Постанова

від 11.11.2020 по справі 171/59/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 171/59/18

провадження № 61-7699св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Товариство з обмеженою відповідальністю КОЛОС-М , Комунальне підприємство Криничанське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю КОЛОС-М на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2018 року у складі судді Кодрян Л. І. та постанову Дніпровського апеляційногосуду від 05 березня 2019 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Колос-М (далі - ТОВ Колос-М ), Комунального підприємства Криничанське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради (далі - КП Криничанське БТІ ), просила визнати недійсною додаткову угоду від 25 липня 2017 року до договору оренди земельної ділянки від 27 липня 2012 року, укладеного між нею і ТОВ Колос-М ; зобов`язати ТОВ Колос-М повернути земельну ділянку, кадастровий номер 1220386600:02:008:0110, площею 5,52 га, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Михайлівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області (далі - земельна ділянка) в стані, одержаному в оренду, скасувавши запис № 22156217 (спеціальний розділ) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позов обгрунтований тим, що належить їй на праві власності ця земельна ділянка, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку ІІ-ДП № 131790, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право власності на землю від 11 грудня 2001 року № 180.

Земельна ділянка була передана в оренду ТОВ Колос-М для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на п`ять років на підставі договору оренди, зареєстрованого у відділі Держкомзему в Апостолівському районі, про що в Державному реєстрі земель 27 липня 2012 року вчинено запис № 122030004002219. Строк дії договору закінчився 27 липня 2017 року.

Після припинення дії договору оренди вона очікувала повернення об`єкта оренди 28 липня 2017 року та мала намір обробляти земельну ділянку самостійно, заздалегідь повідомивши ТОВ Колос-М про відсутність наміру продовжувати договір на новий строк. Незважаючи на неодноразові звернення, ТОВ Колос-М земельну ділянку їй не повернуло.

У листопаді 2017 року від представника ТОВ Колос-М позивач дізналася про існування вищевказаної додаткової угоди, яка ще у вересні 2017 року зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Вважає, що оскільки оскаржувану додаткову угоду вона не підписувала, довіреності на її підписання не надавала, волевиявлення на продовження договору оренди у неї не було, вона є недійсною.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2019 року, позов задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду від 25 липня 2017 року до договору оренди земельної ділянки від 27 липня 2012 року, укладену між ОСОБА_1 і ТОВ Колос-М .

Зобов`язано ТОВ Колос-М повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, право приватної власності на яку належить їй відповідно до державного акта від 11 грудня 2001 року серії ІІ-ДП №131790, на умовах, визначених договором.

Скасовано державну реєстрацію іншого речового права, а саме права оренди земельної ділянки за ТОВ Колос-М шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису 22156217 про інше речове право від 01 вересня 2017 року, прийнятого державним реєстратором КП Криничанське БТІ .

Проведено розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновкамиякого погодивсясуд апеляційноїінстанції , мотивоване тим, що ОСОБА_1 додаткову угоду від 25 липня 2017 року не підписувала, тому є правові підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ Колос-М на рішення суду першої інстанції та постанову судуапеляційної інстанції, просило судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ Колос-М та витребувано матеріали цивільної справи.

У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди неправильнозастосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права .

Суди не надали належної оцінки експертному висновку, не дослідили повноту відповідей експерта на поставлені судом питання та їх відповідність іншим фактичним даним.

Експертне дослідження не відповідає Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (далі - Інструкція), зокрема пунктам 1.3, 1.4, 1.6, 1.7.

Суд не взяв до уваги пояснення ТОВ Колос-М та не навів підстав, з яких відхилив доводи щодо недопустимості висновку експерта.

Фіксування судового засідання від 27 березня 2018 року з виправленою відповідно до ухвали суду від 08 листопада 2018 року датою судового засідання технічними засобами не було зафіксовано, чим було порушено вимоги статті 247 ЦПК України, оскільки не було підстав не фіксувати судове засідання технічними засобами.

Скасовуючи запис про державну реєстрацію, суд першої інстанції фактично підмінив державний орган, який здійснює реєстрацію, прийнявши замість нього рішення про скасування такої реєстрації, а суд апеляційної інстанції на викладене уваги не звернув.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 19 червня 2019 року ОСОБА_1 просила залишити її без задоволення, а судові рішення -без змін, оскільки вони є законними та обгрунтованими. Суди встановили, що вільного волевиявлення позивача на укладення додаткової угоди та продовження договору оренди землі не було.

Обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,520 га згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП № 131790, виданим на підставі рішення 19 сесії ХХІІІ скликання Михайлівської сільської Ради народних депутатів від 19-ї жовтня 2001 року. Земельна ділянка, яка розташована на території Михайлівської сільської ради, передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 180 (а. с. 12).

Згідно з договором оренди землі від 20 липня 2012 року ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ Колос-М в особі ОСОБА_2 спірну земельну ділянку на п`ять років. Земельну ділянку передано орендодавцем орендарю відповідно до акта приймання-передачі від 27 липня 2012 року (а. с. 9, 13).

Відповідно до додатка до договору оренди землі від 27 липня 2012 року орендна плата сплачується у розмірі 3 % від вартості землі з урахуванням індексації. Форма орендної плати натуральна (500 кг продовольча пшениця на муку, 1 700 кг фуражне зерно, 1 000 кг солома або 100 грн, 50 кг мука, 50 кг цукор, 10 кг макаронні вироби, 100 кг насіння соняшника або 30 л олії) та відробіткова (оранка городу біля хати або 100 грн, ритуальні послуги - 500 грн) (а. с.14).

Згідно з відомостями про видачу орендної плати за 2016-2017 роки ОСОБА_1 отримувала орендну плату в натуральній формі (а. с. 68-80).

Відповідно до додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки б/н від 25 липня 2017 року ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 14 серпня 1998 року Апостолівським РВ УМВС України в Дніпропетровській області) і ТОВ Колос-М в особі директора Андрейченка О. В. дійшли згоди продовжити строк дії оренди земельної ділянки за договором оренди № б/н від 27 липня 2012 року на десять років (а. с. 67).

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 вересня 2017 року щодо актуальної інформації про державну реєстрацію іншого речового права встановлено, що державним реєстратором Прокопович Г. М. КП Криничанське БТІ зареєстровано додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, від 25 липня 2017 року б/н, за змістом якої термін дії договору оренди земельної ділянки продовжено на 10 років, що набирає чинності після закінчення строку основного договору, з правом пролонгації (а. с. 16).

Відповідно до повідомлення, адресованого ТОВ Колорит від 11 квітня 2017 року, ОСОБА_1 зазначає, що 20 липня 2017 року спливає термін дії договору, укладеного між нею і ТОВ Колос-М , наміру щодо продовження чи переукладання договору у неї немає, тому просить земельну ділянку площею 5,520 га згідно з державним актом серії ІІ-ДП №131790 не засівати та не проводити на ній жодних інших дій (а. с. 17).

Згідно з паспортом громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_2 їй виданий 12 січня 2017 року (а. с.82).

Відповідно до довідки від 27 березня 2018 року № 1240/439, виданої Апостолівським районним сектором Головного управління в Дніпропетровській області ДМС України, 12 січня 2017 року, ОСОБА_1 видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , а паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 14 серпня 1998 року Апостолівським РС УМВС України в Дніпропетровській області, знищено у зв`язку з непридатністю для користування (а. с. 145).

Згідно з додатковою угодою від 25 липня 2017 року до договору оренди земельної ділянки від 27 липня 2012 року б/н в розділі реквізити сторін у графі Орендодавець зазначено особу ОСОБА_1 на підставі паспорта серії НОМЕР_1 , виданого 14 серпня 1998 року.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз 16 серпня 2018 року судової почеркознавчої експертизи № 1990-18 підпис від імені ОСОБА_1 у графі Орендодавець додаткової угоди від 25 липня 2017 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням її справжнього підпису (а. с. 112-117).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у квітні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви , з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які саме права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Оцінюючи обраний позивачем спосіб захисту, потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 і статтею 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України Про оренду землі (далі - Закон) договір оренди землі укладається в письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов 'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).

Разом із цим Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Визнавши недійсною додаткову угоду від 25 липня 2017 року до договору оренди земельної ділянки від 27 липня 2012 року, укладену між ОСОБА_1 та ТОВ Колос-М , суд першої інстанції застосував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду у справі №145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) відступила від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, то висновок суду першої інстанції про застосування норми матеріального права, а саме статті 203, 215 ЦК України не відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, який відповідно до статті 263 ЦПК України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Встановивши, що спірну додаткову угоду позивач не підписувала, відповідно вона не є укладеною, а отже, немає підстав для задоволення позову в частині визнання додаткової угоди недійсною, в цій частині позов не підлягає задоволенню.

З урахуванням вказаних вище правових висновків Великої Палати Верховного Суду зайняття земельної ділянки ТОВ КОЛОС-М треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника - ОСОБА_1 її права володіння на земельну ділянку.

У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки, про що і заявляє позивач.

Отже, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки.

Верховний Суд зауважує, що оскільки строк дії договору закінчився, а додаткова угода є неукладеною, то відповідач немає правових підстав користуватися земельною ділянкою.

Ураховуючи загальні засади цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність, порушені права власника земельної ділянки підлягають поновленню в порядку, встановленому законом. Тому рішення суду першої інстанції в частині зобов`язати ТОВ Колос-М повернути земельну ділянку, кадастровий номер 1220386600:02:008:0110, площею 5,52 га, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Михайлівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області в стані, одержаному в оренду, є обгрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального права. Таку позовну вимогу суд першої інстанції задовольнив як вимогу негаторного позову.

Відповідно до статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Висновки судів не відповідають нормам матеріального права та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Враховуючи, що відповідач володіє спірною земельною ділянкою за відсутності вчиненого правочину, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме належить повернути спірну земельну ділянку у відповідача на користь позивача.

Щодо вимоги про скасування запису № 22156217 (спеціальний розділ) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно , то Верховний Суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон № 1952- IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 1952-IVдержавний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що орган державної реєстрації прав має виключну компетенцію щодо встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами. До виключної компетенції цього органу належить і прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав, а тому суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов`язуючи його приймати такі рішення.

За таких обставин позовна вимога про скасування запису № 22156217 (спеціальний розділ) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки, заявлена передчасно і є такою, що не підлягає задоволенню.

Доводи касаційної скарги щодо висновку експерта є аналогічними доводам апеляційної скарги, які були досліджені судом апеляційної інстанції та яким надано відповідну оцінку.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності фіксування судового засідання від 27 березня 2018 року є необгрунтованими, оскільки технічний запис судового засідання від 27 березня 2018 року відповідно до статті 247 ЦПК України приєднано до матеріалів справи.

З огляду на оцінку доводів касаційної скарги відповідача і висновків судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, судові рішення скасувати в частині визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки і скасування державної реєстрації іншого речового права та ухвалити нове рішення про відмову в позові в цій частині. В частині задоволення позову про зобов`язання повернути земельну ділянку судові рішення залишити без змін.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами з урахуванням наданих доказів, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних рішень в частині з ухваленням нового рішення про відмову в позові в частині, в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Відповідно до підпунктів б , в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір у редакції, що була чинною у січні 2018 року, за подання позовної заяви немайнового характеру справлявся судовий збір - 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, яка станом на 01 січня 2018 року становила у місячному розмірі 1 762,00 грн (Закон України Про Державний бюджет України на 2 018 рік ) (1 762,00 х 0,4 = 704, 80).

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір (в редакції чинній на момент подання касаційної скарги) за подання касаційної скарги на рішення суду справлявся судовий збір у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Враховуючи, що судові рішення залишено без змін в частині повернення земельної ділянки, то Із ОСОБА_1 належить стягнути 1 409,60 грн судового збору на користь ТОВ КОЛОС-М , сплаченого за подання до суду касаційної скарги.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю КОЛОС-М задовольнити частково.

Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2019 року скасувати в частині визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки і скасування державної реєстрації іншого речового права, ухвалити в цій частині нове рішення.

У позові в частині визнання недійсною додаткової угоди від 25 липня 2017 року до договору оренди земельної ділянки від 27 липня 2012 року, укладеної між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Колос-М , скасування запису № 22156217 (спеціальний розділ) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відмовити.

В іншій частині рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2019 року залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КОЛОС-М судовий збір у розмірі 1 409,60 грн, сплачений за подання до суду касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко