Постанова

від 29.12.2020 по справі 203/4273/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6636/20 Справа № 203/4273/19 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2020 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Строй-Монтаж Інжинірінг» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 травня 2020 року, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ СТРОЙ-МОНТАЖ ІНЖИНІРІНГ про стягнення заборгованості по заробітній платі, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди. Свої позовні вимоги позивачка обґрунтувала тим, що від грудня 2018 року по березень 2019 року вона працювала у відповідача на посаді менеджера з персоналу. При звільненні з позивачкою не було проведено остаточного розрахунку. Викладені обставини стали причиною звернення позивачки до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в сумі 15 379,89 грн., компенсації за затримку розрахунку при звільненні в сумі 56 386,56 грн., а також відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн. (а.с. 2 - 5, 16).

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 травня 2020 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено (а.с.70-71).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду 1 інстанції, порушення норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити (а.с.73-79).

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Судом 1 інстанції встановлено, що позивачка з 03.12.2018 по 31.12.2018 (за сумісництвом) та від 17.01.2019 по 15.03.2019 працювала у відповідача на посаді менеджера з персоналу (а.с. 10).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд 1 інстанції, виходив з того, що виплата заробітної плати позивачеві підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 25.10.2019 №54012, актуальними станом на 22.10.2019. З урахування зазначеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні похідних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди слід також відмовити. Крім того, суд 1 інстанції зазначив, що позивачем пропущено тримісячний строк для звернення з заявою про вирішення трудового спору в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

Із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів в повній мірі погодитись не може.

Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 117 КЗпП України, - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум в установлені строки, підприємство повинне виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, відповідно до ст. 2 Закону України Про оплату праці , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

На підтвердження позовних вимог, позивач ОСОБА_1 надала відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 25.10.2019 №54012, актуальними станом на 22.10.2019, проте у вказаній довідці не зазначено, який саме розмір заборгованості по заробітній платі має підприємство ТОВ СТРОЙ-МОНТАЖ ІНЖИНІРІНГ перед працівником.

Отже, матеріали справи не містять доказів заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем у зазначеній в позові сумі за вказаний період.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги позивача про те, що судом першої інстанції надано невірну оцінку доказам які містяться у справі, оскільки статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На думку колегії суддів, судом першої інстанції, на виконання вище наведених норм процесуального права, надано належну оцінку зібраним доказам та суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Що стосується мотивів суду з підстав відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку для звернення до суду, колегія не може погодитись з вказаним висновком суду 1 інстанції, оскільки судом безпідставно застосовані положення ст. 233 КЗпП України.

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Враховуючи вищевикладене, а саме відсутність належних та допустимих доказів щодо наявності заборгованості по заробітній платі, колегія суддів вважає, що у задоволенні позову в цій частині суд відмов саме з цих підстав обґрунтовано.

При цьому, суд 1 інстанції вірно зазначив, що у задоволенні похідних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди слід також відмовити.

Але, дійшовши обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог по суті, безпідставно до вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди застосував положення ст. 233 КзпП України, які можуть бути застосовані у разі порушення прав позивача, тобто обґрунтованості позовних вимог.

Згідно п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку від 24 жовтня 2008 року № 12 апеляційний суд ухвалює рішення про зміну суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення, і вони стосуються окремих його частин. Якщо помилки у такому рішенні стосуються правового обґрунтування рішення, то їх усунення необхідно вважати також зміною рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вище викладене, рішення суду підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог у зазначеній частині з вищевказаних підстав.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України , апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 травня 2020 року - змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог щодо пропуску строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди .

В іншій частині рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 травня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку .

Судді: