Рішення

від 30.12.2020 по справі 909/838/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.12.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/838/20

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Малєєвої О. В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом Міністерства юстиції України

до відповідача Мистецького об`єднання "Елегія"

про відшкодування збитків у розмірі 27 836, 63 грн,

ухвалив таке рішення.

1. Предмет позову.

1.1 Міністерство юстиції України звернулося з позовом до Мистецького об`єднання "Елегія" про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України, у розмірі 27 836, 63 грн.

2. Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

2.1 Суд відповідно до приписів ст. 252 ГПК України ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (ухвала про відкриття провадження від 05.10.2020).

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

2.2 В ухвалі про відкриття провадження від 05.10.2020 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та всіх документів, що підтверджують заперечення проти позову протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали.

2.3 Відповідно до ч. 5 ст. 176 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч. 4 ст. 120 цього Кодексу. Частиною 11 ст. 242 ГПК України встановлено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 05.10.2020 надсилалася відповідачу за його місцезнаходженням, яке вказане у позовній заяві і визначене у витязі з ЄДРЮОФОПГФ.

Надсилання ухвали підтверджується відтиском штампу вихідної кореспонденції на її звороті.

Поштове відправлення повернулося на адресу суду із зазначенням «за закінченням строку зберігання» .

Так як така підстава повернення для поштових відправлень з відміткою «Судова повістка» не передбачена Правилами надання послуг поштового зв`язку, суд поставив окрему ухвалу для вжиття заходів щодо дотримання працівниками відділення поштового зв`язку Правил надання послуг поштового зв`язку при врученні поштових направлень з відміткою "Судова повістка" та повторно направив на адресу відповідача ухвалу про відкриття провадження.

Поштове відправлення повернулося на адресу суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» .

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України).

Отже, відповідач належним чином повідомлявся про розгляд даної справи.

А тому згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України суд вирішує спір за наявними матеріалами.

3. Зміст позовних вимог та заперечень на позов.

3.1 Позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що при розгляді справи в ЄСПЛ уряд визнав надмірну тривалість виконання рішень національних судів згідно з додатком, зобов`язався виконати відповідні рішення та сплатити кожному заявнику 1 000 євро. Суму, еквівалентну 1 000 євро, виплачено з Державного бюджету України ОСОБА_1 . Зазначає, що набув право зворотньої вимоги до відповідача, як винної особи, яка не забезпечила своєчасного виконання рішення національного суду. Свою позицію обґрунтовує приписами ст. 2, 3, 8, 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 2, 11, 15-17, 1166, 1191 ЦК України. Посилається на наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення. Протиправна поведінка (бездіяльність) відповідача, яка виразилася у невиконанні судового наказу, призвела до заподіяння Державі Україна матеріальної шкоди. Водночас відсутність коштів у боржника не звільняє його від відповідальності, а тому в даному випадку має місце протиправна поведінка (бездіяльність) відповідача, як елемент цивільного правопорушення. Причиновий зв`язок полягає в тому, що присуджена ЄСПЛ сума відшкодування є наслідком невиконання відповідачем судового наказу. Держава Україна в особі уряду України у кожній конкретній справі відповідає перед заявниками у ЄСПЛ за дії (бездіяльність) того чи іншого державного органу, підприємства, установи, організації, їх посадових осіб. Міжнародною судовою установою констатовано порушення прав заявника, обов`язок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно до Конвенції покладався на Державу Україна. Визнання ЄСПЛ обставин, пов`язаних з порушенням державою Україна Конвенції, є наслідком невиплати належним до оплати заявнику за судовим наказом сум грошових коштів. Вина відповідача полягає у неналежному виконанні судового наказу про виплату коштів заявнику. Відповідач не довів відсутність вини. Завдавачем шкоди в даному випадку був відповідач, а відповідальність за його бездіяльність понесла держава. Відповідно до витягу з ЄДРЮОФОПГФ відповідач є комунальною організацією (установою, закладом), засновником відповідача є Івано-Франківська обласна рада. Вказує, що відповідач в розумінні прецедентної практики ЄСПЛ перебуває під контролем держави, що стало підставою визнання державою порушення ним конвенції відносно заявника. Зазначає, що національні суди України при розгляді позовів про відшкодування збитків, завданих державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, подані на підставі ч. 5 ст. 9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» не можуть переглядати фактичні обставини справи на предмет встановлення фактів порушення Конвенції. Вказує, що у випадку виплати Державою Україна відшкодування заявнику за рішенням ЄСПЛ є підстави для пред`явлення зворотної вимоги до відповідача відповідно до ст. 1191 ЦК України.

3.2 Відповідач відзив на позов не надав, проти позову не заперечив.

4. Обставини справи, оцінка доказів.

Дослідивши зібрані у справі докази, оцінивши їх відповідно до приписів ст. 86 ГПК України, суд встановив таке.

Згідно з судовим наказом від 01.06.2007 № 2н-949/2007 з Мистецького об`єднання «Елегія» Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_2 стягнуто 1 730, 17 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Відповідно до довідки з ЄДРЮОФОП від 22.09.2020 Мистецьке об`єднання «Елегія» комунальною організацією (установою, закладом), і її засновником є Івано-Франківська обласна рада.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 17.11.2016 (зі змінами від 12.01.2017) у справі «Віта Володимирівна Тихонова проти України та 382 інші заяви» за заявою № 4148/13 взято до уваги односторонню декларацію уряду, згідно з якою уряд зобов`язався протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалення Європейським судом рішення, відповідно до п. 1 ст. 37 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, виконати рішення національних судів, зазначених в додатку, які ще підлягають виконанню та сплатити кожному заявнику 1 000 євро відшкодування будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також судових та інших витрат. У рішенні визначено, що уряд визнав надмірну тривалість виконання рішень національних судів та готовий виконати рішення національних судів, зазначених у додатку, які ще підлягають виконання, а також сплатити кожному заявнику 1 000 євро. З огляду на характер визнань, які містяться в декларації уряду, а також запропоновані суми відшкодування, які є співмірними із сумами, що присуджуються у подібних справах, суд повважав, що подальший розгляд цих заяв є невиправданим. Суд вирішив об`єднати заяви, взяв до уваги умови декларації Уряду держави-відповідача; вирішив вилучити цю частину заяв з реєстру справ, оголосив решту заяв неприйнятними.

В переліку заявників є заява № 71951/13 ОСОБА_2 (п. 167).

Рішення Європейського суду від 17.11.2016 виконано фактично в повному обсязі. Грошові кошти перераховані стягувачу ОСОБА_1 Міністерством юстиції України у розмірі 27 836, 63 грн (еквівалент 1 000 євро) згідно з платіжним дорученням від 10.11.2017 № 5172. Згідно з свідоцтвом про смерть від 04.02.2017 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Виконавче провадження з примусового виконання рішення Європейського суду від 17.11.2016 закінчено (постанова від 16.08.2019 ВП № 53211306).

5. Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

5.1 Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 та ст. 3 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (надалі - Закон) рішення ЄСПЛ не лише є джерелом права, але є обов`язковим для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції. Виконання рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Статтею 34 Конвенції встановлено, що Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однієї з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов`язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.

Сторонами у справах, які розглядаються ЄСПЛ, є заявник та відповідач - Держава, а рішення виносяться ЄСПЛ проти держави-відповідача, а не проти конкретних державних органів, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб.

Отже, Держава Україна в особі Уряду України, який у ЄСПЛ представляє Урядовий уповноважений у справах ЄСПЛ, у кожній конкретній справі відповідає перед заявниками у Європейському суді за дії (бездіяльність) того чи іншого державного органу, підприємства, установи, організації, їх посадових осіб.

5.2 Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

5.3 Згідно з ч. 1, 2, 4 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана неправомірними діями відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. При цьому необхідно встановити, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність хоча б одного із зазначених елементів виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у виді покладення на нього обов`язку відшкодування збитків.

Частиною 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Регресне зобов`язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна, виконане однією особою за іншу або з вини останньої третій особі. Регресне зобов`язання характеризується такими ознаками: воно є похідним від іншого (основного) зобов`язання; один або всі його учасники є також суб`єктами основного зобов`язання; виконання одним учасником зобов`язання або навіть саме його виникнення зумовлюється діями або бездіяльністю осіб, з якими в майбутньому і встановлюються регресні зобов`язання (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 910/23070/17).

Згідно з ч. 2 ст. 2 та ст. 170 ЦК України держава є учасником цивільних відносин, яка набуває та здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За змістом ч. 5 ст. 9 Закону орган представництва, яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 № 784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є Міністерство, зобов`язаний протягом шести місяців з моменту, визначеного в ч. 4 ст. 8 цього Закону, звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування. Загальний строк позовної давності для звернення з такими позовами визначається відповідно до ЦК України.

Отже, після виплати особі на виконання рішення ЄСПЛ присуджених сум за рахунок коштів Державного бюджету України до Держави Україна переходить право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування у разі встановлення її вини, а також причинного зв`язку між її діями та шкодою, завданою таким порушенням (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 913/982/17).

5.4 Суд встановив, що відповідач є юридичною особою комунальної форми власності, корпоративні права в якій належать Івано-Франківській обласній раді. Івано-Франківська обласна рада є органом місцевого самоврядування, який відповідно до ст. 5, ст. 140 Констиуції України, ст. 2, 5 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні не відноситься до органів державної влади. Таким чином, відповідач не є установою, за зобов`язаннями якої держава має нести відповідальність.

Суд враховує те, що держава не може вважатися відповідальною за відсутність коштів у приватного підприємства та її відповідальність поширюється тільки на дії державних органів у рамках виконавчого провадження (ухвала ЄСПЛ щодо прийнятності у справі "Шестаков проти Росії" (Shestakov v. Russia), заява № 48757/99, від 18.06.2002).

Як зазначено в постанові ВС від 24.11.2020 у справі № 910/22855/17 з посиланням на практику ЄСПЛ (справа "Стефаненко проти України", заява № 19782/07 проти України), держава у кожній конкретній справі відповідає перед заявниками у Європейському суді як за дії (бездіяльність) того чи іншого державного органу, підприємства, установи, організації, їх посадових осіб, так і за дії (бездіяльність) підприємства приватної форми власності, яке у період тривалого невиконання судового рішення перебувало під контролем держави як володільця корпоративних прав у статутному капіталі такого підприємства. Водночас, Держава Україна не відповідає за відсутність коштів у господарського товариства та зумовлене цим невиконання таким товариством у добровільному порядку судового рішення, яке набрало законної сили" (постанова ВС від 24.11.2020 у справі № 910/22855/17).

Слід зазначити, що в Рішенні Європейського суду від 17.11.2016 не встановленого того факту, що підставою для визнання порушення державою конвенції відносно заявника стало перебування відповідача від контролем держави. В цьому рішенні констатовано, що уряд визнав надмірну тривалість виконання рішень національних судів та готовий їх виконати.

З огляду на викладене суд відхиляє доводи позивача про те, що відповідач в розумінні прецедентної практики ЄСПЛ перебуває під контролем держави, що стало підставою визнання державою порушення ним конвенції відносно заявника.

5.5 Враховуючи викладене, позивач не довів неправомірну поведінку відповідача щодо неналежного виконання судового наказу про виплату коштів заявнику, як необхідного елемента складу цивільного правопорушення для відшкодування шкоди.

Як було передбачено ст. 2 Закону України «Про державну виконавчу службу» , виконання рішень судів відповідно до законів України здійснювала Державна виконавча служба, завданням якої було своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів. Тому позов заявлено до неналежного відповідача.

6. Висновки суду.

6.1 В задоволенні позову Міністерства юстиції України до Мистецького об`єднання "Елегія" про відшкодування збитків у розмірі 27 836, 63 грн слід відмовити.

7. Судові витрати.

7.1 Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір в розмірі 2102 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 10.09.2020 № 1496. Інших витрат позивач не заявив.

7.2 Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, враховуючи відмову в позові, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. 2, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 256, п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00015622) до відповідача Мистецького об`єднання "Елегія" (вул. М. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004, ідентифікаційний код 31789495) про відшкодування збитків у розмірі 27 836, 63 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 30.12.2020.

Суддя О. В. Малєєва