Рішення

від 18.12.2020 по справі 488/1878/20

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/1878/20

Провадження № 2/488/1218/20 р.

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

18.12.2020 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва

в складі: судді Лазаревої Г. М.,

при секретарі Криницькій Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної організації Миколаївська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2 Миколаївської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом до відповідача - Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату № 2 Миколаївської обласної ради та просив:

- Стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 червня 2019 року по 13 квітня 2020 року у розмірі 59432,08 грн.

- Стягнути з відповідача на його користь моральну (немайнову) шкоду у розмірі 10000,00 грн.

- Стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказав, що 18 лютого 2019 року Корабельним районним судом м. Миколаєва було ухвалене рішення по справі № 488/769/17 за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №2 Миколаївської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, яким позовні вимоги задовольнив повністю. Визнано незаконним та скасувано наказ № 16-к від 27.01.2017 р. про звільнення з роботи ОСОБА_1 . Поновлено його на посаді інженера з охорони праці Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №2 Миколаївської обласної ради. Стягнуто з Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №2 Миколаївської обласної ради на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 105 094,66 грн.

06 березня 2019 року його було поновлено на посаді.

30 травня 2019 року Миколаївським апеляційним судом було ухвалено постанову по справі № 488/769/17, якою рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

07 червня 2019 року позивача було звільнено з займаної посади у зв`язку із скасуванням рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.02.2019 року.

04 березня 2020 року постановою Верховного Суду по справі № 488/769/17 постанову Миколаївського апеляційного суду від 30.05.2019 року скасовано, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.02.2019 року залишено в силі.

14 квітня 2020 року позивач був поновлений на роботі.

22 квітня 2020 року позивачу було нараховано та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.01.2017 року по 18.02.2019 року у розмірі 105094,66 грн.

26 травня 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 червня 2019 року по 13 квітня 2020 року, проте листом від 01 червня 2020 року відповідач відмовив йому в такій виплаті.

ОСОБА_1 зазначив, що в вимушеному прогулі він перебував з 27.01.2017 року по 13 квітня 2020 року, який переривався на період з 06 березня 2019 року по 07 червня 2019 року. При цьому, позивач отримав середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.01.2017 року по 18.02.2019 року.

Позивач вважає, що має законне право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 червня 2019 року по 13 квітня 2020 року.

Крім того, позивач зазначив, що наслідки незаконних дій відповідача потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу на проведення правових заходів, докладання значних зусиль щодо захисту своїх порушених прав, обумовили необхідність залучання значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, дотепер вимагають компенсаторних можливостей задля їх подолання. Внаслідок протиправних дій відповідача йому були заподіяні психологічні (моральні) страждання на протязі тривалого часу, розмір відшкодування яких, враховуючи характер та обсяг немайнових втрат, а саме фізичних, душевних, психічних страждань, він оцінив в 10000,00 грн.

В судове засідання сторони не з`явилися.

Представник позивача надав заяву, згідно якої просив справу слухати за його відсутності, позовні вимоги задовольнити, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, належним чином та своєчасно був сповіщений судом про розгляд справи.

Враховуючи те, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи, суд ухвалює заочне рішення відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 12 ЦПК України визначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судовим розглядом встановлено, що 06 березня 2019 року наказом № 26/1-К, на виконання рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.02.2019 року, ОСОБА_1 було поновлено на посаді інженера з охорони праці Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату № 2 Миколаївської обласної ради.

07 червня 2019 року ОСОБА_1 наказом № 111-К звільнено з займаної посади за ст. 40 п. 4 КЗпП України, прогул без поважних причин, у зв`язку із скасуванням Миколаївським апеляційним судом рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.02.2019 року.

14 квітня 2020 року ОСОБА_1 наказом № 48-к був поновлений на роботі згідно з постановою Верховного Суду від 04.03.2020 року, якою постанову Миколаївського апеляційного суду від 30.05.2019 року скасовано, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.02.2019 року залишено в силі.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.02.2019 року по цивільній справі № 488/769/17 встановлено, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з порушенням трудового законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, порушення прав ОСОБА_1 у сфері трудових відносин встановлено преюдиційним судовим рішенням.

22 квітня 2020 року ОСОБА_1 наказом № 55-К було нараховано та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.01.2017 року по 18.02.2019 року у розмірі 105094,66 грн. з утриманням ПДФО 18% та військового збору 1,5 %.

26 травня 2020 року ОСОБА_1 подав до відповідача заяву про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 червня 2019 року по 13 квітня 2020 року.

В виплаті позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 червня 2019 року по 13 квітня 2020 року було відмовлено, що підтверджується листом № 126/01.01-08 від 01 червня 2020 року.

Таким чином, судом встановлено, що в вимушеному прогулі ОСОБА_1 перебував з 27 січня 2017 року по 13 квітня 2020 року, який переривався на період з 06 березня 2019 року по 07 червня 2019 року. Середній заробіток за час вимушеного прогулу позивачем отримано за період з 27 січня 2017 року по 18 лютого 2019 року. За період з 06 березня 2019 року по 07 червня 2019 року позивачем отримано заробітну плату. За час вимушеного прогулу з 08 червня 2019 року по 13 квітня 2020 року позивач середню заробітну плату не отримав з причини відмови відповідача її сплатити.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При розрахунку оплати вимушеного прогулу суд керується положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 № 100. Зокрема відповідно до абзацу 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Середньоденна заробітна плата позивача, згідно довідки про заробітну плату № 98 від 28.05.2020 року, складає - 280,34 грн.

З урахуванням викладеного розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу складатиме 59432,08 грн. (280,34 грн. середньоденної заробітної плати х 212 робочих днів за період вимушеного прогулу з 08.06.2019 р. по 13.04.2020 р.).

Як роз`яснено в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1993 р. Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, то суд вважає, що вказана вимога підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховним судом в постанові від 20.05.2020 року по справі 333/6600/16 викладено наступний правовий висновок.

Частиною 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 4, 5, 13, 49 ЦПК України).

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.02.2019 року по справі № 488/769/18 встановлено, що ОСОБА_1 прогулу не вчиняв, був незаконно звільнений з роботи.

Суд враховує, що на відновлення порушених прав ОСОБА_1 знадобилось більше трьох років (з 27.01.2017 року (день звільнення) по 14.05.2020 року (день поновлення на посаді), незаконні дії відповідача потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу ОСОБА_1 на проведення правових заходів задля відновлення порушених прав, обумовили необхідність залучання значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, що спричинило незручності у його житті та порушило нормальні життєві стосунки.

Згідно із п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З урахуванням викладеного, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди в 10000,00 гривень є співмірним, достатнім, обґрунтованим та справедливим.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 12200,00 грн. понесених витрат на правову допомогу. Відповідачем клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не заявлялось.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених судових витрат на оплату правничої допомоги позивачем надано квитанцію до прибуткового касового ордеру № 1/22/20-К від 26 червня 2020 року, квитанцію до прибуткового касового ордеру № 2/22/20-К від 01 липня 2020 року, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 26.06.2020 року, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 01.07.2020 року, витяг з договору про надання правничої допомоги № 22/20 від 26.06.2020 року.

Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з Комунальної організації Миколаївська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2 Миколаївської обласної ради (ЄДРПОУ 04590104) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 червня 2019 року по 13 квітня 2020 року у розмірі 59432,08 грн.

Стягнути з Комунальної організації Миколаївська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2 Миколаївської обласної ради (ЄДРПОУ 04590104) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну (немайнову) шкоду у розмірі 10000,00 грн.

Стягнути з Комунальної організації Миколаївська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2 Миколаївської обласної ради (ЄДРПОУ 04590104) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмі рі 12200,00 грн.

Стягнути з Комунальної організації Миколаївська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2 Миколаївської обласної ради (ЄДРПОУ 04590104) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн.

Копію заочного рішення направити відповідачу.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач - Комунальна організація Миколаївська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2 Миколаївської обласної ради, код ЄДРПОУ 04590104, вул. Рибна, 91, м. Миколаїв, 54049.

Суддя: Г.М. Лазарева