Рішення

від 21.12.2020 по справі 920/754/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.12.2020 Справа № 920/754/20

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Жерьобкіної Є.А.,

за участю секретаря судового засідання Гребенюк С.В.,

Розглянувши в порядку загального позовного провадження справу № 920/754/20

за позовом Приватного підприємства «ОРІОЛ-ОЙЛ» (вул. Половки, 64, м. Полтава, 36010),

до відповідача Селянського (фермерського) господарства «ЄЛИСЕЙ» (с. Мефедівка, Середино-Будський район, Сумська область, 41025),

про стягнення 1 550 664 грн. 09 коп.,

представники учасників справи у судове засідання не з`явилися

Позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача 1 550 664 грн. 09 коп., в тому числі 1 516 981 грн. 00 коп. попередньої оплати, у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань з поставки товару, 14 089 грн. 70 коп. 3% річних, 19593 грн. 39 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 17.08.2020 відкрито провадження у справі, призначене підготовче засідання на 16.09.2020, 11:00; відповідачу наданий п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву, відповідно до ст. 165 ГПК України; позивачу наданий семиденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання відповіді на відзив.

Ухвала суду від 17.08.2020 отримана відповідачем 31.08.2020, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 16.09.2020 відкладено підготовче засідання з повідомленням сторін на 13.10.2020, 10:30.

Судове засідання 13.10.2020 не відбулось, у зв`язку з лікарняним судді Жерьобкіної Є.А., яка перебувала на лікарняному у період з 13.10.2020 по 04.11.2020.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 06.11.2020 відкладено підготовче засідання з повідомленням сторін на 25.11.2020, 10:30.

Відповідач відзиву на позовну заяву, будь-яких заяв чи клопотань не подав.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 25.11.2020 закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.12.2020, 12:15.

10.12.2020 позивач подав заяву (вх. №10985 від 10.12.2020), в якій просить суд провести судове засідання 21.12.2020 без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Будь-яких заяв чи клопотань від відповідача станом на 21.12.2020 до суду не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подання доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Як зазначає позивач, між сторонами була укладена усна домовленість щодо поставки сої на умовах 100% попередньої оплати, позивач перерахував відповідачу кошти, однак останній товар не поставив.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з платіжними дорученнями № 150 від 02.03.2020 на суму 300 000 грн., № 151 від 03.03.2020 на суму 600000 грн. 00 коп., № 152 від 03.03.2020 на суму 616 981 грн 00 коп., позивач перерахував відповідачу 1516981 грн. 00 коп. в якості часткової оплати за сою згідно з рахунком № 3 від 02.03.2020.

За приписами частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між юридичними особами (п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України).

Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з вимогами частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З аналізу зазначених норм убачається, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо).

Разом з цим, судом не встановлено, що між сторонами виникли господарські правовідносини з купівлі-продажу товару, зокрема сої, шляхом укладення договору.

Платіжні доручення № 150 від 02.03.2020, № 151 від 03.03.2020, № 152 від 03.03.2020 свідчать про перерахування позивачем відповідачу коштів.

Однак, рахунку № 3 від 02.03.2020, на підставі якого позивачем були перераховані відповідачу кошти, ПП "Оріол-ойл" не подано. Податкові накладні від 02.03.2020 та від 03.03.2020, за відсутності первинних документів, зокрема рахунку № 3 від 02.03.2020, що підтверджує підставу сплати коштів, суд вважає неналежними доказами на підтвердження виникнення між сторонами договірних відносин.

Оскільки докази, що засвідчують волевиявлення відповідача на укладення договору купівлі-продажу сої з позивачем в матеріалах справи відсутні, суд вважає необґрунтованими посилання позивача на факт укладення між сторонами договору купівлі-продажу та приписи ст.ст. 655, 656, 662, 663, 691, 692, 693 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, про що вказує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 року у справі № 924/1473/15.

У відповідності до ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Пунктом 1 ч.1 ст. 1214 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. Із цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2. ст. 1212 ЦК України).

Виходячи зі змісту зазначених норм можна виокремити особливості елементів кондикційного зобов`язання. Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Аналіз норм ЦК України, що регулюють кондиційні відносини свідчить про те, що кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна (грошових коштів) однією особою (набувачем) сталося за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна (грошових коштів) відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Таким чином, можна дійти висновку, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 924/173/19 та від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17.

Враховуючи встановлений судом факт відсутності договірного характеру спірних правовідносин між сторонами, суд вважає, що у відповідача відсутні правові підстави для набуття і збереження перерахованих позивачем коштів в сумі 1516981 грн.

19.05.2020 позивач направив на адресу відповідача претензію № 18/05/20-2 про повернення коштів, що підтверджується фіскальний чеком, описом вкладення та поштовою накладною від 19.05.2020. Претензія залишена відповідачем без виконання.

Оскільки факт перерахування позивачем відповідачу коштів в сумі 1516981 грн. 00 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, судом встановлено відсутність підстави, на якій такі кошти відповідачем отримані, на вимогу позивача відповідач кошти не повернув, суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 516 981 грн. 00 коп., як безпідставно отриманих коштів.

За змістом частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. У цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 зазначеного Кодексу грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

На суму перерахованих коштів в розмірі 1216981 грн., у зв`язку з простроченням зобов`язання з їх повернення на вимогу позивача, останнім нараховані відповідачу 3% річних в сумі 14 089 грн. 70 коп., в тому числі в сумі 3491 грн 80 коп. - виходячи з суми перерахованих коштів в розмірі 300000 грн., 10 597 грн 90 коп. - виходячи з суми перерахованих коштів в розмірі 916981 грн., а також інфляційні втрати в загальній сумі 19 593 грн. 39 коп. за період з березня по квітень 2020 року.

Перевіривши обставини пов`язані з правильністю здійсненого позивачем розрахунку, оскільки претензія про повернення коштів була надіслана позивачем відповідачу 19.05.2020, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд вважає, що прострочення грошового зобов`язання з повернення коштів почалося 27.05.2020, тому правомірними та обґрунтованими є вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 5586 грн. 14 коп. за період з 27.05.2020 по 21.07.2020, виходячи з суми заборгованості в розмірі 1216981 грн. (в межах заявленого позивачем періоду нарахування та суми, з якої виходив позивач при нарахуванні 3% річних).

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 19 593 грн. 39 коп. інфляційних втрат за період з березня по квітень 2020 року, 8503 грн. 56 коп. 3% річних, суд відмовляє за їх необґрунтованістю, з урахуванням встановлених судом обставин виникнення прострочення у відповідача грошового зобов`язання після пред`явлення позивачем претензії про повернення коштів.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 130, 191, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства «ЄЛИСЕЙ» (с. Мефедівка, Середино-Будський район, Сумська область, 41025, код ЄДРПОУ 37630927) на користь Приватного підприємства «ОРІОЛ-ОЙЛ» (вул. Половки, 64, м. Полтава, 36010, код ЄДРПОУ 38223185) 1 516 981 грн. 00 коп. безпідставно отриманих коштів, 5586 грн. 14 коп. 3% річних, 22838 грн. 51 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Відповідно до ст. ст. 241, 256, 257 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням пп. 17.5. п. 17 Розділу XI (Перехідні положення) Кодексу.

Повне рішення складене та підписане суддею 31.12.2020.

Суддя Є.А. Жерьобкіна