Рішення

від 17.12.2020 по справі 920/1162/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.12.2020 Справа № 920/1162/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Галашан І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/1162/19 в порядку загального позовного провадження

за позовом: керівника Роменської місцевої прокуратури Сумської області (вул. Соборна, 43, м. Ромни, Сумська область, 42000, email: romny.prok@pso.gp.gov.ua) в інтересах держави в особі позивача: Пустовійтівської сільської ради Роменського району Сумської області (вул. Центральна, 69А, с. Пустовійтівка, Роменський район, Сумська область, 42020, код 04388981, email: pustovitivka2011@ukr.net),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Есканда , ( вул. Сумська, 97-А, м. Ромни, Сумська область, 42004, код 39147514, email: eskanda@meta.ua),

про стягнення 511 282,82 грн,

за участю представників учасників справи:

прокурор: Вортоломей І.Г. згідно посвідчення від 25.05.2020 № 056949,

позивач: не з`явився,

відповідач: Лобанов М.Б. за довіреністю від 01.02.2020 б/н.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Сумської області звернувся керівник Роменської місцевої прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі позивача - Пустовійтівської сільської ради Роменського району Сумської області з позовною заявою від 19.11.2019 № 33-11568вих-19 до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Есканда , відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 511 282,82 грн безпідставно збережених коштів, а також покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокуратура посилається на те, що відповідачем використовується земельна ділянка загальною площею 0,6731 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 5924187900:07:022:0050, на території Пустовійтівської сільської ради Роменського району Сумської області, без оформлення правовстановлюючих документів, без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України.

У позовній заяві прокурором наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з судового збору в сумі 7 669,24 грн.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Ухвалою від 25.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/1162/19 та призначено підготовче засідання на 18.12.2020, 11:00.

18.12.2019 відповідач подав відзив на позов від 17.12.2019 б/н (вх. № 10421 від 18.12.2019), відповідно до якого проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що відповідач неодноразово звертався до позивача з листами щодо укладення договору оренди вищезазначеної земельної ділянки, та вважає представництво інтересів держави прокурором у даній справі необґрунтованим. Крім наведеного відповідач зазначає про сплату ним земельного податку за користування земельною ділянкою.

Ухвалою від 18.12.2019 у справі № 920/1162/19 судом постановлено, зокрема, продовжити строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкласти підготовче засідання на 04.02.2020, 10:00.

17.01.2020 прокурором подано клопотання від 17.01.2020 № 33-222вих-20 про витребування доказів у Роменського управління ГУДПС у Сумській області, а саме:

- інформацію, чи являється ТОВ Есканда№ (код ЄДРПОУ 39147514) платником земельного податку або орендної плати за землю;

- з якого часу, на якій підставі (договір купівлі-продажу, договір оренди земельної ділянки) та в якому розмірі здійснювалися нарахування земельного податку (орендна плата за землю) на земельну ділянку площею 0,6731 га за адресою: Сумська область, АДРЕСА_1, за 2017, 2018, 2019 роки;

- в якому розмірі ТОВ Есканда сплачувала земельний податок орендна лата землю) у 2017, 2018, 2019 роках;

- докази сплати ТОВ Есканда земельного податку (орендна плата за землю) на земельну ділянку площею 0,6731 га у відповідному розмірі за 2017, 2018, 2019 роки;

- належним чином завірену копію податкової декларації зі сплати за землю ТОВ Есканда за 2017, 2018, 2019 роки.

Також прокурором подано до суду відповідь на відзив від 17.01.2020 № 33-224вих-20, в якому заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд задовольнити позов та зазначає про належне обгрунтування прокурором підстав звернення до суду з даним позовом у зв`язку з порушенням відповідачем інтересів держави.

У відповіді на відзив від 03.02.2020 № 69-02/35 позивач зазначає про обгрунтованість позовних вимог прокурора та про відсутність достатньої кількості бюджетного фінансування для сплати судового збору і у зв`язку з цим неможливості самостійного звернення до суду з даним позовом.

Судовою ухвалою від 04.02.2020 у цій справі постановлено, зокрема, задовольнити клопотання прокурора від 17.01.2020 № 33-222вих-20 про витребування доказів; відкласти підготовче засідання на 25.02.2020, 10:30; витребувати у Роменського управління ГУДПС у Сумській області наступні докази:

- інформацію, чи являється ТОВ Есканда (код ЄДРПОУ 39147514 платником земельного податку або орендної плати за землю;

- з якого часу, на якій підставі (договір купівлі-продажу, договір оренди земельної ділянки) та в якому розмірі здійснювалися нарахування земельного податку (орендна плата за землю) на земельну ділянку площею 0,6731 га за адресою: Сумська область, АДРЕСА_1, за 2017, 2018, 2019 роки;

- в якому розмірі ТОВ Есканда сплачувала земельний податок (орендна плата за землю) у 2017, 2018, 2019 роках;

- докази сплати ТОВ Есканда земельного податку (орендна плата за землю) на земельну ділянку площею 0,6731 га у відповідному розмірі за 2017, 2018, 2019 роки;

- належним чином завірену копію податкової декларації зі сплати за землю ТОВ Есканда за 2017, 2018, 2019 роки.

Ухвалою від 25.02.2020 у справі № 920/1162/19 постановлено повторно витребувати вищезазначені документи у Роменського управління ГУДПС у Сумській області; провадження у справі № 920/1162/19 зупинити до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у справі № 912/2385/18 Великою Палатою Верховного Суду.

16.03.2020 від ГУДПС у Сумській області надійшли витребувані судом документи.

03.08.2020 керівником Роменської місцевої прокуратуру подано до суду клопотання від 27.07.2020 № 33-3743вих-20 про поновлення провадження у справі № 920/1162/19 у зв`язку із винесенням постанови Великою Палатою Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Суддя Джепа Ю.А. перебувала у відпустці з 03.03.2020 по 14.08.2020 .

Ухвалою суду від 17.08.2020 у справі № 920/1162/19 постановлено задовольнити клопотання прокурора від 27.07.2020 № 33-3743вих-20; поновити провадження у справі № 920/1162/19 та призначити підготовче засідання на 01.10.2020, 10:30.

01.10.2020 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв`язку із лікарняним судді Джепи Ю.А., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

Відповідно частини тринадцятої статті 32 Господарського процесуального кодексу України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Враховуючи факт закриття лікарняного листа, вихід на роботу судді Джепи Ю.А. та положення частини тринадцятої статті 32 ГПК України, суд ухвалою від 09.10.2020 призначив підготовче засідання у справі № 920/1162/19 на 28.10.2020, 10:00.

В підготовчому засіданні 28.10.2020 відповідно до приписів частини п`ятої статті 183 та частини п`ятої статті 233 ГПК України, судом оголошено протокольну ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 12.11.2020,10:00.

Ухвалою від 30.10.2020 у справі № 920/1162/19 судом повідомлено позивача про дату, час та місце проведення підготовчого засідання, призначеного на 12.11.2020, 10:00.

12.11.2020 прокурором подано до суду додаткові пояснення від 12.11.2020 № 33-5266вих-20, де останній просить суд задовольнити позов та наводить обгрунтування підстав звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах держави в особі позивача у відповідності до статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України Про прокуратуру .

У відзиві від 17.12.2019 б/н (вх. № 10421 від 18.12.2019) відповідачем наведено клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з відсутністю та необгрунтованістю підстав представництва прокурором інтересів держави.

Під час виготовлення повного тексту цієї ухвали до суду від представника відповідача надійшла заява від 12.11.2020 б/н (вх. № 3439к/20 від 12.11.2020) про залишення позову без розгляду з тих самих підстав, що викладені відповідачем у відзиві на позов, а також з огляду на зазначення прокурором причини не звернення позивача до суду у зв`язку з відсутністю бюджетних коштів на сплату судового збору, але не зазначенням про звернення у 2018 році прокуратурою до суду з аналогічним позовом, після чого прокуратура не здійснювала жодних заходів, що є також бездіяльністю держаного органу.

Частиною третьою статті 185 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу від 12.11.2020, відповідно до якої відмовлено у задоволенні клопотань відповідача про залишення позову без розгляду у зв`язку з відсутністю підстав представництва прокурором інтересів держави; закрито підготовче провадження у справі № 920/1162/19 та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.12.2020, 10:30.

Прокурор у справі в судове засідання по суті 17.12.2020 з`явився, усно зазначив, що підтримує заявлені ним позовні вимоги та наполягає на їх задоволенні судом.

Представник позивача в судове засідання по суті не з`явився, про дату, час та місце судового слухання справи повідомлений судом належним чином 11.12.2020, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, повернуте на адресу суду відділенням поштового зв`язку.

Представник відповідача в судовому засіданні по суті зазначив, що проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання вимог статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у цій справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

У судовому засіданні 17.12.2020 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Щодо обґрунтування підстав для звернення прокурором до суду та порушення інтересів держави.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Підстави для звернення до суду прокурора визначені у частини третій статті 23 Закону України Про прокуратуру , відповідно до норм якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Таким чином, інтереси держави (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декількох населених пунктів).

Частиною четвертою статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13, 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах є Пустовійтівська сільська рада Роменського району Сумської області, оскільки відповідно до статті 29 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Крім того, згідно статей 140, 142 Конституції України та статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення гарантується Державою. Держава бере участь у формуванні доходів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.

У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 1-1/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття орган уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження визначено, як орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи.

Вказана правова позиція кореспондується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 4/166 Б .

Згідно із вимогами частини першої статті 13 та частини першої статті 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охорони держави.

Статтею 142 Конституції України та статтями 16, 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно пункту 19 частини першої статті 64 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду бюджету міст обласного значення належить податок на майно, до складу якого за приписами статті 14.1.147 Податкового кодексу України входить плата за землю, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Частиною першою статті 96 Земельного кодексу України визначено, що землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Прокурор у позовній заяві зазначає, що відповідач користується земельною ділянкою по АДРЕСА_1 загальною площею 0,6731 га без укладення договору оренди землі, у зв`язку з чим значні грошові кошти від сплати орендної плати не отримує бюджет Пустовійтівської сільської ради.

Неповернення Пустовійтівській сільській раді безпідставно збережених коштів за користування вказаною земельною ділянкою порушує інтереси територіальної громади в особі Пустовійтівської сільської ради в частині можливості ефективного використання права комунальної власності та неотримання місцевим бюджетом відповідного доходу, який може бути використаний для задоволення нагальних потреб територіальної громади.

Таким чином, у відповідності до положень пункту а частини другої статті 83 Земельного кодексу України земельна ділянка по АДРЕСА_1 належить територіальній громаді Пустовійтівській сільській раді на праві комунальної власності, що також, підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 186862600 від 30.10.2019.

Звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання при використанні спірних земельних ділянок, у тому числі повноти нарахування та сплати обов`язкових платежів за їх використання, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав користувачів.

Спірні правовідносини пов`язані зі сферою формування та виконання місцевого бюджету, до якого мають своєчасно та в повному обсязі надходити кошти від використання земельної ділянки, що безпосередньо стосується прав та економічних інтересів територіальної громади Пустовійтівської сільської ради.

Пустовійтівська сільська рада відповідно до вимог пунктів 3, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності та частини першої статті 122 Земельного кодексу України є органом, який від імені територіальної громади здійснює права власника щодо спірної земельної ділянки.

Крім того, відповідно до вимог статей 2, 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до приписів частини п`ятої статті 16 цього ж Закону від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно статей 26, 33 Закону України Про місцеве самоврядування і Україні та статті 12 Земельного кодексу України до компетенції сільських, селищних, міських рад, та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охоронною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною п`ятою статті 60 цього ж Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

При цьому, враховуючи вимоги статті 19 Конституції України, територіальна громада як власник спірної земельної ділянки делегує Пустовійтівській сільській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Відповідач протягом тривалого час ухиляється від виконання покладеного на нього законом обов`язку укласти з органом місцевого самоврядування договору оренди землі, чим порушує права територіальної громади і у спірних правовідносинах інтереси держави та позивача, який представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, повністю збігаються.

Факт протиправного та безоплатного використання земель комунальної власності порушує інтереси територіальної громади в особі Пустовійтівської сільської ради, як їх власника щодо реалізації передбаченого частиною першою статі 319 ЦК України права вільно, у встановленому законом порядку, розпоряджатися ними через уповноважений орган місцевого самоврядування.

Також, безоплатне використання землі ослаблює економічні основи територіальної громади в особі Пустовійтівської сільської ради, що потребує прокурорського реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.

Разом з цим, протягом тривалого часу Пустовійтівської сільською радою, як представницьким органом територіальної громади, не вживаються заходи по захисту її майнових прав та інтересів щодо наповнення місцевого бюджету за рахунок коштів плати за землю.

Вищевикладене свідчить про бездіяльність Пустовійтівської сільської ради Роменського району щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Есканда безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

До теперішнього часу Пустовійтівська сільська рада Роменського району не звернулася до суду з позовною заявою та не вжила інших відповідних заходів щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Есканда недоотриманої орендної плати за землю на загальну суму 511282,82 грн., що призвело до ненадходження значних коштів до місцевого бюджету територіальної громади.

Бездіяльність Пустовійтівської сільської ради зі звернення до суду з відповідним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Есканда свідчить про неналежне здійснення сільською радою захисту інтересів громади в сфері залучення коштів плати за землю до бюджету та є підставою для представництва прокуратурою в суді інтересів територіальної громади.

Економічна ситуація, що склалась на цей час у державі, обумовлює необхідність збільшення надходжень до бюджету, в тому числі в сфері земельних відносин, реалізації заходів щодо економного та раціонального використання економічних ресурсів держави, зокрема, природного ресурсу землі.

Вказані обставини свідчать про неналежне здійснення Пустовійтівської сільською радою Роменського району захисту порушених інтересів держави в особі територіальної громади, та про наявність передбачених часиною третьою статті 23 Закону України Про прокуратуру підстав для їх представництва.

Отже підставою для представництва місцевою прокуратурою інтересів держави у даному випадку в суді є та обставина, що порушено інтереси держави в особі Пустовійтівської сільської рали Роменського району щодо реалізації прав законного власника та розпорядника спірної земельної ділянки, отримання від неї корисних властивостей тощо.

Таким чином, з огляду на предмет та підстави заявленого позову, прокурором належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах відповідно до статті 23 Закону України Про прокуратуру .

Крім того, Роменською місцевою прокуратурою в порядку статті 23 Закону України Про прокуратуру попередньо до пред`явлення позовної заяви до суду надіслано лист, яким проінформовано про представництво прокурором інтересів держави у вказаних правовідносинах.

Щодо позовних вимог суд зазначає наступне.

Роменською місцевою прокуратурою при вивчено питання законності використання земель на території Пустовійтівської сільської ради встановлено факт використання земельної ділянки по АДРЕСА_1 без належного оформлення права власності (користування) нею.

Судом встановлено, що у комунальній власності Пустовійтівської сільської ради знаходиться земельна ділянка 0,6731 га за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5924187900:07:022:0050) .

26.11.2014 між Пустовійтівською сільською радою (орендодавець) та гр. ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, строком на 5 років.

Договір зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.11.2014 за № 7865572.

Відповідно до умов пунктів 2, 5, 9 договору загальна площа земельної ділянки становить 0,6731 га, на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 792 642,56 грн, орендна плата за перший рік вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі, що складає 23 779,28 грн на рік, по 1/12 частини річної орендної плати щомісячно. Річна орендна плата після закінчення першого року використання орендованої земельної ділянки вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 12 % від грошової оцінки землі, що складає 95 117,10 грн на рік, по 1/12 частини річної орендної плати щомісячно.

Додатковою угодою від 27.11.2015 до договору внесені зміни, відповідно до яких річна орендна плата після закінчення перших двох років, а саме з 26.11.2016 використання орендованої земельної ділянки вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки землі, що складає 95 117,10 грн на рік.

18.01.2016 між гр. ОСОБА_1 та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю Есканда укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме нежитлової будівлі (КПП автобусне) загальною площею 178,6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

06.09.2016 рішенням сьомого скликання двадцятої сесії Пустовійтівської сільської ради Роменського району надано дозвіл відповідачеві для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговувань будівель торгівлі орієнтовною площею 0,6731 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на території Пустовійтівської сільської ради Роменського району.

30.11.2016 Пустовійтівською сільською радою Роменського району на сьомому скликанні чотирнадцятої сесії прийнято рішення про припинення дії договору від 26.11.2014 оренди земельної ділянки, наданої ОСОБА_1 .

Рішенням Роменського міськрайонного суду від 03.05.2017 у справі № 585/841/17 у задоволенні позову гр. ОСОБА_2 в інтересах гр. ОСОБА_1 до Пустовійтівської сільської ради Роменського району, третя особа: ТОВ Есканда про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов`язання вчинити дії відмовлено, оскільки дане питання врегульовано чинним законодавством і договір оренди землі з гр. ОСОБА_1 вважається припиненим в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, що прямо передбачено чинним законодавством. При цьому, у рішенні суд зазначив, що згідно довідки Роменської ОДШ ГУДФС у Сумській області від 12.01.2017 № 10 платник податків гр. ОСОБА_1 станом на 12.01.2017 не має заборгованості зі сплати податків, зборів та платежів.

Відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 14.11.2019 встановлено, що на земельній ділянці площею 0,6731 га (кадастровий номер 5924187900:07:022:0050) по АДРЕСА_1 розміщені об`єкти нерухомого майна (будівля) відповідача, а земельна ділянка використовується останнім без оформлення правовстановлюючих документів, без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до статтей 125, 126 Земельного кодексу України.

Частинами першою, другою статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Пунктом є) частини першої статті 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Відповідно частини третьої статті 7 Закону України Про оренду землі до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Абзацом 7 частини першої статті 31 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Згідно статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, виходячи із вищенаведених норм законодавства, у разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна право користування земельною ділянкою припиняється і до набувача цього майна, розташованого на земельній ділянці, переходять ті права на відповідну земельну ділянку, які належали відчужувачу - права власності або права користування.

Крім того, як свідчать матеріали справи, позивачем неодноразово направлялися відповідачеві листи щодо необхідності укласти договір оренди на земельну ділянку під об`єктами нерухомості, що належать відповідачу на праві власності (листи № 167-02/35/ від 24.05.2016, № 226-02/35 від 05.04.2017). Проте, відповідач продовжує використовувати вищезазначену земельну ділянку комунальної власності без оформлення договору оренди та сплати відповідних платежів.

Плата за землю - це місцевий податок в складі податку на нерухоме майно, вона є обов`язковою до запровадження сільськими, селищними, міськими радами та радами об`єднаних територіальних громад і в повному обсязі зараховується до відповідних місцевих бюджетів.

Податковий кодекс України регулює справляння плати за землю лише у двох її формах - земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Власники земельних ділянок, власники земельних часток (паїв) та постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки.

Відносини, пов`язані з орендою земельних ділянок, розташованих на території України, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі , іншими нормативно-правовими актами, а також договором оренди землі.

Згідно частини першої статті 206 Земельного кодексу України, статті 270 Податкового кодексу України використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендодавцями земельних ділянок є їх власники (громадяни і юридичні особи або уповноважені ними особи), а також відповідні органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади в межах своїх повноважень (стаття 4 Закону України Про оренду землі ).

Якщо орендодавцем земельної ділянки є юридична чи фізична особа - її власник, то він є платником земельного податку до бюджету. У такому випадку орендар сплачує орендну плату, встановлену договором оренди землі, на рахунок власника.

Коли орендодавцем земельної ділянки виступає відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, то орендар самостійно сплачує орендну плату за землю до бюджету і граничний розмір такої плати (як нижня так і верхня межа) регламентується пунктом 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Отже, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності згідно з нормами ПКУ є однією із форм плати за землю в складі податку на майно, що належить до переліку місцевих податків, і справляється відповідно до статті 288 цього Кодексу.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об`єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Платниками орендної плати за землі державної та комунальної власності є суб`єкти господарювання, що уклали з відповідним органом місцевого самоврядування (сільською, селищною, міською радою) або органом виконавчої влади договір оренди земельної ділянки.

Статтею 290 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю.

Оскільки у відповідача податкове зобов`язання зі сплати земельного податку або орендної плати не було визначено у відповідності до вищезазначених норм в силу відсутності укладеного та зареєстрованого з органом місцевого самоврядування договору оренди землі, то кошти, які відповідач вважає сплатою ним земельного податку, не враховуються судом при визначення розміру недоотриманих позивачем доходів за період з 01.01.2017 по 31.10.2019, оскільки вони сплачені на власний розсуд без належної на те підстави та оформлення відповідного податкового зобов`язання та без укладення позивачем договору оренди земельної ділянки в установленому законодавством порядку.

Згідно статей 1, 2 Земельного кодексу України, статей 13,14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави та є об`єктом права власності українського народу, від імені якого це право здійснюють органи влади і органи місцевого самоврядування, а земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Пунктом б частини першої статті 80 Земельного кодексу України визначено, що суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування на землі комунальної власності.

Згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У зв`язку з цим, розрахунок безпідставно збережених відповідачем коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів проведено позивачем виходячи з розмірів нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Так, відповідно до розрахунку позивача визначено, що розмір орендної плати в місяць, який підлягав сплаті відповідачем за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 становив 15 037,73 грн, який складається з нормативної грошової оцінки - 1 503 772,71 грн, ставки річної орендної плати - 12,00 %, коефіцієнту розміру земельної ділянки - 1,897.

За період з 01.01.2018 по 31.12.2018 розмір орендної плати в місяць, який підлягав сплаті відповідачем становив - 15 037,73 грн, який складається з нормативної грошової оцінки - 1 503 772,71 грн, ставки річної орендної плати - 12,00 %, коефіцієнту розміру земельної ділянки - 1,897.

За період з 01.01.2019 по 31.10.2019 розмір орендної плати в місяць, який підлягав сплаті відповідачем становив - 15 037,73 грн, який складається з нормативної грошової оцінки - 1 503 772,71 грн, ставки річної орендної плати - 12,00 %, коефіцієнту розміру земельної ділянки - 1,897.

Отже, за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 (за 12 місяців) розмір недоотриманих місцевим бюджетом доходів склав 180 452,73 грн.

За період з 01.01.2018 по 31.12.2018 (за 12 місяців) розмір недоотриманих місцевим бюджетом доходів склав 180 452,73 грн.

За період з 01.01.2019 по 31.10.2019 (за 10 місяців) розмір недоотриманих місцевим бюджетом доходів склав 150 377,30 грн.

Таким чином, як зазначає прокурор, загальний розмір недоотриманих доходів за період з 01.01.2017 по 31.10.2019, які підлягають стягненню з відповідача складає 511 282,82 грн.

Проте, судом перевірено здійснений позивачем розрахунок недоотриманих доходів за період з 01.01.2017 по 31.10.2019, які підлягають стягненню з відповідача, та встановлено, що при здійсненні зазначеного розрахунку позивачем допущено арифметичну помилку, і відповідно до розрахунку сума недоотриманих доходів за період з 01.01.2017 по 31.10.2019, які підлягають стягненню з відповідача, складає 511 282,76 грн.

Згідно з частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до статті 1214 ЦК України відповідач міг дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави, з моменту набуття права власності на об`єкти нерухомості, що розташовані на земельній ділянці за вищевказаною адресою.

З аналізу змісту норм статей 1212-1214 ЦК України, випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

У даному разі наявні усі три вказані ознаки.

Відповідач дійсно зберіг (заощадили) у себе майно (кошти), у вигляді орендної плати, що мала бути сплачена за володіння і користування земельною ділянкою (землі промисловості) по вул. Сумській, 97-А у м. Ромни, площею 0,6731 га.

Слід зауважити, що збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю (КПП автобусне) по вул. Сумській, 97-А, у м. Ромни.

Вказане є проявом правової природи нерухомого майна. Набуте право власності відповідачем на нежитлову будівлю будучи згідно статті 181 ЦК України нерухомим майном (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення) є органічно і нерозривно пов`язаним з цією земельною ділянкою. Тому визнання за відповідачем права власності на будівлю автоматично призвело до фактичного набуття ним і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.

Відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

Правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно статті 206 ЗК України, пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно в даному випадку відсутні. Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю тощо.

Відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача. У відповідності до положень пункту а частини другої статті 83 ЗК України земельна ділянка по вул. Сумській, 97-А у м. Ромни належить позивачу на праві комунальної власності.

Згідно ст. 206 ЗК України, пп. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм передбачених статтями 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

За допомогою цих норм навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Так, пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини Федоренко проти України від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У даних правовідносинах неотриманні Пустовійтівською сільською радою кошти від оренди землі підпадають під визначення Європейським судом з прав людини виправданого очікування щодо отримання можливості ефективного використання права комунальної власності територіальної громади.

Як вже зазначалось вище, норми статті 1212-1214 ЦК України регламентують кондикційне зобов`язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Тобто, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Такий висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (п. 82 постанови).

Вищенаведені висновки викладені також у правових позиціях Великої Палати Верховного Суду в аналогічній справі.

Верховний Суд при розгляді справи № 922/391/18 у постанові від 11.02.2019 сформував правову позицію, відповідно до якої стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені повинне здійснюватися на підставі статей 1212, 1214 ЦК України.

Отже, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшено вартість власного майна, а Пустовійтівською сільською радою (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто, має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок Пустовійтівської сільської ради Роменського району.

Беручи до уваги, що до теперішнього часу відповідач користується вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України та правової позиції Верховного Суду ТОВ Есканда зобов`язана повернути Пустовійтівській сільській раді кошти, які товариство зберегло у вигляді несплаченої орендної плати.

Відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Крім вищевказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду до аналогічних правових висновків в тотожних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постановах від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 та № 922/5468/14, а також Вищий господарський суд України у постановах від 21.07.2016 у справі № 922/208/15, від 12.01.2017 у справі № 922/51/15, від 04.11.2017 у справі № 922/210/15.

Суд не покладає в основу висновків у даній справі посилання відповідача на встановлення судами першої та апеляційної інстанції в справі № 920/598/17 недійсним рішення Пустовійтівської сільської ради Роменського району Сумської області від 07.06.2017 щодо відмови ТОВ "Есканда" у викупі спірної земельної ділянки, оскільки право цього Товариства на відповідний викуп не виключає обов`язку до викупу та набуття права власності на неї оформити належним чином відносини щодо користування земельною ділянкою, зокрема, укласти договір оренди, та сплачувати кошти за відповідне користування до бюджету.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги керівника Роменської місцевої прокуратури підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача недоотриманих доходів за період з 01.01.2017 по 31.10.2019 в сумі 511 282,76 грн, а в іншій частини щодо стягнення з відповідача 0,06 грн суд відмовляє у зв`язку із арифметичною помилкою при нарахуванні.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судовий збір в сумі 7 669,24 грн покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 185, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Есканда (вул. Сумська, 97-А, м. Ромни, Сумська область, 42004, код 39147514) на користь Пустовійтівської сільської ради Роменського району Сумської області (вул. Центральна, 69А, с. Пустовійтівка, Роменський район, Сумська область, 42020, код 04388981) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 511 282,76 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Есканда (вул. Сумська, 97-А, м. Ромни, Сумська область, 42004, код 39147514) на користь Сумської обласної прокуратури (вул. Герасима Кондратьєва, 33, код 03527891, р/р 35214005002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) витрати по сплаті судового збору (пропорційно 1,5 %) в сумі 7 669,24 грн.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 28 грудня 2020 року.

Суддя Ю.А. Джепа