Постанова

від 30.12.2020 по справі 504/4177/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6137/20

Номер справи місцевого суду: 504/4177/18

Головуючий у першій інстанції Жовтан П. В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.12.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: Дрішлюка А.І.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

переглянувши у судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Канікаєва Юрія Олеговича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю Кооператив Рів`єра сіті на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 лютого 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Кооператив Рів`єра сіті про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав та стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

19 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ТОВ Кооператив Рів`єра сіті про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав та стягнення грошових коштів. Позовна заява обґрунтована тим, що 08 травня 2018 року у селі Фонтанка Лиманського району Одеської області, між нею та ТОВ Кооператив Рів`єра сіті (продавець) в особі директора Торлюка Г.І., було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №А-7.14Н-0-08052018 (далі - договір), за яким продавець зобов`язався передати їй у власність майнові права на об`єкт нерухомості, який знаходиться в стадії будівництва. Об`єктом нерухомості, майнові права на який передаються за даним договором є нежитлове приміщення (підвал) за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , проектна загальна площа 3,37 кв.м., секція забудови А-7, (кадастровий номер земельної ділянки 5122786400:01:001:3129).

Згідно із п. 1.8. договору, орієнтовний строк завершення будівництва та введення в експлуатацію об`єкта капітального будівництва - 30 червня 2018 року. Відповідно до графіку платежів до договору позивачем у якості сплати майнових прав та гарантійного платежу 15 травня 2018 року сплачено 10 550 гривень. Наступний платіж у розмірі 10 000 гривень відповідно графіку позивач мала зробити 30 серпня 2018 року, тобто вже після строку завершення будівництва та введення до експлуатації об`єкта. З моменту підписання договору купівлі-продажу майнових прав позивач слідкувала за темпами будівництва об`єкта. Коли настав час сплачувати другий платіж, то було очевидним, що в найближчий час будівництво не буде завершене та об`єкт не буде введено до експлуатації, як передбачено договором. Позивач декілька разів зверталася до ТОВ Кооператив Рів`єра сіті з метою отримання роз`яснень щодо спливу строків завершення будівництва та введення до експлуатації об`єкту, але не отримувала будь-якої конкретної інформації, тому їй здалося, що її вводять в оману. Це є порушенням умов, згідно якого ТОВ Кооператив Рів`єра сіті зобов`язаний надавати на вимогу покупця інформацію, що має відношення до об`єкту нерухомості, про хід виконання будівництва об`єкту капітального будівництва та про дотримання графіку будівництва.

У зв`язку із наявною ситуацією позивач прийняла рішення про припинення подальших виплат відповідно до графіку платежів, та 10 вересня 2018 року, особисто, під підпис вручила представнику ТОВ Кооператив Рів`єра сіті повідомлення про намір розірвати договір та прохала повернути сплачений нею платіж у розмірі 10 550 гривень. Позивач не отримала від ТОВ Кооператив Рів`єра сіті жодних відповідей на повідомлення, об`єкт нерухомості їй не переданий, кошти не повернуто. На думку позивача, з боку ТОВ Кооператив Рів`єра сіті суттєво порушені строки будівництва та введення до експлуатації об`єкту капітального будівництва за вищевказаним договором. Порушення строків виражається в тому, що воно не завершено, та взагалі невідомо коли буде завершено. Як зазначає позивач, такими діями з боку ТОВ Кооператив Рів`єра сіті їй було спричинено моральну шкоду. Укладаючи вищезазначений Договір вона розраховувала на своєчасне отримання майнових прав на нерухоме майно, планувала своє майбутнє сімейне життя, можливий розвиток бізнесу від користування отриманого об`єкту нерухомості. Усі її мрії та плани були зруйновані тим, що до сьогоднішнього дня вона так і не отримала у власність нерухомість, яку мала отримати ще у червні 2018 року. Крім того, вона витратила багато власного часу та сил на чисельні переговори із відповідачем стосовно порушення строків будівництва та введення до експлуатації. Під час кожної такої розмови вона переносила певний стрес та страждання, що негативно вплинуло на стан її здоров`я. Думки про те, як повернути внесені нею на рахунок відповідача кошти, і до тепер тримають її у стані постійного стресу та напруги, вона вимушена постійно приймати заспокійливі медичні препарати. Також із-за цих подій в її сім`ї часто стали виникати сварки. Спричинену їй моральну шкоду вона оцінює у розмірі 50 000 гривень.

Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила суд розірвати договір купівлі-продажу майнових прав №А-7.14Н-0-08052018 від 08 травня 2018 року, укладений між відповідачем та нею; стягнути з відповідача на її користь 62 909 гривень, що складається із суми сплати майнових прав та гарантійного платежу у розмірі 10 550 гривень, неустойки у розмірі 2 359 гривень, моральної шкоди - 50 000 гривень та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 409 гривні 60 копійок.

09 січня 2019 року представник відповідача ТОВ Кооператив Рів`єра сіті , директор Торлюк Г.І., надав до суду відзив, у якому зазначив, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме, в частині розірвання договору, інші вимоги вважає необґрунтованими, оскільки позивач у своїй позовній заяві не заперечує, що саме вона не здійснила платежі відповідно до графіку, затвердженого договором. Позивач неправомірно зазначає, що з боку відповідача було здійснення порушення п. 5.3 договору про надання інформації. Дійсно вони отримали повідомлення та прохання повернути сплачені кошти у розмірі 10 550 грн., але в ньому не було зазначено номеру рахунку банку, на який необхідно зробити повернення, окрім того зазначене повідомлення було вручено відповідачу вже після порушення позивачем договору купівлі-продажу майнових прав. Відповідач вважає, що позивачем було порушено зобов`язання, передбачене п. 7.1 (здійснення платежів за договором) та п. 11.3 (повідомлення про настання обставин, які порушують строки та порядок оплати) договору. Стосовно відшкодування моральної шкоди, відповідач зазначив, що в позовній заяві відсутні докази, які б підтверджували настання негативних наслідків. З огляду на політичне та соціальне становище в країні, оголошення військового стану, зростання цін на комунальні послуги, продукти харчування, бензин, зростання вартості долара США, фінансову кризу, будь-яка розумово здорова людина буде мати поганий настрій, стрес та психологічний дискомфорт. Відповідач не виключає бажання позивача, сплативши за договором лише 10 550,00 грн. нажитися, тобто отримати неправомірну вигоду в сумі 50 000,00 грн. у вигляді моральної шкоди. Також відповідач вважає, що позивач у своїй позовній заяві посилається на п. 11.5. договору, яким передбачено, що у випадку неналежного виконання продавцем своїх обов`язків, щодо терміну прийняття об`єкта капітального будівництва в експлуатацію більше ніж на 6 місяців, покупець має право розірвати цей договір в односторонньому порядку. В такому випадку фактично сплачені продавцю кошти та гарантійний платіж повертаються покупцю протягом 10 календарних днів з моменту розірвання (припинення) цього договору в повному обсязі. Оскільки зазначені 6 місяців настали лише 30 грудня 2018 року, тобто вже після порушення позивачем певних умов договору та подання позову. Позивач посилається на п. 10.2. договору та нараховує відповідачу неустойку у розмірі 2 359,00 грн.. Відповідач не погоджується із цим, оскільки згідно п. 10.2 договору передбачено, що у випадку порушення строків введення до експлуатації об`єкта капітального будівництва продавець зобов`язаний сплатити покупцю неустойку у розмірі 0,1 % від загальної вартості майнових прав за кожний місяць прострочення, починаючи з четвертого місяця прострочки виконання зобов`язання. Вартість майнових прав складає 23 590 грн., а неустойка за 1 місяць з врахуванням 0,1% від загальної вартості майнових прав становить 23, 59 грн..

21 січня 2019 року позивач ОСОБА_1 надала відповідь на відзив, у якій зазначила, що у відзиві відповідач акцентує увагу саме на тому, що нею були порушені умови договору щодо своєчасної сплати вартості майнових прав та гарантійного платежу, відповідно до встановленого графіку, визначеному договором, однак це не відповідає дійсності, оскільки перший платіж у сумі 10 550 гривень нею було здійснено 15 травня 2018 року. На час здійснення першого платежу співробітники ТОВ Кооператив Рів`єра сіті запевнили її, що будівництво триває без будь-яких затримань, що строк завершення будівництва та введення до експлуатації об`єкту буде завершено до 30 червня 2018 року, як прямо вказано у договорі. Після спливу строку завершення будівництва та введення в експлуатацію об`єкта вона декілька разів на протязі липня - вересня 2018 року телефонувала та прибувала особисто до ТОВ Кооператив Рів`єра сіті з метою отримання інформації щодо порушення строків будівництва, але співробітники ТОВ Кооператив Рів`єра сіті запевняли її, що найближчим часом будівництво буде завершено. Не внесення нею наступного платежу згідно графіку, визначеному у договорі, не спричинило розірвання договірних відносин. Вона була готова внести платіж, але за умови своєчасного строку завершення будівництва та введення до експлуатації об`єкта, як передбачено договором.

08 лютого 2019 року представник відповідача ТОВ Кооператив Рів`єра сіті , директор ОСОБА_2 , надав заперечення в порядку ст. 180 ЦПК України, в яких зазначив, що, відповідно до графіку платежів, який є додатком до договору, жодний платіж не прив`язано до будь-якої події, тим більш до факту завершення будівництва та введення до експлуатації об`єкту, тому вбачає порушення договору саме з боку позивача. Твердження позивача щодо спричинення їй моральної шкоди, а ні у позовній заяві, а ні у відповіді на відзив, жодними доказами не підтверджена.

В судовому засіданні 14 березня 2019 року представник відповідача ТОВ Кооператив Рів`єра сіті - Абліцова О.В. підтримала доводи відзиву та надала клопотання про залучення додаткових доказів, а саме платіжних доручень на підтвердження того, що 13 березня 2019 року ТОВ Кооператив Рів`єра сіті здійснило повернення коштів позивачу на загальну суму 8 209, 99 грн., з яких: 8 191 грн. - фактично сплачені кошти (згідно здійснених платежів) за винятком оперативно-господарської санкції в розмірі 10% від вартості майнових прав (п. 6.3 договору) та 18, 99 грн. - неустойка за порушення строків введення до експлуатації (п. 10.2 договору). Вказані докази були прийняті судом та долучені до матеріалів справи.

У судових засіданнях представник позивача - адвокат Далбуз М.Г., підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити. Одночасно підтвердив, що ТОВ Кооператив Рів`єра сіті здійснило виплату грошових коштів позивачу ОСОБА_1 на загальну суму 8 209, 99 грн..

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 лютого 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ Кооператив Рів`єра сіті про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав та стягнення грошових коштів - задоволено частково. Суд розірвав договір купівлі-продажу майнових прав №А-7.14Н-0-08052018 від 08 травня 2018 року, укладений між ТОВ Кооператив Рів`єра сіті та ОСОБА_1 та стягнув з ТОВ Кооператив Рів`єра сіті на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 4 699,01 грн., що складається із суми сплати майнових прав та гарантійного платежу у розмірі 2 359 гривень, неустойки у розмірі 2 340, 01 гривень та витрати по сплаті судового збору в сумі 757 грн. 44 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Канікаєв Юрій Олегович в інтересах відповідача, ТОВ Кооператив Рів`єра сіті , просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволені позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Розгляд справи призначено на 22 грудня 2020 року, однак відповідно до розпорядження голови Одеського апеляційного суду про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року №12, у зв`язку з ускладненням епідеміологічної ситуації в м. Одесі та із підтвердженням у працівників Одеського апеляційного суду діагнозу COVID-19, з метою запобігання поширенню захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, серед співробітників та відвідувачів Одеського апеляційного суду та забезпечення безпечних умов праці працівникам суду тимчасово, на час установлення на території м. Одеси рівня епідемічної небезпеки: помаранчевий або червоний, зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинити їх допуск до залів судових засідань.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Окрім того, згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Сторони про розгляд справи сповіщались належним чином та завчасно, про що свідчать поштові повідомлення про отримання ними судових повісток, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 30 грудня 2020 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

У зв`язку з наведеним, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

В частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За змістом статей 15, 16 ЦК України, особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами.

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення зобов`язання.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки, відшкодування збитків (пункти 1, 3 та 4 частини 1 статті 611 ЦК України)

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 ЦК України).

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Згідно зі статтями 655, 656, 658 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом.

Судом першої інстанції встановлено, що 08 травня 2018 року у селі Фонтанка Лиманського району Одеської області між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ Кооператив Рів`єра сіті (продавець) в особі директора Торлюка Г.І., було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №А-7.14Н-0-08052018, за яким продавець зобов`язався передати ОСОБА_1 у власність майнові права на об`єкт нерухомості, який знаходиться в стадії будівництва (а.с. 47-53).

Пункт 1.2. договору передбачає, що об`єктом нерухомості, майнові права, на який передаються за даним договором є нежитлове приміщення (підвал) за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , проектна загальна площа 3,37 м.кв., секція забудови А-7, (кадастровий номер земельної ділянки 5122786400:01:001:3129).

Згідно із п. 1.8. договору, орієнтовний строк завершення будівництва та введення до експлуатацію об`єкта капітального будівництва до 30 червня 2018 року.

В додатку №1 до договору міститься графік платежів до договору купівлі-продажу майнових прав №А-7.14Н-0-08052018 (а.с. 54), з яким позивачем у якості сплати майнових прав та гарантійного платежу 15 травня 2018 року сплачено 10 550 гривень, що підтверджено копіями платіжних доручень (а.с. 58, 59) та не оспорюється відповідачем.

За графіком платежів наступний платіж у розмірі 10 000 гривень позивач ОСОБА_1 мала здійснити 30 серпня 2018 року, тобто вже після строку завершення будівництва та введення до експлуатації об`єкту, який передбачено пунктом 1.8. договору, але, коли настав час сплачувати другий платіж, було очевидним, що в найближчий час будівництво не буде завершене та об`єкт не буде введено до експлуатації, як передбачено договором.

У зв`язку із чим позивач ОСОБА_1 виявила бажання розірвати договір, про що нею було складено повідомлення про намір розірвання договору від 07.09.2018р., яке було отримано ТОВ Кооператив Рів`єра сіті 10.09.2018р., про що міститься відмітка з підписом та печаткою (а.с. 60-61).

Як зазначає позивач, ТОВ Кооператив Рів`єра сіті жодним чином на вказане повідомлення не відреагувало, тому 05.10.2018р. вона засобами поштового зв`язку направила на адресу відповідача заяву про надання відповіді стосовно наданого нею повідомлення, про що просила надати письмову відповідь, однак відповіді так і не отримала (а.с. 62).

В судовому засіданні 14 березня 2019 року представник відповідача ТОВ Кооператив Рів`єра сіті - Абліцова О.В., долучила докази, а саме платіжні доручення на підтвердження того, що 13.03.2019р. ТОВ Кооператив Рів`єра сіті здійснило повернення грошових коштів позивачу на загальну суму 8 209, 99 грн., з яких: 8 191 грн. - фактично сплачені кошти (згідно здійснених платежів) за винятком оперативно-господарської санкції в розмірі 10% від вартості майнових прав (п. 6.3 договору) та 18, 99 грн. - неустойка за порушення строків введення в експлуатацію (п. 10.2 договору) (а.с. 95-97).

У судовому засіданні 20 листопада 2019 року представник позивача - адвокат Далбуз М.Г., надав роздруківку з офіційного сайту ТОВ Кооператив Рів`єра сіті щодо руху будівництва, згідно якого, зокрема, секція А-7 має статус готовності тільки 66% (а.с. 64).

При цьому, суд виходив з того, що, оскільки вимога про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав №А-7.14Н-0-08052018 від 08 травня 2018 року визнана відповідачем ТОВ Кооператив Рів`єра сіті в повному обсязі та відповідачем здійснено повернення грошових коштів позивачу, вказаний договір підлягає розірванню.

Пунктом 5.5. договору передбачено, що ТОВ Кооператив Рів`єра сіті зобов`язаний проводити будівництво об`єкту капітального будівництва та введення його до експлуатації в строки, визначені договором.

Відповідно до пункту 10.1 договору, у випадках невиконання, або не належного виконання своїх зобов`язань за договором, винна сторона відшкодовує потерпілій стороні всі збитки, спричинені такими її винними діями (бездіяльністю).

Згідно із пункту 11.5 договору, у випадку неналежного виконання продавцем своїх обов`язків, щодо терміну прийняття об`єкта капітального будівництва в експлуатацію більше ніж на 6 місяців, покупець має право розірвати договір в односторонньому порядку й фактично сплачені продавцю кошти та гарантійний платіж повертаються покупцю протягом 10 календарних днів з моменту розірвання договору в повному обсязі.

Таким чином, відповідачем, ТОВ Кооператив Рів`єра сіті , було порушено основні вимоги Договору в частині недотримання строку завершення будівництва та введення його в експлуатацію (п.1.8).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що згідно із п. 11.5 Розділу 11 Строк дії та порядок розірвання договору , у випадку неналежного виконання продавцем своїх обов`язків, щодо терміну прийняття об`єкта капітального будівництва в експлуатацію більше ніж на 6 місяців, покупець має право розірвати договір в односторонньому порядку й фактично сплачені продавцю кошти та гарантійний платіж повертаються покупцю протягом 10 календарних днів з моменту розірвання договоруу повному обсязі і продавець зобов`язаний сплатити покупцю неустойку у розмірі 0,1 % від загальної вартості майнових прав за кожний місяць прострочення, починаючи з 4 місяця прострочки виконання зобов`язання (п. 10.2. договору). Четвертим місяцем прострочки згідно договору є листопад 2018 року. Загальна вартість майнових прав за договором складає 23 590 гривень, тому розмір неустойки складає 2 359 гривень (23 590 х 0,1%). 13.03.2019р. ТОВ Кооператив Рів`єра сіті здійснило повернення коштів позивачу на загальну суму 8 209, 99 грн., (з яких: 8 191 грн. - фактично сплачені кошти (згідно здійснених платежів) та неустойки 18, 99 грн.), тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню й з ТОВ Кооператив Рів`єра сіті на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню залишок вартості суми сплати майнових прав та гарантійного платежу в розмірі 2 359 грн. (10 550 грн. - 8 191 грн.) та неустойки в розмірі 2 340, 01 грн. (2 359 грн. - 18,99 грн.).

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року , згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Практика ЄСПЛ щодо України стосовно гарантій, закріплених статтею 6 розділу І Конвенції, знайшла своє відображення у справах, які стосуються права доступу до суду та справедливого судового розгляду.

Аналізуючи таку практику у контексті гарантій, закріплених статтею 6 розділу І Конвенції, можна зробити висновок, що причини порушення прав людини частіше за все полягають у недосконалому законодавстві або в його практичному застосуванні державними органами та судовими інстанціями.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини по справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне … суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), пп. 28- 36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011р.) у справі Богатова проти України (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства - обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011р.) у справі Серявін та інш. проти України (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів , обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав правильної оцінки наявним у справі доказам та помилково застосував норми матеріального права .

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача .

Проте, ні позивачкою, ні її представником не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції будь-яких безспірних доказів на підтвердження підстав позову, а саме, правомірність стягування на користь покупця 10 відсотків визначеної договором оперативно-господарської санкції від загальної вартості прав - 2 359,00 грн. та неустойки в розмірі 2 359,00 грн..

Заперечуючи проти позову у відзиві на позовну заяву та у апеляційній скарзі відповідач, ТОВ Кооператив Рів`єра сіті , стверджував, що договором встановлено, що орієнтовний строк завершення будівництва - 30 червня 2018 року (п. 1.8. договору) й 6-місячний строк, після якого покупець має право розірвати договір, керуючись п. 11.5. договору, відраховується від 30 червня 2018 року та завершується 30 грудня 2018 року.

Сторони в договорі узгодили порядок дострокового розірвання договору, так, пунктом 6.3. договору передбачено, що покупець може розірвати договір в порядку за умови сплати на користь продавия оперативно-господарської санкції у розмірі 10 відсотків загальної вартості визначених договором майнових в розмірі 23 590,00 грн. (розділ 3 договору Договірна ціна, гарантійний платіж та порядок розрахунків ).

Отже, у разі наміру розірвати договір, покупець спочатку мав сплатити на користь продавця суму у розмірі 2 359,00 грн. (оперативно-господарська санкція у розмірі 10 %).

У випадку порушення строків введення в експлуатацію об`єкта капітального будівництва продавець зобов`язаний сплатити покупцю неустойку у 0,1% від загальної вартості майнових прав за кожен місяць прострочення, починаючи з четвертого місяця прострочки виконання зобов`язання (п . 10.2 договору). Розмір неустойки має розраховуватися за наступною формулою: загальна вартість майнових прав * 0,1% = неустойка й її розмір становить: 23 590,00 грн. * 0,1% = 23,59 грн.

13 березня 2019 року ТОВ Кооператив Рів`єра сіті здійснило повернення коштів позивачу на загальну суму 8 209, 99 грн., (з яких: 8 191 грн. - фактично сплачені кошти (згідно здійснених платежів) та неустойки 18, 99 грн.).

Законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача, але позивач звернувся до суду із позовом 16 листопада 2018 року, коли, права позивача не було порушено, а тому він не мав права звертатися із позовом про розірвання договору у зв`язку із неналежним виконанням продавцем своїх обов`язків, щодо терміну прийняття об`єкта капітального будівництва в експлуатацію.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини ).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, … якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 93, сс. 24- 25, п. 57) .

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі Бочаров проти України від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм поза розумним сумнівом (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі Ірландія проти Сполученого королівства ). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі Салман проти Туреччини )

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи наведені обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм поза розумним сумнівом , колегія суддів приймає ці докази до уваги та приходить до висновку про те, що договір купівлі-продажу майнових прав №А-7.14Н-0-08052018 від 08 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Кооператив Рів`єра сіті в особі директора Торлюка Г.І., було розірвано 13 березня 2019 року й ТОВ Кооператив Рів`єра сіті обґрунтовано здійснило повернення коштів позивачу на загальну суму 8 209, 99 грн., (з яких: 8 191 грн. - фактично сплачені кошти та неустойки 18, 99 грн.) за винятком оперативно-господарської санкції в розмірі 10% від вартості майнових прав в розмірі 2 359,00 грн. (п. 6.3 договору). Таким чином, порушене право позивачки ОСОБА_1 відновлено відповідачем, ТОВ Кооператив Рів`єра сіті , в повному обсязі, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України, а також норм матеріального права, а саме, статей 15, 526, 626, 628, 629, 651 ЦК України, у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог й ухвалення нового рішення в цій частині про відмови у задоволені позову. В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

На підставі частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судовій збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідач, ТОВ Кооператив Рів`єра сіті , поніс і документально підтвердив витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги в сумі 2 114,41 грн., тому у зв`язку з задоволенням апеляційної скарги витрати по сплаті судового збору підлягають присудженню з позивачки на користь відповідача в сумі 2 114,41 грн..

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381 - 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Канікаєва Юрія Олеговича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю Кооператив Рів`єра сіті задовольнити, рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 лютого 2020 року в частині задоволених позовних вимог щодо розірвання договору купівлі-продажу майнових прав №А-7.14Н-0-08052018 від 08 травня 2018 року, укладеного між ТОВ Кооператив Рів`єра сіті та ОСОБА_1 та стягнення з ТОВ Кооператив Рів`єра сіті на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 4 699,01 грн., що складається із суми сплати майнових прав та гарантійного платежу у розмірі 2 359 гривень, неустойки у розмірі 2 340, 01 гривень та витрати по сплаті судового збору в сумі 757 грн. 44 коп. скасувати, та у задоволенні вказаних позовних вимог відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТОВ Кооператив Рів`єра сіті (ідентифікаційний код юридичної особи: 39719954, місцезнаходження: м. Вінниця Проспект Космонавтів, 30а,) витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги в сумі 2 114,41 грн..

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 30 грудня 2020 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дрішлюк

Р.Д. Громік