Ухвала

від 28.12.2020 по справі 596/663/15-к

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 596/663/15-кГоловуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/817/29/20 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія - ч.3 ст.15, п.6 ч.2 ст.115 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2020 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:

Головуючого - ОСОБА_2

Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_9 ,

потерпілого ОСОБА_10 ,

представника потерпілого ОСОБА_11

розглянув увідкритому судовомузасіданні взалі суду 28грудня 2020р. апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , на вирок Чортківського районного суду Тернопільської обл. від 01листопада 2019р. у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12015210070000013 від 20 січня 2015 р., за обвинуваченням

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, з призначенням йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років з конфіскацією усього майна, яке належить на праві приватної власності обвинуваченому.

Зараховано ОСОБА_9 у строк відбування покарання період відбутого покарання з 14 червня 2016 р. по 07 грудня 2016 р. в місцях позбавлення волі як один день позбавлення волі за один день позбавлення волі та термін його увязнення з 07 грудня 2016 р. по 06 лютого 2017 р. з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Цивільний позов прокурора про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину, задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_9 на користь Копичинецької районної комунальної лікарні (Тернопільська обл. Гусятинський район м. Копичинці вул. Шевченка, 106) р/р № 35427001001645, код ЄДРПОУ 02000613, МФО 838012 витрати, понесені на стаціонарне лікування потерпілого від злочину в сумі 1803 грн. 33 коп.

Цивільний позов ОСОБА_10 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди задоволений частково.

Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 кошти на відшкодування матеріальної шкоди в сумі 5 000 грн., моральної шкоди в сумі 20 000 грн. та судові витрати в сумі 19 500 грн.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Вироком суду також вирішено питання щодо речових доказів.

В апеляційнійскарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_9 ОСОБА_7 просить скасувати вирок місцевого суду та закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_9 за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, оскільки він є незаконним і необгрунтованим. Висновки суду, на думку захисту, грунтуються на неналежних та недопустимих доказах і не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Зазначає, що ОСОБА_9 непричетний до замаху на вбивство ОСОБА_10 , в нього не було умислу на позбавлення життя останнього, а ножем, який він випадково знайшов в кишені своєї господарської куртки, - захищався від протиправних дій останнього, про що і ствердив обвинувачений в судовому засіданні місцевого суду, зазначивши, що при бажанні на вчинення вбивства йому нічого не завадило б це зробити, оскільки він мав реальну можливість не тільки вчинити замах, а і довести злочин до кінця.

Конфлікт між обвинуваченим та потерпілим виник спонтанно, як стверджує апелянт, на побутовому грунті, у звязку з непристойною поведінкою останнього.

Наголошує на тому, що про відсутність умислу у обвинуваченого на спричинення умисного злочину свідчить і довжина леза ножа 10 см, який згідно висновку експертизи № 4-29/15 від 25.03.15 належить до господарсько-побутових ножів і не призначений для ураження цілі.

Також, як зазначено у апеляційній скарзі, сам характер нанесених ножових поранень, з яких лише одне відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, а решта до легких, свідчать, що у діях ОСОБА_9 відсутній склад будь-якого злочину. При цьому тілесні ушкодження обвинуваченим наносились потерпілому хаотично, що відповідно до висновку ВС у справі № 753/14222/14-к не може свідчити про наявність умислу на вбивство. При цьому дії потерпілого слід кваліфікувати за ст. 355 КК України примушування до виконання цивільно-правових зобовязань.

Відповідно, як стверджується в апеляційній скарзі захисника, пояснення потерпілого про намір обвинуваченого його вбити, щоб не віддавати позичені гроші, не є правдивими та повинні бути оцінені критично. Так само не відповідають здобутим у справі доказам його (потерпілого) пояснення про намагання ОСОБА_9 його наздогнати з метою довести намір на вбивство до кінця.

Викликає сумнів, на думку захисту, і та обставина, що зі слів потерпілого від смерті його вберегла книжечка з документами, яка знаходилась в нагрудній кишені куртки останнього. Разом з тим в матеріалах справи відсутній жоден доказ, який би свідчив, за яких обставин ця книжечка зявилась у кримінальному провадженні. Тим не менш, слідчий ОСОБА_12 її оглянув та визнав речовим доказом.

Оскільки потерпілий слідчому цю книжечку не надавав, а той в свою чергу не звертався до слідчого судді із клопотанням про надання доступу до вказаних предметів та документів, тому протокол огляду від 28.03.15 та постанова про визнання речовими доказами від 02.04.15 повинні бути визнані недопустимими доказами.

Викликають сумнів, на думку захисту, і висновки судмедексперта №№ 62 від 10.03.15 та 36 від 07.02.15 щодо спричинення тілесних ушкоджень потерпілому. Так, судмедексперт ОСОБА_13 при проведенні експертиз не послався на методи, відповідно до яких він проводив експертизи. Судмедекспертиза № 62 проведена всупереч вимогам п. 4.1 п. 4.2 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, тобто без медичного обстеження потерпілого, в матеріалах справи відсутні медичні документи, на підставі яких складались висновки. Вказані медичні документи не долучені слідчим до матеріалів кримінального провадження в якості речових доказів і відповідно не відкриті обвинуваченому та його захиснику в порядку ст. 290 КПК, а також відсутні ухвали слідчого судді на тимчасовий доступ до документів. Саме тому захист вважає, що медичну карту обвинуваченого ОСОБА_9 №156/34 та медичну карту потерпілого ОСОБА_10 № НОМЕР_1 слід визнати недопустимими доказами.

Недопустимим доказом, на думку захисту, слід також визнати протокол огляду місця події від 20.01.15, а саме гаражного приміщення, яке розташоване в гаражному кооперативі навпроти буд. АДРЕСА_2 , та господарства ОСОБА_14 у АДРЕСА_3 , оскільки для огляду даних приміщень слідчому необхідно було звернутись до слідчого судді для отримання ухвали суду, на підставі якої провести обшук.

Таким чином, як стверджує апелянт, згідно доктрини плодів отруйного дерева слід визнати недопустимими доказами всі похідні процесуальні документи, які були складені на підставі вищенаведених медичних документів.

Також зазначає, що ні на досудовому слідстві, ні в судовому засіданні слідчим та прокурором не були відкриті та не надавались для ознайомлення речові докази, а саме:

- одяг потерпілого ОСОБА_10 , вилучений з Копичинецької ЦРК лікарні та з автомобіля марки «Шевроле Авео», д.р.н. НОМЕР_2 ;

- одяг обвинуваченого ОСОБА_9 , вилучений по місцю реєстрації останнього;

- медична документація, по якій проводилась судово-медична експертиза по тілесних ушкодженнях ОСОБА_10 та ОСОБА_9 ; відеореєстратор; тампони із слідами крові, вилучені з місця події;

- автомобіль марки «Шевроле Авео», д.р.н. НОМЕР_2 , який на праві власності належить потерпілому ОСОБА_10 ;

- книжечка з полімерного матеріалу чорного кольору, посвідчення водія ОСОБА_10 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, технічний талон НОМЕР_3 на ОСОБА_10 , гарантійний талон на акумуляторну батарею потерпілий ОСОБА_10 .

У скарзі наголошено на тому, що Чортківським районним судом Тернопільської області у вироку від 01.12.2019 безпідставно та без певного обгрунтування стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 судові витрати в сумі 19 500 грн. без зазначення, з чого саме складаються вказані судові витрати, а також безпідставно та без обгрунтування стягнуто з останнього на користь ОСОБА_10 20 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, без зазначення, в чому полягає моральна шкода, спричинена потерпілому.

Згідно вирокусуду, в липні 2013 року ОСОБА_9 у свого знайомого ОСОБА_10 позичив 16 000 грн., еквівалентні 2 000 доларів США, про що написав розписку та зобов`язання повернути їх до 01 червня 2014 року.

Після 01.06.2014 ОСОБА_9 уникав повернення боргу та зустрічей, не виконував взяті на себе боргові зобов`язання, переносив дату повернення коштів.

19.01.2015 в другій половині дня у ОСОБА_9 виник злочинний умисел, направлений на умисне вбивство, тобто протиправне заподіяння смерті своєму знайомому, ОСОБА_10 , з корисливих мотивів. Він зателефонував на мобільний телефон останнього і повідомив, що хоче зустрітися та повернути йому частину боргу.

З метою вчинення умисного вбивства вказаної особи ОСОБА_9 за місцем свого проживання заздалегідь приготував господарський ніж та 19.01.2015 близько 15 год. зателефонував до ОСОБА_10 і запропонував йому зустрітися в м. Хоростків. На вказану пропозицію ОСОБА_10 погодився та 19.01.2015 близько 17 год. 15 хв. своїм автомобілем марки Шевроле Авео р.н. НОМЕР_2 приїхав до будинку по АДРЕСА_4 , з якого вийшов ОСОБА_9 та сів на переднє пасажирське сидіння автомобіля. В подальшому на прохання ОСОБА_9 вони тривалий час їздили автомобілем по м. Хоростків, щоб обміняти гривні на долари, так як той нібито мав повернути ОСОБА_10 частину грошових коштів, проте жодного наміру на повернення їх у нього не було, грошових коштів не мав.

Надалі, 19.01.2015, біля 18 години вони зупинились автомобілем по вул. Чорновола у м. Хоростків, де ОСОБА_9 , реалізовуючи свій злочинний намір, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті з корисливих мотивів, що виразились в уникненні матеріальних витрат чи обов`язків, перебуваючи в салоні автомобіля Шевроле Авео р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_10 із заздалегідь приготовленим господарсько- побутовим ножем, з метою вчинення умисного вбивства ОСОБА_10 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, утримуючи ніж в правій руці, умисно наніс ним в особливо важливі органи: шию, ліву половину грудей 10 колото-різаних ран, спричинивши йому тілесні ушкодження у вигляді однієї рани на шиї, двох ран в надключичній ділянці, однієї рани в ділянці правого плечового суглобу, однієї рани на правому плечі, трьох ран на грудях, однієї рани на лівому передпліччі, однієї рани на лівій кисті. Поранення лівого передпліччя, що ускладнилося післятравматичною невропатією лівого променевого нерва з наявністю нейрогенної контрактури лівого ліктьового суглобу та частковим порушенням функцій за ознакою тривалого розладу здоровя, відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, всі інші рани відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я.

Оскільки ОСОБА_10 на той час був одягнений в зимову куртку, комбіновану з плащової тканини, светр спортивного крою, фуфайку, тільняшку, на яких виявлено наскрізні пошкодження, у лівій внутрішній кишені куртки мав книжечку з документами, на якій теж виявлено пошкодження, та захищався від ударів руками, а також те, що рухи ОСОБА_9 в салоні автомобіля були обмежені, свій злочинний умисел, направлений на умисне вбивство з корисливих мотивів, він не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_10 із отриманими тілесними ушкодженнями втік з автомобіля і покликав на допомогу.

Не зупиняючись на скоєному, ОСОБА_9 вибіг з автомобіля та намагався наздогнати ОСОБА_10 , проте, злочинний умисел на умисне вбивство останнього до кінця ,не довів, медичну допомогу потерпілому не надав.

Заслухавши доповідьсудді, обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які просять задовольнити апеляційну скаргу адвоката з наведених в ній мотивів, прокурора, потерпілого ОСОБА_10 і його представника ОСОБА_11 , які просять вирок суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, ознайомившись з доводами апеляційної скарги та матеріалами кримінального провадження, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 до задоволення не підлягає.

Згідно ч. 1 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, тобто у вчиненні незакінченого замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині з корисливих мотивів, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин та підтверджений доказами, які досліджено та оцінено за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК. На думку апеляційного суду, судом першої інстанції при прийнятті рішення вказаних вимог закону дотримано.

Так, обвинувачений ОСОБА_9 в судовому засіданні місцевого суду вину свою не визнав і пояснив, що 19.01.2015 в другій половині дня зателефонував до ОСОБА_10 і запропонував останньому приїхати до нього, оскільки має намір повернути йому гроші, які позичав.

На себе одягнув коричневу балоньєву куртку з капюшоном. Як саме ніж опинився в кишені куртки, не пам`ятає, вказаний ніж з собою спеціально не брав.

Перебуваючи в автомобілі ОСОБА_10 , запропонував останньому поїхати в центр, він візьме гроші у валютчика та віддасть борг. З валютчиком він попередньо не домовлявся. Коли вони приїхали в центр, його на місці не виявилось. Тоді ОСОБА_10 запропонував заїхати до валютчика додому, на що він погодився. Близько 17:40 год. автомобілем потерпілого вони поїхали в с. Хлопівка. ОСОБА_10 зупинився біля одного з будинків на якійсь вулиці і сказав, що в саме в ньому і живе валютчик, проте вдома його не було. Водночас йому стало погано і він попросив ОСОБА_10 завезти його додому. По дорозі останній раптово зупинив автомобіль і почав бити його по голові. В цей момент він відчув, що в кишені його куртки є ніж, яким почав «штрикати» в ліве плече та ліву руку потерпілого, щоб він його не бив. Жодного наміру вбивати ОСОБА_10 не мав.

Скільки саме ударів наніс, не пам`ятає, зупинився наносити колоті удари ОСОБА_10 , коли останній вже перестав проявляти до нього агресію і більше не намагався його бити та душити. Після цього відкрив двері зі своєї сторони і вийшов з автомобіля, направившись у власний гараж. ОСОБА_10 теж вибіг з автомобіля, почав кричати і побіг від машини в сторону вулиці Незалежності.

Перебуваючи в гаражному приміщенні, він розхвилювався і тим же ножем самостійно порізав собі вени на лівій руці, після чого прийшов до квартири, де в коридорі знепритомнів.

Свій борг потерпілому в сумі 2 000 дол. США повернув через три дні.

Разом з тим, обгрунтовуючи винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину, суд у вироку підставно послався саме на показання потерпілого ОСОБА_10 , який зазначив, що 19.01.2015 йому зателефонував ОСОБА_9 і повідомив, що хоче повернути йому частину грошей, які позичив в нього в липні 2013 р. в сумі 16 000 грн., що еквівалентні 2 000 дол. США, гривнями.

Десь приблизно о 17 год. того ж дня він зустрівся з обвинуваченим, який підсів до нього в автомобіль, і сказав, що треба їхати в центр, бо він має гривні, і хоче поміняти їх на долари та повернути частину боргу. На його пропозицію повернути йому кошти в гривнях по курсу долара ОСОБА_9 не погодився. Вони поїхали в центр, де безрезультатно простояли хвилин 10-15. Він запропонував подзвонити до валютчика, на що обвинувачений відповів, що дзвонити не буде, так як той в гостях. Ще через 5 хв. вирішили поїхати до валютчика додому і вирушили в сторону села Хлопівка. По дорозі ОСОБА_9 постійно нервував. Коли вони приїхали до будинку валютчика, побачили, що світла в будинку не було. Він знову запропонував обвинуваченому, що оскільки валютчика немає, нехай віддасть йому гривні, однак ОСОБА_9 мовчав. Тоді він сказав обвинуваченому: « ОСОБА_15 , ти мені брешеш», на що той відповів: « ОСОБА_16 що мені ще залишається робити». Він вирішив його там залишити і їхати до дівчини в цьому ж селі, але обвинувачений попросив відвезти його додому. Спочатку він йому відмовив, а потім запропонував дати йому 20 грн. і він відвезе. Обвинувачений сів в машину, поклав йому на панель приборів 20 грн. і вони поїхали. Не доїжджаючи 100 м. до будинку ОСОБА_9 , він вирішив повернути в сторону вул. Чорновола, якою можна було потрапити в с. Хлопівка, оскільки ця дорога була кращою.

Коли повернув на вул. Чорновола і виїхав на горбок, де обвинувачений повинен був вийти з автомобіля, помітив, що на панелі немає 20 грн.

В момент, коли він намагався включити світло в салоні, ОСОБА_9 почав наносити йому ножові удари. Удари були часті та короткі. Коли обвинувачений наніс перший удар, то зачепився за шнур відеореєстратора і пошкодив його. Перші удари припали в область серця.

В кишені куртки в нього була книжечка з посвідченням водія, талонами, яка була пошкоджена ножем. Він захищався, підставляючи руки, внаслідок чого отримав порізи на лівій руці.

Відбивався і намагався вибратися з машини. Коли вибігав, то обвинувачений зловив його за куртку, і, напевно, наніс удар в спину і в шию. Куртка залишилась в автомобілі.

Покинувши автомобіль, побачив, що ОСОБА_9 з правого переднього пасажирського сидіння перемістився на сидіння водія, але з машини не вийшов.

Через деякий час ОСОБА_9 почав йти за ним.

Втікаючи від обвинуваченого, кликав на допомогу. ОСОБА_9 намагався його наздогнати і щось кричав.

В той час по вулиці йшли двоє чоловіків, і він повернувся з ними до машини. ОСОБА_9 того вечора більше не бачив.

Через декілька хвилин приїхала швидка, яку викликали сусіди, і забрала його в ОСОБА_17 в лікарню.

Вважає, що ОСОБА_9 наносив йому тілесні ушкодження саме з метою вбивства, щоб не повертати борг.

Вказані показання потерпілого місцевий суд, на думку колегії суддів, правильно визнав достовірними, зазначивши, що вони підтверджуються іншими доказами, безпосередньо дослідженими в судовому засіданні.

Так, зокрема, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 пояснив, що 19 січня 2015 року він біля 18 год. повертався разом з сином з роботи. Недалеко від своєї вулиці почув крики: «мене болить», «за що ти мене»., а десь за 60 метрів від себе побачив дві постаті, які перебігали дорогу. Між ними була дистанція до 30 метрів. Перед тим звернув увагу, як якась машина повернула на вулицю і поїхала під підйом в напрямку вулиці Чорновола м. Хоростків. Коли він підійшов до машини, побачив, що автомобіль був правим колесом в кюветі, передні дверцята відкриті. Мотор працював, в салоні було світло та наявні сліди боротьби: килимки на передніх сидіннях були зрушені, на склі подряпина та слід руки, на нижньому килимку та дзеркалі були сліди, схожі на кров, на задньому сидінні лежала куртка.

Десь через 5-6 хвилин зявився потерпілий ОСОБА_10 і повідомив, що на нього було скоєно напад ОСОБА_9 через гроші. Йому важко було говорити. Згодом підійшли сусіди, викликали швидку.

Свідок ОСОБА_19 суду пояснила, що 19.01.2015 після 19 години, перебуваючи на подвір`ї свого домогосподарства, почула крик: «Допоможіть» після цього: « ОСОБА_15 , почекай». Пішла до дому за чоловіком, з ним вийшли на дорогу, десь на відстані до 5 метрів від них стояла машина з відчиненими дверима зі сторони водія та пасажира. Побачили, як дорогу переходив ОСОБА_18 , а через 5 хв. підійшов ОСОБА_10 . Говорив, що ОСОБА_9 його за 2 000 доларів хотів вбити, на руці ОСОБА_10 бачила кров. Автомобіль потерпілого загнали на їхнє подвір`я.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 - брат потерпілого - суду пояснив, що того дня біля шостої години до нього зателефонував брат і повідомив, що ОСОБА_9 хотів його вбити, він стікає кров`ю. Тоді він сказав своїй дружині, щоб викликала поліцію, а сам попросив свого знайомого підвезти його до місця події. В лікарні брат йому повідомив, що ОСОБА_9 його порізав через гроші, які йому заборгував.

Допитана в якості свідка ОСОБА_21 пояснила, що працює лікарем-хірургом. Потерпілий 19.01.2015 поступив в лікарню з ножовими пораненнями. Йому була надана необхідна медична допомога, нею було здійснено ревізію раневих каналів. Проникаючих поранень не було, в потерпілого рани були здебільшого колоті. ОСОБА_10 при цьому був блідий, стривожений, вражений, постійно повторював, як людина може так поступити. Пояснив, що на нього вчинила напад відома йому особа при спробі повернути грошовий борг.

Аналогічні показання дали свідки ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , зазначивши, що потерпілий ОСОБА_10 на місці події та в лікарні пояснював, що йому спричинив ножові поранення ОСОБА_9 через борг, який не хотів повертати.

Показання потерпілого ОСОБА_10 підтверджуються і при проведенні слідчого експерименту від 28.03.2015 із застосуванням відеозапису. З протоколу цієї слідчої дії вбачається, як саме на нього було вчинено ОСОБА_9 замах на умисне вбивство з корисливих мотивів.

Крім показань потерпілого та свідків, вина ОСОБА_9 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення підтверджується даними, викладеними у протоколах огляду місця події від 19.01.2015, 20.01.2015 та фототаблицями до них, а також іншими доказами.

Так, при огляді місця події 20.01.15, а саме приміщення, що розташоване в гаражному кооперативі (навпроти будинку по АДРЕСА_4 ), яке належить ОСОБА_9 , виявлено та вилучено «..предмет, зовні схожий на кухонний ніж. На поверхні леза є...накладання речовини бурого кольору, схожої на кров».

Згідно цього ж протоколу був проведений і огляд квартири АДРЕСА_2 , де проживає обвинувачений, в процесі якого був вилучений одяг ОСОБА_9 , а також згідно протоколу огляду місця події був проведений огляд господарства ОСОБА_14 від того ж 20.01.15, в процесі якого була вилучена куртка темно-зеленого кольору.

Даний огляд проводився за участі власника (користувача) приміщення ОСОБА_24 - дружини ОСОБА_9 та на підставі заяви ОСОБА_24 .

При цьому колегія суддів вважає безпідставними доводи захисника обвинуваченого про те, що огляд місця події було проведено з порушенням вимог ст. 237 КПК України - за відсутності ухвали слідчого судді, що свідчить про недопустимість доказів, здобутих внаслідок його проведення.

Так, згідно заяви дружини обвинуваченого ОСОБА_24 - від 20.01.15 вона дала добровільну згоду на проникнення до її квартири та господарських приміщень та їх огляд. Згідно протоколу огляду від 20.01.15 його проведено за участю останньої у присутності двох понятих: ОСОБА_25 та ОСОБА_26 . Під час його проведення був вилучений кухонний ніж та одяг ОСОБА_9 .

За аналогічними правилами був проведений огляд місця події від 20.01.15 - господарства ОСОБА_14

Верховний Суд у постанові від 1 листопада 2018 р. за справою № 536/1048/16-к визнав необґрунтованими доводи засудженого про недопустимість як доказів протоколів оглядів домоволодінь потерпілих через те, що проводилися такі слідчі дії за письмовою згодою володільців житла без подальшого отримання ухвали слідчого судді.

У рішенні ВС сказано, що Конституцією України заборонено проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Водночас ч. 3 ст. 30 Основного Закону передбачає, що у невідкладних випадках, пов`язаних із рятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший встановлений законом порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 ст. 233 КПК.

Тобто, законом передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме можливість проникнути до житла чи іншого володіння за добровільною згодою особи, яка ним володіє.

Суд взяв до уваги рішення Європейського суду з прав людини від 7 листопада 2013 р. у справі «Бєлоусов проти України», де вказано, що будь-яке втручання згідно з п. 1 ст. 8 Конвенції повинно бути виправданим у розумінні п. 2 як таке, що здійснюється «згідно із законом» і є «необхідним у демократичному суспільстві» задля досягнення законних цілей, що в ньому наводяться. Головною метою ст. 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання державних органів.

За матеріалами провадження Верховний Суд встановив, що потерпілі надавали згоду на проведення огляду житла та приміщення, якими вони володіють, із метою фіксації обставин вчинення кримінальних правопорушень. Тим більше, свідок підтвердив, що потерпілі писали дозвіл на проведення огляду їх домоволодіння, а після проведення оглядів місць подій були складені відповідні протоколи.

Верховний Суд зазначив, що обставини справи не дають підстав для сумнів у добровільності надання згоди на проведення слідчих дій, оскільки були наявні всі процесуальні гарантії, які давали змогу потерпілим вільно виявити свою волю.

Аналогічні обставини щодо добровільності надання згоди на проведення слідчих дій мали місце і у даному кримінальному провадженні, про що зазначено вище.

Більш того, в матеріалах справи наявна ухвала слідчого судді Гусятинського районного суду Тернопільської обл. від 06 квітня 2015 р., згідно якої було задоволено клопотання ст. слідчого СВ Гусятинського РВ УМВС України в Тернопільській обл. ОСОБА_12 .

Згідно цього рішення було накладено арешт на нерухоме майно підозрюваного ОСОБА_9 , де зазначено, що доказів про те, що квартира, вказана в клопотанні слідчого, а саме АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_9 , - не здобуто.

Не надано таких доказів і стороною захисту.

Окрім зазначеного, з матеріалів справи вбачається, що після спричинення потерпілому ножових поранень біля 18.00 год. 19.01.15 обвинувачений повернувся в господарське приміщення навпроти будинку АДРЕСА_4 , де цим же ножем порізав собі вени на лівій руці, 20.01.15 в нього стався інсульт і 21.01.15 він був госпіталізований. Відповідно останній навіть фізично не міг бути присутнім при огляді господарського приміщення та квартири.

Таким чином, твердження захисника про недопустимість доказів протоколу огляду місця події від 20.01.15, а саме господарського приміщення, яке розташоване в гаражному кооперативі навпроти буд. АДРЕСА_4 , та господарства ОСОБА_14 у м. Хоростків є неспроможними, оскільки речові докази, вилучені в ході огляду, було вилучено у встановленому законом порядку.

Згідно висновку експертизи холодної зброї №4-29/15 від 25.03.2015 року ніж, який вилучено 20.01.2015 під час проведення ОМП від 20.01.15 в гаражному приміщенні ОСОБА_9 , холодною зброєю не являється.

В апеляційній скарзі неодноразово стверджується про покладення у вирок і інших недопустимих доказів, що призвело до безпідставного засудження обвинуваченого ОСОБА_27 .

Так, зокрема, у скарзі зазначено про відсутність в матеріалах справи книжечки з документами, яка тим не менш була долучена до матеріалів справи в якості речового доказу і яка, за твердженням потерпілого, знаходилась в його вилученій з місця події куртці темно-зеленого кольору, в яку він був одягнутий в момент нападу, оскільки остання (книжечка), за його словами, врятувала йому життя від ножового поранення.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, дана куртка була вилучена в процесі огляду місця події 20.01.15 в салоні автомобіля «Шевроле Авео» чорного кольору д.н.з. НОМЕР_4 без зазначеної книжки. Водночас відповідно до змісту протоколу огляду від 28.03.15 під час слідчого експерименту потерпілий ОСОБА_10 добровільно видав слідчому книжечку з полімерного матеріалу чорного кольору, в якій містилось посвідчення водія на імя ОСОБА_10 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, технічний талон НОМЕР_3 на імя ОСОБА_10 , гарантійний талон на акумуляторну батарею.

Під час огляду в процесі проведення слідчого експерименту 28.01.15 з ОСОБА_10 виданої останнім книжечки було встановлено, що вказані три її задні сторінки пошкоджені, а саме пробиті гострим предметом наскрізь разом з документами. При цьому ОСОБА_10 пояснив, що книжечка з документами на момент нанесення йому 19.01.2015 тілесних ушкоджень ОСОБА_9 знаходилась у внутрішній лівій кишені його зимової куртки, вилученої в процесі огляду місця події 20.01.15 і на неї теж прийшовся удар ножем, від чого виникли вказані ушкодження.

Дана книжка постановою слідчого СВ Гусятинського ВП ГУНП в Тернопільській обл. була визнана речовим доказом і передана на зберігання потерпілому.

Відповідно до ст. 93 КПК збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, шляхом витребування та одержання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Умовами допустимості доказів є: одержання фактичних даних із належного процесуального джерела, одержання фактичних даних належним суб`єктом; одержання фактичних даних у належному процесуальному порядку; належне оформлення джерела фактичних даних.

Відповідно до ч. 2 ст. 56 КПК потерпілий наділений правом під час досудового розслідування подавати докази на підтвердження своєї заяви. Суд зауважує, що, виходячи зі змісту даної норми, потерпілий також вправі подавати докази, однак лише в рамках кримінального провадження під час досудового розслідування, що в даному випадку і мало місце.

З огляду на наведене суд апеляційної інстанції зазначає, що книжечка з документами, яка поряд з іншими доказами покладена судом першої інстанції в основу обвинувального вироку, була отримана від потерпілого уповноваженою на те посадовою особою органу досудового розслідування з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а тому доводи сторони обвинувачення щодо недопустимості даного доказу є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Винність ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України, доводиться також протоколами огляду речових доказів (ножа, одягу потерпілого) від 30. 01. 2015, 06. 02. 2015 та фотоілюстраціями до них.

Згідно з висновком судової дактилоскопічної експертизи № 4-13/15 від 16. 02. 2015, слід пальця руки, вилучений з дверної ручки з внутрішньої сторони передніх дверей автомобіля «Шевроле авто», залишений середнім та безіменним пальцями правої руки ОСОБА_9 .

Висновками судово-медичних експертиз № 77-81 від 10. 02. 2015, від 13. 02. 2015 та від 19. 02. 2015 встановлено, що кров ОСОБА_10 , ОСОБА_9 належить до групи А(ІІ) з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою ABO. Кров на шматку марлі зі змивом, вилучена під час огляду місця події від 20. 01. 2015, кров, виявлена на вилученому одязі ОСОБА_10 , може належати як ОСОБА_10 , так і ОСОБА_9 .

Під час огляду в хірургічному відділенні Копичинецької лікарні потерпілий ОСОБА_10 добровільно видав одяг: спортивну кофту синього кольору, светр чорного кольору, майку сірого кольору, на яких виявлено плями бурого кольору, схожі на кров, а також пошкодження у вигляді порізів.

Висновком судово-медичної експертизи речових доказів (одягу потерпілого і кухонного ножа) № 15 від 20.03.2015 встановлено, що на різних поверхнях наданих 4-х плечових предметів одягу з лиця виявлено множинні пошкодження (наскрізні у всіх шарах і декілька ненаскрізних на 2-х верхніх шарах куртці та светрі), зокрема, 21 пошкодження на куртці (10 правій полі, 4 на лівій полі, 5 на поверхнях лівого рукава і по 1 на спинці у верхньоправій третині та задньозовнішній поверхні правого рукава), 10 пошкоджень на светрі (4 на переді, 1 на лівому рукаві в нижній половині, 2 на правій задньобоковій поверхні коміра і 3 на зовнішній поверхні правого рукава у верхній третині), 10 пошкоджень на джемпері (5 на переді, 2 на лівому рукаві в нижній половині, 1 у правому надпліччі біля пройми і 2 на зовнішній поверхні правого рукава) та 9 пошкоджень на тільняшці (5 на переді, 1 на лівому рукаві в нижній половині, 1 у правому надпліччі біля пройми і 2 на зовнішній поверхні правого рукава у верхній третині), у властивостях яких відобразилися ознаки декількох різних дій (не менше 9 колючо-ріжучих і 2 ріжучі) гострого предмета з властивостями леза та спинки, що притаманно клинку ножа.

Вищевказані наскрізні пошкодження на всіх предметах одягу по локалізації і напрямі довжників збігаються між собою у шарах одягу та з відповідними тілесними ушкодженнями у потерпілого (окрім непокритої одягом тильної поверхні лівої кисті) при деякому зміщенні предметів одягу і виникли від не менше як 9-тиразових колючо-ріжучих дій клинка ножа.

Різна кількість пошкоджень на досліджених предметах одягу пояснюється тим, що частина з них на куртці та на комірі синього светра не наскрізні і спричинені ріжучою або колючо-ріжучою діями клинка ножа внаслідок його проходження крізь складки тканини одягу під деякими кутами. Спричинення вищевказаних пошкоджень на наданих предметах одягу і відповідних тілесних ушкоджень потерпілому клинком наданого кухонного ножа не виключається.

Згідно із висновком судово-медичної експертизи №62 від 10.03.2015 у потерпілого ОСОБА_10 виявлено тілесні ушкодження: одна рана на шиї; дві рани в надключичній ділянці; одна рана в ділянці правого плечового суглобу; одна рана на правому плечі; три рани на грудях; одна рана на лівому передпліччі, одна рана на лівій кисті.

Поранення лівого передпліччя, що ускладнилося післятравматичною невропатією лівого променевого нерва з наявністю нейрогенної контрактури лівого ліктьового суглобу та частковим порушенням функції за ознакою тривалого розладу здоров`я, відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, оскільки для свого повного загоєння при звичайному перебігу травматичного процесу потребує термін понад 3 тижні ( більш як 21 день).

Рани на шиї, в надключичній ділянці, в ділянці правого плечового суглобу, на правому плечі, на грудях та на лівій кисті відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я, оскільки для свого загоєння потребують термін тривалістю понад 6 днів, але не більш як 3 тижні (21 день).

Не виключається утворення ран при обставинах та в час, вказаний у постанові. По тілу ОСОБА_10 було нанесено не менше десяти травмуючих ударів, враховуючи кількість виявлених на його тілі ран, при цьому доводи обвинуваченого про те, що потерпілий перший почав наносити удари в область голови, як вважає колегія суддів, не знайшли свого підтвердження, а навпаки, твердження обвинуваченого об`єктивно спростовуються висновком судово-медичної експертизи №:07. 02. 2015, за яким у ОСОБА_9 будь-яких тілесних ушкоджень або об`єктивних слідів від них на голові при огляді не виявлено.

Твердження апелянта про недопустимість висновків судово-медичного експерта у звязку з відсутністю у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких складені висновки судмедексперта, зокрема медичної карти №156/34 ОСОБА_9 , медичної карти №31, виданої 28. 01. 15, медичної карти ОСОБА_10 № 155/66, і того, що вказані медичні документи в якості речових доказів не долучені слідчим до матеріалів справи, обвинуваченому та його захиснику не відкривались, - також є неспроможними.

Як зазначено в постанові ОП ККС ВС у справі № 754/14281/17 (провадження № 51-218кмо19), відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК України не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку, і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або під час здійснення судового провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.

Такий висновок зробила об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційні скарги засудженого та його захисника на вирок місцевого й ухвалу апеляційного судів, а також потерпілої та прокурора на згадану ухвалу.

Як зазначено в постанові ОП ККС ВС, зважаючи на статті 22, 290, 412 КПК України у їх взаємозв`язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в даній ситуації було б невідкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, що могло потягнути за собою визнання його недопустимим доказом на підставі ст. 87 вказаного Кодексу. Разом із цим безспірно встановлена свідома добровільна мовчазна відмова сторони захисту від реалізації права заявляти клопотання про надання на стадії виконання ст. 290 КПК України доступу до документів, які досліджував експерт, автоматично не ставить під сумнів допустимість висновку цього експерта. Більше того, таке право може бути реалізовано під час судового розгляду кримінального провадження, що не суперечить меті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ОП ККС ВС дійшла висновку, що аргументи засудженого та захисника в касаційній скарзі про недопустимість як доказу висновку експерта (щодо виявлених тілесних ушкоджень у потерпілої) через невідкриття на стадії виконання ст. 290 КПК України медичних документів, на яких ґрунтується експертне дослідження, є неприйнятними.

Доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_27 про невиконання вимог ст. 290 КПК України, зокрема, невідкриття медичної документації, невідкриття речових доказів автомобіля, одягу в т.ч. з огляду на вищенаведене, не ґрунтуються на матеріалах справи.

Згідно з протоколами про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування від 06 квітня 2015 року, 13 березня 2017 року підозрюваний ОСОБА_27 , захисники ОСОБА_28 та ОСОБА_7 з матеріалами кримінального провадження були ознайомлені в повному обсязі. Будь-яких клопотань про надання доступу до медичних документів або під час здійснення судового провадження згадана сторона не заявляла.

Винуватість обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні злочину, за який він засуджений, доведена і іншими здобутими на досудовому слідстві та дослідженими в судовому засіданні місцевого суду доказами.

При цьому колегія суддів зауважує, що згідно п. 23 рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених та перевірених доказів прийшов до вірного висновку про наявність в діях ОСОБА_9 прямого умислу на позбавлення життя потерпілого, який він з причин, що не залежали від його волі, не довів до кінця внаслідок активного опору потерпілого, який з отриманими тілесними ушкодженнями втік з автомобіля і покликав на допомогу.

Суд першої інстанції обгрунтовано не взяв до уваги та дав належну оцінку показанням обвинуваченого, в яких він заперечував свою вину у вчиненні замаху на вбивство, в тому числі і його захисник у апеляційній скарзі, та посилався на те, що у нього не було умислу та мотиву для вчинення вбивства, і що удари він завдавав кухонним ножем, який не пристосований для нанесення тілесних ушкоджень, хаотично.

Всупереч доводам обвинуваченого колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Отже, замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 18 червня 2015 року №5-24к15 Питання про умисел необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Для з`ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Як установлено судом, з метою позбутися обовязку повертати борг, ОСОБА_9 завдав потерпілому колото-ріжучим предметом, а саме кухонним ножем біля десяти цілеспрямованих ударів в життєво важливі ділянки тіла - шию та грудну клітку, проте потерпілий відштовхнув від себе обвинуваченого та втік, а потім йому своєчасно було надано медичну допомогу.

Отже, характер і динамічність дій ОСОБА_9 , поведінка його під час вчинення злочину, обране ним знаряддя злочину кухонний ніж, завдання біля десяти цілеспрямованих ударів у життєво важливі органи потерпілого свідчать про те, що ОСОБА_9 діяв із прямим умислом на позбавлення життя потерпілого, однак довести свій злочинний намір до кінця не зміг з причин, що не залежали від його волі.

Про те, що тілесні ушкодження, що були виявлені у потерпілого ОСОБА_10 , були смертельно небезпечні і могли привести до смерті особи, підтвердив і допитаний в судовому засіданні в якості свідка судмедексперт ОСОБА_13 .

Відповідно суд вірно зазначив, що показання обвинуваченого, в яких він заперечує спричинення потерпілому тілесних ушкоджень з прямим умислом, стверджуючи, що він захищався від раптово виниклих агресивних дій останнього за допомогою ножа, спростовуються показаннями потерпілого, висновками вищенаведених експертиз, експертизою речових доказів, протоколом слідчого експерименту, проведеного з потерпілим, протоколами огляду місця події і обґрунтовано розцінив їх як спосіб захисту від пред`явленого обвинувачення, враховуючи також, що ініціатива про зустріч з потерпілим виходила саме від обвинуваченого і причиною зустрічі було нібито намагання останнього розрахуватися з ОСОБА_10 за позичені в нього гроші, яких в нього (обвинуваченого) від самого початку не було, зате ОСОБА_27 на зустріч озброївся ножем, як свідчать матеріали справи, який в подальшому і використав, маючи, таким чином, намір з його допомогою вирішити питання щодо своїх боргових зобовязань.

Із огляду на зазначене, невизнання вини обвинуваченого апеляційний суд розцінює як обрану лінію захисту обвинуваченого із метою уникнення ним відповідальності, а тому оцінює його показання критично.

Колегія суддів приходить до висновку, що у матеріалах кримінального провадження зібрано достатньо належних і допустимих доказів, які прямо вказують на те, що обвинуваченим було вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме незакінчений замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині з корисливих мотивів.

Підстави піддавати сумніву показання потерпілого відсутні, адже вони були логічними, незмінними, узгодженими з іншими доказами, наявними у матеріалах кримінального провадження. Доводи апеляційної скарги обвинуваченого з приводу протиправної поведінки ОСОБА_10 розцінюються апеляційним судом як неспроможні, оскільки не знайшли свого підтвердження.

У ході аналізу доводів апеляційної скарги обвинуваченого підстав для скасування вироку та закриття провадження у справі щодо нього судом апеляційної інстанції встановлено не було, адже його винуватість підтверджується належними, допустимими, достовірними доказами, безпосередньо дослідженими та оціненими на основі власного переконання судом першої інстанції.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо безпідставного стягнення з обвинуваченого судових витрат в сумі 19 500 грн. та моральної шкоди в розмірі 20 000 грн., колегія суддів зазначає таке.

У межах цього кримінального провадження потерпілим ОСОБА_10 заявлено цивільний позов, в якому він просив стягнути з обвинуваченого на його користь моральну шкоду в сумі 300 000 грн., матеріальну в сумі 12 962.40 грн. та процесуальні витрати на правову допомогу в розмірі 19 500 грн.

Розмір завданої матеріальної шкоди потерпілий обґрунтував понесеними витратами на лікування, зокрема на медикаменти, за пошкоджений одяг, втрачений заробіток, а також моральну шкоду - тим, що внаслідок спричинення йому ножових поранень в нього пригнічений душевний стан, йому заподіяно значний фізичний та душевний біль, моральні страждання та переживання, порушився звичний для нього спосіб життя.

Згідно з частиною першою статті 118 КПК України процесуальні витрати складаються із: 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.

За змістом вимог ч. 2 ст. 120 КПК України витрати, пов`язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.

Частиною 1 ст. 124 КПК України передбачено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між потерпілим та адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо).

Вказана правова позиція узгоджується з Постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 464/5823/17 (провадження № 51-3506км19).

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, між потерпілим ОСОБА_10 та адвокатом ОСОБА_11 16 лютого 2017 р. було укладено договір про надання останнім правової допомоги. Обумовлено строк дії договору - 24 наступні календарні місяці. В подальшому був укладений договір про надання правової допомоги від 12 червня 2019 р. із зазначенням строку дії 24 наступні календарні місяці. До зазначених договорів були додані додаткові угоди від 08 серпня 2018 р. та 31 жовтня 2019 р. про розрахунок наданої правової допомоги на суму відповідно 16 000 грн та 3 500 грн, що разом складає 19 500 грн.

Упродовж досудового розслідування та судового провадження цей адвокат здійснював представництво інтересів потерпілого. До ухвалення обвинувального вироку 01 листопада 2019 р. потерпілий ОСОБА_10 звернувся до суду з клопотанням про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_27 здійснених ним процесуальних витрат на надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_11 у розмірі 16 000 грн. та 3 500 грн., які підтверджені квитанціями до прибуткового касового ордера № 11 від 08.08.18 та № 29 від 31.10.19 на суму 16 000 грн та 3 500 грн.

Отже, процесуальні витрати потерпілого ОСОБА_10 , що пов`язані з наданням правової допомоги адвокатом ОСОБА_11 , в матеріалах кримінального провадження документально підтверджені, а відтак, підлягали стягненню з обвинуваченого ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_10 .

Також потерпілим заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди в сумі 300 000 грн. 00 коп., отриманої внаслідок перенесених фізичних мук та страждань, тривалого розладу здоров`я.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Як вбачається зі змісту ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Діями обвинуваченого було спричинено потерпілому моральну шкоду, що полягала у перенесених ним фізичних стражданнях, тривалого розладу здоров`я внаслідок спричинення йому ножових поранень, в нього пригнічений душевний стан, йому заподіяно значний фізичний та душевний біль, моральні страждання та переживання, порушився звичний для нього спосіб життя

Із огляду на це суд першої інстанції при задоволенні цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди обґрунтовано дійшов висновку про стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого 20 000 грн. 00 коп, при цьому правильно врахував характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав потерпілий, характер немайнових втрат та його стан здоров`я.

Згідно з ст. 65 КК України суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд першої інстанції згідно положень п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 65 КК України та п. п.1-3 постанови №7 Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24. 10. 2003 при призначенні покарання в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_9 , обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, та прийшов до обґрунтованого висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства, адже саме покарання у виді 10 років позбавлення волі є необхідним та достатнім для нього.

З огляду на те, що порушень, які б свідчили про наявність при розгляді даного кримінального провадження істотних вимог норм кримінального процесуального закону, які б тягли за собою безумовне скасування вироку, по справі не встановлено, - апеляційний суд не знаходить підстав для скасування чи зміни оскаржуваного вироку Чортківського районного суду Тернопільської обл. від 01 листопада 2019 р., а також закриття провадження у справі відносно ОСОБА_27 чи помякшення покарання, як того просить апелянт.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 539 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_27 - ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Чортківського районного суду Тернопільської обл. від 01 листопада 2019 р. про обвинувачення ОСОБА_27 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, без змін.

Ухвала Тернопільського апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий

Судді