Ухвала

від 28.12.2020 по справі 216/6577/19

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

іменем України

28 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 216/6577/19

провадження № 51-6218 ск 20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 на вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 3 квітня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року щодо ОСОБА_4 ,

встановив:

Вироком Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 3 квітня 2020 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз 29 серпня 2019 року Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців,

засуджено за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, призначених цим вироком та вироком Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 серпня 2019 року, визначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 8 місяців.

Вирішено питання щодо стягнення судових витрат та долю речових доказів.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року зазначений вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_4 визнано винним і засуджено за те, що він 3 серпня 2019 року близько 23:00, знаходячись біля буд. АДРЕСА_2 , повторно, діючи з корисливих мотивів, шляхом віджиму вікна, проник до приміщення № 5 Криворізької загальноосвітньої школи I-III ступенів № 79 Криворізької міської ради Дніпропетровської області (далі КЗШ № 79), звідки таємно викрав телевізор марки «SHARP» моделі «LC-40LE810E», вартістю 8633.33 грн та мультифункціональний пристрій марки «CANON» моделі «G4600» - 750 грн, викрадене майно сховав біля огорожі КЗШ № 79.

Після цього ОСОБА_4 , продовжуючи свій злочинний намір, шляхом віджиму вікна проник у приміщення класу № 6 КЗШ № 79 за вказаною вище адресою, звідки таємно викрав телевізор марки «HISENSE» моделі «НХ40N2176F», вартістю 3 700 грн., після чого покинув місце вчинення злочину, викраденим майном розпорядився на власний розсуд, заподіявши КЗШ № 79 майнової шкоди на загальну суму 13083. 33 грн.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, зазначає про необхідність зміни судових рішень та пом`якшення ОСОБА_4 покарання до 3 років 6 місяців позбавлення волі. Вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не здійснено належної правової оцінки ступеня тяжкості вчиненого злочину, не враховано відсутність тяжких наслідків та обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 , а саме те, що він щиро розкаявся у скоєному, за місцем проживання характеризується позитивно, завдана шкода повністю відшкодована шляхом повернення потерпілому викраденого майна.

Перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити на таких підставах.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оспорюються, судовий розгляд кримінального провадження проведений у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України. Захисник не погоджується з рішенням суду щодо призначеного ОСОБА_4 покарання, вважає його надто суворим.

Частиною 1 ст. 70 КК України визначено, що при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року, при вирішенні питання про те, який із передбачених ст. 70 КК України принципів необхідно застосовувати при призначенні покарання за сукупністю злочинів (поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених за окремі злочини), суд повинен враховувати крім даних про особу винного й обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна) тощо.

Як вбачається з копії вироку, суд першої інстанції, при призначенні ОСОБА_4 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, наявність обставин, що пом`якшують покарання, особу ОСОБА_4 , який раніше неодноразово судимий, працює в ПАТ «Декоративні культури», на посаді озеленювача, позитивно характеризується за місцем проживання, не одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, перебуває на Д-обліку у лікаря-нарколога, думку представника потерпілого ОСОБА_6 , яка претензій до обвинуваченого не має та призначив йому покарання у межах санкції ч. 3 ст. 185 КК України у вигляді позбавлення волі, що є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Разом з тим, суд правильно послався на положення ч.4 ст. 70 КК України, відповідно до якої, за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 цього Кодексу. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, про те, що на підставі ч. 4 ст. 70 КК України остаточне покарання ОСОБА_4 слід визначити за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарання, призначеного за вироком Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 3 квітня 2020 року та покарання, визначеного за цим вироком.

Згідно ст. 34 КК рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Тому суд правильно визнав обставиною, що обтяжує покарання рецидив злочину, оскільки ОСОБА_4 вчинив новий умисний злочин, маючи судимість за умисні злочини.

Суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення в межах своєї компетенції, ретельно перевірив доводи захисника, викладені в апеляційній скарзі, і не встановив підстав для скасування вироку місцевого суду, тим самим обґрунтовано визнав їх безпідставними. Ухвала апеляційного суду відповідає положенням ст. 419 КПК.

З таким висновком апеляційного суду погоджується і суд касаційної інстанції, з огляду на те, що питання що стосуються призначення покарання пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями), та вважає, що визначене районним судом засудженому ОСОБА_4 остаточне покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі із застосуванням ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, є обґрунтованим і необхідним для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів та відповідає принципам законності, індивідуалізації, співмірності та справедливості призначеного покарання, з огляду на вимоги статей 50, 66, КК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачено ст. 412 КПК та які б перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, судом касаційної інстанції не встановлено.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

На підставі вищенаведеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 на вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 3квітня2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року щодо ОСОБА_4 .

Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3