Постанова

від 21.12.2020 по справі 450/2970/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/2970/19 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.

Провадження № 22-ц/811/2207/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 63

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.

з участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Львові цивільнусправу заапеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 червня 2020 року у складі судді Мусієвського В.Є. у справі за позовом ОСОБА_3 до Пустомитівської районної ради, Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Будинкоуправління АДРЕСА_1 , про визнання права на постійне проживання в квартирі та скасування рішення,-

встановила:

У вересні 2019 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідачів Пустомитівської районної ради, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про визнання права на постійне проживання в квартирі та скасування рішення.

Вимоги обгрунтовувала тим, що у 1975 році у військовому містечку АДРЕСА_2 ) зданий в експлуатацію житловий будинок. 10 листопада 1975 року квартира АДРЕСА_3 у зазначеному будинку надана для проживання її батьку ОСОБА_4 на підставі договору найму від 10 листопада 1975 року. 10 листопада 1975 року підписано акт прийому-передачі квартири. Вказана квартира використовувалася квартиронаймачем з 1975 року по 2004 рік.

15 вересня 2004 року листом № 1118 Стрийська КЕЧ району, яка розформована у 2005 році, правонаступником якої є КЕВ м. Львова, надала дозвіл на переоформлення особового рахунку на житлову площу в/ АДРЕСА_4 на неї у зв`язку з випискою основного квартиронаймача. Вважає, що вона має право на постійне місце проживання у вказаній квартирі, не може бути виселена з неї.

Також зазначає, що вона має право на приватизацію вказаної квартири, оскільки її місце проживання зареєстроване там з 06 квітня 2000 року. З метою реалізації свого права 02 жовтня 2018 року звернулася до Будинковолодіння АДРЕСА_1 , з проханням надати довідку з місця проживання про склад сім`ї та прописку.

02 жовтня 2018 року вона отримала довідку № 1086, з якої дізналася, що квартира, у якій вона проживає, значиться службовою і не підлягає приватизації.

Звертає увагу, що вказана квартира обліковується як службова на підставі рішення Виконавчого комітету Пустомитівської районної ради Львівської області народних депутатів Львівської області № 141 від 15 березня 1979 року. Зауважує, що на момент визнання квартири службовою, вона не була вільною, оскільки її батько проживав у такій протягом чотирьох років. Згадане рішення перешкоджає їй у здійсненні права на приватизацію, тому таке необхідно скасувати в частині затвердження квартири

АДРЕСА_5 визнати за нею право на постійне проживання у квартирі АДРЕСА_6 та скасувати рішення Виконавчого комітету Пустомитівської районної ради народних депутатів Львівської області № 141 від 15 березня 1979 року «Про затвердження службових комунальних квартир в/ч НОМЕР_1 » в частині затвердження квартири АДРЕСА_5 , згідно клопотання в/ч 38427 від 13 березня 1979 року № 355.

Оскаржуваним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 червня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенн суду оскаржила представник позивачки ОСОБА_1 , вважає незаконним та таким, що ухвалене за неповного зясування обставин справи, які мають значення та порушенням норм матеріального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що про прийняте Виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради народних депутатів Львівської області рішення № 141 від 15.03.1979 позивачці не було відомо, оскільки до 2007 року військове містечко входило до закритих, квартири приватизації не підлягали.

При цьому, після надання Стрийською КЕЧ у 2004 році дозволу на переоформлення особового рахунку на житлову площу в/ АДРЕСА_4 на ОСОБА_3 , у зв`язку з випискою основного квартиронаймача, остання маючи намір приватизувати квартиру звернулася до АДРЕСА_7 про надання довідки з місця проживання та склад сім`ї та прописку, а згідно довідки № 1086 квартира, у якій вона проживає із сім`єю значиться службовою, що виключає можливість її приватизації.

Покликається на те, що на час прийняття рішення Виконавчого комітету Пустомитівської районної ради народних депутатів Львівської області № 141 від 15 березня 1979 року «Про затвердження службових комунальних квартир в/ч НОМЕР_1 » спірна квартира не була вільною, оскільки у ній проживав її батько, квартиронаймач ОСОБА_4 , тому квартира помилково була віднесена до числа службових.

Зокрема, на час прийняття рішення від 15 березня 1979 року батько проживав у квартирі протягом 4 років, що залишилося поза увагою суду та без правової оцінки.

Крім цього, зазначає, що Стрийська КЕЧ району не облікувала спірне житло як службове, оскільки відповідно до ст. 103-106 ЖК УРСР забороняється переоформляти особовий рахунок в службовому житловому приміщенні, натомість КЕЧ надала такий дозвіл, у зв`язку з випискою основного квартиронаймача.

Не погоджується із відмовою суду у задоволенні вимоги про визнання за позивачкою права на постійне проживання у спірній квартирі, оскільки у відповіді КЕВ м. Львова № 4333 від 19.09.2019 зазначено, що ОСОБА_3 може бути виселена із квартири АДРЕСА_6 за умови дотримання вимог закону щодо порядку виселення. В подальшому, позивачку повідомлено, що у зв`язку зтим, що ОСОБА_3 ніколи не перебувала та не перебуває у трудових відносинах з КЕВ м. Львова, може бути ініційоване питання про її виселення в судовому порядку.

Виходячи з цього вважає, що має місце невизнання з боку КЕВ м. Львова прав позивачки на проживання у вище вказаній квартирі, тому є всі підстави вважати, що право позивачки може бути порушено.

Просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 червня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Звертаючись із позовними вимогами ОСОБА_3 зазначала, що має право на приватизацію спірної квартири, оскільки її місце проживання зареєстроване у такій з 06 квітня 2000 року, однак у звязку з тим, що квартира значиться службовою, така не підлягає приватизації. Звертає увагу, що на момент визнання квартири службовою, вона не була вільною, оскільки її батько проживав у цій квартирі протягом чотирьох років, тому вважає, що рішення Виконавчого комітету Пустомитівської районної ради Львівської області народних депутатів Львівської області № 141 від 15 березня 1979 року необхідно скасувати, оскільки квартира саме на підставі такого обліковується як службова.

Крім цього, стверджуючи, що має право на постійне місце проживання у вказаній квартирі та не може бути виселена з неї, просить визнати за нею таке право.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий суд виходив з того, що спірна квартира АДРЕСА_6 має статус службової та обліковується в Квартирно-експлуатаційному відділі м. Львова Міністерства оборони України, тобто вона не є комунальною власністю територіальної громади.

Спірна квартира перебуває в розпорядженні Міністерства оборони України та оперативний облік його ведеться КЕВ м. Львова, який не звертався до Виконавчого комітету Пустомитівської районної ради з клопотанням про виключення квартири АДРЕСА_6 з числа службових, тому вимога про скасування рішення Виконавчого комітету Пустомитівської районної ради народних депутатів Львівської області № 141 від 15 березня 1979 року «Про затвердження службових комунальних квартир в/ч НОМЕР_1 » в частині затвердження квартири АДРЕСА_5 , згідно клопотання в/ч 38427 від 13 березня 1979 року № 355, задоволенню не підлягає.

В цій частині суд врахував висновки, що містяться у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року, справа № 591/5279/17.

Що стосується позовної вимоги про визнання за позивачем права на постійне проживання у квартирі АДРЕСА_6 , суд виходив з того, що право позивачки на проживання у згаданій вище квартирі відповідачами визнається, не порушується та не оспорюється, тому передумови для захисту вказаного цивільного права в судовому порядку відсутні.

Розглядаючи даний спір та перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно вимог ЦПК України, судова колегія враховує таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силуст. 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

З договору найму житлового приміщення в будинках Міністерства Оборони від 10 листопада 1975 року вбачається, що квартира АДРЕСА_6 була надана в тимчасове користування ОСОБА_5 (а.с. 8).

В свою чергу, з Довідки з місця проживання та склад сім`ї та прописку Філії АДРЕСА_8 від 02 жовтня 2018 року вбачається, що у квартирі АДРЕСА_6 зареєстровані та проживають позивачка та її донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12).

З відповіді Філії № 1 Будинковолодіння № 4 (Липники) КЕВ м. Львова від 28 грудня 2018 року № 230 на адвокатський запит № 19/12/18 від 19 грудня 2018 року вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_9 зданий в експлуатацію у 1975 році. У квартирі АДРЕСА_3 з моменту здачі в експлуатацію проживав ОСОБА_4 , а його реєстрація проведена на підставі договору найму від 10.11.1975 (а.с. 13).

Згідно із рішенням Виконавчого комітету Пустомитівської районної ради народних депутатів Львівської області від 15 березня 1979 року № 141, квартира АДРЕСА_5 є службовою квартирою в будинку офіцерського складу.

З відповіді КЕВ м. Львова від 12 лютого 2019 року № 618 вбачається, що квартира АДРЕСА_6 обліковується як службова (а.с. 14).

При цьому, листом № 1118 Стрийська КЕЧ району надала дозвіл на переоформлення особового рахунку на житлову площу в/ АДРЕСА_4 на позивачку ОСОБА_3 , у зв`язку з випискою основного квартиронаймача (а.с. 11).

За положеннямистатті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

До складу житлового фонду, відповідно до ст. 4 ЖК УРСР, відносяться житлові будинки, а також житлові приміщення у інших будівлях. Жилі будинки та жилі приміщення у інших будівлях, що належать державі складають державний житловий фонд.

Частиною 1 ст. 5 ЖК УРСР передбачено, що державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначеноЗаконом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до п. 1ст. 12 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей»держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановленихЖитловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

За приписами статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки, та якщо вони перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Частино 1 ст. 118 ЖК Української РСР встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Відповідно до п. 3 Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37, жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення.

Факт вселення та проживання батька позивачки ОСОБА_4 у сіпній квартирі є беззаперечним та доказуванню в силу ст. 82 ЦПК України, доказуванню не підлягає.

При цьому, як зазначає сама позивачка, її батько був вселений у квартиру, як працівник відповідної установи, одночасно залишаючи поза увагою те, що договір про найм житла в будинках Міністерства оборони, з ним, був укладений виключно з цих підстав.

Тобто ключовою обставиною в укладенні договору найму з батьком позивачки була його трудова діяльність.

В свою чергу, жиле приміщення включається до числа службових на підставі рішення виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації, тобто для прийняття відповідного рішення згода наймача не передбачалася.

Належні докази у справі дають підстави для висновку, що на даний час спірна квартира АДРЕСА_6 має статус службової та обліковується в Квартирно-експлуатаційному відділі м. Львова Міністерства оборони України, відтак не є комунальною власністю територіальної громади.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чиоперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ (частина друга статті 1 Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначено Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».

Відповідно до статті 1Закону України«Про правовийрежим майнау ЗбройнихСилах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовимичастинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.Довійськового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне,шкіперське, речове,культурно-просвітницьке,медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Пунктом 4 наказу Міністра оборони України від 03 січня 1993 року № 1 «Про приватизацію житлового фонду військовослужбовцями та іншими особами, які проживають у будинках Міністерства оборони України» передбачено, що обов`язки органів, які здійснюють приватизацію житлового фонду Міністерства оборони України, покладені на квартирно-експлуатаційні частини районів, на обліку яких перебувають квартири (будинки).

Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

В свою чергу, частиною 2 статті 2 цього закону визначено, що не підлягають приватизації, зокрема, квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових.

Відповідно до п. 6 Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 4 лютого 1988 року № 37, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті. Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка.

Таким чином, спірна квартира, як нерухоме майно, перебуває в розпорядженні Міністерства оборони України, а оперативний облік такого ведеться КЕВ м. Львова, при цьому відділ не звертався до Виконавчого комітету Пустомитівської районної ради з клопотанням про виключення квартири АДРЕСА_6 з числа службових.

Наведене підтверджується листом КЕВ м. Львова від 25 липня 2019 року № 3493 (а.с. 17).

Враховуючи викладене, вимога позивача про скасування рішення Виконавчого комітету Пустомитівської районної ради народних депутатів Львівської області №141 від 15 березня 1979 року «Про затвердження службових комунальних квартир в/ч НОМЕР_1 » в частині затвердження квартири АДРЕСА_5 , з врахуванням клопотання в/ч 38427 від 13 березня 1979 року № 355, задоволенню не підлягає, оскільки розпорядник квартир КЕВ м. Львова не звертався до Виконавчого комітету Пустомитівської районної ради Львівської області з клопотанням про виключення спірної квартири з числа службових, при цьому докази про відсутність потреби у використанні спріної квартири, як службової, в матеріалах справи відсутня, а судом не встановлена.

Зазначене відповідає висновкам, які викладені у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року, справа № 591/5279/17.

Що стосується позовної вимоги про визнання за позивачкою права на постійне проживання у квартирі АДРЕСА_6 , колегія суддів погоджується з тим, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Так, відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України, порушене, невизнане або оспорюване право особи підлягає захисту у встановлений законом спосіб.

З матеріалів справи вбачається, що право позивачки на проживання у квартирі АДРЕСА_6 , відповідачі визнають, не порушують та не оспорюють.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що на момент звернення до суду порушення, невизнання або оспорювання прав особи, яка звертається за їх захистом, вже має мати місце.

Враховуючи наведене, підстави для захисту вказаного цивільного права відсутні, при цьому захист права на майбутнє законом не передбачено, тому суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні вимоги про визнання за позивачкою права на постійне проживання у квартирі.

Що стосується листів, у яких зазначено, що ОСОБА_3 ніколи не перебувала та не перебуває у трудових відносинах з КЕВ м. Львова, тому можливе ініціюввання питання про її виселення в судовому порядку, без правової оцінки таких обставин, з метою уникнення можливої преюдиції у майбутньому, колегія суддів звертає увагу на те, що слідуючи не тільки житловому, а й цивільному законодавству мешканці завжди зобов`язані при користуванні житловим приміщенням дотримуватись вимог діючого законодавства України, вони несуть відповідальність за належне користування житлом і допущення в ньому порушень законодавства.

Виселення є категорією житлового законодавства, предметом доказування у такій є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК України підстави для позбавлення права на житло.

При цьому, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше, як з підстав і в порядку, передбачених законом (Ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР), а таке виселення провадиться за відсутності добровільної згоди, лише у судовому порядку.

Натомість, будь яких доказів щодо пред`явлення відповідних вимог позивачці, матеріали справи не містять.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районногосуду Львівськоїобласті від16червня 2020року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 23 грудня 2020 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк