Постанова

від 30.12.2020 по справі 642/2902/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 642/2902/19 Головуючий суддя І інстанції Пашнєв В. Г.

Провадження № 22-ц/818/2945/20 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2020 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :

судді-доповідача Яцини В.Б.

суддів колегії - Бурлака І.В., Тичкової О.Ю.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 18 лютого 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Пашнєва В.Г., по цивільній справі за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки,

встановив:

26 квітня 2019 року Керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до Ленінського районного суду м. Харкова з позовом про стягнення про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Позовна заява мотивована тим, що нежитлова будівля літ. А-2 загальною площею 753,5 кв.м. по АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності у розмірі 1/2 будівлі ОСОБА_1 (ідентифікаційний год НОМЕР_1 ) та у розмірі 1/2 будівлі ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на підставі договору купівлі-продажу №6049 від 23.11.2016, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Кошель Т.В.

Вивченням наявних документальних матеріалів та інформації виконавчих органів Харківської міської ради головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель встановлено, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на нежитлову будівлю літ. А-2 загальною площею 753,5 кв.м. по АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_1 (в розмірі 1/2 частина будівлі) та за ОСОБА_2 (в розмірі 1/2 частини будівлі) на підставі договору купівлі-продажу №6049 від 23.11.2016. Правовстановлюючі документи на земельну ділянку під вказаною нежитловою будівлею літ. А-2 по АДРЕСА_1 з моменту набуття права власності на будівлю до теперішнього часу належним чином не оформлені.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , незважаючи на п. 7 додатку до рішення Харківської міської ради №1472/19 від 27.02.2019, право власності або користування земельною ділянкою площею 0,0440 га для експлуатації та обслуговування належної їм на праві власності нежитлової будівлі літ. А-2 не оформлено, земельна ділянка використовується за відсутності документів на право власності (користування) земельною ділянкою, що є порушенням вимог земельного законодавства України.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради листом №4240/0/226-19 від 21.03.2019 надано до місцевої прокуратури копії розрахунків безпідставно збережених коштів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за використання земельної ділянки під нежитловою будівлею літ. А-2 загальною площею 753,5 кв.м. по АДРЕСА_1 з порушенням вимог земельного законодавства, а саме розрахунки безпідставно збережених коштів в загальній сумі 78806 грн.00 коп.

Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 18 лютого 2020 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь Харківської міської ради кошти у розмірі 39403,00 грн.( тридцять дев`ять тисяч чотириста три ) грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Харківської міської ради кошти у розмірі 39403,00 грн. ( тридцять дев`ять тисяч чотириста три) грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на користь прокуратури Харківської області, суму сплаченого судового збору в розмірі 1921, 00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 копійок) в рівних частках, тобто по 960,50 грн. з кожного. (дев`ятсот шістдесят гривень 50 копійок).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов залишити без розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неповноті та неправильності установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин, а також ухваленим з порушенням норма процесуального права.

Вказав, що прокурором не доведено, що Харківська міська рада погодилася на таке представництво, оскільки відсутні будь-які докази, які б підтверджували цю обставину. Не містить жодних обґрунтувань з цього питання і позовна заява щодо причин не подачі доказів, які б підтверджували згоду Харківської міської ради на представництво її інтересів прокурором цій справі.

Зазначив, що суд не звернув на порушення вимог пункту 2 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 , акт та розрахунок збитків складено позивачем, а не комісією в складі представників районної державної адміністрації, власника земельної ділянки, представника відповідача, представників територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

Додатково апелянт також пояснив наступне.

Про неналежне виконання чи невиконання своїх функцій Харківською міською радою лише у випадку її незвернення до суду з відповідним позовом вже після закінчення строку позовної давності, однак говорити про це, коли строк ще не сплинув передчасно, так як права та інтереси органу місцевого самоврядування ще не порушено. Послався на 67 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 6587/430/16-ц, в якій зазначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру ) .

Також вважає, що судом не було досліджено з якої дати земельна ділянка з кадастровим номером №6310137200:01:007:0037 стала сформованим об`єктом цивільних прав у розумінні положень ст.79-1 Земельного кодексу України, що виключає можливість обчислення суми начебто безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за землю , оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав.

До матеріалів справи було додано інформацію Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (додаток 10), в якому зазначено, що реєстрація права власності (в державному реєстрі прав) на земельну ділянку з кадастровим номером №6310137200:01:007:0037 відбулася лише 20-03-2019 року.

Суд першої інстанції на даний факт жодної уваги не звернув, внаслідок чого безпідставно стягнув грошові кошти за період до 20.03.2019 року.

Зауважив, що відсутність сформованості земельної спірної ділянки, як об`єкту цивільних прав, також підтверджується і тим, що розмір спірної земельної ділянки, яка використовується Відповідачем 1 та Відповідачем 2, було орієнтовно встановлено на підставі перевірки меж земельної ділянки та геодезичної зйомки, що вбачається з наявного в матеріалах справи Розрахунку розміру безпідставно збережених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 коштів за час фактичного користування земельною ділянкою, загальною площею 220 кв.м. та 220 кв.м. відповідно, за період 01.07.2017 по 28.02.2019

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції не мав правових підстав вважати, що земельна ділянка з кадастровим номером №6310137200:01:007:0037 була сформована до 20.03.2019 року.

У даній справі розрахунок безпідставно збережених коштів за час фактичного користування земельною ділянкою, загальною площею 0,1169га за період по 28.02.2019, на підставі якого позивач просить стягнути з відповідачів кошти, не містить інформації щодо технічної документації такої земельної ділянки, а також посилань на витяг із нормативної грошової оцінки землі. Тому вважає, що суд безпідставно взяв до уваги розрахунки суми позову виходячи з базової вартості 1 кв.м. з урахуванням коефіцієнту розміру орендної ставки в 4% , помножених на орієнтовну площу земельної ділянки 220 кв.м.

Вважає, що позивачем належними та допустимими доказами по цій справі не доведено розрахунок розміру заявлених до стягнення грошових коштів, шо в свою чергу свідчить про необґрунтованість позовних вимог та відсутність у Ленінського районного суду м. Харкова підстав для їх задоволення.

Також послався на правові висновки Верховного Суду при розгляді даної категорії спорів, викладені у постановах Касаційного господарського суду від 12.03.2020 у справі № 922/893/19, від 05.03.2020 у справі №922/926/19, від 29.01.2020 у справі №922/2811/18, від 29.05.2019 у справі № 922/955/18, від 6.08.2019 у справі № 922/3560/18, від 10.09.2019 у справі № 922/96/19, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18 та від 09.04.2020 року у справі №915/1806/19.

22 квітня 2020 року прокурор подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтвердженими наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Вказала, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. І з врахуванням вказаного прокурор самостійно з посиланням на законодавство, на підставі го подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Надмірна формалізація інтересів держави може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 по справі № 806/1000/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вказане, розгляд справи здійснюється без виклику сторін у порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали позовної заяви, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведена, у відповідності до вимог ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України , обґрунтованість звернення до суду, за наявності порушення інтересів держави, необхідністю їх захисту, визначені підстави для звернення до суду, позивач є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина 1 статті 116 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом д частини 1 статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом зазначених приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України). Підставою для вішкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, буівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (чсатина 2 статті 120 ЗК України). Набуття іншшою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є піставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт е частини 1 статті 141 цього Кодексу).

За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної васності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина 1 статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельною ділянкою - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини 1 статті 96 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменнту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені, та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частнии 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєсторованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого васника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Матеріали справи свідчать, що згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно нежитлова будівля літ. А-2 загальною площею 753,5 кв.м. по АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності у розмірі 1/2 будівлі ОСОБА_1 (ідентифікаційний год НОМЕР_1 ) та у розмірі 1/2 будівлі ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на підставі договору купівлі-продажу №6049 від 23.11.2016, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Кошель Т.В.

Відповідно до п. 7 додатку до рішення Харківської міської ради №1472/19 від 27.02.2019 громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 продано земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:007:0037 загальною площею 0,1169 га із земель комунальної власності м. Харкова у спільну часткову власність з виділенням 1/2 частки земельної ділянки ОСОБА_1 та 1/2 частки земельної ділянки ОСОБА_2 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. А-2 .

Згідно з відомостями з публічної кадастрової карти України та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, речові права на земельну ділянку під вказаною нежитловою будівлею літ. А-2 по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до теперішнього часу не зареєстровано.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з моменту набуття права власності на нежитлову будівлю літ. А-2 до теперішнього часу користуються земельною ділянкою під вказаною нежитловою будівлею по АДРЕСА_1 з порушенням вимог земельного законодавства, а саме без оформлення речових прав на вказану земельну ділянку та без сплати плати за землю в передбаченому законодавством розмірі.

Головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Павловським Р.В. у порядку ст. 189 ЗК України проведено комплекс перевірочних заходів щодо земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Вивченням наявних документальних матеріалів та інформації виконавчих органів Харківської міської ради головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель встановлено, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на нежитлову будівлю літ. А-2 загальною площею 753,5 кв.м. по АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_1 (в розмірі 1/2 частина будівлі) та за ОСОБА_2 (в розмірі 1/2 частини будівлі) на підставі договору купівлі-продажу №6049 від 23.11.2016. .Правовстановлюючі документи на земельну ділянку під вказаною нежитловою будівлею літ. А-2 по АДРЕСА_1 з моменту набуття права власності на будівлю до теперішнього часу належним чином не оформлені.

Проведеним на місцевості оглядом встановлено та зафіксовано в акті обстеження земельної ділянки від 20.03.2019, що земельна ділянка площею 0,0440 га по АДРЕСА_1 використовується для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. А-2 . Земельна ділянка на якій знаходиться вищезазначена будівля не огороджена. Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж нежитлової будівлі літ. А-2 . Під час обстеження здійснювалася фотозйомка та складена план- схема обстеженої земельної ділянки.

Харківською регіональною філією ДП Центр державного земельного кадастру Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру складено план зйомки земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , який листом №07/146 від 12.02.2019 надано до місцевої прокуратури.

Площа земельної ділянки, яка фактично використовується ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. А-2 по АДРЕСА_1 визначена Харківською регіональною філією ДП Центр державного земельного кадастру Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та складає 0,0440 га. Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж нежитлової будівлі літ. А-2 без врахування прибудови до нежитлової будівлі літ. А-2 площа якої займає 0,0120 га. Саме вказану земельну ділянку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 використовують без виникнення права власності (користування) та без сплати плати за землю в передбаченому законодавством розмірі.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , незважаючи на п. 7 додатку до рішення Харківської міської ради №1472/19 від 27.02.2019, право власності або користування земельною ділянкою площею 0,0440 га для експлуатації та обслуговування належної їм на праві власності нежитлової будівлі літ. А-2 не оформлено, земельна ділянка використовується за відсутності документів на право власності (користування) земельною ділянкою, що є порушенням вимог земельного законодавства України.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради листом №4240/0/226-19 від 21.03.2019 надано до місцевої прокуратури копії розрахунків безпідставно збережених коштів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за використання земельною ділянкою під нежитловою будівлею літ. А-2 загальною площею 753,5 кв.м. по АДРЕСА_1 з порушенням вимог земельного законодавства, а саме розрахунки безпідставно збережених коштів в загальній сумі 78806,00 гривень.

Водночас, листом №4815/9/20-40-56-06-23 від 14.02.2019 ГУ ДФС в Харківській області повідомлено місцеву прокуратуру про те, що фізичні особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) станом на 01.02.2019 не перебувають на обліку як платники земельного податку і орендної плати за землю в ГУ ДФС у Харківській області (Холодногірський район) та не сплачують земельний податок/орендну плату за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до розрахунку Харківської міської ради за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 розмір орендної плати в місяць, який підлягав сплаті, становив 1 515, 50 грн. (який складається з нормативної грошової оцінки -54 650 грн., ставки річної орендної плати - 4,00%, коефіцієнту складних інженерно-геологічних умов - 1, коефіцієнту розміру земельної ділянки - 1, відсотку строку оренди - 100,00%). Тобто, за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 - ОСОБА_1 мав би сплатити до бюджету 18 186, 00 гри. та ОСОБА_2 мала би сплатити до бюджету 18 186, 00 гри.

Відповідно до розрахунку Харківської міської ради за 2018 рік та 2 місяці 2019 року розмір орендної плати в місяць, який підлягав сплаті, становив 1 515, 50 грн. (який складається з нормативної грошової оцінки - 454 650 грн., ставки річної орендної плати - 4,00%, коефіцієнту складних інженерно-геологічних умов - 1, коефіцієнту розміру земельної ділянки - 1, відсотку строку оренди - 100,00%). Отже, за період з 01.01.2018 по 28.02.2019 ОСОБА_1 мав би сплатити до бюджету 21 217, 00 грн. та ОСОБА_2 мала би сплатити до бюджету 21 217, 00 грн.

Таким чином, всього за період з 01.01.2017 по 28.02.2019 ОСОБА_1 мав би сплатити до бюджету плату в розмірі 39 403, 00 гривень та ОСОБА_2 мала би сплатити до бюджету 39 403, 00 гривень. Загальна сума безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів складає 78 806, 00 гривень. Саме цю суму не отримав позивач, але міг би отримати в разі укладення між ним і відповідачами договору оренди землі.

Задовольняючи позов суд першої інстанції вказав наступне.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з моменту набуття права власності на нежитлову будівлю літ. А-2 до теперішнього часу користуються земельною ділянкою під вказаною нежитловою будівлею по АДРЕСА_1 з порушенням вимог земельного законодавства, а саме без оформлення речових прав на вказану земельну ділянку та без сплати плати за землю в передбаченому законодавством розмірі.

При цьому, відповідачі належні дії, спрямовані на оформлення права власності або права на постійне землекористування вказаною ділянкою не вчинили.

З часу виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник й обов`язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку.

Протягом тривалого часу цього обов`язку відповідач не виконував, а отже без законних підстав зберігав у себе майно - кошти за оренду землі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 року по справі № 3-1345гс16.

Розмір доходу відповідача було розраховано позивачем як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Із розрахунку неотриманого доходу, долученого до матеріалів справи, вбачається, що даний розрахунок здійснено з урахуванням загальної площі земельної ділянки, що фактично зайнята відповідачем. Цей розмір розрахований відповідно до фактичного користування та огородження. Також з розрахунку вбачається, що сума, яка заявлена до стягнення, розрахована як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати, який нараховується та сплачуються за регульованою ціною, встановленою для даної земельної ділянки, при цьому, дана сума визначена шляхом помноження вартості одного квадратного метру спірної земельної ділянки (відповідно до проведеної та затвердженої нормативно-грошової оцінки земель м. Харкова станом на рік розрахунку) на всю площу земельної ділянки, що використовується ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також на розмір ставки орендної плати за земельну ділянку .

Вказаний розрахунок зроблений позивачем за період використання відповідачем земельної ділянки у період з 01.01.2017 року по 28.09.2019 року у сумі 78806,00 грн .

Перевіривши правильність визначення позивачем розміру доходу, суд зазначає, що при складанні розрахованих сум позивачем вірно розраховано загальну суму безпідставно набутого майна.

Також слід зазначити, що перехід до особи права власності на нерухоме майно, надає останній право на оформлення відносин землекористування, реалізація якого виражається в укладенні сторонами договору та виникненні у такої особи обов`язку внесення орендної плати власнику земельної ділянки.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Предметом позову в цій справі є стягнення грошових коштів, належних до сплати за користування земельною ділянкою за звичайних умов (в разі оформлення договірних відносин відповідачем), втім не сплачених відповідачем, що пов`язується із втратою позивачем як потерпілою особою цього ж майна (грошових коштів).

Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт відсутності будь-яких активних дій з боку відповідача, направлених на оформлення орендних правовідносин, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під вказане вище визначення Європейського суду з прав людини виправдане очікування щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Суд зазначає, що відновлення порушених прав міської ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

У зв`язку з тим, що позивачем доведена, у відповідності до вимог ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України, обґрунтованість звернення до суду, за наявності порушення інтересів держави, необхідністю їх захисту, визначені підстави для звернення до суду, позивач є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, які доводами скарги не спростовуються.

Відповідачі як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегла у себе кошти, які мала заплатити за користування нею, зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України .

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15, від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15, від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14.

Отже, встановивши факт використання відповідачами земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за її використання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Фактичний розмір земельної ділянки, яку використовує відповідач, підтверджено актом обстеження земельної ділянки від 20.03.2019, що земельна ділянка площею 0,0440 га по АДРЕСА_1 використовується для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. А-2 . Земельна ділянка на якій знаходиться вищезазначена будівля не огороджена. Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж нежитлової будівлі літ. А-2 . Під час обстеження здійснювалася фотозйомка та складена план- схема обстеженої земельної ділянки.(а.с.16-22).

Доводи апеляційної скарги що суд не звернув на порушення вимог пункту 2 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 , акт та розрахунок збитків складено позивачем, а не комісією в складі представників районної державної адміністрації, власника земельної ділянки, представника відповідача, представників територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного .

Відповідно до пункту 2 Порядку розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Згідно до п.3 Порядкувідшкодуванню підлягають: вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво; вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень; вартість лісових і деревно-чагарникових насаджень; вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; понесені або необхідні витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи.

Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості) (пункт 4 Постанови).

Крім цього, постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963 затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, яка спрямована на визначення розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним та фізичним особам, на всіх категоріях земель внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу (пункт 1).

Колегія суддів відхиляє посилання у доводах скарги на згаданий Порядок, який до спірних правовідносин не застосовується з огляду на те, що підставою позову є стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки не сільськогосподарського призначення, а відповідно до п.3 згаданого Порядку він регулює збитки завдані наслідок погіршення властивості земельної ділянки, пов`язаної із її сільськогосподарським призначенням.

Отже, у даному випадку стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки, на яких розташована нежитлова будівля Цільове призначення земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля відповідачів є інше, а саме: для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі.

При цьому, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з часу виникнення права власності на нежитлову будівлю та відповідно користуючись земельною ділянкою під вказаним нерухомим майном до теперішнього часу належним чином не оформили речові права щодо спірної земельної ділянки та за період з 01.01.2017 по 28.02.2019 не сплачували за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі.

Площа земельної ділянки, яка фактично використовується ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. А-2 по АДРЕСА_1 визначена Харківською регіональною філією ДП Центр державного земельного кадастру Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та складає 0,0440 га. Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж нежитлової будівлі літ. А-2 без врахування прибудови до нежитлової будівлі літ. А-2 площа якої займає 0,0120 га. Саме вказану земельну ділянку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 використовують без виникнення права власності (користування) та без сплати плати за землю в передбаченому законодавством розмірі.

Як правильно встановив суд, відповідачів тривалий час не оформлюють землекористування земельною ділянкою. За відсутності в цьому питанні вини Харківської міської ради, яка представляє власника цієї земельної ділянки, та відомостей про наявність у відповідачів поважних причин тривалою бездільності в оформленні прав на земельну ділянку - таку поведінку відповідачів колегія суддів розцінює як зловживанням правом, тому відхиляє доводи щодо відсутності формування земельної ділянки.

Тому наведена у письмових поясненнях апелянтів касаційна практика у даній справі не враховується, оскільки не є релевантною до обставин цієї справи.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради листом №4240/0/226-19 від 21.03.2019 надано до місцевої прокуратури копії розрахунків безпідставно збережених коштів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за використання земельною ділянкою під нежитловою будівлею літ. А-2 загальною площею 753,5 кв.м. по АДРЕСА_1 з порушенням вимог земельного законодавства, а саме розрахунки безпідставно збережених коштів.

Відповідачі на спростування згаданого розрахунку та підтвердження доводів скарги всупереч свого процесуального обов`язку, ст.ст. 12, 81 ЦПК України, не надали до суду належних і допустимих доказів, висновків оціночно-земельної експеризи тощо.

Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зберігають кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, тим самим збільшують вартість власного майна, а Харківська міська рада (Позивач (потерпілий)) втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме коштів у розмірі орендної плати Відповідачами за рахунок Позивача.

Розмір збережених Відповідачами коштів від безпідставно набутого майна, який підлягає відшкодуванню з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розрахований Харківською міською радою виходячи з розміру орендної плати за землю під нежитловою будівлею та складає загалом 78 806, 00 гривень.

Внаслідок використання Відповідачами вищевказаної земельної ділянки без укладення договору оренди землі, територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду, чим порушені охоронювані законом права та інтереси Харківської міської ради, як Позивача щодо неодержаних грошових коштів у розмірі орендної плати за землю.

Щодо тверджень апелянта, про те що прокурором невірно визначено норми матеріального права та ст. 1212 ЦК України не підлягає застосуванню, варто зазначити наступне.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Таким чином, предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Отже, немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Щодо доводів скарги про представництво прокурором інтересів держави у цивільному процесі, судова колегія зазначає наступне.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України 2004 року ). Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 56 ЦПК України .

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Прокурор набуває право на звернення до суду із відповідним позовом відповідно до закону, якщо відповідний суб`єкт, у даному випадку Харківська міська рада, який представляє державу та державний інтерес у контексті наповнювання місцевого бюджету орендними платежами, не здійснює їх захист або здійснює його неналежно, внаслідок чого за рахунок державного бюджету витрачаються додаткові кошти для покриття видатків органів місцевого самоврядування у вигляді дотацій та субвенцій (ст. 66 Закону України Про місце самоврядування в Україні ) для виконання наданих ним законом обов`язків забезпечення населення відповідними послугами не нижче мінімальних соціальних потреб (ст. 62 Закону України Про місцеве самоврядування ). Листом № 5747/0/226-19 від 16.04.2019 Департаменту територіального контролю Харківської міської ради повідомлено місцеву прокуратуру про те, що остання не зверталася до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання вказаної земельної ділянки, що стало підставою для захисту порушених інтересів держави шляхом звернення до суду з позовом, який наразі розглядається судом апеляційної інстанції.

Колегія не погоджується із доводами апелянтів про необхідність спливу позовної давності в якості доказу бездіяльності органу місцевого самоврядування, оскільки вони не ґрунтуються на законі. Тривалий характер бездіяльності Харківської міської ради у питанні звернення до суду за захистом прав громади у даному випадку є безспірним, що надало законне право прокурату звернутися до суду з цим позовом для захисту публічного інтересу, який полягає у фінансовому забезпеченні виконання державою своїх соціальних обов`язків.

Відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, а відповідно до Преамбули до Основного Закону метою цього суспільного договору є забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, що неможливо без виконання законних обов`язків по сплаті орендних платежів.

Тому колегія суддів без зайвого формалізму вважає поза розумним сумнівом доведеним той факт, що участь прокурора у цій справі є доцільною і обґрунтованою, оскільки обумовлена необхідністю притягнення до цивільно-правової відповідальності особи, яка без дотримання встановленого законом порядку набуття і оформлення прав на земельну ділянку, яка перебуває у власності держави, користувалася нею без правовстановлюючих документів.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які регулюють представництво прокурором інтересів держави, є необґрунтованими.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи,

Наведене свідчить, що судом першої інстанції відповідно до ст.ст. 89, 263 ЦПК України правильно досліджені наявні у справі докази, їм надано належна оцінка, суд правильно застосував норми матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують.

Оскільки суд першої інстанції постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

В контексті правил ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381 - 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 30 грудня 2020 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді І.В.Бурлака.

О.Ю.Тичкова.