Постанова

від 30.12.2020 по справі 523/9363/14-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1630/20

Номер справи місцевого суду: 523/9363/14-ц

Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.12.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: Дрішлюка А.І.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

переглянувши у судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Одеської міської ради на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2019 року про призначення товарознавчої експертизи по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТОВ Берег ЛТД про стягнення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И В:

З 26 червня 2014 року в провадженні Суворовського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТОВ Берег ЛТД про стягнення грошових коштів.

12 грудня 2019 року адвокат Хайнако Валерій Данилович в інтересах позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про призначення товарознавчої експертизи, проведення якої просить доручити експертам Львівського науково-дослідницького інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На розгляд та вирішення експерта поставити наступні питання:

1) Чи підтверджується документально, що 10 лютого 2014 року ТОВ Берег (ідентифікаційний код юридичної особи 21035511, місце знаходження 65013, м. Одеса, пляж Лузанівка,) що діяв на підставі Статуту, були надані послуги з проведення міжнародної науково-практичної конференції на тему: Вдосконалення майстерності робітників торгівлі кафе-барів , що підтверджується актом про надання послуг за Договором від 13 грудня 2013 року, який підписаний Сторонами 10 лютого 2014 року?

2) Чи підтверджується документально відсутність грошових коштів на розрахункових рахунках у ТОВ Берег у період з 10 лютого 2014 року по 01 січня 2015 року у сумі 800 000 гривень?

3) Чи підтверджується документально станом на 10 лютого 2014 року знаходження у ТОВ Берег нерухомості за адресою м. Одеса, провулок Векслера, 2.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2019 року клопотання адвоката Хайнако Валерія Даниловича в інтересах позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про призначення товарознавчої експертизи задоволено. Суд призначив по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТОВ Берег ЛТД про стягнення грошових коштів, судову товарознавчу експертизу, на вирішення якої поставив питання:

1.Чи підтверджується документально, що 10 лютого 2014 року ТОВ Берег (ідентифікаційний код юридичної особи 21035511, місце знаходження 65013, м. Одеса, пляж Лузанівка,) що діяв на підставі Статуту, були надані послуги з проведення міжнародної науково-практичної конференції на тему: Вдосконалення майстерності робітників торгівлі кафе-барів , що підтверджується актом про надання послуг за Договором від 13 грудня 2013 року, який підписаний Сторонами 10 лютого 2014 року?

2) Чи підтверджується документально відсутність грошових коштів на розрахункових рахунках у ТОВ Берег у період з 10 лютого 2014 року по 01 січня 2015 року у сумі 800 000 гривень?

3) Чи підтверджується документально станом на 10 лютого 2014 року знаходження у ТОВ Берег нерухомості за адресою АДРЕСА_1 .

Проведення експертизи суд доручив експертам Львівського науково-дослідницького інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (79024 м. Львів, вул. Липинського, 54).

26 грудня 2019 року Одеська міська рада звернулася до апеляційного суду із апеляційною скаргою на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2019 року та просить змінити ухвалу суду першої інстанції із постановленням нової ухвали з виключенням з числа питань такого питання: чи підтверджується документально станом на 10 лютого 2014 року знаходження у ТОВ Берег нерухомості за адресою АДРЕСА_1 , яке носить характер питання права, посилаючись на те, що ухвалене судове рішення завдає Одеській міській раді шкоди, що виражається у несприятливих для неї наслідках, суд вирішив питання про її права та обов`язки, не залучивши до участі у справі, тому у неї наявне право на апеляційне оскарження вказаного судового рішення. Апеляційна скарга мотивована тим, що між Одеською міською радою та позивачами у справі є спір щодо незаконної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , який збудований на земельній ділянці, що належить Територіальної громаді в особі Одеської міської ради.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29 квітня 2019 року поновлений строк на апеляційне оскарження ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2019 року та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради на вказане судове рішення.

Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з

основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007

у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 Кримінально-процесуального кодексу України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини та громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано положеннями глав 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6

Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобовязана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому

порядку та роль в ньому апеляційного суду. Право на суд , одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність

між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

У частині 1 статті 352 ЦПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті та правового висновку Верховного Суду України у постанові від 03 лютого 2016 року у справі №6-885цс15, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують, або припиняють права або обовязки цих осіб.

Отже, первинним для розгляду апеляційної скарги Одеської міської ради - особи, яка не брала участь у цій справі, є зясування апеляційним судом тієї обставини, чи вирішив суд оскаржуваним рішенням питання про її права, інтереси та (або) обовязки.

Встановлено, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції безпосередньо впливає на права інтереси Одеської міської ради, оскільки стосується нерухомого майна, що розташовано за адресою: АДРЕСА_2 .

За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що у даному випадку вважається, що ухвалене судове рішення завдає Одеській міської ради шкоди, що виражається у несприятливих для неї наслідках, не залучення Одеської міської ради до участі у справі суттєво порушує її право на доступ до суду, тому суд першої інстанції вирішив питання про її права та обов`язки та у неї наявне право на апеляційне оскарження вказаного судового рішення.

Розгляд справи призначено на 23 грудня 2020 року, однак відповідно до розпорядження голови Одеського апеляційного суду про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року №12, у зв`язку з ускладненням епідеміологічної ситуації в м. Одесі та із підтвердженням у працівників Одеського апеляційного суду діагнозу COVID-19, з метою запобігання поширенню захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, серед співробітників та відвідувачів Одеського апеляційного суду та забезпечення безпечних умов праці працівникам суду тимчасово, на час установлення на території м. Одеси рівня епідемічної небезпеки: помаранчевий або червоний, зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинити їх допуск до залів судових засідань.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Окрім того, згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Сторони сповіщені належним чином, при цьому, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 30 грудня 2020 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Одеської міської ради є прийнятною та підлягає задоволенню за таких підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За статтею 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. У випадку прийняття судом відмови сторони від визнання обставин суд може встановити строк для подання доказів щодо таких обставин.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи. У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

За правилами, передбаченими статтями 102- 104, 107 ЦПК України, висновок експерта це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта можуть бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

При призначенні експертизи судом експерт або експерта установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з врахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно.

Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом.

Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну.

Питання, які ставляться експерту, і його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Призначений судом експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

Про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу, (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

У разі необхідності суд може заслухати експерта щодо формулювання питання, яке потребує з`ясування, та за його клопотанням дати відповідні роз`яснення щодо поставлених питань. Суд повідомляє учасників справи про вчинення зазначених дій, проте їх неявка не перешкоджає вчиненню цих дій.

У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення призначений судом експерт невідкладно подає суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за поставленими питаннями.

Матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи.

При визначенні матеріалів, що надаються експерту чи експертній установі, суд у необхідних випадках вирішує питання про витребування відповідних матеріалів за правилами, передбаченими цим Кодексом для витребування доказів.

Відповідно до пункту 17 постанови Пленуму Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду № 5 від 12 червня 2009 року, для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, призначає експертизу, коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи і поданих доказів.

Задовольняючи клопотання адвоката Хайнако В.Д. в інтересах позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про призначення товарознавчої експертизи, суд першої інстанції виходи з того, що для повного та всебічного зясування обставин, що мають істотне значення для вирішення справи, необхідні спеціальні знання, тому необхідно призначити по справі товарознавчу експертизу.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції повністю погодитись неможливо, виходячи з наведеного.

Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи те, що сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів та заперечень, а перевірка вказаних обставин має значення для правильного вирішення спору, суду першої інстанції необхідно було перевірити, чи дійсно вказаний доказ стосується предмету доказування по справі та чи дійсно з`ясування певних обставин зустрічного позову потребує спеціальних знань.

У пункті 2 постанови Пленуму Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах №8 від 30 травня 1997 року (з відповідними змінами та доповненнями) Верховний Суд України, роз`яснив судам на неприпустимість призначення експертизи у випадках, коли з`ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, а також порушення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду (зокрема щодо вини, неосудності чи недієздатності особи тощо).

Встановлено, що питання, порушене перед експертом у судовій експертизі: чи підтверджується документально станом на 10 лютого 2014 року знаходження у ТОВ Берег нерухомості за адресою м. Одеса, провулок Векслера, 2?, є правовим, вирішення якого віднесено законом до компетенції суду.

Необхідність визнання обовязковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року , згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обовязковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 1 статті 6 та статтею 13 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального судочинства. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне …суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), пп. 28- 36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, … якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24- 25, п. 57) .

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, формально поставився до передбачених законом вимог та помилково включив питання: чи підтверджується документально станом на 10 лютого 2014 року знаходження у ТОВ Берег нерухомості за адресою м. Одеса, провулок Векслера, 2, у судову експертизу, що призвело до постановлення помилкової ухвали в частині поставлених перед судовим експертом питань й у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для зміни ухвали суду першої інстанції з виключенням з числа питань такого питання: чи підтверджується документально станом на 10.02.2014р. знаходження у ТОВ Берег нерухомості за адресою м. Одеса, провулок Векслера, 2.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції , визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі Фрідлендер проти Франції ).

У пункті 3 постанови №11 Пленуму Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних, і справ про адміністративні правопорушення від 17 жовтня 2014 року Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що, розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 року, Смірнова проти України від 08 листопада 2005 року, Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 року, Літоселітіс Проти Греції від 05 лютого 2004 року та інші).

Оцінюючи правову та фактичну складність справи, слід враховувати, зокрема, наявність обставин, що утруднюють розгляд справи; кількість співпозивачів, співвідповідачів та інших учасників процесу; необхідність проведення експертиз та їх складність; необхідність допиту значної кількості свідків; участь у справі іноземного елемента та необхідність з`ясування і застосування норм іноземного права.

При цьому, судам слід виходити з того, що така обставина, як розгляд цивільної справи судами різних інстанцій не може сама по собі свідчити про її складність.

Оцінюючи поведінку заявника, а також осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу, слід звернути увагу на те, що не можна покладати відповідальність за тривалий розгляд справи використання ними процесуальних засобів, передбачених законодавством, для здійснення свого захисту, зокрема, у зв`язку зі зміною позовних вимог, вивченням матеріалів справи, заявленням клопотань, оскарженням ухвалених судових рішень. Разом із тим слід взяти до уваги факти невиконання ними процесуальних обов`язків, наприклад, ненадання чи надання з порушенням строку, передбаченого ЦПК, доказів у справі; неодноразові неявки в судове засідання без поважних причин, якщо це призвело до порушення розумного строку судового розгляду.

Оцінюючи поведінку органів державної влади (насамперед суду), слід враховувати своєчасність призначення справи до судового розгляду; проведення судових засідань у призначений час; строки виготовлення суддею мотивованого судового рішення та направлення його особам, які брали участь у справі; повноту здійснення суддею контролю за виконанням працівниками апарату суду своїх службових обов`язків, у тому числі щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про дату та місце судового засідання; своєчасне виготовлення журналу судового засідання та протоколу про окремі процесуальні дії; повноту і своєчасність прийняття суддею заходів щодо учасників процесу та інших осіб у сфері здійснення правосуддя, направлених на недопущення їх процесуальної недобросовісності і процесуальної тяганини у справі, зокрема, щодо контролю за строками проведення експертизи; своєчасну видачу виконавчого документа та направлення його до органу, уповноваженого виконати судове рішення.

Оцінюючи характер процесу та його значення для заявника, слід враховувати важливість предмета розгляду та ступінь ризику для заявника, наприклад, якщо йдеться про справи, що потребують оперативного прийняття рішення; трудові справи; справи, що пов`язані зі станом здоров`я заявника; справи щодо опіки над дітьми тощо.

З матеріалів справи вбачається, що дана справа знаходиться в провадженні Суворовського районного суду м. Одеси з 26 червня 2014 року, тобто з порушенням розумного строку розгляду справи по суті.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381- 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Одеської міської ради задовольнити частково, ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2019 року змінити та виключити з числа питань, поставлених для вирішення судових експертів для проведення судової товарознавчої експертизи такого питання: чи підтверджується документально станом на 10 лютого 2014 року знаходження у ТОВ Берег нерухомості за адресою м. Одеса, провулок Векслера, 2.

В решті ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 30 грудня 2020 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дрішлюк

Р.Д. Громік