Постанова

від 24.11.2020 по справі 175/3804/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4702/20 Справа № 175/3804/18 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Куценко Т.Р.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,

за участю секретаря - Синенка Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 ,

на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю СК ДОВІРА-ДНІПРО про стягнення суми боргу за договором позики , -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 у вересні 2018 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю СК ДОВІРА-ДНІПРО (далі - ТОВ СК ДОВІРА-ДНІПРО ) , в якому просить стягнути з відповідачів виниклу заборгованість за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 20 вересня 2017 року між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_3 кредит з визначенням розміру процентної ставки та строків виконання зобов`язання за даним договором. В забезпечення виконання даного договору було укладено договір поруки з ТОВ СК ДОВІРА-ДНІПРО . 20 березня 2018 року між сторонами було укладено другий кредитний договір, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_3 кредит з визначенням розміру процентної ставки та строків виконання зобов`язання за даним договором. На укладання зазначеного договору надала згоду ОСОБА_1 дружина відповідача. Позивач свої зобов`язання за кредитними договорами виконав, надав суму кредитних коштів. Позичальник свої обов`язки системно не виконував, у зв`язку з чим станом на 27 вересня 2018 року утворилася заборгованість. Посилаючись на порушення умов кредитного договору, у зв`язку з чим виникла необхідність захисту свого порушеного права позивач звернувся до суду з зазначеними вимогами та враховуючи наведені обставини наполягає на їх задоволені.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2018 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ТОВ СК ДОВІРА-ДНІПРО на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 20 вересня 2017 року та договором поруки від 20 вересня 2017 року у розмірі 150 000 доларів США (що згідно офіційного курсу НБУ станом на 27 вересня 2018 року еквівалентно - 4 221 000,00 гривень).

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 20 березня 2018 року у розмірі 376 000,00 доларів США (що згідно офіційного курсу НБУ станом на 27 вересня 2018 року еквівалентно - 10 580 640,00 гривень).

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ТОВ СК ДОВІРА-ДНІПРО на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 8 810,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись, що судом першої інстанції не було враховано відсутність солідарного обов`язку ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за кредитними зобов`язаннями .

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 20 вересня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, на виконання якого позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 150 000 доларів США. Відповідно до умов догвоору ОСОБА_3 зобов`язався повернути йому борг через один рік, тобто до 20 вересня 2018 року.

В рахунок забезпечення зобов`язання за договором позики між ОСОБА_2 та ТОВ СК ДОВІРА-ДНІПРО договір поруки №01/09 від 20 вересня 2017 року, відповідно до якого ТОВ СК ДОВІРА-ДНІПРО в особі засновника - ОСОБА_4 поручилось всім своїм майном за належне виконання ОСОБА_3 його зобов`язань за вищезазначеним договором позики.

Також на підтвердження забезпечення належного виконання своїх зобов`язань за договором позики ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 правовстановлюючі документи на належні йому земельні ділянки (кадастровий на 1224888200:01:001:0126) та (кадастровий номер 1224888200:01:001:0127), разом з розташованими на них належними йому нежитловими будівлями та спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

20 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримав позику у розмірі 376 000 доларів США, зі строком повернення всієї суми позики та процентів 20 вересня 2018 року.

Разом з тим, судом встановлено, що на момент укладення договору позики від 20 березня 2018 року ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , яка в свою чергу надала згоду на укладення цього договору позики, адже позику її чоловік брав в інтересах їх сім`ї.

Проте, в порушення умов договорів ОСОБА_5 не повернув грошові кошти отримані у позику та повністю ігнорує прохання та вимоги позивача щодо повернення коштів.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Виходячи з того, що позичальник умов договору позики щодо своєчасного повернення суми боргу не виконував, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення суми заборгованості основного боржника ОСОБА_3 та поручителя ТОВ СК ДОВІРА-ДНІПРО , оскільки їх обов`язок щодо повернення суми боргу підтверджено укладеними договорами позики та поруки.

Щодо позовних вимог до ОСОБА_1 колегія суддів виходить з наступного.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 цього Кодексу).

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України передбачає, шо договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Тобто, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок останніх майно, внаслідок укладення кредитних договорів, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

Так з договору позики від 20 березня 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_3 , який діє в інтересах сім`ї, на укладання цього договору позики. Разом з цим, умовами договору позики не зазначено мети отримання ОСОБА_3 грошових коштів у позику. За таких обставин колегія суддів позбавлена можливості визначити чи була отримана позика саме в інтересах сім`ї.

Крім того, матеріали справи не містять доказів на що було витрачено кошти, отримані за договором позики, отже суд не має можливості встановити чи були дані кошти витрачено в інтересах сім`ї. Таким чином, матеріали справи не містять достатніх доказів того, що кошти отримані ОСОБА_3 за договором позики від 20 березня 2018 року було отримано чи витрачено в інтересах сім`ї, тобто з наведених обставин суд не може встановити, що спірний договір було укладено в інтересах сім`ї, що в силу ст.65 СК України не створює обов`язку для другого з подружжя щодо погашення заборгованості за цим правочином.

Враховуючи наведені норми закону колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку ОСОБА_1 не несе солідарного обов`язку щодо повернення суми боргу за договором позики від 20 березня 2018 року, оскільки даний договір було укладено в особистих інтересах ОСОБА_3 , ані в інтересах сім`ї.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 376 000 доларів США, що станом на 27 вересня 2018 року 10 580 640 грн. та солідарного стягнення судового зборув сумі 8 810 грн. В іншій частині рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 376 000 доларів США, що станом на 27 вересня 2018 року 10 580 640 грн. та солідарного стягнення судового збору сумі 8 810 грн. - скасувати.

У задоволені позовних вимог в цій частині - відмовити.

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров