Постанова

від 17.12.2020 по справі 300/1373/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/1373/20 пров. № А/857/12190/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я.

з участю секретаря судового засідання Юник А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Зорепад-Прем`єр про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за апеляційною скаргою Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року (суддя першої інстанції Григорук О.Б., м. Івано-Франківськ),

В С Т А Н О В И В :

Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Зорепад-Прем`єр про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 39055,22 грн.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2020 року у задоволенні позову було відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зорепад-Прем`єр" понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 гривень.

Не погодившись із таким рішенням, його оскаржило Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та постановити нове - про задоволення позову. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідач, в порушення статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", не сплатив адміністративно-господарські санкції за робоче місце, призначене для працевлаштування особою з інвалідністю та незайняте нею в 2019 році в розмірі 38787,50 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 267,72 грн. Суд дійшов невірного висновку про виконання відповідачем вимог про інформування про наявності попиту на робочу силу, оскільки звіт форми 3-ПН від 28 лютого 2017 року було подано саме у 2017 році, а санкції стосуються 2019 року. Відповідач не надав доказів створення робочих місць для інвалідів, не взяв до уваги той факт, що законодавством встановлено також і обов`язок підприємств працевлаштувати осіб з інвалідністю. Тому є підстави для стягнення фінансових санкцій.

ТОВ Зорепад-Прем`єр подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про законність і обґрунтованість судового рішення.

Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги шляхом надіслання повідомлень на електронні пошти зазначених учасників справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. У судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Клопотань про відкладення слухання справи не направляли.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно вимог ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Зорепад-Прем`єр" є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність та використовує найману працю.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені в Законі України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (частина 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні").

Згідно із частиною 9 статті 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Постановою Кабінету Міністрів України за №70 від 31.01.2007 затверджено Порядок зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць, визначеного статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", відповідно до пункту 4 якого, розгляд питання щодо зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць за звітний період підприємствам, установам, організаціям, фізичним особам, які використовують найману працю, та господарським об`єднанням, до складу яких входять підприємства громадських організацій осіб з інвалідністю, здійснюється територіальним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) протягом 30 календарних днів після подання звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до нормативу таких робочих місць здійснюється відповідно до Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Мінпраці від 10.02.2007 №42.

Відповідно до звіту відповідача про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік форми 10-ПІ від 14.02.2020, в 2019 році середньооблікова кількість штатних працівників становила 8 осіб, на товаристві з обмеженою відповідальністю "Зорепад-Прем`єр" не було працевлаштовано осіб, яким встановлена інвалідність. Кількість штатних працівників осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" для відповідача зазначено 1 одиниця (особа) (а.с.4).

Згідно з розрахунком заборгованості по сплаті адміністративного-господарських санкцій відповідача, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2019 рік становила 8 осіб, з них середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, які працювали в товаристві з обмеженою відповідальністю "Зорепад-Прем`єр" (штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність) 0 особи, кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до 4% нормативу становить 1 особа, фонд оплати праці штатних працівників становив 620600 грн у рік, середня річна заробітна плата штатного працівника відповідача становила 77575грн, відповідно сума адміністративно-господарських санкцій за 2019 рік за одну непрацевлаштовану особу з інвалідністю становить 38787,50 грн та пеня за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій в розмірі 267,72 грн (а.с.5).

Відповідно до частин 1, 2 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Таким чином, кількість штатних працівників осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог частини 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та з врахуванням частини 2 даної статті Закону для відповідача за 2019 склала 1 одиниця (особа) та яка не була працевлаштувана відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Частиною 3 статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 17 даного Закону з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю (частина 2 статті 17 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 4 статті 20 Закону адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Частиною 1 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що права і обов`язки роботодавців та їх об`єднань щодо забезпечення зайнятості населення, захисту від безробіття та його наслідків визначаються цим Законом, законами України "Про організації роботодавців" та Про соціальний діалог в Україні , іншими нормативно-правовими актами, колективними договорами та угодами, укладеними на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівнях.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам.

Відповідно до абзацу 3 частини 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Вказане питання врегульоване Порядком подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316, згідно з яким форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Як видно з матеріалів справи, відповідач тсоврив робоче місце для інваліда згідно наказу №2/1-к від 28.02.2017 про створення (виділення) робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю.

Також підприємство подалао у встановленому порядку інформацію до центру зайнятості про попит на робочу силу (вакансії) - звіти форми №3-ПН від 28.02.2017, 04.01.2019.

Також про вжиття заходів для заповнення вакансії створеної для інваліда свідчать звернення до Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів від 06.08.2019 та 31.10.2019 щодо сприяння в пошуку осіб на зайняття вакантної посади особою, якій встановлена інвалідність, а також оголошення в засобах масової інформації про наявність вакантних посад на товаристві (а.с.26, 28-30, 53-64).

При цьому, доказів того, що товариство не створило робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляло особам з інвалідністю у прийнятті на роботу, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано.

Вказані обставини дають підстави для висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, установлених статтею 19 Закону № 875-ХІІ та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів та стягнення пені є безпідставним.

Зазначені висновки Суду узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постанові від 20.06.2011 у справі № 21-60а11, Верховного Суду, викладеної у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі № 807/612/16, від 11.09.2018 у справі № 812/1127/18, від 19.12.2018 у справі № 812/1140/18, від 23.07.2019 у справі № 820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18.

Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому відсутні підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до частини 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

У матеріалах справи міститься договір про надання правничої допомоги від 10.07.2020, довіреність №01/07/20-юр від 01.07.2020, акт про надання правничої допомоги від 05.08.2020, платіжне доручення №4890 від 06.08.2020 про сплату 5000 грн згідно акта про надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності та можливого зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката покладається на особу, яка заперечує щодо стягнення витрат.

Апелянтом аргументів та доказів такої неспівмірності до суду не надано.

Враховуючи викладене, апеляційний суд залишає рішення вцій частині без змін.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Враховуючи, що апеляційний суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. С. Затолочний В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 28.12.2020.