Рішення

від 21.10.2019 по справі 826/11573/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2019 року м. Київ № 826/11573/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Донця В.А., секретар судового засідання Новаковська І.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінта-Груп" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю представників:

позивача - адвокат Семенюк О.В.;

відповідача - Скрибко І.Ю.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сінта-Груп" звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 14.05.2018 №0024041404 форми "В4", яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість ТОВ "Сінта-Груп" на загальну суму 369793,00 грн.

Ухвалами суду: від 30.07.2018 - відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснювати розгляд справи в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін, надано строк для подання заяв по суті; 03.06.2019 -витребувано у Слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у м. Києві належним чином засвідчені копії протоколу допиту свідка.

Підставами позову зазначено необґрунтованість висновків контролюючого органу щодо "реальності" господарських операцій з ТОВ "Велесград".

Представником відповідача подано відзив, в якому позовні вимоги не визнаються. Підставами заперечень зазначено, що під час проведення перевірки встановлено створення позивачем штучної видимості здійснення господарських операцій, порушення оформлення первинних документів у взаємовідносинах з ТОВ "Велесград". Такий висновок зроблено з урахуванням проаналізованих первинних документів та наявної податкової інформації щодо ТОВ "Велесград".

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд установив.

Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Сінта-Груп" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Велесград" (код 40429750) за червень 2017 року.

За результатами перевірки складено акт від 23.04.2018 №408/26-15-14-04-04/37729515, в якому зазначено про виявлені порушення норм Податкового кодексу України: п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 369 793 грн. за червень 2017 року.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки ТОВ "Сінта-Груп" було подано заперечення на нього в порядку, визначеному п. 86.7 ст. 86 ПК України.

ГУ ДФС у м. Києві рішенням від 08.05.2018 р. №21332/10/26-15-14-04-04 про розгляд заперечення залишено без змін акт перевірки від 23.04.2018 №408/26-15-14-04-04/37729515, а заперечення без задоволення.

За результатами перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.05.2018 №00240441404.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням від 14.05.2018 №00240441404 позивач звернувся зі скаргою до ДФС України.

ДФС України рішенням від 20.07.2018 №24150/6/99-99-11-01-02-75 про результати розгляду скарги ТОВ "Сінта-Груп" залишено без змін податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві №0024041404 від 14.05.2018 р., а скаргу - залишено без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "сінта-груп", не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням Головного управління ДФС у м. Києві від 14.05.2018 №00240441404 звернулось з позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд ураховує таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.10.2010 N 2755-VI (ПК України).

Згідно з п. п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом наведених норм, зокрема, платник податку має право формувати податковий кредит у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена ПК України.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Судом установлено, що між ТОВ "Сінта-Груп" (замовник) та ТОВ "Велесград" (виконавець) було укладено договір надання послуг від 01.06.2017 №ВГП-01/06/17.

Відповідно до п. 1.1. договору від 01.06.2017 №ВГП-01/06/17, виконавець зобов`язується організувати роботи, доручені йому замовником, а замовник зобов`язується сплачувати Виконавцю винагороду за надані послуги.

Згідно п. 1.2. договору від 01.06.2017 №ВГП-01/06/17, виконавець зобов`язується здійснювати наступний комплекс заходів, щодо обслуговування складського комплексу Замовника: розвантаження отриманих вантажів; комплектація та пакування товарів відповідно до вимог Замовника; проведення маркування товарів (передбачає зазначення інформації про виробника, товарний (фірмовий) знак, назву товару, артикул та ін.); завантаження товарів Замовника за дорученнями останнього; сортування та розміщення товарів в складських приміщеннях Замовника; оброблення виробів тривалого зберігання (захист від пилу та вицвітання матеріалів, упаковка з використанням захисної синтетичної плівки, оброблення відповідними засобами); підготовлення товарів (надання товарного вигляду, перевірка якості та ін..), які за дорученням Замовника повинні передаватися до роздрібної мережі.

Перевіркою встановлено, що ТОВ "Велесград" на виконання договору надання послуг від 01.06.2017 №ВГП-01/06/17 були оформлені податкові накладні від 17.06.2017 р. №42, від 17.06.2017 р. №61, від 18.06.2017 р. №207, від 18.06.2017 р. №241, від 19.06.2017 р. №221 на загальну суму 2 218 760,00 грн., у тому числі ПДВ на суму 369793,32 грн.

Перевіркою встановлено, що ТОВ "Велесград" на виконання договору надання послуг від 01.06.2017 №ВГП-01/06/17 були оформлені акти надання послуг від 17.06.2017 р. №42, від 17.06.2017 р. №61, від 18.06.2017 р. №207, від 18.06.2017 р. №241, від 19.06.2017 р. №221 із зазначенням номенклатури "Організація послуги щодо складування та зберігання".

Перевіркою встановлено, що відповідно наданих документів, дебіторська/кредиторська заборгованість по взаєморозрахункам між позивачем та ТОВ "Велесград" відсутня.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Під час розгляду адміністративної справи судом пропонувалось представнику позивачу пояснити ділову мету господарської операції відповідно до договору надання послуг від 01.06.2017 №ВГП-01/06/17, укладеного між ТОВ "Сінта-Груп" та ТОВ "Велесград".

На думку суду, позивачем не доведено, що господарські операції відповідно до договору надання послуг від 01.06.2017 №ВГП-01/06/17, укладеного між ТОВ "Сінта-Груп" та ТОВ "Велесград", переслідували ділову мету, що свідчить про обґрунтованість сумніві контролюючого органу в "реальності" відповідних господарських операцій.

Суд зазначає, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах недостовірні, суперечливі, складені за відсутності здійснення господарської операції.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов`язання).

Однак, податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо господарські операції між позивачем та його контрагентом не були реальними, а оформлялися лише документально.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Також, податкова вигода може визнаватись необґрунтованою зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). Слід зазначити, що діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак, податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

При цьому, суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності й взаємозв`язку та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Оцінка правовідносин позивача та його контрагентів у даному разі вимагає й ретельної перевірки обставин виконання розглядуваних поставок із встановленням, де саме навантажувався та розвантажувався товар, хто безпосередньо здійснював його транспортування, здійснював прийняття нафтопродуктів за кількістю та якістю тощо. Установлення наведених обставин є необхідним для перевірки того, чи відображають представлені платником первинні документи реальні факти господарської діяльності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного суду від 21.01.2020 по справі №808/2525/15.

Суд зазначає, що на підтвердження господарських операцій позивачем надано виключно договір надання послуг від 01.06.2017 №ВГП-01/06/17 та акти надання послуг від 17.06.2017 р. №42, від 17.06.2017 №61, від 18.06.2017 №207, від 18.06.2017 №241, від 19.06.2017 №221.

У зазначених актах надання послуг, відсутнє зазначення виду послуги та місця складування, що унеможливлює встановлення здійснення контрагентом позивача конкретних послуг, надання яких передбачено пунктом 1.2. договору надання послуг від 01.06.2017 №ВГП-01/06/17.

Крім того, позивачем на підтвердження "реальності" здійснення господарської операції не надано жодного доказу на підтвердження господарської необхідності у складуванні, розвантаженні, пакуванні, маркуванні, завантаженні, сортуванні, та розміщенні товару, так само не надано доказів наявності будь-яких прав (власності, користування, інше) на такий товар.

Разом з тим, суд залишає без врахування посилання контролюючого органу в акті перевірки на ухвали Печерського районного суду міста Києва від 22.11.2017 р. (кримінальне провадження, №32017100060000101 від 30.10.2017, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України) та Дніпровського районного суду м. Києва від 13.03.2018 р. (кримінальне провадження №42016100000001129 від 16.11.2016, за ознаками злочину, передбаченого ч. З ст. 212, ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 190 КК), оскільки наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанції) не є підставою для визнання господарських операцій нереальними. Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.11.2018 у справі №826/7677/17, від 26.06.2018)

Крім того, суд витребував у Слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у м. Києві належним чином засвідчені копії протоколу допиту свідка - ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження 42016100000001129. Проте, суду не надано витребуваних доказів. Представник відповідача у судовому засіданні 21.10.2019 зазначив про відсутність протоколу.

На підставі викладеного вище, суд вважає, що позивачем не підтверджено реальність здійснення вказаних господарських операцій та не доведено ділової мити задекларованих господарських операцій.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 5547,00 грн. (платіжне доручення від 24.07.2018 р. №9999585894). Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, відповідачем не надано доказів понесення судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати розподілу та присудженню не підлягають.

Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сінта-Груп" (ідентифікаційний код 37729515, місцезнаходження: 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 37-41);

Відповідач - Головне управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код 39439980, місцезнаходження: 04655, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19).

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII) передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення складено 28 грудня 2020 року.

Суддя В.А. Донець