Постанова

від 22.12.2020 по справі 402/1283/19

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

іменем України

22 грудня 2020 року м. Кропивницький

справа № 402/1283/19

провадження № 22-ц/4809/1626/20

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Черненка В.В.

за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Мале приватне підприємство Тарас в особі директора Козловського Сергія Петровича,

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Малого приватного підприємства Тарас в особі директора Козловського Сергія Петровича на рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 15 вересня 2020 року у складі судді Бондаренка А.А.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Малого приватного підприємства Тарас (далі по тексту - МПП Тарас ) в особі директора Козловського Сергія Петровича про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та про стягнення матеріальної та моральної шкоди .

В обґрунтування заявленого позову посилалася на те, що їй на підставі Державного акту на право власності серії ЯЛ № 4153025 належить земельна ділянка площею 2,8579 га, кадастровий номер 3525581300:02:000:0454, що розташована на території Грушківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області. У 2012 році вона надала директору МПП Тарас ОСОБА_2 документи на земельну ділянку для укладення договору оренди цієї земельної ділянки строком на 5 років. Ні у 2012 році, ні протягом послідуючих 5 років ОСОБА_2 договору оренди позивачці на підпис не надавав, пояснюючи це тим, що виготовляє документи. У 2016 році за її наполяганням їй було надано договір оренди землі, у якому вона побачила, що договір був підписаний 14 березня 2012 року її чоловіком ОСОБА_3 і укладений на 10 років, хоча вона чоловіка на підписання договору не уповноважувала, а чоловік пояснював позивачці, що підписав договір за неї, однак лише на 5 років.

Рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 15 вересня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди землі від 14 березня 2012 року, відповідно до якого земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 2,8579 га, кадастровий номер 3525581300:02:000:0454, що розташована на території Грушківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області згідно Державного акту серії ЯЛ№4153025, знаходиться в оренді МПП Тарас . Зобов`язано МПП Тарас повернути ОСОБА_1 земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 2,8579 га, кадастровий номер 3525581300:02:000:0454, що розташована на території Грушківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області. Стягнуто з МПП Тарас на користь ОСОБА_1 неодержаний нею дохід у розмірі 180416 грн 20 коп та 20000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням МПП Тарас в особі директора Козловського С.П.подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

ОСОБА_1 направила до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 15 вересня 2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права.

Директор МПП Тарас Козловський С.П. та його представник ОСОБА_4 підтримали доводи поданої апеляційної скарги, просили її задовольнити.

ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 2,8579 га, кадастровий номер 3525581300:02:000:0454, що розташована на території Грушківської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області, що підтверджується копією Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №4153025.

14 березня 2012 року між МПП Тарас та ОСОБА_1 було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, строком на 10 років з моменту реєстрації договору (т.1 а.с.9-11).

Встановлено, що у розділі Реквізити сторін у графі орендодавець наявний підпис проти прізвища ОСОБА_6 , а також підпис директора МПП Тарас ОСОБА_2 і печатка МПП Тарас у графі Орендар . На першій сторінці над текстом договору наявний рукописний напис Договір одержала ОСОБА_7 підпис та дата 16 листопада 2016 року та напис Видав ОСОБА_2 і підпис. У відповідних графах додатків до договору - акті прийому-передачі земельної ділянки, акті визначення меж земельної ділянки в натура, схемі розташування земельної ділянки також наявні підпис проти прізвища ОСОБА_6 , а також підпис директора МПП Тарас ОСОБА_2 у графі Орендар .

27 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулась до директора МПП Тарас ОСОБА_2 та повідомила останнього про те, що не підписувала оспорюваний договір оренди, неодноразово зверталась до відповідача з питанням про повернення земельної ділянки, починаючи з 2017 року, проте відповіді на звернення не отримувала, та просила повернути земельну ділянку (т.1 а.с.21).

Як убачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 березня 2018 року заступником начальника ВП Гайворонського ВП ГУНП в Кіровоградській області було зареєстровано провадження №12018120280000074 за заявою ОСОБА_1 , відповідно до якої директор МПП Тарас ОСОБА_2 підробив договір оренди земельної ділянки ОСОБА_1 та використовував земельну ділянку на підставі підроблених документів (т.1 а.с.22)

Згідно з висновком експерта від 18 грудня 2018 року №266 Кіровоградського НДЕКЦ МВС України в Кіровоградській області, виконаним в межах кримінального провадження №12018120280000074 на підставі ухвали слідчого судді Ульяновського районного суду Кіровоградської області Ясінського Л.Ю. від 16 листопада 2018 року, підписи, розташовані у графах Орендодавець у договорі оренди землі від 14 березня 2012 року, укладеному між ОСОБА_1 та МПП Тарас , виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (т.1 а.с.23-34).

Відповідно до постанови від 30 квітня 2019 року старшого слідчого СВ ВП Гайворонського ВП ГУНП в Кіровоградській області Драгомарецького С.С. кримінальне провадження №12018120280000074 було закрите у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування на підставі ст.ст. 219, 284 КПК України (т.1 а.с.64).

Як убачається з заяви ОСОБА_1 до Директора МПП Тарас Козловського С.П. від 09 серпня 2018 року ОСОБА_1 просить розрахуватись за оренду земельного паю №454 за 2018 рік згідно з договором оренди від 14 березня 2012 року (т.1 а.с.65). Як свідчить розписка, підписана ОСОБА_1 , вона одержала від орендаря ОСОБА_2 орендну плату і претензій не має. Дата розписки - 13 жовтня 2018 року (т.1 а.с.68). Згідно з відомостями на видачу грошей ОСОБА_1 отримала 2000 грн за оренду паю терміном на 10 років з МПП Тарас (т.1 а.с.69).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині визнання оспорюваного договору недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України та про необхідність застосування наслідків його недійсності, враховуючи відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення спірного договору оренди землі на умовах, що в ньому викладені.

Апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду, виходячи з такого.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта вказаної статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (тут і далі - у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом з цим суд може застосувати невстановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. У даному позові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід відмовити не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, а з підстав неналежно обраного способу захисту, яким є усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном. Оскільки така вимога останнім не пред`являлася у позові належить відмовити. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Отже, встановивши, що оспорюваний договір позивачем не підписувався, тобто він не є укладеним, суду належало відмовити у задоволенні позову в частині визнання договору оренди недійсним з тих підстав, що оспорюваний договір оренди землі між сторонами не укладався, а тому є нікчемним і визнанню недійсним у судовому порядку не підлягає.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона спірний договір оренди не підписувала та вказане підтверджується висновком експерта від 18 грудня 2018 року №266 Кіровоградського НДЕКЦ МВС України в Кіровоградській області в межах кримінального провадження №12018120280000074.

Таким чином, колегія суддів вважає доведеним, що позивач спірний договір оренди не підписувала та, відповідно, істотних умов цього договору не погоджувала.

Як роз`яснено у п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Суд першої інстанції зазначених вимог не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині визнання спірного договору оренди земельної ділянки недійсним, оскільки він є недійсним (нікчемним) в силу закону, не має юридичної сили, не породжує тих прав і обов`язків, на встановлення яких він був спрямований, визнання його недійсним в судовому порядку не потребує.

Отже, оскільки спірний договір оренди є неукладеним з підстав відсутності волевиявлення позивача, тому вимога про повернення земельної ділянки є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції дійшов висновку про повернення земельної ділянки з підстав недійсності спірного договору оренди, однак на результат вирішення спору в цій частині зазначене не вплинуло, тому в частині зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку рішення суду підлягає залишенню без змін.

Колегія суддів вважає передчасним висновок суду про стягнення матеріальної та моральної шкоди на користь ОСОБА_1 , виходячи з такого.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до пункту д частини 1 статті 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Підставою для відшкодування є наявність складу цивільного правопорушення, зокрема, об`єктивної та суб`єктивної сторони (шкоди, протиправного діяння її заподіювача, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, вини останнього). За відсутності хоча б одного з елементів цього складу цивільно-правова відповідальність не настає. Зокрема, особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини.

Згідно зі статтею 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

Позивач також має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток

Порушення цивільного права, яке потягло за собою завдання особі матеріальних збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, в даній категорії справ, судам в першу чергу необхідно установити факт наявності самовільного зайняття земельної ділянки, яке в причинно-наслідковому зв`язку потягло за собою втрату упущеної вигоди.

У разі встановлення такої обставини для обчислення розміру упущеної вигоди слід застосовувати Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затверджену постановою КМ України від 25 липня 2007 року № 963.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої суджової палати Касаційного цивільного суду по справі №393/214/17 від 15 січня 2020 року.

Однак суд першої інстанції не звернув уваги на те, що МПП Тарас , приступивши до обробки спірної земельної ділянки, діяло на правовій підставі, яка грунтувалась на чинному на момент обробки земельної ділянки договору оренди землі від 14 березня 2012 року (т.1 а.с.9-14).

Крім того, колегія суддів вважає, що позивачем не було доведено заявлену шкоду жодними належними та допустимими доказами, зокрема, що ОСОБА_1 мала можливість та намір самостійно обробляти земельну ділянку, або факт придбавання останньою посівних матеріалів чи добрив.

Апеляційний суд встановив, що за 2018 та 2019 рік ОСОБА_1 отримала орендну плату, що також підтверджує ту обставину, що позивач не мав наміру самостійно обробляти належнуйому земельну ділянку.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування судом норм матеріального права, а відтак і помилкового визначення юридичних наслідків цих обставин. Зазначене відповідно до вимог ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення в частині визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та стягнення матеріальної та моральної шкоди з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376 , 382 - 384 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства Тарас задовольнити.

Рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 15 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Малого приватного підприємства Тарас про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 грудня 2020 року.

Головуючий суддя О.І. Чельник

Судді C .М. Єгорова

В.В. Черненко