. 5.2 Кредитного договору абзацом наступного змісту, а саме "у випадку настання обставин, передбачених пунктами а, б пункту 5.2 Договору - процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно до п. 1.3.1 Договору".
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що 19.02.2008 (тобто після укладення Кредитного договору) ним було направлено позичальнику повідомлення № 101235 про запровадження з 12.03.2008 нової системи нарахування процентів за користування кредитом.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження надання згоди поручителем на збільшення процентної ставки за Кредитним договором, висловленої в порядку п. 2.1 Договору поруки, відтак посилання відповідача на те, що за умовами укладеного сторонами Договору поруки позивач взяв на себе зобов`язання солідарно відповідати за зобов`язаннями позичальника (як існуючих, так і тих, що можуть виникнути у майбутньому) за Кредитним договором, підписанням Договору поруки позивач надав свою згоду на вчинення сторонами Кредитного договору змін у майбутньому, які не потребують додаткового погодження з позивачем, як і укладення додаткової угоди до Кредитного договору в день укладення Кредитного договору, є безпідставними.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування сторін судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак суд дійшов висновку про необхідність визнання поруки позивача за Договором поруки № 150572 від 17.10.2007 такою, що припинилася.
Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати такою, що припинилася поруку Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-М" (Україна, 40016, Сумська обл., м. Суми, вул. Чапаєва, буд. 14 А; ідентифікаційний код: 32779294) за Договором поруки № 150572 від 17.10.2007, що укладений між Акціонерним товариством "УкрСиббанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа-М".
3. Стягнути з Акціонерного товариства "УкрСиббанк" (Україна, 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 2/12; ідентифікаційний код: 09807750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-М" (Україна, 40016, Сумська обл., м. Суми, вул. Чапаєва, буд. 14 А; ідентифікаційний код: 32779294) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 28.12.2020
Суддя О.В. Нечай
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 09.12.2020 |
Оприлюднено | 29.12.2020 |
Номер документу | 93871619 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Нечай О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні