Рішення

від 29.12.2020 по справі 640/10541/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2020 року м. Київ № 640/10541/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін матеріали адміністративної справи

за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАРА УКРАЇНА

про стягнення штрафних санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі також - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАРА УКРАЇНА (далі також - відповідач), в якому просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАРА УКРАЇНА на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 1 710 191 (один мільйон сімсот десять тисяч сто дев`яносто одну) гривню 10 копійок;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАРА УКРАЇНА на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 54 383 (п`ятдесят чотири тисячі триста вісімдесят три) гривні 83 копійки.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем в установленому порядку в 2018 році не виконано, встановлений статтею 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Зазначено, що за 10 робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте ними, відповідач до 15 квітня 2019 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 1 710 191, 10 грн, що на дату подання позовної заяви відповідачем не сплачено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 червня 2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві, поданому через канцелярію суду 21 серпня 2019 року на адміністративний позов представник Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАРА УКРАЇНА стверджував, що вжив усіх залежних від нього заходів, передбачених Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , Законом України Про зайнятість населення , спрямованих на пошук та працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується: створенням робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформуванням про це Центру зайнятості населення.

Зазначено, що протягом 2018 року відповідач надавав Шевченківській районній філії Київського міського центру зайнятості (Звітність) інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН, затвердженою Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316, разом з тим, до нього не було направлено жодного інваліда на працевлаштування.

07 листопада 2019 року відповідачем подано заяву про розподіл судових витрат, згідно якої просить стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Зара Україна понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 55 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

20 листопада 2019 року позивачем через канцелярію суду подано заперечення на заяву про розподіл судових витрат, де вказано, що Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів категорично не погоджується з проханням представника відповідача у справі, викладеного ним у заяві про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

У заяві, поданій відповідачем 21 листопада 2019 року через канцелярію суду представник ТОВ Зара Україна посилається на частини 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України та позицію Великої Палати Верховного Суду в ухвалі у своїй додатковій постанові від 12 вересня 2019 року у справі №9901/350/18 та позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема, у своїй ухвалі від 27 травня 2019 року у справі №1340/3770/18.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

26 лютого 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю Зара Україна подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою №10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики №42 від 10 лютого 2007 року з доповненнями від 12 листопада 2008 року №527.

Відповідно до вищезазначеного звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 460 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 8 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , становить - 18 осіб.

Таким чином, з даних звіту вбачається, що відповідач не забезпечив працевлаштування у 2018 році 10 інвалідів.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, відповідач, у зв`язку із відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, зобов`язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 1 710 191, 00 грн. та пеню в розмірі 54 383, 83 грн., що разом становить 1 764 574,93 грн.

Оскільки, відповідач не забезпечив встановленого нормативу десяти робочих місць для працевлаштування інвалідів та не сплатив адміністративно-господарські санкції, позивач звернувся до суду з вимогами про їх стягнення.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні та гарантії їм рівної з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначено Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21 березня 1991 року №875-XII (надалі - Закон №875-XII).

Частинами першою та другою статті 19 Закону №875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до статті 20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.

Згідно частини першої статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями, про що йдеться, зокрема, у статті 20 Закону №875-XII.

З викладеного висновується, що законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, суд зазначає, що законом передбачені випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Відтак, з метою належного вирішення даного спору необхідною є перевірка чи вживалися відповідачем залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення, що полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону №875-XII пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення від 05 липня 2012 року №5067-VI передбачено, що роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як висновується з матеріалів справи відповідачем протягом 2018 року сумлінно виконувались вимоги законодавства про соціальний захист осіб з інвалідністю щодо створення робочих місць для працевлаштування таких осіб та подання звітності.

Так, у відповідності до Порядку надання звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 №316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України №1476 від 05 грудня 2016 року), відповідачем було подано відповідні звіти та інформацію про створення протягом 2018 року робочих місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджується копіями звітів, зокрема від 30 січня 2018 року, 28 лютого 2018 року, 30 березня 2018 року, 27 квітня 2018 року, 31 травня 2018 року, 02 липня 2018 року, 31 липня 2018 року, 03 вересня 2018 року, 28 вересня 2018 року, 31 жовтня 2018 року, 30 листопада 2018 року, 28 грудня 2018 року.

Також, листом від 11 липня 2019 року №601 Шевченківська районна філія Київського міського центру зайнятості підтвердила, що за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року особи з інвалідністю на вакансії продавця-консультанта та продавця непродовольчих товарів Шевченківською районною філією Київського міського центру зайнятості до Товариства з обмеженою відповідальністю Зара Україна не направлялися.

При цьому, листом Київського міського центру зайнятості від 16 липня 2019 року №05-1713/10-21/19 підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю Зара Україна протягом 2018 року щомісячно надавало до Шевченківської районної філії Київського міського центру зайнятості інформацію про вакансій за посадами продавця-консультанта та продавця непродовольчих товарів, для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Крім того, в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про безпосереднє звернення осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю Зара Україна чи за направленням з центру зайнятості з приводу працевлаштування та відмову їм у прийнятті на роботу.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та недопущення вказаного позивачем господарського правопорушення, а відтак Товариство з обмеженою відповідальністю Зара Україна не може бути притягнене до відповідальності.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки надані відповідачем докази підтверджують, що останній вжив усіх залежних від нього заходів, передбачених Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , Законом України Про зайнятість населення , спрямованих на пошук та працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується: створенням робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформуванням про це Центру зайнятості населення шляхом подання звітів по формі №3-ПН.

Вирішуючи питання щодо заяви представника відповідача про розподіл судових витрат, у якій просив стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зара Україна" понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 55 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, суд зазначає наступне.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 27 травня 2019 року №1370/3770/18, від 12 вересня 2019 року №9901/350/18.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (із змінами і доповненнями) (далі також - Закону №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону №5076 визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076).

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.

Так, на підтвердження надання відповідачу правової допомоги представником відповідача подано до суду: договір про юридичні послуги між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАРА Україна" та Адвокатським об`єднанням "Юридична фірма "ЕКВО" №0269-2019 від 01 липня 2019 року, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №406 від 05 листопада 2019 року, додаток №1 до акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №406 від 05 листопада 2019 року, яким підтверджується, що понесені відповідачем витрати стосуються як підготовки, так і збору доказів шляхом направлення запитів та отримання відповідей на них.

Відповідно до поданих представником відповідача документів, позивачу надавалась наступна правова допомога: підготовка відзиву, ознайомлення з матеріалами адміністративної справи, аналіз практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, надсилання запитів у Київський міський центр зайнятості та отримання відповідей на такі запити.

Згідно платіжного доручення №139458 від 01 серпня 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Зара Україна" сплачено 66 000,00 грн. передплати за надання професійної правничої допомоги, 55 000,00 грн. на правову допомогу, 11 000,00 грн - сплата ПДВ, тобто відповідачем оплачено в повному обсязі витрати на правничу допомогу в суді.

Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Представником позивача подано до суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Так, професійну правничу допомогу ТОВ "Зара Україна" надає Адвокатське об`єднання "Юридична фірма "ЕКВО" на підставі договору від 01.07.2019 року №0269-2019-1 про юридичні послуги.

Дослідивши додаток №1 до Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №406 від 05.11.2019 року, судом встановлено, що ряд послуг, як-то: підготовка запитів до Шевченківської районної філії Київського міського центру зайнятості та Київського міського центру зайнятості стосовно направлення інвалідів на працевлаштування до ТОВ Зара Україна , відвідування районної філії Київського міського центру зайнятості та Київського міського центру зайнятості, отримання відповіді на запит стосовно направлення інвалідів на працевлаштування до ТОВ Зара Україна , дублюють одна одну та не потребують спеціальних професійних навичок.

Крім того, суд зауважує, що зазначені у описі робіт "візити до суду" не може вважатися витратами на професійну правничу допомогу, оскільки належить до іншого виду судових витрат, а саме, до витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду, вирішення яких регулюється статтею 135 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки мають іншу юридичну природу, відмінну від правничої допомоги, та які, крім іншого, не заявлялися до розподілу позивачем в порядку частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, у додатку №1 до акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №406 від 5 листопада 2019 року, а саме, з опису наданих послуг, встановлено, що на підготовку відзиву на позовну заяву витрачено разом 4 години, тобто, підготовку здійснено ОСОБА_1 , на що нею витрачено 1,3 години, а сума становить 11 570,00 грн. та ОСОБА_2 , на що нею витрачено 2,7 годин, а сума становить 11 340,00 грн. Водночас, суд бере до уваги, що відповідно до матеріалів справи та встановлених обставин у рішенні суду, доводи та аргументи, викладені у відзиві та у позові співпадають, при цьому сам відзив на позовну заяву складений із трьох сторінок та роздруківок судової практики. Крім того, матеріали справи взагалі не містять відзиву ОСОБА_3 .

Встановлене дає підстави суду сприймати критично зазначені у описі витрачену Адвокатами кількість годин на підготовку відзиву на позовну заяву.

Крім того, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленої представником позивача суми у розмірі 5 460 грн. за підготовку клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, подання клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, на що адвокатом Анною Коноваловою витрачено 1,3 години.

Крім іншого, у описі наданих послуг адвокатом вказано про ознайомлення із матеріалами справи, в той час, як відповідно до матеріалів справи, у встановленому Кодексом адміністративного судочинства України порядку, усі процесуальні документи, як суду, так і подані позивачем надсилалася поштовим зв`язком, про що є відповідні підтвердження у матеріалах справи. Отже, згідно розписки ОСОБА_4 , ознайомлення з матеріалами справи відбулось 09.08.2019 року, тобто, на той час, коли в матеріалах справи містились лише адміністративний позов та ухвала про відкриття провадження.

При цьому, ознайомлення із матеріалами справи та із матеріалами, наданими клієнтом не підлягає віднесенню до виду правничої допомоги, оскільки є реалізацією процесуального права сторони у справі, в даному випадку, в особі уповноваженого представника.

Крім зазначеного, відповідно до пункту 2 Договору про юридичні послуги між позивачем та Адвокатським об`єднанням "Юридична фірма "ЕКВО" від 01.07.2019 року предметом договору є (підпункт 2.1) згідно з цим Договором Фірма надасть Клієнту послуги щодо Проекту та/або згідно з інструкціями Клієнта, які надаються час від часу та прийняті до виконання Фірмою, а Клієнт оплатить Гонорари та відшкодує Фірмі витрати.

Таким чином, із вищевикладеного неможливо встановити, в якій саме судовій справі надаються юридичні послуги.

Водночас, такі ж відомості відсутні в Акті здачі-приймання робіт (надання послуг) №406 від 5 листопада 2019 року та додатку №1 до акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №406 від 5 листопада 2019 року.

Суд зауважує, що рахунок-фактура №12719 від 01.07.2019 року містить посилання щодо здійснення передоплати за надання професійної правничої допомоги у справі №640/10541/19 за договором №0269-2019 від 01.0.2019 року (спец.умови №0269-2019-1), на підставі 1.08.2019 року здійснено передплату. Проте, до матеріалів справи саме зазначеного договору та спец.умов не надано, а надано Договір про юридичні послуги між позивачем та Адвокатським об`єднанням "Юридична фірма "ЕКВО" від 01.07.2019 року без зазначення будь-якого номеру, спеціальні умови взагалі не надано.

Беручи до уваги встановлене, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 55 000,00 грн. є не підтвердженими та неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим Адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про розподіл судових витрат в повному обсязі.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити повністю.

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю ЗАРА УКРАЇНА у задоволенні заяви про розподіл судових витрат в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статті 293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ЄДРПОУ 22869098, адреса: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104);

Відповідач : Товариство з обмеженою відповідальністю Зара Україна (ЄДРПОУ 35534928, адреса: 01001, м. Київ, площа Спортивна, буд. 1-А, вежа А, поверх 15).

Повне судове рішення 29.12.2020 року.

Суддя Л.О. Маруліна