Рішення

від 28.12.2020 по справі 307/1612/19

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 307/1612/19

Провадження № 2/307/115/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2020 року Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого

судді Гримут В.І.

при секретарі Ком`яті Н.А.

з участю представника позивачки ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Тячів, цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з вищевказаною позовною заявою.

Посилається на те, що 08.05.2012 між нею та відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, у якому в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5 , який проживає з нею та знаходиться на її утриманні.

Після укладення шлюбу, під час спільного проживання, за спільні кошти, в тому числі отриманні на весіллі, в період 2013-2016 років, ними було зведено житловий будинок, загальною площею 295.7 м.кв., житловою площею 119.5 м.кв., який знаходиться в АДРЕСА_1 , з метою подальшого проживання в ньому.

Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказаний житловий будинок 01.12.2016 зареєстрований в цілій частині за ОСОБА_2 , на підставі технічного паспорту, виданого 20.05.2016 та декларації про готовність об`єкта до експлуатації, виданого 16.11.2016 р. управлінням ДАБІ у Закарпатській області.

З 2017 року спільне життя між ними почало набувати негативного характеру, а з 2018 року вони почали проживати окремо, внаслідок чого рішенням Тячівського районного суду від 22.01.2019, шлюб було розірвано.

Житловий будинок АДРЕСА_2 , належить їм на праві спільної сумісної власності, у рівних частках, тобто по Ѕ частці.

Відповідач ОСОБА_2 в добровільному порядку відмовляється здійснити поділ нажитого ними майна, вважаючи себе єдиним власником.

Відповідно до висновку про вартість майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , зробленого приватним підприємством Алекс-Хуст , ринкова вартість об`єкту оцінки, станом на 21.03.2019 становить 774143 гривень.

Вона не має власного житла та проживає у будинку батьків. Відповідач в добровільному порядку відмовляться визнати її право на належну їй частку у спільному майні подружжя, тому вона змушена звернутися до суду за захистом права власності.

Неодноразові намагання врегулювати спір з відповідачем ОСОБА_2 щодо порядку розподілу спільного майна, не дали бажаних результатів, так-як останній вважає, що виключно він має право розпоряджатися майном.

Просить визнати житловий будинок АДРЕСА_2 , з об`єктом спільної сумісної власності та визнати за нею - ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину будинку, а іншу половину залишити у власності ОСОБА_2 , стягнути з відповідача на її користь судові витрати, які складаються із судового збору, витрат на оплату будівельної експертизи та витрат на правничу допомогу. Зменшує позовні вимоги в частині визнання права власності на огорожу, та колодязь.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник у судовому засіданні позов не визнали. Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що в частині позовних вимог щодо визнання житлового будинку АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю відсутній предмет спору, оскільки будинок був збудований під час шлюбу, є спільною сумісною власністю і це не ставиться під сумнів і не оспорюється.

Вимога позивачки про визнання нерухомого майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя не може бути задоволена, так як шлюб між ними розірвано і в них не має статусу подружжя.

Обраний позивачкою спосіб захисту прав в зазначеній частині не може бути задоволений.

ОСОБА_4 у прохальній частині позовної заяви не конкретизувала, які саме господарські будівлі і споруди просить визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Спірний житловий будинок побудований на земельній ділянці, яка була подарована відповідачу за договором дарування батьком.

При цьому на момент прийняття відповідачем зазначеного дару у вигляді земельної ділянки, на ній вже було збудовано огорожу та колодязь, тому вказані споруди не можуть бути визнані спільною сумісною власністю і не підлягають розподілу.

Позивачка не конкретизувала, які саме будівлі та споруди має на увазі, коли просить визнати за нею права власності на Ѕ будинку.

Законодавством визначено, що учасник спільної сумісної власності має право визначити через суд свою частку у спільній сумісній власності та у такий спосіб перетворити спільну сумісну власність у спільну часткову власність.

Позивачка в даному випадку обрала не належний спосіб захисту своїх прав та сформувала позовну вимогу як прохання визнати за нею право власності на Ѕ частини нерухомого майна, тобто вона діє не у спосіб передбачений цивільним законодавством. Судові витрати просить покласти на позивачку.

Розглянувши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково виходячи з наступного.

Згідно з вимогами статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Із статті 4 ЦПК України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 частин 1-4 цього ж Кодексу цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з вимогами статті 13 ч.ч. 1, 2 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею 42 ч. 1 п. 2 цього ж Кодексу визначено, що учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам.

З приписів ст. 76, ст. 77 ч.ч. 1, 2, ст. 78, 79, 80 ч. 2, ст. 81 ч.ч. 1, 5, 6, ст. 83 ч. 1 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. В судовому засіданні встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.05.2012 по 22.01.2019 роки.

25.10.2012 ОСОБА_6 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку, розміром 0.1867 га., яка розташована в АДРЕСА_3 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за кадастровим номером 2124480801:03:001:0062, про що внесено відомості до Державного реєстру правочинів.

Із інформаційної довідки з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що власником житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 295.7 м.кв., житловою площею 119.5 м.кв., є ОСОБА_7 .

28.12.2018 Тячівським РПТІ було виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_2 , який складається з підвального приміщення площею 33.30 м.кв., підвального приміщення - 57.30 м.кв., тераси - 13.7м.кв., коридору 18.9 м.кв., ванної 6.6 м.кв., сходів - 4.70 м.кв., житлової кімнати - 28.8 м.кв., житлової кімнати 17.60 м.кв., залу (столової) - 43.2 м.кв., залу (вітальні) - 28 м.кв., ванної - 12.2 м.кв., житлової кімнати - 17.10 м.кв., житлової кімнати - 14 м.кв. та житлової кімнати -14 м.кв.

Висновком судової оціночно-будівельної експертизи від 16.09.20 р. стверджено, що вартість спірного житлового будинку з надвірними спорудами: гаражу, вбиральні, огорожі, колодязя, становить 667886.4 гривень.

Сторони в судовому засіданні визнали, що будинок було ними споруджено під час перебування у шлюбі та спільного проживання.

Будинок знаходиться на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_2 на правах приватної власності. Спору щодо земельної ділянки в порядку ст. 120 ЗК України не заявлено.

Згідно статей 60, 61, 63 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до норм визначених статтями 68-70 цього ж кодексу розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтями 368, 370 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Керуючись зазначеними нормами сімейного та цивільного кодексів суд вважає, що реєстрація права власності на будинок лише на ім`я відповідача обмежує права позивачки, тому вона має право на визнання спірного будинку об`єктом спільної сумісної власності.

Після визнання будинку об`єктом спільної сумісної власності позивачка вправі просити визначення її частки у спільному майні, що вона і зробила.

Відповідно до ст. 133 ч. 1 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається із матеріалів справи позивачкою при зверненні до суду з позовною заявою було сплачено судовий збір у розмірі 3870.72 грв. та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 384.2 грв., а також оплачено за проведення судової будівельної експертизи 13075.2 грв. які підлягають стягненню з відповідача на її користь.

Відповідно до статті 133 ч. 3 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі й витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ст. 137 ч. 2-6 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

До проголошення вступної та резолютивної частин рішення позивачкою та її представником не було надано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, у зв`язку з чим у стягненні витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Вступна та резолютивна частини рішення були внесені в ЄДРСР 28.12.2020 р. о 13.31 год., а заява представника позивачки про приєднання до справи акту приймання-передачі наданих послуг була зареєстрована канцелярією суду о 15.52 год. того ж дня.

Тому керуючись ст.ст. 133, 137, 258, 259, 264, 265 ЦПК України , ст.ст. 60,61, 63, 68,70 СК України, ст.ст. 368,370 ЦК України суд,

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково. Визнати житловий будинок АДРЕСА_2 , об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_2 , залишивши за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку цього будинку.

Ухвалу Тячівського районного суду від 29 травня 2019 року про забезпечення позову скасувати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 17330 (сімнадцять тисяч триста тридцять) гривень 12 коп. судових витрат.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне рішення складено 31.12.2020 року.

Головуючий В.І. Гримут