Постанова

від 23.12.2020 по справі 607/24551/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/24551/19Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М. Провадження № 22-ц/817/905/20 Доповідач - Бершадська Г.В. Категорія - 311000000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2020 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Бершадська Г.В.

суддів - Гірський Б. О., Ходоровський М. В.,

з участю секретаря - Панькевич Т.І.

та представників сторін

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційні скарги ОСОБА_1 і Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 серпня 2020 року (ухвалене суддею Черніцькою І.М., повний текст якого складено 27 серпня 2020 року) у цивільній справі № 607/24551/19 за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом.

В обґрунтування позову вказала, що згідно наказу від 15.07.2019 року за № 155-к її було звільнено із займаної посади з 20.07.2019 року за п.1 ст.40 КЗпП. Однак, зважаючи на те, що вона перебувала на лікарняному було видано наказ від 11.09.2019 року за № 246-к, яким датою звільнення зазначалось 11.09.2019 року .

Вважає, що при звільненні за п.1 ст.40 КЗпП України відповідачем не було дотримано вимог закону, а саме не запропоновано їй інші наявні вакантні посади, які вона могла займати відповідно до своєї освіти і спеціальності.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 11 вересня 2019 року по 30 березня 2020 року включно у сумі 70 431,34 грн. за вирахуванням відповідних податків та зборів.

У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в поновленні відмови у її поновленні на посаді методиста відділу дошкільної початкової, спеціальної та інклюзивної освіти.

В обґрунтування скарги зазначила, що звільнення з підстав зазначених у пунктах 1, 2, 6 ст. 40 КЗпП України допускається якщо не можливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Вказала, що у відповідача були наявні вакантні посади методистів і викладачів, які могли бути їй запропоновані для її переведення на іншу посаду на тому ж підприємстві. Однак відповідачем вказані посади не були їй запропоновані, а лише посада прибиральниці.

Зазначила, що фактично її було звільнено у зв`язку з скасуванням судом касаційної інстанції рішення суду про її поновлення на роботі, однак трудове законодавство не містить такої підстави для звільнення.

Тернопільський обласний комунальний інститут післядипломної педагогічної освіти подав апеляційну скаргу у якій, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, просить скасувати рішення суду повністю.

Вказав, що Верховний Суд своєю постановою скасував рішення суду апеляційної інстанції, яким позивача поновлено на роботі. Фактично позивач перебувала на роботі на підставі рішення суду, яке було в подальшому скасоване, а тому в роботодавця були відсутні підстави для застосування передбачених КЗпП України гарантій, які б існували при звільненні позивача за звичайних умов.

Поданий відповідачем відзив на апеляційну скаргу позивача фактично відображає доводи викладені в апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав посилаючись на доводи викладені в ній. Апеляційну скаргу Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти заперечив.

Представник Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти подану ним апеляційну скаргу підтримав, а скаргу позивача заперечив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 до задоволення не підлягає, а апеляційна скарга Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що 16 березня 2016 року директором Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 24 лютого 2016 року видано наказ № 46-к про поновлення ОСОБА_1 на посаді методиста лабораторії дошкільної і початкової освіти Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти з 15 серпня 2015 року.

16 березня 2016 року між ОСОБА_1 та Тернопільським обласним комунальним інститутом післядипломної педагогічної освіти в особі директора ОСОБА_2 укладено трудову угоду, згідно якої ОСОБА_1 приймається на роботу методистом лабораторії дошкільної і початкової освіти на невизначений термін (безстроковий).

01 вересня 2016 року в зв`язку із затвердженням нової структури інституту наказом № 2010-к ОСОБА_1 переведено на посаду методиста відділу дошкільної, початкової, спеціальної інклюзивної освіти.

01 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та Тернопільським обласним комунальним інститутом післядипломної педагогічної освіти в особі директора ОСОБА_2 укладено строковий трудовий договір (контракт), згідно якого ОСОБА_1 призначено на посаду методиста відділу дошкільної, початкової, спеціальної та інклюзивної освіти на строк з 01 вересня 2016 року до 31 серпня 2017 року, який в подальшому був продовжений на термін до 31 серпня 2018 року.

03 серпня 2018 року Тернопільський обласний комунальний інститут післядипломної педагогічної освіти видав наказ № 168-к про звільнення ОСОБА_1 з посади методиста відділу дошкільної, початкової, спеціальної та інклюзивної освіти Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти з 31 серпня 2018 року на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору (контракту).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 січня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти про скасування наказу від 03 серпня 2018 року № 168-к про звільнення її з посади методиста відділу дошкільної, початкової, спеціальної та інклюзивної освіти і поновлення її на посаді з 01 вересня 2018 року відмовлено.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 травня 2019 року ОСОБА_1 було поновлено на посаді методиста відділу дошкільної, початкової, спеціальної та інклюзивної освіти Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти.

Наказом від 20 травня 2019 року за № 108-к на виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 16 травня 2019 року ОСОБА_1 було поновлено на посаді методиста відділу дошкільної, початкової, спеціальної та інклюзивної освіти Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти з 01 вересня 2018 року.

20 травня 2019 року ОСОБА_1 відповідно до ст.49-2 КЗпП, попереджено про наступне її звільнення у зв`язку із скороченням штату і чисельності працівників, що стверджується персональним попередженням від 20 травня 2019 року, на якому є підпис позивачки.

Згідно наказу від 15.07.2019 року за № 155-к позивачку було звільнено із займаної посади з 20.07.20119 року за п.1 ст.40 КЗпП.

В зв`язку з тим, що ОСОБА_1 перебувала на лікарняному на підставі листків непрацездатності від 15.07.2019 року, від 19.07.2019 р., від 09.08.2019 року, від 12.08.2019 року, від 10.09.2019 року, було видано наказ від 11.09.2019 року за № 246-к, яким внесено зміни у наказ від 15.07.2019 року за № 155-к і датою звільнення позивачки зазначено 11.09.2019 року .

Згідно переліку запропонованих вакансій для ОСОБА_1 відповідно до наказу від 20.05.2019 року за № 108-к з яким позивачку ознайомлено 20.05.2019 року, останній запропоновано посаду прибиральниці у господарському відділі.

Постановою Верховного Суду від 04 березня 2020 року Постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 травня 2019 року скасовано, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 січня 2019 року залишено в силі.

Наказом Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти від 30 березня 2020 року за № 7-к на виконання Постанови Верховного Суду від 04 березня 2020 року скасовано Наказ директора ТОКІППО від 20 травня 2019 року за №108-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 , скасовані накази в.о. директора від 15.07.2019 року за №155-к та від 11.09. 2019 р. за № 246-к «Про звільнення ОСОБА_1 »

Отже, судовими рішеннями визнано правомірним звільнення позивачки згідно наказу від 03 серпня 2018 року № 168-к про звільнення її з посади методиста відділу дошкільної, початкової, спеціальної та інклюзивної освіти та згідно постанови Верховного Суду від 04 березня 2020 року рішення Тернопільського апеляційного суду від 16 травня 2019 року, яке було підставою для поновлення позивача на роботі згідно наказу від 20 травня 2019 року за № 108-к, скасоване.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що поновити ОСОБА_1 на роботі неможливо, а тому слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу звільнення по час скасування судового рішення яким її поновлено на роботі та винесення відповідачем наказу про скасування наказів щодо поновлення позивача на роботі.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частинами першою-третьою статті 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома статті 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.

Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

Установивши, що поновлення позивача на роботі не становило обставин прийняття його на роботу, а зумовлювалось виконанням вимог закону (частини шостої статті 235 КЗпП України) щодо обов`язковості негайного виконання рішення про поновлення на роботі звільненого працівника, а саме Постанови Тернопільського апеляційного суду від 16 травня 2019 року, яка втратила законну силу у зв`язку із її скасуванням Постановою Верховного Суду від 04 березня 2020 року та залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яким встановлено, що звільнення позивача відбулося без порушення його трудових прав та відповідно до вимог трудового законодавства, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та стягнення заробітку за вимушений прогул.

Вирішення питання про правомірність звільнення позивача з роботи безпосередньо залежить від законності судового рішення, на підставі якого він був на цій роботі поновлений.

У даному випадку рішення суду апеляційної інстанції про поновлення позивача на роботі, яке виконано роботодавцем та в подальшому скасовано, не тягне правових наслідків та не зумовлює обставин прийняття працівника на роботу, а отже законність звільнення позивача ґрунтується на рішенні суду першої інстанції, залишеним в силі судом касаційної інстанції, яким встановлено відсутність правових підстав для поновлення позивача на роботі.

Зі скасуванням рішення апеляційного суду правові підстави для поновлення позивача на роботі на підставі рішення суду відпали.

Суд першої інстанції, помилково вважав, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають суми за час вимушеного прогулу, оскільки під час розгляду справи не встановлено порушення прав позивача роботодавцем, а тому відсутні правові підстави вважати, що мав місце вимушений прогул.

Враховуючи вказане, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача знаходять своє підтвердження в матеріалах справи.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що наявні правові підстави для її поновлення на роботі колегією суддів оцінюються критично виходячи з наступного.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Разом з тим, правомірність звільнення позивача ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Судове рішення, яким позивача поновлено на роботі скасовано судом касаційної інстанції.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдинг проти України , а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами базувалися не на обставинах прийняття позивача на роботу відповідно до норм КЗпП України, а зумовлювались виконанням рішення суду, яке в подальшому втратило свою чинність.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України» , № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 390, 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 серпня 2020 року скасувати і постановити нове рішення яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Судові витрати у розмірі 3153 грн компенсувати Тернопільському обласному комунальному інституту післядипломної педагогічної освіти (вул. В.Громницького,1 м.Тернополіь, код ЄДРПОУ 02139788) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 грудня 2020 року.

Головуючий Бершадська Г.В.

Судді: Гірський Б.О.

Ходоровський М.В.