Постанова

від 05.04.2021 по справі 200/8273/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2021 року справа №200/8273/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),

суддів Гайдара А.В., Сіваченка І.В.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Маріупольської міської ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року у справі №200/8273/20-а (головуючий І інстанції Бабіч С.І.) за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольської міської ради №7/44-4333 від 05.09.2019р. про відмову позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва, розташованої по АДРЕСА_1 ;

-зобов`язати Маріупольську міську раду надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва, розташованої за вказаною адресою.

В обґрунтування позову зазначив, що вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу встановлено ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Між тим, відповідач, відмовляючи в наданні дозволу, посилається на висновок до проекту рішення Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради, за яким згідно з генеральним планом Маріуполя прошена земельна ділянка розташована на території адміністративних, ділових, фінансових установ та установ культури. Наміри замовника не відповідають дозволеним видам використання території згідно генерального плану м. Маріуполя.

Проте, спірна земельна ділянка знаходиться у зоні Ж-1, що означає зона садибної будівлі. Жодних адміністративних, ділових, фінансових установ або установ культури у цієї зоні не розташовано.

Тобто, підстава відмови в наданні дозволу є такою, що не відповідає дійсності.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Маріупольської міської ради № 7\44-4333 від 05.09.2019р. про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва, розташованої по АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Маріупольську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва, розташованої по АДРЕСА_1 .

Не погодившись з судовим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Обґрунтування апеляційної скарги.

Згідно з висновком Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради № 30.5/36805 від 30.08.2019 року, спірна земельна ділянка розташована на території адміністративних, громадських, ділових, фінансових установ та установ культури.

Виходячи зі змісту заяви позивача до Маріупольської міської ради про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, вбачається, що цільовим призначенням земельної ділянки є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Отже, мова не йде про побудову адміністративних, громадських, ділових, фінансових установ та установ культури, що у свою чергу є невідповідністю містобудівній документації.

Суд першої інстанції не врахував, що за Законом Про регулювання містобудівної діяльності генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації та місцевому рівні. В свою чергу, план зонування території - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб в межах визначених зон. Тобто, план зонування є невід`ємною складовою, яка деталізує положення генерального плану. Отже, переважним та першочерговим документом є саме генеральний план.

Крім того, зобов`язуючи відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, суд першої інстанції фактично підмінив орган місцевого самоврядування, до виключної компетенції якого належить розпорядження земельними ділянками комунальної форми власності відповідних територіальних громад і співставлення відповідності їх місця розташування з вимогами законів, прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, генеральними планами населених пунктів та іншої містобудівної документації.

Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, зазначає наступне.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне.

Фактичні обставини справи.

24.05.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1 Га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

За результатами розгляду вказаної заяви Маріупольською міською радою прийнято рішення № 7/44-4333 від 05.09.2019 р., згідно з пунктом 1 якого відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У вказаному рішенні зазначено, що згідно із висновком Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради № 30.5/36805 від 30.08.2019 року, відповідно до генерального плану м. Маріуполя прошена земельна ділянка розташована на території адміністративних, громадських, ділових, фінансових установ та установ культури. Наміри замовника не відповідають дозволеним видам використання території згідно генерального плану м. Маріуполя.

Визначене є підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Зобов`язуючи відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку суд першої інстанції виходив з правових висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 28.05.2020 року у справі №819/654/17.

Оцінка суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Пунктом "б" статті 12 земельного кодексу України (далі-ЗК України) визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: (...) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

На підставі частини другої зазначеної статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до пункт в частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно пункту "г" частини першої статті 121 ЗК України громадяни мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) […] в містах - не більше 0,10 гектара.

Частиною шостою статті 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для […] будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) […] подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки […].

На підставі частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні […] .

Як визначено частиною другою статті 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (далі - Закон № 3038), суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 3038, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

На підставі статті 31 Закону № 3038 проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.

Згідно частини третьої статті 24 Закону № 3038 у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Як визначено статтею 118 ЗК України, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як свідчать матеріли справи, запитувана позивачем ділянка є вільною та відноситься до земель комунальної власності, що відповідачем не заперечується.

Судом встановлено, що рішенням Маріупольської міської ради від 21.02.2012 р. № 6/16-1558 затверджено містобудівну документацію Генеральний план міста Маріуполя .

Єдиний державний веб-портал відкритих даних (https://data.gov.ua/) містить посилання на Генеральний план міста Маріуполь, історико-архітектурний опорний план, плани зонування територій та детальні плани територій (за винятком відомостей, які відповідно до законодавства становлять інформацію з обмеженим доступом), їх проекти (https://data.gov.ua/dataset/3410bcaf-faeb-4cb2-97fc-cf4eaf34fa2f).

Як вбачається з графічної схеми та її розшифрування, території адміністративних, громадських, ділових, фінансових установ та установ культури виділено окремим графічним позначенням.

За даними геопорталу автоматизованої системи містобудівного кадастру м.Маріуполь (http://mkadastr.mariupolrada.gov.ua/) за місцем, вказаним, позивачем у заяві (по вулиці Рівнинній, навпроти будинку 48-Б за вул. Київською) розташована не одна, а декілька вільних земельних ділянок, наприклад, зазначено: Ділянка 17257, адреса:, призначення: 02.07 Для іншої житлової забудови чи: Ділянка 70278, адреса, призначення:02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також: Ділянка 17555, адреса:, призначення: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, тощо.

Той же ресурс та графічні схеми до генерального плану м. Маріуполь, вказують на те, що всі земельні ділянки по вул. Рівнинній навпроти будинку № 48-Б у м. Маріуполі та земельні ділянки, з межами по вулицям Рівнинна, Київська, Ландшафтна та провулку Ясному, віднесено саме до території адміністративних, громадських, ділових, фінансових установ та установ культури.

На вказаному ресурсі та відкритому ресурсі Google Maps видно, що приблизно половину земельної ділянки з межами по вулицями Рівнинна, Київська, Ландшафтна та провулку Ясному у м. Маріуполі займає будівля та територія (споруди) церкви святого рівноапостольного князя Володимира.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

01 серпня 2018 року набрав чинності ДБН Б.1.1-22:2017 Склад та зміст плану зонування території, який було затверджено Наказом Мінрегіону №344 від 27.12.2017 року.

Відповідно до пояснювальної записки до плану зонування м. Маріуполя, затвердженого відповідачем у 2014 році (тобто після затвердження генерального плану міста Маріуполя), посилання на яку міститься на сайті відповідача (https://mariupolrada.gov.ua/page/plan-zonuvannja-teritorii-mista-zoning), застосування зонінгу здійснюється у відповідності до статті 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та статті 180 Земельного кодексу України для забезпечення дієвого механізму реалізації повноважень місцевих рад та їх виконавчих органів, органів виконавчої влади, визначених статтями 25, 31, 33, 73 та ін. Закону "Про місцеве самоврядування в Україні та статтями 15, 20, 21 та ін. Закону України "Про місцеві державні адміністрації", з урахуванням вимог Земельного кодексу України, Водного кодексу України, Законів України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", "Про охорону навколишнього природного середовища" тощо.

Зонінг є містобудівною документацією, вимоги якої є обов`язковими для виконання на відповідній території органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, посадовими особами, які здійснюють та контролюють містобудівну діяльність на території міста.

Також зазначено, що житлові зони призначаються для забудови житловими будинками різних типів і поверховості в залежності від місця розташування і характеру забудови території:

садибної забудови Ж-1 (призначаються для розташування одноквартирних житлових будинків включно із земельними ділянками та зблокованих одно-двоквартирних житлових будинків на сусідніх земельних ділянках).

Як визначено абзацом першим частин першої та другої статті 18 Закону № 3038 план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації

Позивачем до матеріалів справи надано графічне зображення плану зонування (зонінгу) саме з вказаного геопорталу автоматизованої системи містобудівного кадастру м.Маріуполь (про що ним зазначено в позові і на скріншоті з ресурсу, поле шару План зонування території виділено відповідною позначкою).

Згідно з вказаною графічною інформацією запитувана позивачем земельна ділянка по вул. Рівнинній навпроти будинку № 48-Б по вул. Київській у м. Маріуполі віднесена до зони Ж-1 Зона садибної забудови.

Графічно до зони Г-2 Ділові зони віднесено не запитувану позивачем ділянку, а лише ті, що вже існують під будівлею та територією (спорудами) церкви святого рівноапостольного князя Володимира.

Таким чином, план зонування території м. Маріуполя (зонінг) та генеральний план м. Маріуполя по різному визначають вид використання земельної ділянки по вул. Рівнинній навпроти будинку № 48-Б по вул. Київській у Лівобережному районі м. Маріуполя.

Обидва вказані акти є актами органу місцевого самоврядування, проте, відповідно до інформації на сайті відповідача, зонінг міста Маріуполя затверджено у 2014 році, тобто після затвердження генерального плану міста (2012 рік).

Крім цього, відповідно до пунктів 2,9 статті 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності : генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;

план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Тобто, саме зонінг, відповідно до положень Закону № 3038, деталізує положення генерального плану та безпосередньо визначає умови та обмеження використання земельних ділянок.

З огляду на вищевизначене суд не приймає доводи апелянта, що переважним та першочерговим документом є саме генеральний план.

Як свідчать матеріали справи, план зонування території (зонінг) м. Маріуполя не містить обмежень та навпаки, визначає територію, на якій розташована земельна ділянка, щодо якої позивач просить надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, як таку, що віднесена до зони садибної забудови, що відповідає призначенню земельної ділянки, яке визначив позивач у заяві про надання дозволу.

Отже, наміри позивача щодо використання земельної ділянки та місце її розташування - по вул. Рівнинній навпроти будинку № 48-Б по вул. Київській у Лівобережному районі м. Маріуполя, відповідають вимогам містобудівної документації (зонінгу) м. Маріуполя щодо дозволених видів використання території.

Крім цього, зміст наданої відповідачем копії висновку головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради від 30.08.2020 року № 30.5/36805, яким мотивовано спірне рішення, містить протиріччя, а саме, після слів Висновок зазначено: Наміри замовника не відповідають дозволеним видам використання території згідно генерального плану м. Маріуполя

Проте, у абзаці 1 пункту 9 вказаного висновку міститься наступне: Відповідність намірів Замовника встановленим видам дозволеного використання земельної ділянки: відповідають, відносяться до переважних видів використання території

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність спірного рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, що обумовлює його скасування.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою суд зазначає наступне.

Відповідач посилається на те, що суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позивача у частині зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, фактично підмінив собою орган місцевого самоврядування, до виключної компетенції якого належить розпорядження земельними ділянками комунальної форми власності відповідних територіальних громад і співставлення відповідності їх місця розташування з вимогами законів, прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, генеральними планами населених пунктів та іншої містобудівної документації.

Як визначив Верховний Суд в постанові від 23.05.2018 року у справі № 825/602/17, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У вищезазначеній справі, що переглядав Верховний Суд, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

У постанові від 28.05.2020 року у справі №819/654/17 Верховний Суд дійшов таких правових висновків щодо можливості суду, обираючи спосіб захисту права, зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення:

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення .

Також Верховний Суд в постанові від 22 січня 2021 року у справі № 817/820/17 зазначив, що визначених законом підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під час розгляду справи не встановлено.

За умови відсутності передбачених законом підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, у відповідності до вимог частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, та з урахуванням необґрунтованості причин відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, є підстави вважати, що у суб`єкта владних повноважень відсутні перешкоди у наданні такого дозволу, що обумовлює обрання належного способу захисту порушеного права суб`єкта звернення - зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення про надання дозволу.

Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З огляду на відсутність підстав для відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, передбачених статтею 118 ЗК України, враховуючи вищезазначені правові висновки Верховного Суду, а також факт прийняття відповідачем протиправного рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у спірних правовідносинах єдиним правомірним рішенням (яке виключає можливість вибору відповідача) є лише рішення про надання позивачу відповідного дозволу.

Отже належним та ефективним способом захисту порушеного права у цій справі буде зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу відповідного дозволу.

На підставі викладеного, судом не приймаються доводи про втручання в дискреційні повноваження відповідача в разі зобов`язання його прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою.

Є неприйнятними посилання апелянта на правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 13.01.2021 року у справі №1340/5638/18, оскільки обставини за цією справою не є тотожними обставинам справи за позовом ОСОБА_1 .

Так, в справі №1340/5638/18 позивач неодноразово звертався до ради з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, при цьому оскаржуване рішення ради було немотивованим, жодним чином не обґрунтованим. При таких обставинах зобов`язання відповідача надати відповідний дозвіл є передчасним.

В даній справі Маріупольська міська рада обґрунтувала своє рішення про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, проте зазначена підстава не визначена в якості підстав, встановлених ст.118 ЗК України, а за наданими позивачем документами для надання такого дозволу відсутні підстави для відмови в наданні відповідного дозволу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.

Згідно статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення в цій частині є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Маріупольської міської ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року у справі №200/8273/20-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року у справі №200/8273/20-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 05 квітня 2021 року.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 05 квітня 2021 року.

Головуючий суддя І.Д. Компанієць

Судді А.В. Гайдар

І.В. Сіваченко