Рішення

від 16.12.2020 по справі 915/1892/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року Справа № 915/1892/19

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання Берко О.В.

прокурора: Левкович А.Є. - посв. №056941 від 25.08.2020,

представника позивача: не з`явився,

представника відповідача-1: Шаткова В.П., дов. № №47/01-18/01 від 21.01.2019,

представника відповідача-2: Карачун Н.М., ордер №14215 від 24.05.2019,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Першого заступника прокурора Миколаївської області

(54030, м.Миколаїв, вул.Спаська, 28)

в інтересах держави в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби

у Миколаївській області (54001, м.Миколаїв, вул.Спаська, 42-А; ідент.код 41168670),

до відповідача-1: Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації (54030, м.Миколаїв, вул.Велика Морська, 42; ідент.код 04013962),

до відповідача-2: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз

України" ( 0 1601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6; ідент.код 20077720) ,

про : визнання недійсними окремих пунктів договору , -

в с т а н о в и в:

Перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №05/2-769вих-19 від 15.08.2019 до Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації та Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", в якій просить визнати недійсним договір №2 від 16.01.2012 в частині предмету договору, а саме щодо зобов`язання Замовника "повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову Об`єкту" (пункт 1.1 договору), а також в частині обов`язку Замовника "протягом бюджетного року наступного після закінчення фінансування Нафтогазом добудови Об`єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об`єкта (підпункт 2.3.13 пункту 2.3 договору).

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації, на підставі укладеного між ним та Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" договором №2 від 16.01.2012 щодо добудови об`єкта газопостачання, взято бюджетні зобов`язання у сумі 13179304 грн без відповідних бюджетних асигнувань, що є порушенням ч.1 ст. 48 Бюджетного кодексу України, та згідно з ч.3 ст.48 зазначеного кодексу такі зобов`язання є недійсними, за ними не виникають бюджетні зобов`язання і не утворюється бюджетна заборгованість, а внаслідок взяття Управлінням на себе бюджетних зобов`язань без відповідних бюджетних призначень, створено умови для відшкодування Нафтогазу за рахунок державних коштів не тільки витрат на добудову газопроводу, а й коштів, стягнутих судом у справі №915/11/17 за порушення грошових зобов`язань, чим порушено інтереси держави. Натомість, не дивлячись на вказані очевидні порушення бюджетного законодавства, державним органом, уповноваженим здійснювати фінансовий контроль - Держаудитслужбою України, відповідних заходів не вжито, що стало підставою для представництва інтересів держави прокурором.

Ухвалою суду від 21.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.09.2019.

30.08.2019 від Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації надійшов відзив №377/01-18/01 від 30.08.2019, в якому відповідач-1 вважає позовні вимоги обґрунтованими та просить позов прокуратури задовольнити, посилаючись на наступне.

З преамбули спірного Договору вбачається, що Договір укладено на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 1001-р Про добудову підвідних газопроводів із змінами та доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 № 1881-р. Розпорядження Кабінету Міністрів України відповідно до положень статті 117 Конституції України є обов`язковими до виконання. У відповідності до Розпорядження № 1001-р НАК "Нафтогаз України" було уповноважено Державою здійснити фінансування робіт з добудови (будівництва) газопроводів. Пунктом 2 Розпорядження №1001-р визначено, що для забезпечення добудови газопроводів НАК Нафтогаз України укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Компанії. Пунктом 3 Розпорядження №1001-р на замовників будівництва газопроводів покладено обов`язок здійснення за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов`язаних із завершенням їх будівництва, згідно із законодавством. Пунктом 4 даного акту на обласні держадміністрації було покладено обов`язок сприяти відведенню земельних ділянок для добудови газопроводів та підготовці необхідних дозвільних документів, а також введенню добудованих об`єктів в експлуатацію та передачі їх у державну власність.

Тобто, розпорядженням №1001-р на відповідача-1 як замовника будівництва, було покладено лише функції організатора (оператора) будівництва газопроводу за рахунок виділених йому державних коштів та зобов`язано вчинити певні дії для отримання результату робіт та його подальшої передачі у власність держави. Однак, у зазначеному розпорядженні урядом не було погоджено механізму повернення замовниками будівництва коштів НАК Нафтогаз України . Для виконання передбачених спірним Договором зобов`язань з повернення профінансованих НАК Нафтогаз України коштів відповідач-1 постійно вчиняв відповідні дії та заходи.

Відповідач-1 зазначає, що правові засади бюджетних/міжбюджетних відносин регулюються Бюджетним кодексом України. Зокрема нормами Кодексу визначено, що бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності бюджетного призначення. Взяття бюджетних зобов`язань без відповідних асигнувань є порушенням бюджетного законодавства. Тому, зазначені зобов`язання можуть бути передбачені в договорах лише за умови наявності відповідного бюджетного призначення замовнику на момент укладання договору. За період з 2009 року по теперішній час, законами України про Державний бюджет України не передбачалося повернення коштів НАК Нафтогаз України за добудову об`єктів газифікації. УКБ Миколаївської ОДА є бюджетною установою. За організаційно-правовою формою господарювання відноситься до органу державної влади (КОПФГ 410), повністю утримується за рахунок Державного бюджету та є неприбутковою організацією. УКБ Миколаївської ОДА виконує функції замовника з проектування, будівництва, реконструкції, капітального ремонту та технічного переоснащення об`єктів житло-комунального та соціального призначення на території області зокрема за рахунок державних та бюджетних коштів, коштів інвесторів, запозичень під державні гарантії та інших джерел, не заборонених законодавством, а також виступає розпорядником та одержувачем таких коштів. Враховуючи той факт що відповідач-1 є бюджетною установою та розпорядником бюджетних коштів, то укладання будь-яких договорів, на підставі яких останній бере на себе зобов`язання, необхідно здійснювати з врахуванням положень Бюджетного кодексу України, яким регулюються правові засади бюджетних/міжбюджетних відносин.

Приписи бюджетного законодавства є публічно-правовими і не можуть бути змінені сторонами цивільних (договірних) правовідносин, заснованих на вільному волевиявленні, юридичній рівності та майновій самостійності їх учасників. Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. З огляду на вищевикладене відповідач-1 вважає, що пункт 1.1 та підпункт 2.3.13 пункту 2.3 Договору в частині покладення на замовника обов`язку щодо повернення коштів, наданих для виконання робіт по добудові газопроводу, у разі відсутності бюджетного фінансування, є прийняттям УКБ Миколаївської ОДА зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань. Що в свою чергу свідчить про існування підстав для визнання зазначених пунктів Договору недійсними.

Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України в особі Філії Центр метрології та газорозподільних систем у відзиві №50/05-645 від 06.09.2019, відповіді на відзив №50/05-703 від 27.09.2019, додаткових поясненнях №50/05-909 від 07.11.2019 та додаткових поясненнях №50/07-502 від 11.09.2020 проти позову заперечує в повному обсязі; позовні вимоги першого заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області Компанія вважає незаконними та необґрунтованими, посилаючись на наступне.

З аналізу наявної в матеріалах справи переписки Управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області та Прокуратури Миколаївської області вбачається, що факт порушення бюджетного законодавства при укладенні договору №2 від 16.01.2012 між АТ НАК Нафтогаз України в особі Філії Центр метрології та газорозподільних систем та УКБ Миколаївської ОДА державним органом, уповноваженим здійснювати фінансовий контроль, встановлено не було. Оскільки порушення бюджетного законодавства встановлено не було, то перший заступник прокурора Миколаївської області безпідставно заявив про невжиття заходів до усунення порушень закону з боку державного органу та безпідставно пред`явив позов.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.09 №1001 -р Про добудову підвідних газопроводів , доручень Прем`єр-міністра України Азарова М.Я. від 12.01.12 №1681 /1/1-12, Уряду (протокол засідання від 16.01.12 №2), Першого віце-прем`єр-міпістра України Хорошковського В.І. від 01.03Л2 №1681/3/1-12 Компанією з 2009 року по 2012 рік надавались кошти замовникам будівництва об`єктів газопостачання в регіонах країни на добудову газопроводів. Фінансування здійснювалось за рахунок обігових коштів Компанії на підставі відповідних угод із замовниками будівництва, укладених згідно з затвердженим Компанією (за пропозиціями РМ АР Крим, обласних та Севастопольської міської держадміністрацій) Переліком об`єктів газопостачання, у спорудженні яких передбачено фінансову участь Компанії. Грошові кошти з державного бюджету для добудови газопроводів не виділялись (лист Компанії №11-3632/1.8-17 від 19.04.2017). Отже, на добудову підвідних газопроводів за спірним договором УКБ Миколаївської ОДА отримувало не бюджетні кошти, а власні кошти Компанії. Відтак необхідності у здійсненні державного фінансового контролю за використанням і збереженням коштів у правовідносинах між Компанією та УКБ Миколаївської ОДА за договором №2 від 16.01.2012 не було.

Компанія вважає, що прокурор не мав права звертатися до суду з даним позовом, оскільки порушення бюджетного законодавства органом державного фінансового контролю не виявлено. Більше того, Управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області, в інтересах якого пред`явлено позов, не наділене правом звертатися до суду з позовом про визнання недійсним договору. З врахуванням того, що прокурор виконує лише субсидіарну роль, він не може перебирати на себе повноваження з виявлення порушення та звертатися до суду з позовними заявами, які виходять за межі повноважень державного органу, від імені якого виступає прокурор у суді. Отже, прокуратура безпідставно перебрала на себе функції державного органу уповноваженого здійснювати фінансовий контроль, та безпідставно пред`явила позовну заяву до суду. З цих підстав у задоволенні позову слід відмовити.

Прокурор, звертаючись з позовом до суду, зазначає, що відсутність бюджетних асигнувань є підставою для визнання окремих пунктів договору недійсним. Відповідач-2 вважає такі твердження хибними, оскільки згідно ч.1 ст.173 ПК України визначено, що господарським визнається зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, падати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. В свою чергу, бюджетним зобов`язанням є будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому (п.7 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України). Поняття бюджетне зобов`язання та господарське зобов`язання є юридично відмінними між собою. Разом з тим, між сторонами у справі виникли не бюджетні, а майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч.1 статті 1 ЦК України), які регулюються актами цивільного законодавства України. Тому застосування бюджетного законодавства до відносин юридично рівних учасників є неприпустимим. Відповідно до Положення про управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації, Управління викопує функції замовника з проектування, будівництва, реконструкції, капітального ремонту та технічного переоснащення об`єктів житлово-комунального та соціального призначення на території області за рахунок бюджетних коштів, коштів інвесторів, запозичень під державні гарантії та інших джерел, не заборонених законодавством, а також виступає розпорядником та одержувачем бюджетних коштів для забезпечення житлом пільгових категорій громадян. Тобто, будівництво, у якому Управління виконує функції замовника, може здійснюватися не лише за рахунок бюджетних коштів, але й за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством. Пунктом 13 цього ж Положення визначено, що Управління фінансується за рахунок власних надходжень, зокрема, надходжень від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю. Зважаючи на те, що Управління фінансується за рахунок власних надходжень, а не за рахунок виключно бюджетних коштів, Компанія не вбачає жодних перешкод для укладання Управлінням господарських договорів. З оспорюваного договору вбачається, що УКБ Миколаївської ОДА взяло господарські, а не бюджетні зобов`язання.

Обґрунтовуючи порушення інтересів держави, перший заступник прокурора Миколаївської області вказав на те, що рішення суду про стягнення з УКБ Миколаївської ОДЛ заборгованості за договором №2 від 16.01.2012 по справі №915/11/17 буде здійснюватися за рахунок державних коштів, як це передбачено ст.ст.2, 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень . Однак, таке обгурнутвання позову відповідач-2 вважає незаконним, оскільки заявивши позовну заяву про визнання недійсними окремих пунктів договору, прокурор по суті ставить під сумнів та прагне до скасування рішення суду, яке набрало законної сили та ухвалене іменем України у справі №915/11/17. Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної' Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі Горнсбі проти Греції (Homsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-11). Пред`явлений першим заступником прокурора Миколаївської області позов має наметі перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду у справі №915/11/17 з метою його невиконання. Така позиція позивача с порушенням принципу юридичної визначеності, про який йдеться у наведеному рішенні Європейського Суду з прав людини.

У підготовчому засіданні 10.09.2019 судом було оголошено перерву до 10.10.2019.

У підготовчому засіданні 10.10.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи на 22.10.2019.

У підготовчому засіданні 22.10.2019 відкладено підготовче засідання на 19.11.2019.

Ухвалою суду від 19.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.12.2019.

Ухвалою суду від 09.12.2019 провадження у справі було зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.

Ухвалою суду від 26.08.2020 провадження у даній справі було поновлено та призначено до слухання на 23.09.2020.

Ухвалою суду від 23.09.2020 розгляд справи було відкладено на 13.10.2020.

13.10.2020 засідання у справі не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Мавродієвої М.В. на лікарняному.

Після виходу судді з лікарняного, ухвалою від 30.10.2020 розгляд справи було призначено на 17.11.2020.

Під час розгляду справи від АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до суду надійшло клопотання №50/07-503 від 11.09.2020 про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 подав позов в інтересах Південного офісу Держаудитслужби та Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївської області без достатніх правових підстав та за відсутності належного обґрунтування такого представництва.

Ухвалою від 18.11.2020 в задоволенні клопотання Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" №50/07-504 від 11.09.2020 про закриття провадження у справі було відмовлено. У судовому засіданні 18.11.2020 було оголошено перерву до 16.12.2020.

Під час розгляду справи представниками прокуратури та відповідачів підтримані висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.

У судовому засіданні 16.12.2020 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 р. №1001-р "Про добудову підвідних газопроводів", із змінами та доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 №1881-р, погоджено пропозицію Міністерства палива та енергетики України та Компанії щодо фінансування останньою робіт з добудови підвідних газопроводів та визначено, що для забезпечення добудови газопроводів НАК "Нафтогаз України" укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Компанії, а замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлі товарів і послуг, пов`язаних із завершенням їх будівництва, згідно із законодавством. При цьому зазначеним розпорядженням Урядом не було погоджено механізму повернення замовниками будівництва коштів компанії, профінансованих останньою на добудову об`єктів.

Рішенням Миколаївської облради від 25.03.2011 затверджено Програму економічного та соціального розвитку Миколаївської області на 2011-2014 роки "Миколаївщина-2014".

У подальшому розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації від 04.04.2012 № 95-р затверджено перелік об`єктів газопостачання населених пунктів області, у спорудженні яких передбачається фінансова участь НАК "Нафтогаз України", та які були включені до переліку пріоритетних інвестиційних проектів Програми економічного та соціального розвитку "Миколаївщина-2014", в тому числі і об`єкт, повернення коштів фінансування будівництва котрого є предметом спору в даній справі.

Цим же розпорядженням замовником будівництва таких об`єктів визначено Управління капітального будівництва Миколаївської облдержадміністрації та зобов`язано останнє укласти з компанією договори на фінансування будівництва підвідних газопроводів до населених пунктів.

На виконання вищевказаних розпоряджень Уряду та Миколаївської облдержадміністрації між НАК "Нафтогаз України" та Управлінням капітального будівництва Миколаївської облдержадміністрації укладено договір від 16.01.2012 №2. Умовами цього договору передбачено, що Нафтогаз на підставі затвердженого рішенням правління компанії "Переліку об`єктів газопостачання, у спорудженні яких бере фінансову участь Компанія" та графіку фінансування добудови об`єкта газопостачання (додаток № 1 до договору) здійснює фінансування добудови об`єкта газопостачання: "Міжселищний газопровід високого тиску від с.Мигія до с.Лиса Гора через село Софіївка та Бандурка Первомайського району Миколаївської області" (далі - об`єкт), а Управління (замовник) зобов`язується здійснити добудову об`єкта, забезпечити передачу його у державну власність на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації, введення його в експлуатацію та повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову об`єкта. Фінансування здійснюється шляхом банківських переказів грошових коштів на рахунок замовника або іншими способами, що не суперечать діючому законодавству України, договору (п.1.1, пп.2.1.1 договору).

Замовник зобов`язався, зокрема, забезпечити виконання всіх належних дій для добудови об`єкта; здійснювати за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов`язаних із добудовою об`єкта згідно з діючим законодавством; після завершення робіт по добудові об`єкта в обов`язковому порядку забезпечити передачу його, як цілісного об`єкта, у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та введення в експлуатацію у термін, що не перевищує 60 (шістдесяти) календарних днів від дати виконання компанією зобов`язань за цим договором щодо фінансування добудови об`єкта; протягом бюджетного року, наступного після року закінчення фінансування добудови об`єкта, повернути Компанії суми грошових коштів, отриманих від неї на добудову об`єкта (п.п.2.3.1 - 2.3.2, 2.3.12, 2.3.13 договору).

Загальний обсяг фінансування за цим договором (ціна договору) складає 13179304 грн (п. 3.1 договору).

На виконання зобов`язань за договором НАК "Нафтогаз України" у 2012 році перераховано Управлінню грошові кошти в сумі 13179304 грн згідно погодженого сторонами у додатку №1 до договору графіку, що сторонами не заперечується.

Об`єкт було побудовано та введено в експлуатацію, про що складено відповідну декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстровану Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області 12.09.2012 за №МК14312162860.

Управлінням у повному обсязі використано перераховані НАК "Нафтогаз України" грошові кошти, що сторонами також не заперечується.

В подальшому НАК "Нафтогаз України" зазначало, що виконала зобов`язання за укладеним з відповідачем договором: профінансувала об`єкт у повному обсязі у 2012 році, а тому Управління зобов`язане було виконати умови договору, зокрема пп.2.3.13, і до 31.12.2013 повернути на рахунок Компанії грошові кошти, отримані на добудову об`єкта. Оскільки відповідачем кошти не були повернуті це стало підставою для звернення ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (правонаступник) до суду з позовом до Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації про стягнення основного боргу та відповідних нарахувань на підставі ст.625 ЦК України, на загальну суму 27365303,22 грн.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.03.2017 в задоволенні позову Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" було відмовлено.

В подальшому, постановою від 29.06.2017 Одеського апеляційного господарського суду було скасовано рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.03.2017 по справі №915/11/17. Позовні вимоги задоволені. Стягнуто з Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" основний борг у сумі 13179304,0 грн, 3% річних у сумі 1153729,24 грн, інфляційні втрати у сумі 13032270,09 грн та судові витрати. Підставою для звернення до суду з даним позовом стало те, що, на думку прокуратури, укладений між НАК "Нафтогаз України" та Управлінням капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації договір №2 від 16.01.2012 суперечить нормам чинного законодавства, оскільки був укладений протягом бюджетного періоду, за яким розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань. Оскільки правочин між сторонами укладено на виконання державного замовлення (розпорядження), результати робіт, профінансовані відповідачем за умовами спірного правочину, перейшли у державну власність, зобов`язаною стороною у таких правовідносинах в частині відшкодування витрат товариства слід вважати державу, а тому договір в частині його умов, що передбачають покладення обов`язку з повернення коштів на сільську раду, є порушенням статей 12, 13, 183 ГК України та бюджетного законодавства, оскільки такі витрати місцевого бюджету не передбачалися та не були погоджені в установленому законом порядку.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Норми ст.16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст.20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Щодо звернення до суду з даним позовом Прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Після подання прокуратурою позову в інтересах держави в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області, останнє наявність підстав для представництва не оскаржило.

Відповідно по ст.1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" здійснення державного фінансового контролю убезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Державний фінансовий контроль за використанням бюджетних коштів відповідно до Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 здійснює Держаудитслужба та утворені нею міжрегіональні територіальні органи.

Відповідно до ст.2, 8 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі. Органи Держаудитслужби України здійснюють державний фінансовий контроль за відповідністю взятих бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням.

Відповідно до п.10 ст.10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Положенням про Державну аудиторську службу України встановлено, що здійснюючи моніторинг публічних закупівель Державна аудиторська служба України має право при виявленні випадків недотримання законодавства про держанні закупівлі та не виконанні підконтрольною установою вимог до усунення відповідних порушень, звернутися до суду в інтересах держави.

Згідно п.п.3, 4 Положення, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контролі, через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку право охоронюваним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Таким чином, управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області, у даних правовідносинах, є органом, уповноваженим на захист інтересів держави, у тому числі шляхом звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсними договору.

Матеріали справи свідчать про те, що 11.04.2019 прокуратурою направлявся на адресу управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області лист, в якому зазначалось про порушення вимог бюджетного законодавства Управлінням капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації при укладенні з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" договору №2 від 16.01.2012.

З відповіді Управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області 12.05.2019 №15-14-06-17/1511-2019 вбачається, що зазначене питання в ході проведення державного фінансового контролю в управлінні капітального будівництва Миколаївської облдержадміністрації не перевірялось. Управлінням Південного офісу Держаудитслужби в області під час проведення державного фінансового аудиту та інспектування в управлінні капітального будівництва аудиту та ревізії заходів до усунення зазначених порушень не вжило.

Таким чином, компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення прокуратури самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, що, в силу приписів ст.23 Закону України "Про прокуратуру" є достатньою підставою для представництва інтересів держави прокурором.

Що стосується обраного прокуратурою способу захисту, господарський суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено (у даному випадку інтереси держави), має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Аналогічна правова позиція викладена у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 року "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

Предметом розгляду у даній справі є вимоги про визнання недійсними окремих положень договору №2 від 16.01.2012, який укладений між Управлінням капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації та НАК "Нафтогаз України".

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином, яка заявляється з урахуванням вимог статей 15, 16 Цивільного кодексу України.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

При цьому, право звернутись до суду з вимогою про визнання спірного правочину недійсним не ставиться законодавством у залежність від розірвання правочину, добровільного його виконання чи прийняття судового рішення про стягнення за ним заборгованості.

Стосовно заперечень відповідача-2 про те, що питання дійсності спірного договору було розглянуто у межах справи №915/11/17, суд зазначає, що спір у справі №915/11/17 за позовом ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації стосувався стягнення основного боргу та відповідних нарахувань у загальній сумі 27365303,33 грн за неналежне виконання зобов`язань за договором №2 від 16.01.2012 у частині повернення отриманих від ПАТ "НАК "Нафтогаз України" коштів на добудову об`єкта газопостачання. При цьому, вимоги про визнання недійсними окремих положень цього договору позивач не пред`являв і оцінки таким положенням стосовно їх законності та відповідності вимогам законодавства суди не надавали.

За змістом частини першої статті 5 Господарського кодексу України правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб`єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

У зазначеній нормі встановлено загальну вимогу фундаментального характеру до формування правового господарського порядку, якою повинні керуватися органи влади, приймаючи управлінські рішення стосовно суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин.

Відповідно до приписів частини третьої статті 5 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

При цьому, враховуючи те, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах суспільного господарського порядку, вони повинні додержуватись не тільки вимог законодавства, а й стратегічних економічних рішень держави.

Відповідно до ч.1 ст.9 Господарського кодексу України у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб`єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому. Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах (ч.4 ст.9 ГК України).

Відповідно до ст.113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно з абз.3 п.1 ч.1 ст.20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (в редакції чинній на час видання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 №1001-р) одним із повноважень Кабінету Міністрів України є визначення доцільності розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечення їх виконання.

Державна цільова програма - це комплекс взаємопов`язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв`язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням (ст. 1 Закону України "Про державні цільові програми", в редакції, чинній на час видачі розпорядження).

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 №1158 затверджено Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року, метою якої є забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.

Серед шляхів та способів розв`язання проблем, зокрема, зазначено удосконалення на законодавчому рівні міжбюджетних відносин центральних та місцевих органів виконавчої влади, а саме тих, що пов`язані з вирішенням питань фінансування проектів комплексного розвитку сільських територій.

У Розділі ІІ Державної цільової програми розвитку українського села до 2015 року конкретизовано завдання та шляхи їх реалізації для досягнення мети програми. Так, у пункті 4 Розділу ІІ врегульовано питання удосконалення інженерної інфраструктури сільських територій, що повинно здійснюватись шляхом розроблення і виконання програм будівництва газопроводів-відводів, розвитку газових мереж високого та середнього тиску і регіональних програм поетапної газифікації сільських населених пунктів.

Фінансове забезпечення відповідно до пункту 15 розділу ІІ цієї Програми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Додатком 2 до Програми "Завдання і заходи з виконання Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року" визначено конкретні завдання, показники та їх значення, найменування заходів, що будуть здійснюватись, джерела їх фінансування тощо.

Серед визначених Кабінетом Міністрів України завдань та заходів у пункті 4 зазначеного додатку виділено поліпшення інженерної інфраструктури шляхом будівництва підвідних газопроводів до сільських населених пунктів. Головними розпорядниками бюджетних коштів з виконання цього заходу є Мінрегіон та Мінагрополітики, а джерелом фінансування визначено Державний бюджет України. Прогнозований обсяг фінансових ресурсів для виконання завдань визначено на рівні 2002,3 млн. гривень.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що Держава, з метою виконання загальнодержавного завдання розвитку українського села, взяла на себе обов`язок здійснити фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів до сільських населених пунктів саме за рахунок коштів Державного бюджету України.

Зазначене відповідає приписам статті 1 Конституції України, у якій проголошено, що Україна є соціальною державою. Підтримка і розвиток українського села є невід`ємною складовою реалізації конституційного принципу соціальної держави.

Результатом здійснення державної політики у цій сфері є видане Кабінетом Міністрів України розпорядження від 26.08.2009 №1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 №1881-р (надалі - Розпорядження).

У пункті 1 Розпорядження зазначено: "Погодитися з пропозицією Міністерства палива та енергетики та Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" щодо фінансування Компанією робіт з добудови підвідних газопроводів (далі - газопроводи) відповідно до затвердженого Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" переліку".

Згідно з пунктом 2 Розпорядження взято до відома, що для забезпечення добудови газопроводів Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Відповідно до пункту 3 Розпорядження замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов`язаних із завершенням будівництва, згідно із законодавством.

Зі змісту пунктів 4 та 5 Розпорядження слідує, що після закінчення будівництва газопроводів та введення їх в експлуатацію, газопроводи повинні бути передані у державну власність.

Зазначені положення Розпорядження повністю узгоджуються із приписами Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року.

Розпорядження Кабінету Міністрів України відповідно до положень статті 117 Конституції України є обов`язковими до виконання.

Згідно з Розпорядженням НАК "Нафтогаз України" була уповноважена Державою укласти відповідні договори із замовниками добудови (будівництва) газопроводів та здійснити фінансування робіт з добудови (будівництва) газопроводів.

Розпорядженням Миколаївської облдержадміністрації від 04.04.2012 №95-р було затверджено відкоригований відповідний перелік об`єктів газопостачання населених пунктів області, у споруджені яких передбачалась фінансова участь НАК Нафтогаз України та які були включені до переліку пріоритетних інвестиційних проектів Програми економічного та соціального розвитку Миколаївщииа-2014 , затвердженої рішенням Миколаївської облради від 25.03.2011. Даним розпорядженням замовником будівництва цих об`єктів визначено УКБ Миколаївської ОДА та зобов`язано останнього укласти договори з НАК Нафтогаз України на фінансування будівництва підвідних газопроводів до населених пунктів.

Аналізуючи зміст укладеного сторонами Договору №2 від 16.01.2012, суд доходить висновку, що Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації не є "замовником" у розумінні того поняття, що зустрічається у визначеннях окремих видів господарських зобов`язань, оскільки у цьому випадку Управління, на відміну від "замовника" у звичайному значенні, є лише учасником договору, зобов`язаним вчинити певні дії для отримання результату робіт та його подальшої передачі Державі у власність.

Розпорядженням Миколаївської облдержадміністрації від 04.04.2012 №95-р на УКБ Миколаївської ОДА було покладено лише функції організатора (оператора) будівництва газопроводу за рахунок виділених їй державних коштів.

Вигодонабувачем за договорами про добудову (будівництво) підвідних газопроводів є Держава. Саме Державі ці газопроводи передаються у власність. УКБ Миколаївської ОДА не є власником газопроводу, не експлуатує зазначений об`єкт, прибутків від транспортування газу газопроводом не отримує.

Отже, Держава в особі Кабінету Міністрів України, декларуючи свій обов`язок з добудови (будівництва) підвідних газопроводів у сільській місцевості, здійснювала його реалізацію, що знайшло свій вияв у виданому Кабінетом Міністрів України Розпорядженні, на підставі якого, власне, і було укладено договір між позивачем та відповідачем у справі.

Основним принципом цивільних відносин є те, що вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України). Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (стаття 3 ЦК України).

Учасником відносин з добудови (будівництва) підвідних газопроводів є Держава, договір було укладено на виконання нормативного акту, виданого повноважним державним органом - Розпорядження Кабінету Міністрів України, газопровід, побудований за рахунок грошових коштів, перерахованих УКБ Миколаївської ОДА з боку НАК "Нафтогаз України", отримала у власність Держава.

У підпункті 2.3.13. пункту 2.3 Договору було зазначено, що протягом бюджетного року наступного після року закінчення фінансування НАК "Нафтогаз України" добудови об`єкта замовник (Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації) зобов`язується повернути НАК "Нафтогаз України" шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову об`єкта.

Тобто саме на Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації було покладено повний обсяг відповідальності за невиконання умов договору.

Відповідно до частин другої та третьої статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" (в редакції, чинній на час укладення договору) у разі якщо за технічними умовами підприємств трубопровідного транспорту за рахунок споживача (інвестора, забудовника) або його силами збудовані (реконструйовані) споруди трубопровідного транспорту, передача зазначених споруд у державну власність і на баланс підприємств трубопровідного транспорту виконується на договірній основі в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Типова форма відповідного договору, порядок визначення обґрунтованого обсягу витрат, що підлягає компенсації, форма відшкодування (викуп, у тому числі в розстрочку, оформлення корпоративних прав, надання пільг у визначеному розмірі) встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Тобто альтернативи компенсації НАК "Нафтогаз України" витрачених грошових коштів на добудову (будівництво) газопроводів у спосіб інший, аніж за рахунок коштів Державного бюджету України, не передбачалось.

Зазначені вище положення частин другої та третьої статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" були виключені на підставі Закону України від 22.12.2011 №4220-VI (4220-17), який набрав чинності з 19.01.2012.

Проте до Розпорядження, на виконання якого укладено договір, зміни щодо фінансування будівництва газопроводу не вносилися, а норма, яка б визначала обов`язок Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації компенсувати НАК "Нафтогаз України" витрачені ним кошти за рахунок власних грошових коштів, відсутня.

З викладеного вище слідує, що взяття Управлінням капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації зазначених в договорі від №2 від 16.01.2012 зобов`язань з повернення грошових коштів, отриманих від НАК "Нафтогаз України", не передбачено ні Законом України "Про трубопровідний транспорт" (як на час укладання правочинів, так і на теперішній час), ні розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 року №1001-р "Про добудову підвідних газопроводів", із змінами, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 року №1881-р.

Крім того, УКБ Миколаївської ОДА є бюджетною установою. За організаційно-правовою формою господарювання відноситься до органу державної влади (КОПФГ 410), повністю утримується за рахунок Державного бюджету та є неприбутковою організацією.

УКБ Миколаївської ОДА виконує функції замовника з проектування, будівництва, реконструкції, капітального ремонту та технічного переоснащення об`єктів житло-комунального та соціального призначення на території області зокрема за рахунок державних та бюджетних коштів, коштів інвесторів, запозичень під державні гарантії та інших джерел, не заборонених законодавством, а також виступає розпорядником та одержувачем таких коштів.

Враховуючи викладене, укладання відповідачем-1 будь-яких договорів на підставі яких останній бере на себе певні фінансові зобов`язання необхідно здійснювати з врахуванням положень Бюджетного кодексу України, яким регулюються правові засади бюджетних/міжбюджетних відносин.

Згідно із статтею 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Відповідно до ст.2 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору) бюджетне асигнування - це повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження; бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Відповідно до ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України, будь - які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом (ч.2 ст. 23 БК України).

Пунктом 8 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження;

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Відповідно до приписів ст.22 Бюджетного кодексу України, для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. Відповідно до ч.5 зазначеної статті, головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).

Згідно з ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення .

Відповідно до положень ч.ч.1, 3, 4 ст.48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Розміщення замовлення, укладання договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов`язання та не утворюється бюджетна заборгованість. Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства.

Згідно з п.20 ч.1 ст.116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме -взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України.

За вказаних обставин, викладені в п.1.1, 2.3.13 Договору №2 від 16.01.2012 зобов`язання щодо повернення коштів могли бути передбачені в договорі лише за умови наявності відповідного бюджетного призначення відповідача-1 на момент укладання договору.

Суд зауважує, що з 2011 року по теперішній час Законами України "Про Державний бюджет України" не передбачалося повернення коштів НАК "Нафтогаз України", отриманих на фінансування добудови (будівництва) об`єктів газопостачання. Вказані обставини відповідачами не спростовані.

Приписами ч.3 ст.8 Господарського кодексу України визначено, що безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений Конституцією та законами України.

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином укладення спірного договору протягом бюджетного періоду, за яким розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України є підставою для визнання такого договору у цій частині недійсним.

В силу приписів частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм.

Справедливість як одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин та є одним із загальнолюдських вимірів права.

У зазначеному аспекті доцільно зазначити про позицію Європейського суду з прав людини стосовно важливості принципу "належного урядування". Він передбачає, що коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" (ВП) (Beyeler v. Italy (GC)), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-І, "Онер`їлдіз проти Туреччини" (ВП) (Oneryildiz v.Turkey (GC)), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Держава взяла на себе обов`язок здійснити добудову (будівництво) підвідних газопроводів у межах реалізації конституційного принципу соціальної держави.

Державою на нормативному рівні було визначено певний механізм реалізації проекту добудови (будівництва) підвідних газопроводів за участю НАК "Нафтогаз України", яка уповноважувалася здійснювати фінансування будівництва газопроводу, та Управління капітального будівництва Миколаївської облдержадміністрації, яка здійснювала технічні функції з будівництва газопроводу. Згодом первинно визначений механізм було змінено шляхом внесення змін до Закону України "Про газопровідний транспорт" та підзаконних нормативних актів.

Зважаючи на те, що фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов`язком Держави, суд вважає, що зміна нормативних умов у процесі реалізації проекту, що стало наслідком покладення на Управління капітального будівництва Миколаївської облдержадміністрації обов`язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, за відсутності відповідних бюджетних призначень, є порушенням принципу належного урядування.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.10.2018 у справі № 918/33/17 та постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 908/1270/17.

Таким чином, підписавши спірний договір, Управління капітального будівництва Миколаївської облдержадміністрації, всупереч приписам Бюджетного кодексу України взяло на себе зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань з перевищенням повноважень, що свідчить про існування підстав для визнання недійсними підпункту 1.1 пункту 1 та підпункту 2.3.15 пункту 2.3 Договору №2 від 16.01.2012.

За ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст.78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати частково недійсним Договір №2 від 16.01.2012, укладений між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та Управлінням капітального будівництва Миколаївської облдержадміністрації щодо здійснення фінансування добудови об`єкта газопостачання: "Міжсерещний газопровід високого тистку від м.Мігія до с.Лиса Гора через с.Софіївка та с.Бандурка Первомайського району Миколаївської області, в частині предмету договору, а саме щодо зобов`язання Замовника "повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову Об`єкта" (підпункт 1.1 Договору), а також в частині обов`язку Замовника "протягом бюджетного року наступного після року закінчення фінансування Нафтогазом добудови Об`єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об`єкта" (підпункт 2.3.13 Договору).

3. Стягнути з Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації (54030, м.Миколаїв, вул.Велика Морська, 42; ідент.код 04013962) на користь Прокуратури Миколаївської області (54030, м.Миколаїв, вул.Спаська, 28) 960,50 грн.

4. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6; ідент.код 20077720) на користь Прокуратури Миколаївської області (54030, м.Миколаїв, вул.Спаська, 28) 960,50 грн.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення складено 28.12.2020 року.

Суддя М.В. Мавродієва