Рішення

від 02.12.2020 по справі 200/8273/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2020 р. Справа№200/8273/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Маріупольської міської ради (далі - відповідач), відповідно до якого просить суд:

- рішення Маріупольської міської ради № 7\44-4333 від 05.09.2019р. про відмову у наданні мені дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва, розташованої по АДРЕСА_1 - визнати протиправним та скасувати.

- зобов`язати Маріупольську міську раду надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва, розташованої по АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовані, серед іншого, тим, що вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу встановлено ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Вказує, що у сіпрному рішенні відповідач посилається на висновок до проекту рішення Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради, відповідно до якого згідно з генеральним планом Маріуполя прошена земельна ділянка розташована на території адміністративних, ділових, фінансових установ та установ культури. Наміри замовника не відповідають дозволеним видам використання території згідно генерального плану м. Маріуполя.

Проте, позивач зазначає, що як видно з Плану зонування м. Маріуполя, спірна земельна ділянка знаходиться у зоні Ж-1, що означає зона садибної будівлі. Жодних адміністративних, ділових, фінансових установ або установ культури у цієї зоні не розташовано.

Вважає спірне рішення, яким відмовлено у задоволенні його заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Вважає, що належним способом захисту окрім скасування спірного рішення є зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки.

Відповідач проти позову заперечує, надав відзив на позов, відповідно до якого, серед іншого, зазначає про те, що зазначена земельна ділянка розташована на території адміністративних, громадських, ділових, фінансових установ та установ культури.

Згідно з висновком Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради № 30.5/36805 від 30.08.2019 року, вонаа розташована на території адміністративних, громадських, ділових, фінансових установ та установ культури.

Вказане вбачається з доданих викопіювань з генерального плану.

Вказує, що виходячи зі змісту заяви ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, вбачається, що цільовим призначенням земельної ділянки є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Отже, мова не йде про побудову адміністративних, громадських, ділових, фінансових установ та установ культури, що у свою чергу є невідповідністю містобудівній документації.

Відповідач вказує, що задовольняючи вимоги позивача у частині зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, суд фактично підмінив би собою орган місцевого самоврядування, до виключної компетенції якого належить розпорядження земельними ділянками комунальної форми власності відповідних територіальних громад і співставлення відповідності їх місця розташування з вимогами законів, прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, генеральними планами населених пунктів та іншої містобудівної документації.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність задоволенню не підлягають.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року було закрито підготовче провадження у справі № 200/8273/20-а та призначити справу до судового розгляду по суті на 16 листопада 2020 року..

Представники сторін у призначене судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду даної справи.

Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів та прийняти дане рішення у порядку письмового провадження.

З матеріалів справи, судом встановлено, що текст спірного рішення позивачем отримано лише після звернення його представника до відповідача з адвокатським запитом № 43 від 03.08.2020 року та отримання відповіді відповідача на нього 05.08.2020 року.

Отже, позивачем не пропущено строки звернення до суду з даним позовом, встановлені ст. 122 КАС України.

Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Суд застосовує норми матеріального права в редакції станом на момент прийняття спірного рішення відповідачем - 05.09.2019 року.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України (далі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Пунктом "б" статті 12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:...передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 2 зазначеної статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пункт в ч. 3 ст. 116 ЗК України встановлює, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 121 ЗК України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) […] в містах - не більше 0,10 гектара.

Частиною 6 ст. 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для […] будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) […] подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки […].

Абзац 1 частини 7 ст. 118 ЗК України закріплює, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні […] .

З матеріалів справи судом встановлено, що 24.05.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1 Га, яка розташована за адресою: м. Маріуполь, вул. Рівнинна, навпроти будинку 48Б за вул. Київською в Лівобережному районі міста.

За результатами розгляду вказаної заяви Маріупольською міською радою було прийнято рішення № 7/44-4333 від 05.09.2019 р., згідно з пунктом 1 якого було відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1 га, яка розташована за адресою: м. Маріуполь, вул. Рівнинна, навпроти будинку 48-Б за вул. Київською в Лівобережному районі міста.

У вказаному рішенні зазначено про те, що згідно із висновком Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради № 30.5/36805 від 30.08.2019 року, зазначено, що відповідно до генерального плану м. Маріуполя прошена земельна ділянка розташована на території адміністративних, громадських, ділових, фінансових установ та установ культури. Наміри замовника не відповідають дозволеним видам використання території згідно генерального плану м. Маріуполя.

Відповідно до ч.2 ст.26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (далі - Закон № 3038), суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону № 3038, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Стаття 31 Закону № 3038 передбачає, що проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.

Частина З ст. 24 Закону № 3038 встановлює, що у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Згідно ст. 118 ЗК України, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Запитувана позивачем ділянка є вільною та відноситься до земель комунальної власності, що відповідачем не заперечується.

Судом встановлено, що рішенням Маріупольської міської ради від 21.02.2012 р. № 6/16-1558. було затверджено містобудівну документацію Генеральний план міста Маріуполя .

Єдиний державний веб-портал відкритих даних (https://data.gov.ua/) містить посилання на Генеральний план міста Маріуполь, історико-архітектурний опорний план, плани зонування територій та детальні плани територій (за винятком відомостей, які відповідно до законодавства становлять інформацію з обмеженим доступом), їх проекти (https://data.gov.ua/dataset/3410bcaf-faeb-4cb2-97fc-cf4eaf34fa2f).

Судом проаналізовано графічну схему та її розшифрування, згідно з якими, території адміністративних, громадських, ділових, фінансових установ та установ культури виділено окремим графічним позначенням.

За даними геопорталу автоматизованої системи містобудівного кадастру м.Маріуполь (http://mkadastr.mariupolrada.gov.ua/) за місцем, вказаним, позивачем у заяві (по вулиці Рівнинній, навпроти будинку 48-Б за вул. Київською) розташована не одна, а декілька вільних земельних ділянок, наприклад, зазначено: «Ділянка 17257, адреса:, призначення: 02.07 Для іншої житлової забудови» чи:» Ділянка 70278, адреса: АДРЕСА_2 , призначення: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» , а також: «Ділянка 17555, адреса:, призначення: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» , тощо.

Той же ресурс та графічні схеми до генерального плану м. Маріуполь, вказують на те, що всі земельні ділянки по вул. Рівнинній навпроти будинку № 48-Б у м. Маріуполі та земельні ділянки, з межами по вулицям Рівнинна, Київська, Ландшафтна та провулку Ясному, віднесено саме до території адміністративних, громадських, ділових, фінансових установ та установ культури.

На вказаному ресурсі та відкритому ресурсі Google Maps видно, що приблизно половину земельної ділянки з межами по вулицями Рівнинна, Київська, Ландшафтна та провулку Ясному у м. Маріуполі займає будівля та територія (споруди) церкви святого рівноапостольного князя Володимира.

Відповідно до п.9 ч.1 ст. 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Суд зазначає, що 01 серпня 2018 року набрав чинності ДБН Б.1.1-22:2017 «Склад та зміст плану зонування території» , який було затверджено Наказом Мінрегіону №344 від 27.12.2017 року.

Відповідно до пояснювальної записки до плану зонування м. Маріуполя, затвердженого відповідачем у 2014 році (тобто після затвердження генерального плану міста Маріуполя), посилання на яку міститься на сайті відповідача (https://mariupolrada.gov.ua/page/plan-zonuvannja-teritorii-mista-zoning), застосування зонінгу здійснюється у відповідності до статті 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та статті 180 Земельного кодексу України для забезпечення дієвого механізму реалізації повноважень місцевих рад та їх виконавчих органів, органів виконавчої влади, визначених статтями 25, 31, 33, 73 та ін. Закону "Про місцеве самоврядування в Україні» та статтями 15, 20, 21 та ін. Закону України "Про місцеві державні адміністрації", з урахуванням вимог Земельного кодексу України, Водного кодексу України, Законів України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", "Про охорону навколишнього природного середовища" тощо.

Зонінг є містобудівною документацією, вимоги якої є обов`язковими для виконання на відповідній території органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, посадовими особами, які здійснюють та контролюють містобудівну діяльність на території міста.

Також зазначено про те, що житлові зони призначаються для забудови житловими будинками різних типів і поверховості в залежності від місця розташування і характеру забудови території:

садибної забудови Ж-1 (призначаються для розташування одноквартирних житлових будинків включно із земельними ділянками та зблокованих одно-двоквартирних житлових будинків на сусідніх земельних ділянках).

Згідно з абз.1 ч.1 та ч.2 ст. 18 Закону № 3038 план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації

Позивачем до матеріалів справи надано графічне зображення плану зонування (зонінгу) саме з вказаного геопорталу автоматизованої системи містобудівного кадастру м.Маріуполь (про що ним зазначено в позові і на скріншоті з ресурсу, поле шару «План зонування території» виділено відповідною позначкою).

Згідно з вказаною графічною інформацією запитувана позивачем земельна ділянка по вул. Рівнинній навпроти будинку № 48-Б по вул. Київській у м. Маріуполі віднесена до зони «Ж-1» Зона садибної забудови.

Графічно до зони «Г-2» Ділові зони віднесено не запитувану позивачем ділянку, а лише ті, що вже існують під будівлею та територією (спорудами) церкви святого рівноапостольного князя Володимира.

Таким чином, план зонування території м. Маріуполя (зонінг) та генеральний план м. Маріуполя по різному визначають вид використання земельної ділянки по вул. Рівнинній навпроти будинку № 48-Б по вул. Київській у Лівобережному районі м. Маріуполя.

Обидва вказані акти є актами органу місцевого самоврядування, проте, відповідно до інформації на сайті відповідача, зонінг міста Маріуполя затверджено у 2014 році, тобто після затвердження генерального плану міста (2012 рік).

Крім цього, відповідно до п.п. 2, 9 ст. 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності : генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;

план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон;

Тобто, саме зонінг, відповідно до положень Закону № 3038, деталізує положення генерального плану та безпосередньо визначає умови та обмеження використання земельних ділянок.

Як встановлено судом вище, план зонування території (зонінг) м. Маріуполя не містить обмежень та навпаки, визначає територію, на якій розташована земельна ділянка, надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо якої просить позивач, як таку, що віднесена до зони садибної забудови, що відповідає призначенню земельної ділянки, яке визначив позивач у заяві про надання дозволу.

Отже, наміри позивача щодо використання земельної ділянки та місце її розташування - по вул. Рівнинній навпроти будинку № 48-Б по вул. Київській у Лівобережному районі м. Маріуполя, відповідають вимогам містобудівної документації (зонінгу) м. Маріуполя щодо дозволених видів використання території.

Крім цього, зі змісту наданої відповідачем копії висновку головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради від 30.08.2020 року № 30.5/36805, яким мотивовано спірне рішення судом встановлено, у ньому протиріччя, а саме, після слів «Висновок» зазначено: «Наміри замовника не відповідають дозволеним видам використання території згідно генерального плану м. Маріуполя.

У той же час, у абзаці 1 п. 9 вказаного висновку зазначено: «Відповідність намірів Замовника встановленим видам дозволеного використання земельної ділянки: відповідають, відносяться до переважних видів використання території» .

Враховуючи все вищевикладене у сукупності, відповідачем протиправно прийнято спірно рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, а позовні вимоги в частині визнання його протиправним та скасування підлягають задоволенню.

Щодо вимог про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою.

У відзиві на позов, відповідач, серед іншого, вказує, що суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названим критерієм.

Відповідач посилається на положення Рекомендацій Комітету Міністрів ради Європи №К(80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган. Приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідно до закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питання, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Наведене повністю відповідає змісту ст. 245 КАС України, якою визначені повноваження суду при вирішенні справи.

На думку відповідача, задовольняючи вимоги позивача у частині зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, суд фактично підмінив би собою орган місцевого самоврядування, до виключної компетенції якого належить розпорядження земельними ділянками комунальної форми власності відповідних територіальних громад і співставлення відповідності їх місця розташування з вимогами законів, прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, генеральними планами населених пунктів та іншої містобудівної документації.

Суд звертає увагу відповідача на те, що у постанові від 11.09.2019 року у справі №819/570/18 Верховний Суд дійшов таких правових висновків щодо втручання у дискреційні повноваження під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:

« 42. Верховний Суд вже розглядав подібні справи та робив висновки щодо дискреційних повноважень. Судова практика у цій категорії справ є усталеною.

43. Зокрема у справі № 825/602/17 (постанова від 23.05.2018) Верховний Суд дійшов таких висновків:

« 28… На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

29. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

30. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

31. У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України.

32. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними» .

Крым цього, у постанові від 28.05.2020 року у справі №819/654/17 Верховний Суд дійшов таких правовиз висновків щодо можливості суду, обираючи спосіб захисту права, зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення:

«За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення» .

Застосовуючи вказані правові висновки Верховного Суду, суд зазначає, що будь - якого вільного розсуду з боку суб`єкта владних повноважень, у випадку відсутності підстав для відмови у задоволенні заяви, передбачених ст. 118 ЗК України у відповідача немає.

З урахуванням висновків суду у даній справі та положень ст. 118 ЗК України, у спірних правовідносинах єдиним правомірним рішенням (яке виключає можливість вибору відповідача) є лише рішення про надання позивачу відповідного дозволу.

Пунктом 2 частини 2 та частиною 3 статті 245 КАС України встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Прийняття відповідачем протиправного рішення вимагає застосування судом ефективного способу відновлення порушеного права позивача - зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою.

Крім того, суд зазначає, що надання будь-яким особам дозволів на розроблення відповідних проектів землеустрою є лише первісним етапом процедури відведення земельних ділянок і не означає, що такі проекти землеустрою в наступному будуть затверджені компетентним суб`єктом владних повноважень, а земельні ділянки - передані заявникам (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17).

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору в силу норм пункту 8 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір , підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись Земельним кодексом України, Законом України Про регулювання містобудівної діяльності , Кодексом адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Рішення Маріупольської міської ради № 7\44-4333 від 05.09.2019р. про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва, розташованої по АДРЕСА_1 - визнати протиправним та скасувати.

Зобов`язати Маріупольську міську раду (код ЄДРПОУ 02498317, адреса місцезнаходження: пр. Миру, 70, м. Маріуполь, Донецька область, 87500) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 адреса проживання: АДРЕСА_3 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва, розташованої по АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складене 2 грудня 2020 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційну скаргу на дане рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Бабіч