Ухвала

від 28.12.2020 по справі 442/8175/20

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 442/8175/20

Провадження № 1-кс/442/1370/2020

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2020 року cлідчий суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 , з участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на постанову слідчого Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області від 30.09.2020 про закриття кримінального провадження № 12020140110000353, -

в с т а н о в и в :

Скаржниця звернулася до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з вказаною скаргою, вважає, що така не вмотивована, винесена передчасно та підлягає скасуванню. Зокрема зазначає, що оскаржувана постанова не містить достатніх і очевидних підстав для її винесення, слідчим порушено порядок збирання доказів та дачі їм правової оцінки, не вчинено жодних слідчих дій спрямованих на встановлення дійсних обставин.

Скаржниця в судовому засіданні вимоги скарги підтримала в повному обсязі.

Слідчий Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області був належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, не повідомив суду причини неявки. Його неявка не є перешкодою для розгляду скарги.

Дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя приходить до висновку, що скаргу слід задоволити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запроваджені механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.

Статтею 2КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

У відповідності до ст.9 КПК України слідчий зобов`язаний всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Відповідно до ч.4 ст.38 КПК України, орган досудового розслідування зобов`язаний застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.

Відповідно до ст.91КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Відповідно до ст.92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого.

Відповідно до ч.2 ст.93КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Статтею 94КПК України визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Судом встановлено, що в провадженні Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській області перебувало кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12020140110000353від 30.09.2020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 190, ч.1 ст. 191, ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 365, ч.1 ст. 366 КК України. Дане провадження внесене до ЄРДР на підставі заяви заступника ГО «Воля України» ОСОБА_3 від 17.02.2020 про те, що на базі ліцею № 14 у м. Дрогобич незаконно проводяться курси з підготовки до вступу у вказаний ліцей, а директором ліцею незаконно збираються кошти на оплату таких курсів.

30.09.2020 слідчим ДрогобицькогоВП ГУНПу Львівськійобластівинесено постанову про закриття вищевказаного кримінального провадження.

Постанову мотивовано тим, що під час досудового розслідування по даному факту в ході досудового розслідування в діях директора ліцею № 14 м Дрогобич відсутній склад кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 190, ч.1 ст. 191, ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 365, ч.1 ст. 366 КК України, а тому дане провадження підлягає закриттю.

З огляду на викладене, слід зазначити, що слідчим абсолютно не надано оцінку зібраним доказам, як і не наведено відповідних висновків в оскаржуваній постанові, які б відкидали навіть найменші сумніви щодо необхідності (законності) закриття кримінального провадження та відсутності потреби у продовженні строків досудового розслідування з метою належного (повного та всебічного) його здійснення, вжиття заходів щодо встановлення усіх обставин вчинення кримінального правопорушення, зібрання усіх можливих доказів для повідомлення обґрунтованої підозри відповідній особі. Натомість, слідчий, як на підставу закриття кримінального провадження, посилається на відсутність ознак кримінального правопорушення, що, на переконання слідчого судді, є передчасним в даному випадку, враховуючи, зокрема, відсутність відповідних висновків за результатами проведених слідчих дій. Вказане свідчить про необґрунтованість оскаржуваної постанови та невідповідність такої встановленим вимогам закону.

У п. 42 рішення Європейського Суду з прав людини від 13.01.2011 року у справі «Михалкова та інші проти України» розтлумачено, що застаттею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободдержава зобов`язана «гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції», що також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування. Розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним. Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання. Органи державної влади повинні вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців, доказів експертиз. Будь-які недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити відповідальну особу, створюють ризик недодержання такого стандарту.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на необхідність дотримання принципу правової визначеності.

Так, у рішеннях від 2.08.84 у справі «Malone v. United Kingdom» та від 16.02.2000 у справі «Amann v. Switzerland» ЄСПЛ зауважив, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі в разі потреби, за допомогою відповідної консультації, регулювати свою поведінку.

При цьому в рішенні від 21.10.2010 у справі «Дія-97 проти України» Суд констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного здійснення правосуддя й дотримання принципу юридичної визначеності та, на що сторони провадження мають право сподіватися, застосування зазначених положень. Норму не можна вважати «законом», якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися нею у своїх діях (рішення від 25.11.99 справі «Hashman and Harrup v. The United Kingdom»).

У свою чергу Конституційний Суд у рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005 вказав, що «із конституційних принципів рівності та справедливості випливає вимога визначеності, ясності й недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці й неминуче призводить до сваволі» (абз.2 пп.5.4 п.5 мотивувальної частини).

Однак, як вбачається із матеріалів справи у ході проведених органом досудового розслідування заходів не було повно і неупереджено досліджено обставини кримінального провадження. З оскаржуваної постанови вбачається, що слідчим проведено допит в якості свідків ОСОБА_3 та директора ліцею №14 ОСОБА_4 , здобуто такі документи: рішення 54 сесії сьомого скликання від 06.08.2019 № 1864 « Про реорганізацію Дрогобицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 14 Дрогобицької міської ради Львівської області», з якого встановлено зміну назви закладу та його місце розташування; статут Дрогобицького ліцею Дрогобицької міської ради; інформаційний лист з відділу освіти виконавчих органі Дрогобицької міської ради, щодо проведення перевірки згідно викладених фактів у заяві ОСОБА_3 ; кошторис витрат на навчання слухачів курсів понад обсяги, встановлені навчальними планами з якого встановлено вартість навчання одного слухача. В той же час, слідчим не надано оцінки зібраним доказам, не обґрунтовано що доводить чи спростовує кожен з них.

Склад злочину сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретнийзлочин. Кожний склад злочину обов`язково складається з наступних елементів: об`єкт злочину, має ознаки:суспільні відносини (власне об`єкт злочину); предмет злочину; потерпілийвід злочину. Об`єктивна сторона злочину, має ознаки: суспільно небезпечне діяння; злочинні наслідки; причиновий зв`язок між діянням і наслідками, що настали; місце;час; спосіб; обстановка; знаряддя; засоби вчинення злочину. Суб`єкт злочину , має ознаки:фізична особи; осудність; вік кримінальної відповідальності; ознаки спеціального суб`єкта. Суб`єктивна сторона злочину, має ознаки:вина, мотив,мета, емоційний стан. Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про відсутність у діянні особи складу злочину, що виключає кримінальну відповідальність особи.

Повертаючись до обставин даної справи та виходячи зі змісту висунутих ОСОБА_3 звинувачень, які на її думку становлять суть одного з вказаних нею правопорушень, передбачених ч.1 ст. 364 (зловживаннявладою абослужбовим становищем ч. 1ст.366КК України (службованедбалість) то слід зазначити таке.

Так, зловживання владою або службовим становищем визнається злочином за наявності трьох спеціальних ознак в їх сукупності: 1) використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби; 2) вчинення такого діяння з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб; 3) заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Відсутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу злочину, передбаченого ст. 364. Таким чином, з об`єктивної сторони цей злочин може мати такі форми: 1) зловживання владою, що завдало істотної шкоди; 2) зловживання службовим становищем, що завдало істотної шкоди. Під зловживанням владою слід розуміти умисне використання службовою особою, яка має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред`явлення вимог, а також прийняття рішень, обов`язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами. Зловживати владою може як представник влади, так і службова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов`язки, оскільки остання також має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих Їй осіб.

Зловживання службовим становищем - це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов`язаних з й посадою. У цілому зловживання, службовим становищем - це більш широке поняття, воно охоплює зловживання владою, оскільки використовувати всупереч інтересам служби службова особа може і владні права та можливості, якщо вона ними наділена.

Зловживання владою або службовим становищем передбачає наявність взаємозв`язку між службовим становищем винного і його поведінкою, яка виражається в незаконних діях або бездіяльності, Службова особа при зловживанні у будь-якій формі прагне скористатися своїм службовим становищем, яке передбачає як наявність Передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами повноважень (прав і обов`язків), так і наявність фактичних можливостей, які надає їй сам авторитет посади (її загальновизнана вага, важливість, впливовість).

Словосполучення всупереч інтересам служби передбачає, що службова особа не бажає рахуватися з покладеними на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обов`язками, діє всупереч їм, не звертає увагу на службові інтереси. Про поняття цієї ознаки детальніше див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.

Під інтересами служби слід розуміти, насамперед, інтереси держави взагалі, і крім того, інтереси певного органу, підприємства, установи або організації, що не суперечать, не протиставляються інтересам держави. Тому дії службової особи, вчинені у вузьковідомчих інтересах на шкоду загальнодержавним інтересам чи інтересам інших підприємств, установ та організацій, також можуть визнаватися вчиненими всупереч інтересам служби.

Об`єктивну сторону службової недбалості складає сукупність трьох ознак: 1) діяння у формі невиконання чи неналежного виконання службовою особою своїх службових обов`язків через недбале чи несумлінне ставлення до них (дія чи бездіяльність); 2) суспільно небезпечні наслідки у виді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб (ч. 1ст. 367 КК) або тяжкі наслідки (ч. 2ст. 367 КК); 3) причинний зв`язок між діянням та наслідками.

Сфера службової недбалості визначається межами службової компетенції службової особи, колом її повноважень. Невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків може бути одноразовим (наприклад, втрата значної грошової суми) чи систематичним і набувати виду певної лінії поведінки по службі (наприклад, непроведення щоквартальної перевірки фактичної наявності товарно-матеріальних цінностей на складі). З цього випливає необхідність установлення конкретних обов`язків, які покладались на певну службову особу та які з цих обов`язків не виконані чи виконані неналежним чином, а також, які нормативні положення порушені винним.

Таким чином, оскільки склади злочину, відповідальність за вчинення яких передбачені ст. ст.366,367 Кримінального кодексу України, за своєю конструкцією є матеріальними, то необхідною ознакою їх об`єктивної сторони є наявність причинно-наслідкового зв`язку між зловживанням владою або службовим становищем.

Однак, виходячи обсягу та якості досліджених слідчим документів та обставин кримінального провадження, в ході досудового розслідування не встановлено відсутності ані об`єктивних ані суб`єктивних сторін злочинів, за статтями яких він вніс відомості до ЄРДР.

Слід особливу увагу звернути на те, що закриття кримінального провадження є одним із способів його остаточного вирішення, тому прийняття даного рішення можливе після всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин провадження та оцінки слідчим зібраних та перевірених доказів у їх сукупності.

Закриття кримінального провадження - це закінчення досудового розслідування, яке відбувається в силу наявності обставин, що виключають кримінальне провадження або за наявності підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Слідчий суддя також звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з`ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (справа «Ассенов та інші проти Болгарії» (Assenov та Others v. Bulgaria). Вони повинні вживати всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, inter alia, показань очевидців та експертних висновків (рішення у справі «Танрікулу проти Туреччини» (Tanhkulu v. Turkey) [ВП], заява № 23763/94, п. 104 і подальші посилання, ECHR 1999-IV, «Ґюль проти Туреччини» (Gul v. Turkey), заява № 22676/93, п. 89, від 14 грудня 2000 року).

З матеріалів кримінального провадження та оскаржуваної постанови вбачається, що під час досудового розслідування слідчим не було проведено достатнього та необхідного за даних умов обсягу слідчих дій, необхідних в даному кримінальному провадженні, а тому оскаржувана постанова не може вважатися такою, що відповідає вимогам статті 110 КПК України.

Відтак, висновок слідчого про наявність підстав для закриття кримінального провадження є передчасним, а тому скаргу слід задоволити, оскаржувану постанову про закриття кримінального провадження скасувати.

Поряд з тим слід зазначити, що оскільки заявник отримав оскаржувану постанову 15.122020, тому слідчий суддя вважає, що скарга подана в межах строку на оскарження постанови слідчого про закриття кримінального провадження.

Керуючись ст.ст.303, 307, 376 КПК України, суд

постановив:

Скаргу ОСОБА_3 на постанову слідчого Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області від 30.09.2020 про закриття кримінального провадження № 12020140110000353 задоволити.

Скасувати постанову від 30.09.2020 слідчого Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_5 про закриття кримінального провадження №12020140110000353 від 30.09.2020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 190, ч.1 ст. 191, ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 365, ч.1 ст. 366 КК України.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1