Рішення

від 23.12.2020 по справі 461/7070/20

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/7070/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2020 року м.Львів.

Галицький районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді Юрківа О.Р.,

з участю:

секретаря судового засідання Цибулько О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Кротер , за участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю Готівка , Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про припинення трудових відносин ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом доТовариства з обмеженою відповідальністю Кротер , за участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю Готівка , Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про припинення трудових відносин . Свої вимоги мотивує тим, що він, призначений на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю Кротер 21.09.2009 року на підставі протоколу № 3 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Кротер . ОСОБА_1 не є учасником (власником) Товариства з обмеженою відповідальністю Кротер . У зв`язку із власним небажанням подальшого перебування у трудових відносинах із відповідачем, ОСОБА_1 16 вересня 2020 року написано заяву про звільнення, яку надіслано на адресу місцезнаходженння відповідача, а також на адресу місцезнаходження єдиного учасника (власника) Товариства з обмеженою відповідальністю Готівка . Однак на адресу позивача не надходило жодних повідомлень про звільнення, а так само повідомлень про прийняття рішення щодо його звільнення. ОСОБА_1 01 жовтня 2020 року на адресу відповідача та третьої особи надіслано заяву про залишення місця роботи з вимогою припинення трудових відносин в порядку, визначеному ст. 38 Кодексу законів про працю України. Однак ОСОБА_1 не отримав від відповідача наказу про звільнення та згідно даних Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формування позивач зазначений як керівник Товариства з обмеженою відповідальністю Кротер . Вважає, що відповідачем порушено його права, вимоги статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Зазначає, що небажання роботодавця вчинення дій щодо звільнення ОСОБА_1 порушує не лише його трудові права а й право на приватність (приватне життя), оскільки він, всупереч власної волі, зазначений в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як керівник Товариства з обмеженою відповідальністю Кротер . Просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 18.11.2020 року відкрито загальне судове провадження у справі.

Позивач у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про слухання справи у його відсутності, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач та третя особа у судове засідання не з`явилися, хоча повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Відзиву на позов, заяв про поважні причини неявки чи розгляд справи без участі відповідача до суду не надходило.

Представник третьої особи Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради подав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутності, щодо розгляду позовної заяви покладається на розсуд на суду.

За згодою представника позивача, у відповідності до вимог ст.280 ЦПК України, суд ухвалив справу розглядати у заочному порядку.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України , у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦПК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 призначений на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю Кротер 21.09.2009 року на підставі протоколу № 3 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Кротер / а.с 4/.

ОСОБА_1 не є учасником (власником) Товариства з обмеженою відповідальністю Кротер .

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формування вбачається, що ОСОБА_1 є керівник Товариства з обмеженою відповідальністю Кротер .

16.09.2020 року ОСОБА_1 написав заяву про звільнення з посади директора ТзОВ Кротер на підставі ст. 38 КЗпП України, тобто за власним бажанням, яку скерував на адресу єдиного учасника (власника) Товариства з обмеженою відповідальністю Готівка та ТзОВ Кротер /а.с. 5-7/.

ОСОБА_1 01 жовтня 2020 року на адресу відповідача та третьої особи надіслав заяву про залишення місця роботи з вимогою припинення трудових відносин в порядку, визначеному ст. 38 Кодексу законів про працю України /а.с.12/.

Однак відповіді на заяву позивач не отримав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення у цивільній справі №14 від 18 грудня 2009 року передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути, зокрема, безстроковим, що укладається на невизначений строк (п. 1 ч. 1 ст. 23 КЗпП України).

За змістом положень ст. 38 КЗпП України, ст. 145 Цивільного кодексу України, ст.ст. 58, 60, 62 Закону України Про господарські товариства право директора на звільнення за власним бажанням кореспондує обов`язок учасників товариства розглянути заяву директора про звільнення, створити новий виконавчим орган та внести дані зміни в Єдиний державний реєстр.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Розглядаючи справи, повязані із застосуванням даною норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07.07.2004 року № 14-рп/2004, від 16.10.2007 року № 8-рп/2007, та від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24.10.2008 року, при вирішенні питання про те, чи є спір, що виник між господарським товариством та посадовими особами товариства, які входять до складу виконавчого органу товариства або наглядової ради товариства, трудовим чи корпоративним, судам необхідно керуватися положеннями глави XV Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з частиною четвертою статті 65 ГК України у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), у якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. За частиною шостою статті 65 ГК України керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом), відповідно до закону.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем порушене право позивача на звільнення з роботи з ініціативи працівника, передбачене ч. 1 ст. 38 КЗпП України, оскільки не вирішення зборами засновників товариства заяви про звільнення позивача з посади комерційного директора є порушенням його права щодо вільного вибору праці.

Відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник, має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Згідно ч.6 ст. 65 Господарського кодексу України керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно постанови Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №61-11768св 18 недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб. Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей.

Частиною 2 статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановою у справі №758/1861/18 встановив, що керівник товариства (директор) може звернутись до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими. Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту його прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупере-джений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ч. 4. Постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24.10. 2008 року при вирішенні питання про те, чи є спір, що виник між господарським товариством та посадовими особами товариства, які входять до складу виконавчого органу товариства або наглядової ради товариства, трудовим чи корпоративним, судам необхідно керуватися положеннями глави XV Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 3 КЗпП до трудових відносин належать відносини працівників усіх під приємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно з частиною четвертою статті 65 ГК у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), у якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. За частиною шостою статті 65 ГК керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом), відповідно до закону.

Згідно з ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, та набрала чинності 11.09.1997 року, нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Враховуючи викладене, суд вважає, що Товариством з обмеженою відповідальністю Кротер порушено право позивача на звільнення з роботи з ініціативи працівника, передбачене ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Оскільки позивач не може продовжувати працювати за трудовим договором, не має можливості розірвати договір з незалежних від нього підстав, в порядку, передбаченим зазначеними законодавчими актами, суд вважає заявлені вимоги щодо припинення трудових відносин обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути суму сплаченого судового збору, у розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 3, 8, 21, 43, 55, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 10, 12, 27, 77, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 3, 5-1,22, 36, 38, 221 КЗпП України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Кротер (ЄДРПОУ 36497369) з 01 жовтня 2020 року на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Кротер (адреса місцезнаходження:79016, м. Львів, вул. Японська, 10/12, код ЄДРПОУ: 36497369) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 840,80 грн.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його оголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 23.12.2020 року.

Суддя О.Р. Юрків.