Постанова

від 12.05.2021 по справі 920/754/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2021 р. Справа№ 920/754/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Чорногуза М.Г.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Селянського (фермерського) господарства ЄЛИСЕЙ

на рішення Господарського суду Сумської області від 21.12.2020

у справі № 920/754/20 (суддя Жерьобкіна Є.А.)

за позовом Приватного підприємства ОРІОЛ-ОЙЛ

до Селянського (фермерського) господарства ЄЛИСЕЙ

про стягнення 1 550 664,09 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство ОРІОЛ-ОЙЛ (далі - ПП ОРІОЛ-ОЙЛ , позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Селянського (фермерського) господарства ЄЛИСЕЙ (далі - СФГ ЄЛИСЕЙ , відповідач) про стягнення 1 550 664,09 грн, з яких 1 516 981,00 грн попередньої оплати та 14 089,70 грн 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань з поставки товару за усною домовленістю між сторонами.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 21.12.2020 у справі №920/754/20 позов задоволено частково, стягнуто з СФГ ЄЛИСЕЙ на користь ПП ОРІОЛ-ОЙЛ 1 516 981,00 грн безпідставно отриманих коштів, 5 586,14 грн 3% річних, 22 838,51 грн витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази, які засвідчують волевиявлення відповідача на укладення договору купівлі-продажу сої з позивачем, а тому визнав необґрунтованими посилання останнього на факт укладення між сторонами договору купівлі-продажу та приписи ст.ст. 655, 656, 662, 663, 691, 692, 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); враховуючи факт відсутності договірного характеру спірних правовідносин між сторонами, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для набуття і збереження перерахованих позивачем коштів та необхідність їх повернення на підставі ст. 1212 ЦК України.

Разом з тим, з огляду на те, що претензія про повернення коштів була надіслана позивачем відповідачеві 19.05.2020, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, судом встановлено, що прострочення грошового зобов`язання з повернення коштів почалося 27.05.2020, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягає частковому задоволенню.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, СФГ ЄЛИСЕЙ звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте за нез`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, а також неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач вказував на те, що судом було розглянуто дану справу без повідомлення відповідача, чим було позбавлено його можливості реалізувати свої права, у тому числі надати пояснення та підтвердити обставини справи належними доказами; при зверненні до суду позивач правомірно посилався на норми, які регулюють правовідносини сторін, зокрема, ст.ст. 640, 655, 656, 662, 663, 691 ЦК України та ст.ст. 174, 179, 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України); розглянувши дану справу за відсутності представників сторін, суд не встановив дійсні обставини справи; судом не враховано п. 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління НБУ від 21.01.2004 №22, з якого вбачається покладення на позивача обов`язку визначення повної та достовірної інформації про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу; суд з власної ініціативи зібрав докази, що стосуються предмету спору, що прямо заборонено ч. 4 ст. 74 ГПК України; судом самостійно визначено та витребувано у позивача ряд доказів, що частково підтверджують обставини справи, а посилаючись на відсутність у матеріалах справи рахунку-фактури № 3 від 02.03.2020, дійшов висновку про відсутність договірних відносин між сторонами.

В апеляційній скарзі апелянт наголошував на тому, що висновок суду про безпідставність перерахованих позивачем грошових коштів не відповідає дійсним обставинам справи; встановивши, що грошові кошти не є передоплатою, а відповідач у правовідносинах з позивачем не має статусу продавця та існуючі між сторонами правовідносини за своєю природою не є правовідносинами договірного характеру, суд першої інстанції, в порушення положень ст. ст. 2, 5, 13, 14, 81 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), вийшов за межі позовних вимог та самостійно змінив одночасно підстави позову, ухваливши рішення на підставі ст. 1212 ЦК України та предмет позову, стягнувши з відповідача безпідставно отримані кошти; встановивши факт безпідставного перерахування грошових коштів, суд тим самим погіршив становище як відповідача, так і позивача у справі, оскільки встановлені судом обставини свідчать про невідповідність внесених підприємствами відомостей у податкову звітність.

Крім того, скаржник вказував на те, що при зверненні з позовом до суду позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження позовних вимог, а в подальшому подав лише ті докази, що були витребувані судом; встановивши, що наявні в матеріалах справи докази не дозволяють встановити ті обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, суд повинен був відмовити у задоволені позовних вимог, враховуючи при цьому принцип змагальності, диспозитивності, та обов`язок позивача довести ті обставини, на які він посилався у позові.

Також, на переконання апелянта, судом неправильно застосовані приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України та ч. 2 ст. 625 ЦК України при вирішенні питання про стягнення з відповідача 3% річних, оскільки при визначенні дати, з якої почалося прострочення відповідача, судом не враховано, що саме лише відправлення позивачем вимоги відповідачеві не може достеменно свідчити про її отримання останнім та про його обізнаність з її змістом.

Разом з тим, скаржник зазначає, що позов є необґрунтованим та передчасним, оскільки відсутній факт порушення прав та інтересів позивача; зі змісту позовної заяви вбачається, що сторони у зобов`язанні не встановлювали конкретного строку для його виконання; згідно з умовами договору строк виконання обов`язку продавця передати товар встановлюється вказівкою на подію - приїзд автомобілів покупця для відвантаження сої; домовленість сторін щодо передачі товару відбувається саме за місцем його знаходження шляхом його відвантаження на автомобілі покупця, що зумовлено тим, що СФГ ЄЛИСЕЙ (продавець) не має у власності вантажних автомобілей та здійснює продаж своєї продукції зі складу; позивач не забезпечив приїзд своїх автомобілей для відвантаження товару та не звертався до відповідача з вимогою про передачу товару в певний строк; в матеріалах справи наявна претензія про повернення передоплати за договором купівлі-продажу сої, проте таке право у покупця виникає лише у випадку, якщо продавець не передав товар у встановлений строк (ч. 2 ст. 693 ЦК України), відтак, з матеріалів справи не вбачається прострочення продавця.

В апеляційній скарзі відповідач також просив прийняти до уваги додаткові докази у справі, а саме, рахунок-фактуру № 3 від 02.03.2020, договір оренди складу від 04.01.2020, довідку СФГ Єлисей N23 від 29.01.2021, посилаючись на неможливість їх подання до суду першої інстанції у зв`язку з неотриманням від останнього поштової кореспонденції щодо розгляду даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 поновлено СФГ ЄЛИСЕЙ пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 21.12.2020 у справі № 920/754/20, відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, розгляд апеляційної скарги призначено на 28.04.2021, встановлено ПП ОРІОЛ-ОЙЛ строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, зупинено дію рішення Господарського суду Сумської області від 21.12.2020 у справі № 920/754/20.

27.04.2021 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване перебуванням уповноваженого представника скаржника у відпустці.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив визнати поважними причини пропуску строку на подання відзиву та поновити строк на його подання, апеляційну скаргу СФГ ЄЛИСЕЙ залишити без задоволення.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на подання відзиву, який закінчився 05.04.2021 відповідно до ухвали Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021, копію якої отримано позивачем 30.03.2021, останній посилався на неможливість підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу у визначений строк у зв`язку з необхідністю отримання професійної правничої допомоги, пов`язаної з аналізом викладених в апеляційній скарзі обставин та формуванням правової позиції, а також укладенням відповідного договору з адвокатом на представництво інтересів позивача лише 26.04.2021.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наголошував на помилковості висновку суду про відсутність між сторонами договірних відносин, оскільки факт укладення договору купівлі-продажу визнається сторонами та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду підлягає зміні в цій частині.

Водночас, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач вказував на безпідставність доводів апелянта стосовно виходу суду за межі позовних вимог, одночасну зміну предмету та підстав позову; безпідставними є посилання відповідача на відсутність даних про відправлення на сайті АТ Укрпошта , яким було направлено претензію позивачем, оскільки пошук інформації та вказаному сайті можливо здійснити лише за шість місяців, які передують запиту, при цьому направлення відповідачеві претензії підтверджується фіскальним чеком, описом вкладення у цінний лист та поштовою накладною; у даному випадку до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. 538 ЦК України щодо одночасного зустрічного виконання зобов`язань сторін; відповідачем не надано доказів виконання зобов`язання щодо передачі товару позивачеві, належного повідомлення про неможливість передати товар та доказів повідомлення позивача про готовність передати товар, зокрема із зазначенням конкретного місця для відвантаження товару на автомобілі позивача.

У судовому засіданні 12.05.2021, поставивши на обговорення викладене у відзиві на апеляційну скаргу клопотання позивача про визнання поважними причин пропуску та поновлення строку на його подання, з огляду на відсутність заперечень представника відповідача щодо його задоволення та зазначення останнім про необхідність прийняття до уваги викладених у відзиві на апеляційну скаргу доводів, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вказаного клопотання та прийняття до розгляду поданого позивачем відзиву на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, у зв`язку з чим просив залишити скаргу відповідача без задоволення.

12.05.2021 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як зазначає позивач, між ПП ОРІОЛ-ОЙЛ , як покупцем, та СФГ ЄЛИСЕЙ , як продавцем, була укладена усна домовленість, згідно якої відповідач зобов`язався продати, а покупець прийняти та оплатити сою (далі - товар) на умовах 100% попередньої оплати шляхом перерахування коштів на банківський рахунок продавця. Після отримання передплати продавець зобов`язався відвантажити оплачену кількість сої на автомобілі покупця та видати відповідні документи, що підтверджують відвантаження.

Згідно з платіжними дорученнями № 150 від 02.03.2020 на суму 300 000,00 грн, № 151 від 03.03.2020 на суму 600 000,00 грн, № 152 від 03.03.2020 на суму 616 981,00 грн позивач перерахував відповідачеві 1 516 981,00 грн із зазначенням призначення платежу: Часткова оплата за сою згідно рах. № 3 від 02.03.2020… (а.с. 47-49).

19.05.2020 позивач направив відповідачеві претензію на суму 1 516 981,00 грн вих. №15/05/20-2 від 19.05.2020 з вимогою у семиденний строк з дня її отримання повернути грошові кошти в сумі передоплати (а.с. 52).

Направлення вказаної претензії з доданим до неї Актом звірки взаємних розрахунків станом на 07.05.2020 підтверджується фіскальним чеком, поштовою накладною та описом вкладення у цінний лист (а.с. 53).

Посилаючись на те, що відповідач не здійснив відвантаження товару після отримання передплати його вартості, відповіді на вказану претензію не надав та зазначену в ній вимогу не задовольнив, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення попередньої оплати та нарахованих на неї 3% річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів не може погодитися з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а доводи апелянта вважає обґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ч. 1 статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

З матеріалів справи вбачається та визнається сторонами у справі, що договір купівлі-продажу/поставки у формі єдиного документу сторонами не складався.

Разом з тим, відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Визначаючи правову природу відносин, що склалися між сторонами у справі, судом першої інстанції встановлено відсутність між ними господарських правовідносин з купівлі-продажу товару (сої) шляхом укладення договору з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів, які засвідчують волевиявлення відповідача на його укладення з позивачем, зокрема, рахунку №3 від 02.03.2020, на підставі якого позивачем були перераховані відповідачеві кошти.

Разом з тим, колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, оскільки під час розгляду справи відповідачем не було подано заперечень щодо тверджень позивача про досягнення між сторонами домовленості про купівлю-продаж товару, а в призначенні платежу останнім чітко зазначено підставу для перерахування грошових коштів.

При цьому, як правильно зауважує апелянт, у відповідності до п. 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті , затвердженій Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Матеріали справи не містять доказів того, що позивачем помилково зазначені дані в реквізиті платіжних доручень № 150 від 02.03.2020, № 151 від 03.03.2020, № 152 від 03.03.2020, згідно з якими перераховано відповідачеві грошові кошти як попередню оплату за товар (сою).

Також, на переконання колегії суддів, місцевим господарським судом помилково не враховано даних, відображених у наданих позивачем податкових накладних від 02.03.2020 та від 03.03.2020, які в сукупності з іншими доказами у справі підтверджують перерахування передоплати в рахунок майбутньої покупки позивачем сої у відповідача.

Крім того, колегія суддів враховує те, що до апеляційної скарги відповідачем надано копію виставленого позивачеві рахунку №3 від 02.03.2020 та станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції сторонами повністю визнається факт укладення між ними договору купівлі-продажу сої, а відтак, вказана обставина в силу ч. 1 ст. 75 ГПК України не підлягає доказуванню.

Водночас, колегією суддів враховано, що за приписами ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При цьому, підставами для задоволення клопотання про додаткове подання доказів на підставі вказаної норми можуть бути: а) додаткові докази, що існували в момент розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає, не знала і не могла знати про їх існування; б) додаткові докази, що існували в момент розгляду справи в суді першої інстанції, і особа, яка їх подає, знала про їх існування, але не змогла надати їх суду з причин, які від неї не залежали; в) суд першої інстанції помилково виключив з судового розгляду надані особою докази, які мали значення для справи; г) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив особі в задоволенні клопотання про витребування чи залучення доказів, які мають значення для справи.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому, обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

В обґрунтування поданого клопотання про прийняття додаткових доказів у справі, зокрема, доданих до апеляційної скарги копій рахунку-фактури № 3 від 02.03.2020, договору оренди складу від 04.01.2020, довідки СФГ Єлисей N23 від 29.01.2021, які не було подано до суду першої інстанції, відповідач посилався на те, що СФГ ЄЛИСЕЙ не було обізнане про розгляд даної справи, оскільки поштову кореспонденцію від суду отримували працівники іншої юридичної особи, а саме, СТОВ ОБРІЙ , яке знаходиться за однією поштовою адресою з відповідачем, а передача поштової кореспонденції останньому відбулась лише 25.01.2021.

На підтвердження вказаних обставин позивачем надано копії витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДРПОУ) щодо СФГ ЄЛИСЕЙ та СТОВ ОБРІЙ , листа-відповіді останнього №1/2 від 26.01.2021 на адвокатський запит, договору оренди складу від 04.01.2020.

На переконання колегії суддів, такі докази є належними та допустимими, що підтверджують необізнаність відповідача про розгляд даної справи, а відтак, об`єктивну неможливість подання доданих апелянтом до апеляційної скарги доказів суду першої інстанції та наявність підстав для їх прийняття як додаткових доказів у справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з аналізу положень статей 174, 181 ГК України та статей 202, 205, 626, 628, 638, 639 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що між сторонами у спрощений спосіб, шляхом виставлення відповідачем рахунку на оплату (оферти) та здійснення його оплати (акцепту) було укладено договір купівлі-продажу товару, а саме, сої у кількості 172 384 кг за ціною 8 800,00 грн на загальну суму 1 516 981,00 грн, у тому числі, ПДВ 252 830,17 грн.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як було зазначено вище, позивач на підставі рахунку № 3 від 02.03.2020 перерахував відповідачеві попередню оплату в загальній сумі 1 516 981,00 грн згідно з платіжними дорученнями № 150 від 02.03.2020 на суму 300 000,00 грн, № 151 від 03.03.2020 на суму 600 000,00 грн, № 152 від 03.03.2020 на суму 616 981,00 грн.

При цьому, відповідачем не було висловлено заперечень щодо належного виконання позивачем домовленостей щодо внесення попередньої оплати на розрахунковий рахунок продавця.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем виконані зобов`язання щодо здійснення 100% передплати за товар в розмірі, обумовленому сторонами на підставі узгодженого рахунку-фактури, а відповідачем прийнята вказана оплата без будь-яких зауважень.

При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, відповідно до якої аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.

Частиною 2 статті 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати лише у випадку, якщо продавець не здійснив поставки товару покупцю у встановлений строк.

За твердженням позивача, обов`язок відповідача передати товар виник одночасно зі сплатою позивачем попередньої оплати, оскільки такі зобов`язання сторін є зустрічними у розумінні ст. 538 ЦК України.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з такими доводами позивача з огляду на наступне.

За приписами ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства , не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Апеляційним господарським судом враховано, що оскільки договір поставки має двосторонній характер, тобто певні обов`язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, у такому зобов`язанні кожна зі сторін одночасно є боржником та кредитором. З точки зору виконання такі зобов`язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов`язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов`язку.

У постанові Верховного Суду від 01.04.2021 у справі № 910/5206/20 викладено правову позицію, відповідно до якої двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі .

За змістом ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Проте, звертаючись з даним позовом до суду, позивачем не було надано суду жодних доказів, які б містили відомості щодо погодження між сторонами конкретних дат і термінів поставки товару, оплаченого позивачем на підставі виставленого відповідачем рахунку, як і не було надано доказів на підтвердження звернення до відповідача з вимогою про передачу товару.

В апеляційній скарзі відповідач стверджує про те, що сторони у договорі визначили подію, настання якої обумовлює момент передачі товару від продавця покупцю, а саме, забезпечення покупцем автомобілів для відвантаження товару продавцем, однак, позивач не надав власні автомобілі під завантаження товару зі складу продавця, у зв`язку з чим настало прострочення кредитора (покупця) у даному зобов`язанні.

При цьому, апелянт посилається на ч. 4 ст. 612 ЦК України, відповідно до якої прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно з ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

За приписами ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Згідно зі ст. 689 ЦК України покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актам цивільного законодавства.

Як зазначає відповідач та не заперечує позивач, домовленість сторін про те, що передача товару мала відбуватись саме за місцем його знаходження шляхом його відвантаження на автомобілі покупця зумовлена тим, що СФГ ЄЛИСЕЙ не має у власності вантажних автомобілів та здійснює продаж своєї продукції зі складу.

Колегія суддів бере до уваги, що вказуючи у позовній заяві на невиконання відповідачем зобов`язання стосовно відвантаження товару після отримання передоплати його вартості, позивач не надає доказів, які б підтверджували прибуття автомобілів покупця на склад продавця для отримання товару, а також вчинення продавцем дій, які б свідчили про відмову від відвантаження товару на автомобілі покупця.

Водночас, доводи позивача про ненадання відповідачем повідомлення про готовність до передачі товару із зазначенням конкретного його місцезнаходження (адреси складу) колегія суддів відхиляє з огляду на те, що за відсутності у договорі строку виконання обов`язку продавця передати товар, у відповідності до вищенаведених приписів ст.ст. 530, 538, 663 ЦК України, саме покупець повинен був пред`явити вимогу продавцю щодо його передачі, виконання якої мало бути здійснено шляхом надання товару в розпорядження покупця у відповідності до приписів ст. 664 ЦК України (якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару).

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем обов`язку передати товар на суму попередньої оплати в розмірі 1 516 981,00 грн на момент звернення позивача з даним позовом до суду не настав, тобто позивачем не доведено факту неналежного виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцеві, а відтак, відсутні підстави для повернення суми попередньої оплати у відповідності до ст. 693 ЦК України, тобто вказана вимога є передчасною та не підлягає задоволенню.

При цьому, колегія суддів погоджується з доводами апелянта та вважає, що судом першої інстанції безпідставно стягнуто з відповідача вказані грошові кошти на підставі ст. 1212 ЦК України, яка не підлягала застосуванню до спірних правовідносин, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Місцевим господарським судом враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, згідно з якою господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що правильне встановлення предмету та підстав позову дозволяє визначити межі доказування та є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, вимоги позивача (покупця) мотивовані невиконанням відповідачем (продавцем) своїх зобов`язань з поставки (передання) товару на підставі усної домовленості сторін. Предметом позову у даній справі позивач визначив стягнення попередньої оплати, а правовою підставою позовних вимог - ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Разом з тим, загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Аналіз норм ЦК України, що регулюють кондикційні відносини свідчить про те, що кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна (грошових коштів) однією особою (набувачем) сталося за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна (грошових коштів) відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Таким чином, можна дійти висновку, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 924/173/19 та від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17.

Водночас, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, а отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi вказаної норми лише за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

За таких обставин, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Враховуючи, що відповідач набув майно (грошові кошти) за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України.

При цьому, статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) .

За приписами ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак, необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17 та в подальшому підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13.01.2020 у справі №921/42/19, від 04.03.2021 у справі №910/15621/19.

У постанові Верховного Суду від 25.03.2020 в справі №537/4259/15-ц викладено висновок щодо застосування ч. 3 ст. 651, ч. 4 ст. 653, п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України, згідно з яким, якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України.

З огляду на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів спростування правомірності правочину, а також доказів відмови позивача в односторонньому порядку від виконання договору, колегія суддів вважає, що між сторонами продовжують існувати договірні відносини, а кошти, які є попередньою оплатою за непоставлений товар, не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що направлена позивачем відповідачеві претензія №19/05/20-2 від 19.05.2020 не є односторонньою відмовою позивача від договору, а є вимогою саме про повернення сплачених авансом грошових коштів з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Посилаючись на прострочення виконання відповідачем зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, на підставі ч. 2 ст. 625 та ч. 3 ст. 693 ЦК України позивачем було також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 14 089,70 грн, нарахованих на попередню оплату в сумі 300 000,00 грн за період з 02.03.2020 по 21.07.2020 та на попередню оплату в сумі 916 981,00 грн за період з 03.03.2020 по 21.07.2020.

За приписами ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. У цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Разом з тим, враховуючи відсутність правових підстав для стягнення з відповідача суми попередньої оплати, вимога позивача про стягнення нарахованих на неї 3% річних в сумі 14 089,70 грн також не підлягає задоволенню як похідна.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Разом з тим, в порушення наведених вимог процесуального закону, позивач не надав ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані під час апеляційного провадження у справі належних та достатніх доказів на підтвердження своїх вимог, у зв`язку з чим колегія суддів вважає недоведеним позивачем факт порушення відповідачем його прав, за захистом яких він звернувся до суду, а заявлений ним позов є передчасним.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та необхідність відмови в їх задоволенні, а саме, у стягненні з СФГ ЄЛИСЕЙ на користь ПП ОРІОЛ-ОЙЛ 1 516 981,00 грн попередньої оплати та 14 089,70 грн 3% річних.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про порушення судом норм процесуального права щодо належного повідомлення СФГ ЄЛИСЕЙ про розгляд даної справи, чим було позбавлено останнє надати пояснення та підтвердити обставини справи належними доказами, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвали Господарського суду Сумської області від 17.08.2020, 16.09.2020, 06.11.2020 та 25.11.2020, якими було відкрито провадження у даній справі та призначено судові засідання були надіслані відповідачеві рекомендованим листом з повідомленням про вручення на вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу СФГ ЄЛИСЕЙ : 41025, Сумська область, Середино-Будський район, с. Мефедівка.

Відповідно до частин 3 та 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом частини 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною 11 статті 242 ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Колегія суддів зазначає, що у разі надіслання судових рішень за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в ЄДРПОУ, і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв`язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту ПАТ Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

У Перехідних положеннях ГПК України, а саме у пункті 17 та підпункті 17.1 передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

Приписами п. 5 ч. 6 статті 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Згідно з п. 94 Правил надання послуг поштового зв`язку порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок" , цих Правил.

Рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 99-2 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, колегія суддів вважає, що факт отримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвали про відкриття провадження у справі та призначення судових засідань за належною адресою та їх отримання адресатом підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень із зазначенням на них підпису про одержання (вручення) відповідачем та підпису працівника поштового зв`язку (а.с. 83, 104, 107, 121).

Також Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19).

З огляду на наведене, враховуючи, що судом першої інстанції здійснено необхідні заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву, а саме, шляхом направлення відповідних ухвал за адресою, зазначеною в ЄДРПОУ, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, зважаючи на встановлене вище, дійшла висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи, відтак, апеляційна скарга СФГ ЄЛИСЕЙ є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Сумської області від 21.12.2020 у справі №920/754/20 - скасуванню, з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

У зв`язку з задоволенням апеляційної скарги відповідача та ухваленням рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати за перегляд справи у суді апеляційної інстанції, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства ЄЛИСЕЙ на рішення Господарського суду Сумської області від 21.12.2020 у справі №920/754/20 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 21.12.2020 у справі №920/754/20 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Приватного підприємства ОРІОЛ-ОЙЛ відмовити повністю.

4. Стягнути з Приватного підприємства ОРІОЛ-ОЙЛ (36010, м. Полтава, вул. Половки, буд. 64; ідентифікаційний код 38223185) на користь Селянського (фермерського) господарства ЄЛИСЕЙ (41025, Сумська область, Середино-Будський район, с. Мефедівка; ідентифікаційний код 37630927) 34 889 (тридцять чотири тисячі вісімсот вісімдесят дев`ять) грн 95 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Сумської області видати наказ на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи №920/754/20 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.05.2021.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді М.Г. Чорногуз

О.В. Агрикова