Ухвала

від 10.11.2020 по справі 757/48604/20-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/48604/20-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2020 р. суддя Печерського районного суду м. Києва Ільєва Т.Г., розглянувши матеріали заяви позивача про забезпечення позову у цивільній справі 757/48604/20-ц за позовом ОСОБА_1 до Незалежної некомерційної медіа-організації Радіо Свобода , ОСОБА_2 , Приватного підприємства Українська правда , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Інтернет-видання Київ ЗМІ про визнання інформації недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію,-

ВСТАНОВИВ:

06.11.2020 до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 про визнання інформації недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію, яка була передана судді Ільєвій Т.Г. 09.11.2020.

Окрім позовної заяви, позивачем було подано заяву про забезпечення позову.

Так, в обґрунтування зазначеної заяви позивач зазначає, що позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі поширили неправдиву інформацію, яка вплинула на репутацію ОСОБА_1 , як судді, громадянина та науковця, та на аналогічні немайнові права рідних людей. Обвинувативши позивача публічно та безпідставно у скоєнні злочину перед великою кількістю громадян України, що ознайомилися та продовжують ознайомлюватися з цією інформацією, відповідачі принизили честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Необхідність вжити заходи забезпечення позову обґрунтовується тим, що відповідачі своїми діями продовжують завдавати шкоди діловій репутації позивача, та недостовірна інформація, викладена у статтях, здійснюватиме тривалий негативний вплив на ділову репутацію позивача протягом всього судового розгляду справи, а отже, існує висока ймовірність, що у разі задоволення позову позивачу треба буде докласти значних зусиль для позбавлення від наслідків вказаного негативного впливу.

Таким чином, захист прав, свобод та інтересів позивача може бути неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, а для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль.

З врахуванням зазначеного, позивач просить суд, заборонити інтернет-провайдерам (стаціонарного та мобільного зв`язку), що здійснюють діяльність на території України, які відповідно до частини 2 статті 42 Закону України Про телекомунікації включені до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій, перелік яких міститься на офіційному веб-сайті Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері зв`язку та інформатизації: https://nkrzi.gov.ua/index.php?r=site/index&pg=55&language=uk, здійснювати доступ до веб-сайтів: https://www.pravda.com.ua/, https://www.radiosvoboda.org/, https://kievsmi.net/.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи, має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може суттєво ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

З точки зору закону, значення цих заходів полягає в тому, що ними захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.

Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову (п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову ).

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Як передбачено положеннями ч. 7 ст. 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, а також вирішує питання зустрічного забезпечення.

Види забезпечення позову визначені положеннями ст. 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно з ч. 1 ст. 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити:1) найменування суду, до якого подається заява;2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності;3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник;6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Згідно із п.п. 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При цьому під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва, та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Статтею 124 Конституції України задекларовано принцип обов`язковості судових рішень, який з урахуванням положень ст.ст. 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до ч. 3 ст. 149 ЦПК Українизабезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Враховуючи зазначене, дослідивши матеріали заяви, суд вбачає, що предметом позову є визнання недостовірною та спростування чітко визначеної інформації, що міститься у окремих статтях, розміщених у мережі Інтернет у вище зазначених провайдерів.

Так з заяви позивача вбачається, що він фактично просить суд, тимчасово припинити роботу веб-сайтів, при цьому, заявник не наводить доводів про те, що робота сайтів в цілому порушує його права і що зупинення роботи сайтів є необхідним заходом для забезпечення фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Такий захід забезпечення позову, як припинення діяльності сайтів, фактично перешкоджатиме здійсненню відповідачами господарської діяльності та може призвести до порушення права відповідачів та невизначеного кола третіх осіб на доступ до інформації.

Також із позовної заяви та заяви про забезпечення позову вбачається, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що у разі невжиття заходів забезпечення позову існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду відповідачем з огляду на категорію спору та характер заявлених позовних вимог.

Отже, заходи забезпечення позову, на застосуванні яких наполягає позивач, не ґрунтуються на вимогах необхідності, достатності та співмірності із заявленими позовними вимогами, тому суддя не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 151, 153, 352-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 до Незалежної некомерційної медіа-організації Радіо Свобода , ОСОБА_2 , Приватного підприємства Українська правда , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Інтернет-видання Київ ЗМІ про визнання інформації недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію - відмовити.

Ухвалу про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя Т.Г. Ільєва