Рішення

від 07.08.2020 по справі 761/1972/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/1972/20

Провадження № 2/761/3952/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2020 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Мальцев Д.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Офісбуд про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Офісбуд (далі - ТОВ Офісбуд ), відповідно до якого просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики у сумі 992 175,39 грн, з них: сума заборгованості 896 621,66 грн, 3% річних від суми простроченого зобов`язання у розмірі 5 891,56 грн, пеня - 89 662,17 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що 30.03.2018 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики у письмовій формі. Відповідно до вказаного договору відповідачем взято в борг у позивача 1 200 000 грн. Згідно акту-звірки від 18.11.2019 року заборгованість відповідача пере позивачем ставить 896 621,66 грн. Станом на час звернення до суду з позовом, відповідачем позика не повернута, внаслідок чого позивач на підставі ст.ст. 1046,1047 ЦК України звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

23.01.2020 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Мальцева Д.О. відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено сторонам строки для надання заяв по суті справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, причини неявки суду невідомі. Судом вживалися заходи щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи належним чином, на адресу відповідача направлялась копія ухвали про відкриття провадження по справі та судові повістки.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступних підстав.

30.03.2018 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики, згідно якого відповідач отримав 1 200 000 грн, яку зобов`язався повернути не пізніше 01.11.2019 року.

Згідно акту-звірки від 18.11.2019 року, підписаному обома сторонами, заборгованість відповідача перед позивачем ставить 896 621,66 грн.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14, відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

За таких обставин будь-яка обіцянка позикодавця надати позику в майбутньому не має юридичного значення, оскільки саме факт передання коштів повинен бути підтверджений розпискою позичальника або іншим документом, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми (частина друга статті 1047 ЦК України).

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За змістом положень статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а, у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або декількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після його укладення всі обов`язки за договором позики, у тому числі і повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду України по справі № 6-63цс13 від 18.09.2013 року.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів законодавства.

18.11.2019 року позивач звернувся до відповідача з претензією про повернення йому боргу. Станом на день звернення до суду відповідач борг не повернув.

Згідно з розрахунку, наданого позивачем, сума боргу за договором позики становить 992 175,39 грн.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18.

Статтею 192 ЦК України встановлено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до положень статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

У статті 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно з розрахунку, наданого позивачем, нарахована сума 3% річних становить 5 891, 56 грн.

З урахуванням наведеного, суд вважає обґрунтованим вимогу позивача, щодо стягнення з відповідача 3% річних від суми простроченого зобов`язання у розмірі 519 531 (п`ятсот дев`ятнадцять тисяч п`ятсот тридцять одна) гривня 06 копійок.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою (пеня, штрафи), порукою, гарантією, заставою, тощо, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як передбачено ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного, суд вважає обґрунтованим вимогу позивача, щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 89 662,17 грн.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 536, 1046, 1048 Цивільного кодексу України, ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Офісбуд про стягнення грошових коштів задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Офісбуд (м. Київ, вул.Тараса Шевченка, буд.37/122, код ЄДРПОУ 33594090) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.п.н. НОМЕР_1 ) заборгованість за договором позики від 30.03.2018 року у сумі 992 175,39 грн, з них: сума заборгованості 896 621,66 грн, 3% річних від суми простроченого зобов`язання у розмірі 5 891,56 грн, пеня - 89 662,17 грн;

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Офісбуд на користь ОСОБА_1 9 921,80 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: