Рішення

від 30.12.2020 по справі 640/9766/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 грудня 2020 року м. Київ № 640/9766/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Собр-1 доГоловного управління Державної податкової служби у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

04.05.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю Собр-1 (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002380504 від 24.01.2020;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002390504 від 24.01.2020.

Мотивуючи позовні вимоги позивач акцентує на необґрунтованість та безпідставність спірних рішень, що є підставою для їх скасування у судовому порядку. Зокрема позивач зазначає, що інспектором ГУ ДПС у м. Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Собр-1 з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ ОА Безпека Плюс за березень, квітень 2018 року, показників декларацій з податку на додану вартість; за результатами перевірки було складено акт № 433/26-15-05-04-05/36283745 від 20.12.2019; 27.01.2020 позивачем було отримано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві № 0002380504 від 24.01.2020 та № 0002390504 від 24.01.2020; позивач вважає спірні ППР незаконними, оскільки, серед іншого, було порушено передумови проведення перевірки; так, ГУ ДПС у м. Києві було направлено на адресу ТОВ Собр-1 запит від 24.10.2019 про надання інформації; ТОВ Собр-1 на запит контролюючого органу надало відповідь № 01-18/11 від 18.11.2019 про звільнення від обов`язку надавати документи та пояснення на підставі абз. 6 п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України; в подальшому ГУ ДПС у м. Києві було прийнято наказ Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Собр-1 № 4182 від 09.12.2019, який оскаржено у судовому порядку (справа № 640/26156/19); щодо оформлення акту перевірки, то відповідач у ньому розкриває інформацію про фінансовий стан контрагента позивача ТОВ ОА Безпека Плюс , зазначаючи, зокрема, про непричетність до реєстрації та фінансово-господарської діяльності товариства; при цьому не зазначено у результаті якої слідчої дії отримано такі пояснення та чи взагалі існує відповідне кримінальне провадження; отже, акт перевірки, як носій доказової інформації, складено з порушенням порядку, установленого законом; щодо протиправності податкового повідомлення-рішення № 0002390504 від 24.01.2019, то воно є протиправним, оскільки первинні документи під час перевірки не надавались не у зв`язку з їх відсутністю чи незабезпеченням зберігання, а у зв`язку із незгодою позивача з підставами та порядком проведення перевірки; щодо протиправності податкового повідомлення-рішення № 0002380504 від 24.01.2020, то ТОВ ОА Безпека Плюс було виписано та направлено на адресу ТОВ Собр-1 наступні податкові накладні: № 10, № 11 від 15.03.2018, № 21 від 05.04.2010, № 22 від 17.04.2018 на загальну суму 445 020 грн.; вказані накладні були зареєстровані у відповідності до вимог ст. ст. 200, 201 Податкового кодексу України; у період існування фінансово-господарських взаємовідносин між ТОВ Собр-1 та ТОВ ОА Безпека Плюс , останній мав необхідну право- та дієздатність для провадження охоронної діяльності, було укладено договори та проведено розрахунки; до того ж, ТОВ Собр-1 не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов`язань, адже, поняття добросовісний платник не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальником правил оподаткування.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

08.05.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/9766/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

16.06.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на таке. Щодо законності проведення перевірки, то податковим органом у запиті про надання інформації зазначається про те, що відповідно до зібраної інформації виявлено відсутність у ТОВ ОА Безпека Плюс будь-яких основних фондів та виробничих потужностей, а також номенклатура та обсяг реалізованих послуг свідчать про фізичну неможливість виконати такий об`єм господарської діяльності, а згідно даних ЄРПН відповідні послуги із залученням стороннього трудового ресурсу не придбавалися; тобто, дані, відображені в податковій звітності позивачем, не відповідають дійсності; ці факти свідчать про порушення платником податків податкового законодавства, а тому запит відповідає вимогам податкового законодавства; щодо ненадання первинних документів для перевірки, то в порушення п. 85.2, п. 85.4 ст. 85 Податкового кодексу України посадовими особами позивача первинних документів до перевірки не надано, про що складено акт ненадання первинних документів до перевірки від 13.12.2019 № 346/26-15-05-04-05; щодо порушень, виявлених під час перевірки, то у договорі про надання послуг від 01.03.2018 № 01/03/3 значиться номер рахунку підприємства, який був відкритий лише 13.03.2018, в той час як договір № 01/03/3 був укладений 01.03.2018, що само по собі говорить про те, що він укладений виключно для здійснення вигляду господарської операції та очевидно є підробленим; також до матеріалів справи позивачем не залучено підтверджуючих документів щодо сплати останнім грошових коштів за виконану роботу, не надано документів, у яких би зазначалось використання трудових ресурсів, часу та місця надання, завірених відповідальними особами та особами, які їх надавали; протягом періоду, за який ТОВ ОА Безпека Плюс документально оформлювало надання послуг для ТОВ Собр-1 , перше не звітувало про наявність працюючих на підприємстві, про наявність виробничих потужностей, орендованих чи власних приміщень, а також не встановлено залучення підприємством стороннього трудового ресурсу та основних засобів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі службового посвідчення серії КВ № 002867, виданого ГУ ДФС у м. Києві, та згідно наказу від 09.12.2019 № 4182, виданого ГУ ДПС у м. Києві, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Собр-1 з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ Собр-1 при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ ОА Безпека Плюс за березень, квітень 2018 року показників декларацій з податку на додану вартість.

За результатами перевірки було складено акт від 20.12.2019 № 433/26-15-05-04-05/36283745 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Собр-1 .

Зазначеною перевіркою встановлено порушення ТОВ Собр-1 п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за квітень 2018 року у сумі 74 170 грн., в т.ч. за березень 2018 року - 45 040 грн., за квітень 2018 року - 29 130 грн.; п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 85.2, п. 85.4 ст. 85 Податкового кодексу України, а саме не надано документи до перевірки.

10.01.2020 представник ТОВ Собр-1 подав до ГУ ДПС у м. Києві заперечення на акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Собр-1 , у яких просив не приймати на підставі акту податкові повідомлення-рішення.

22.01.2020 ГУ ДПС у м. Києві за вих. № 10015/10/26-15-05-04-05 прийняло рішення про залишення висновків акту від 20.12.2019 № 433/26-15-05-04-05/36283745 без змін.

24.01.2020 ГУ ДПС у м. Києві винесено податкове повідомлення рішення № 0002380504, яким позивачу донараховано 74 170 грн. за податковим зобов`язання з ПДВ та 18 543 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та податкове повідомлення-рішення № 0002390504, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у сумі 510 грн.

10.02.2020 представник ТОВ Собр-1 подав до ДПС України скаргу на зазначені податкові повідомлення-рішення (вх. № 5620/6).

Рішенням ДПС України від 02.04.2020 № 11900/6/99-00-08-09-02-06 податкові повідомлення-рішення № 0002380504, № 0002390504 залишено без змін, а скаргу ТОВ Собр-1 - без задоволення.

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Податковим кодексом України, та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту всі нормативно-правові акти наведені в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

В силу приписів п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Право на проведення перевірок платників податків (крім Національного банку України) передбачено пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок регламентовано статтею 78 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі коли виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки регламентовані статтею 79 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Таким чином з наведеного вбачається, що документальна невиїзна перевірка передбачає певні етапи проведення: встановлення підстав для перевірки; процедурне оформлення призначення перевірки; проведення перевірки; оформлення результатів.

При цьому, особливості регулювання проведення документальної невиїзної перевірки, встановлені ст. 79 Податкового кодексу України, не виключають необхідності дотримання загальних вимог до наявності підстав та порядку проведення документальних позапланових перевірок.

Як зазначалось вище, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Таким чином, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення; у свою чергу можливість для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки на підставі підпунктів 78.1.1 та 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України виникає за умови ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на письмовий запит контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня отримання запиту.

Аналогічний висновок було викладено Верховним Судом у його постанові від 17.01.2018 у справі № 1570/7146/12 (адміністративне провадження № К/9901/1895/18).

В свою чергу, право фіскального органу звернутися до платника податку із запитом передбачене ст. 73 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити: 1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; 2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу витягнутої руки під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом; 3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; 4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків: податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування; акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної; 5) у разі проведення зустрічної звірки; 6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом).

У разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п`ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.

Процедуру періодичного подання органам державної податкової служби суб`єктами інформаційних відносин або подання за письмовим запитом таких органів податкової інформації визначено Порядком періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245.

Відповідно до п. 9 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245, органи державної податкової служби мають право звернутися до суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та документального підтвердження такої інформації. В окремих випадках зазначений запит може надсилатися з використанням засобів телекомунікаційного зв`язку з накладенням електронного цифрового підпису органу державної податкової служби.

Відповідно до п. 10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245, запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу.

У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.

Виходячи з аналізу наведених норм, вимоги, які висуваються до змісту запиту, є нормативно визначеними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд, що, як приклад, відображено у його постанові від 09.04.2019 у справі № 804/5722/16 (адміністративне провадження № К/9901/40956/18).

Як вбачається із запиту від 24.10.2019 Про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень) , запит підписаний директором Департаменту податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування - Інною Якушко.

Так, з електронного сервісу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result) вбачається, що ОСОБА_1 не є особою, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

Відповідачем до матеріалів справи не долучено будь-яких доказів того факту, що Якушко Інна на момент підписання запиту була керівником ГУ ДПС у м. Києві, заступником керівника або уповноваженою особою, яка має право підписувати запити від імені ГУ ДПС у м. Києві.

З відкритої інформації, яка розміщена на ресурсі ГУ ДПС у м. Києві: https://kyiv.tax.gov.ua/dfs-u-regioni/golov-upr/kerivnyztvo/1346.html, вбачається, що з 08.2019 по 05.2020 (а саме на момент підписання запиту від 24.10.2019) ОСОБА_1 займала посаду директора Департаменту податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС у м. Києві, і лише з 05.08.2020 по 08.2020 - в.о. заступника начальника Головного управління ДПС у м. Києві, а з 08.2020 - заступника начальника Головного управління ДПС у м. Києві.

Отже, відповідачем при оформленні запиту порушено вимоги п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України та п. 10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245, зокрема, вимоги щодо підписання запиту керівником, його заступником або уповноваженою особою.

За таких обставин ТОВ Собр-1 звільнялося від обов`язку надати відповідь на такий запит, оскільки в останньому відсутній обов`язковий елемент - підпис уповноваженої на це особи.

Також варто звернути увагу і на те, що відповідно до пп. 16.1.5 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов`язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання.

Проте, аналізуючи зміст запиту про надання інформації від 24.10.2019, суд акцентує увагу на тому, що ГУ ДПС у м. Києві оперує формулюванням щодо подачі документів ТОВ Собр-1 зокрема, але не виключно , що свідчить про не формулювання відповідачем конкретного переліку документів, які повинно надати ТОВ Собр-1 .

Листом від 18.11.2019 № 01-18/11 ТОВ Собр-1 повідомило ГУ ДПС у м. Києві про певні процедурні порушення при оформленні запиту про надання інформації від 24.10.2019 (лист отримано відповідачем 20.11.2019, що підтверджується відбитком штемпеля вхідної кореспонденції на листі), що, як наслідок, звільнило його від обов`язку надавати відповідь та підтверджуючі документи на такий запит.

Проте, в подальшому ГУ ДПС у м. Києві на підставі не надання відповіді на такий запит було оформлено документи для проведення перевірки та проведено документальну позапланову невиїзну перевірку, за результатами якої винесено спірні податкові повідомлення-рішення.

Беручи до уваги все викладене вище, суд акцентує увагу на тому, що ГУ ДПС у м. Києві порушено вимоги законодавства щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, зокрема, проведено перевірку на підставі не надання відповіді на запит контролюючого органу, який оформлений з порушенням вимог, що прямо суперечить нормам податкового законодавства України.

Так, Верховний Суд у своїй постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 (адміністративне провадження № К/9901/25669/19) зазначив, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Відтак, аналіз обов`язкового до врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 (адміністративне провадження № К/9901/25669/19), дає підстави вважати, що позивач вправі посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення податкової перевірки, однак таке право платник податків може реалізувати при оскарженні в подальшому наслідків проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень.

Верховний Суд у постанові від 02.03.2020 у справі № 640/18930/18 (адміністративне провадження № К/9901/24485/19) зазначив, що проведення перевірки як контрольного заходу передбачає такі етапи її проведення: встановлення підстав для проведення перевірки; прийняття контролюючим органом рішення про проведення перевірки, яке оформлюється наказом керівника цього органу (його заступника або уповноваженої особи); допуск до перевірки у разі, якщо проводиться виїзна перевірка; вивчення наданих платником податків документів та інших матеріалів; оформлення результатів перевірки.

Реалізація зазначених етапів означає наявність податкової перевірки як юридичного факту, на підставі якого контролюючий орган вправі зробити висновок про невиконання платником податків податкового обов`язку, наявність податкового правопорушення та прийняти відповідне рішення.

Верховний Суд у своїх постановах від 23.09.2020 у справі № 804/3368/16 (адміністративне провадження № К/9901/32720/18), від 04.02.2019 у справі № 807/242/14 (адміністративне провадження № К/9901/8564/18), від 22.08.2018 у справі № 812/1283/17 (адміністративне провадження № К/9901/46056/18) акцентував увагу на тому, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення у зв`язку з допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Отже, нормами Податкового кодексу України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів встановлені умови та порядок проведення перевірок. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Таким чином, у випадку протиправності дій щодо проведення перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

З огляду на викладене вище, суд переконаний, що перевірка позивача проведена без наявності підстав, передбачених статтею 78 Податкового кодексу України, а тому рішення, прийняті за результатами її проведення, підлягають скасуванню як неправомірні.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі Краска проти Швейцарії визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Суд також враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 23.07.2002 у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , відповідно до яких адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, має саме податкове управління.

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ Собр-1 підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається із квитанції № 65 від 27.04.2020, позивачем за подачу позову до Окружного адміністративного суду м. Києва було сплачено судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.

З огляду на те, що суд дійшов до висновку про задоволення позову, то відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у формі судового збору у розмірі 2 102,00 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Собр-1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (адреса: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) № 0002380504 від 24.01.2020.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (адреса: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) № 0002390504 від 24.01.2020

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (адреса: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Собр-1 (адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 5-Б, ідентифікаційний код 36283745) сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко