Рішення

від 29.12.2020 по справі 573/1788/20

БІЛОПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 573/1788/20

Номер провадження 2/573/447/20

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

29 грудня 2020 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючого судді - Замченко А.О.,

з участю секретаря - Півньової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Вікторія про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, внесення змін до запису про інше речове право,

в с т а н о в и в :

25 вересня 2020 року ОСОБА_1 здала на пошту позов до ТОВ АФ Вікторія про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, внесення змін до запису про інше речове право, який у подальшому уточнила. У позові вказує, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 2 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Вирівської сільської ради. 01 вересня 2011 року вона уклала з ТОВ АФ Вікторія договір оренди №4482, відповідно до умов якого передала в користування товариству вказану земельну ділянку строком на 10 років. Зазначений договір було зареєстровано в Держкомземі 21 грудня 2012 року, а 18 лютого 2016 року - в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У серпні 2020 року вона звернулася до відповідача з проханням надати інформацію про те, до якої саме дати діє договір оренди та яка процедура його розірвання, на що отримала відповідь, що дія договору пролонгована до 30 серпня 2035 року. Згодом відповідач надав їй додаткову угоду від 01 січня 2017 року до договору оренди, яка ніби то підписана від її імені та передбачає продовження строку дії договору до 30 серпня 2035 року. Також ТОВ АФ Вікторія надало їй витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію вказаної угоди.

Посилаючись на те, що вона не підписувала додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, просить визнати її недійсною та внести зміни до запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо строку дії договору оренди.

Ухвалою судді Білопільського районного суду Сумської області від 30 вересня 2020 року відкрито провадження в справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

23 жовтня 2020 року до суду від представника відповідача - адвоката Ломаки Ю.С. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він вказує, що ОСОБА_1 01 січня 2017 року підписала додаткову угоду до договору оренди землі від 01 вересня 2011 року та почала отримувати орендну плату в збільшеному розмірі, передбаченому додатковою угодою, 7143 грн. 40 коп. на рік, замість 1357 грн. 10 коп., і до цього часу в неї заперечень з цього приводу не було. Укладення додаткової угоди було пов`язане з політикою товариства, відповідно до якої орендна плата збільшується, якщо орендодавець погоджується збільшити строк оренди землі за основним договором, або укласти новий договір оренди з більшим строком дії. У 2020 році ОСОБА_1 не зверталася до ТОВ АФ Вікторія з будь-якого приводу, у тому числі й щодо отримання копії додаткової угоди, будь-яких роз`яснень працівники товариства їй не надавали. Посилаючись на викладені обставини, просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю, або відмовити у позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Ухвалою Білопільського районного суду Сумської області від 23 жовтня 2020 року в справі призначено почеркознавчу експертизу, у зв`язку з чим провадження зупинено.

Ухвалою судді Білопільського районного суду Сумської області від 02 грудня 2020 року провадження в справі відновлено у зв`язку з надходженням висновку експерта.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Мазурова К.Д. позов підтримали, просили його задовольнити.

Представник відповідача ТОВ АФ Вікторія - адвокат Ломака Ю.М. у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував.

Заслухавши позивачку, представників, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається з копій державного акту на право приватної власності на землю серії Р2 №669490 та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 на підставі розпорядження Білопільської РДА №368 від 03 вересня 2002 року передано в приватну власність земельну ділянку площею 2,00 га, призначену для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Вирівської сільської ради, Білопільського району, з кадастровим номером 5920681800:03:001:0139 (а. с. 8-9).

01 вересня 2011 року між ОСОБА_1 та ТОВ АФ Вікторія укладено договір оренди землі, на підставі якого ОСОБА_1 передала товариству в оренду належну їй земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 5920681800:03:001:0139. Договір укладено строком на 10 років і передбачено, що він починає діяти з моменту державної реєстрації. Цього ж дня складено та підписано акти визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), приймання-передачі земельної ділянки (а. с. 14-19).

22 грудня 2012 року вказаний договір було зареєстровано в Білопільському відділі Держкомзему, про що в Державному реєстрі земель зроблено запис за №592020004004482 (а. с. 17.).

18 лютого 2016 року право оренди ТОВ АФ Вікторія за вказаним договором зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Дійсність вказаного договору позивачем не оспорюється.

01 січня 2017 року укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 01 вересня 2011 року згідно з якою, серед іншого, договір було доповнено підпунктом 3.1.1 наступного змісту: Строк дії договору, з урахуванням кінцевого терміну дії, зазначеного в договорі та всіх додаткових угодах до нього, за згодою сторін, продовжено на 7 (сім) років до 30 серпня 2035 року (а. с. 23).

18 лютого 2016 року державним реєстратором Білопільського районного управління юстиції Сумської області Яценком І.М. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис про інше речове право №13323800 щодо реєстрації права ТОВ АФ Вікторія оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5920681800:03:001:0139 за додатковою угодою від 01 січня 2017 року до договору оренди землі від 01 вересня 2011 року (а. с. 24).

Відповідно до висновку експертизи від 24 листопада 2020 року №19/119/6/7/1-61е підпис від імені ОСОБА_1 в графі (підпис) у додатковій угоді до договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2017, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а. с. 80-90).

Згідно з ч. 1, п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інші юридичні факти.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України).

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з абз. 1 ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

З огляду на положення ч. 1 ст. 627 ЦК України , ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 14, ст. 18 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) договір оренди землі укладається в письмовій формі.

Договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

З огляду на положення ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 червня 2020 року в справі №145/2047/16-ц звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом з цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі №569/17272/15-ц.

У справі, що розглядається, позивачка звернулася з вимогою про визнання недійсною додатковї угоди до договору оренди, посилаюсь на те, що вона її не підписувала, її умови не погоджувала.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 червня 2020 року в справі №145/2047/16-ц констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі №504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року в справі №653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року в справі №487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року в справі №487/10132/14-ц (пункт 97)).

З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, оскільки позивачем обрано неефективний спосіб захисту.

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки після закінчення строку договору оренди землі від 01 вересня 2011 року з огляду на те, що остання визнала, що вказаний договір укладала.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Вікторія (41854, Сумська область, Білопільський район, смт. Миколаївка, вул. Братів Рябоконь, 1, код ЄДРПОУ 14015985) про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, внесення змін до запису про інше речове право відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сумського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ЦПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено 29 грудня 2020 року.

Суддя -